З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Михайло Понзель
Михайло Понзель
Михайло Понзель

Михайло Понзель

Актор, асистент режисера.

Ролі в театрі Лесі

2020 – Марокко, перформативне читання «Європа» (режисер – Дмитро Захоженко)

2019 – Женька, сімейна сага «Мої родичі та інші покидьки» (режисер – Ігор Білиць); Не шахтар, постдокументальна «Горизонт 200» (режисерка – Олена Апчел); Чоловік, перформативне читання «Дами чекають» (режисер – Дмитро Захоженко)

Біографічні дані:
Місце народження: Україна, місто Хуст
Освіта: Львівський національний університет ім. Франка
Актор  є  резидентом театрів:
Ольга Пужаковська
Ольга Пужаковська
Художній керівник
5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 82
5.6
5.4
5.6
5.6

Театр Лесі – це простір. Сцена, рубка, фойє, кабінети, коридори, гримерки, галереї, цехи, балкони і кімнати з мітлами. Театр Лесі – це люди, які наповнюють простір. Чоловіки і жінки.  Без огляду на вік, національність, релігію чи сексуальну  орієнтацію. Театр Лесі – це питання, відповіді на які шукають ці люди. Актуальні і вічні, загальнолюдські і вузькопрофільні, персональні і злободенні, закриті і відкриті. Найважливіше – бажання їх ставити. Цей театр пережив карколомні злети і падіння. Якщо лише перелічити всі його назви, то це займе цілий великий абзац. Ми не будемо цього робити зараз. Не тому, що хочемо їх забути. Для нас важливо їх пам’ятати. Для нас також очевидно, що ми – це тут і зараз. І саме ми зараз – Львівський академічний драматичний театр імені Лесі Українки. І кожне слово в цій довгій назві має значення для нас. Львів. Важко переоцінити значення міста, яке об’єднало нас всіх. Покоління митців та інтелектуалів, які працювали і працюють тут сьогодні, витворили благодатне середовище, яке надихає та спонукає творити – чесно і відповідально. Академія. Статус «академічного», який ми отримали у 2017 році, сприймаємо одночасно як відзнаку минулих здобутків, так і аванс майбутнім. Нам близьке визначення академії, як такого собі платонівського «оливкового гаю» – сприятливого, безпечного середовища для творчості; як  простір, де без ворожості та осуду сприймають експерименти і, навіть, помилки, вітають дебютантів та переосмислюють/критикують класиків. Драма. Серед усього різноманіття жанрів сучасного театру, наш акцент досі стоїть на драмі. Якщо точніше – на тексті. Для нас слова Шекспіра так само важливі і цікаві, як і твої міркування, чи думки, наприклад, шахтарів з Добропілля. Леся Українка для нас – не бронзовий монумент. Без перебільшень, це абсолютно актуальна рольова модель для сучасних українок та  українців. Її мистецька та інтелектуальна спадщина надихає нас “тримати спину рівно” та щоразу обирати позицію критичного погляду і дієвого потенціалу. Слова її сучасниці та товаришки Ольги Кобилянської – #бутисобіціллю – ми обираємо як довготермінове завдання, яке кожен і кожна з нас ставить перед собою. Як це – «бути собі ціллю»? Для нас це означає бути надійними партнер(к)ами, бути відповідальними і чесними – перед собою і своїми колегами та колежанками. . Бути собі ціллю – це означає прагнути більшого. Ми переконані –  якщо кожен і кожна із нас роззирнеться та пошукає в собі сили зробити трішки більше, ніж зазвичай – для своєї родини, справи, країни, – то світ зміниться. Щодня ми мотивуємо себе зробити трошки більше, для того, щоб театр Лесі, який сьогодні об’єднав тебе і мене, ставав кращим. Ставав цікавішим, розумнішим, зручнішим, красивішим – а разом з ним і ми. Театр – мистецтво колективне. В цьому його сила і слабкість  водночас. Аби бути сильнішими, для нас принципово є формувати таку атмосферу в команді, де кожен і кожна має право заявити про свої прагнення та отримати можливість їх реалізації – не тільки як актОр, але і як Актор. Бо ми переконані, що театр не повинен обслуговувати чиїсь інтереси чи втамовувати амбіції лише одного авторитарного лідера. Для нас театр – це вільне мистецтво, яке творять вільні люди. Нам хочеться говорити про сучасне і актуальне, про тут і зараз, про те, що буде викликати в тебе відчуття причетності. Бо в широкому розумінні, театр – це люди: ті, які промовляють і ті, які слухають, а між тим – те, як вони впливають одне на одного.

Ми знайшли 12 вистав, в яких
бере участь Михайло Понзель
Галдамаш
« Галдамаш » Апокаліптична мольфа
6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

Ви вірите в карму? А в карпатських мольфарів? А в глобальне потепління? А в кінець світу? А в те, що дерева спілкуються між собою? А в надзвичайну силу мистецтва? Хочете вірте, хочете ні, а одного разу Лісоруби зійдуть зі стін Будинку побуту в Коломиї і скажуть: «Око за око» – і не буде що їм заперечити, бо це – найчесніша у світі формула. Тоді ж пелехата гуцулка Намішка напече булок з афинами і сяде грати на дримбі, яку їй не подарував коханий. А потім дерево, з якого зроблена твоя модна полиця з ікеї, прошепоче: «Бляха-муха, ну що за люди?». Це і буде точка неповернення. «Нішо не є в світі рівним. Нема ні часу, ні ото простору»

Містерійна казка-притча одного з найвитонченіших письменників Британії Оскара Уайльда – часом іронічна, часом – релігійно-екзальтована, – це історія про безцінний дар любові, співчуття та милосердя, який легко втратити, але без якого життя, навіть сповнене зовнішньої краси і людського захоплення, стає потворним та порожнім, – хоча, щоб зрозуміти це і повернути втрачений дар, часто доводиться пройти дорогою страждань і випробувань. 

Вистава про пригоди друзів Тома Сойєра та ГеккльберріФінна, cтворена за мотивами всесвітньо відомої повісті американського письменника Марка Твена. Світ захоплюючих і небезпечних пригод та вигадок маленького американця близький нам сьогодні, тому що усі ми родом з однієї країни – країни дитинства. Він напевне знає,що честь фарбувати паркан може вартувати зацікавленому цілого яблука, вивести бородавки допомагає гнила вода, а на заручинах обіцяють любити до останнього подиху. Але що робити, коли задля спасіння невинного і спасіння свого ж сумління маєш ризикнути власною безпекою і життям? Автори відходять від класичного зображення твенівського міста на ріці. Світ вистави зринає складною ступінчастою конструкцією з безліччю проходів та люків, він населений героями одягненими у Бохо-стилі, наповнений сучасними музикою та пластикою. Саме у такій естетиці перед глядачами оживуть винахідливий Том Сойєр, його вірні друзі Гек Фінн і Джо Гарпер, чарівна Беккі Тетчер і навіть сам Марк Твен.

5.4 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 7
5.3
4.6
5.7
5.9

Що відрізняє людей від мавп? Люди ходять в барбер-шопи, спа-салони, інколи до церкви та на виборчі дільниці. Люди мають аккаунт на фб та бажання цілеспрямовано знищувати одне одного просто зі спортивного інтересу. Найголовніше, у нас є здатність вигадувати історії, оповіді, міти. Наприклад, такий. Отруйна змія вкусила героя війни за ногу. Рана не гоїться, гниє і смердить так, що ніхто не може перебувати поруч. Героя війни ізолюють на острові, де він страждає від фізичного болю, самотності і комплексу жертви. Але настає момент, коли всі розуміють: без нього війна не завершиться. Герой повинен вирішити: залишитися страждати на острові, чи повернутись і допомогти тим, хто його сюди запроторив. Складний вибір. Пафосний – сказали б давні греки. Особисте VS Політичне – написали б у XX столітті. У міфах по-простому й не буває – казала вчителька зарубіжної літератури. В житті, на жаль, теж –  відповів би Гайнер Мюллер. Ні, він би ніколи не сказав таку банальність – скажуть театрознавці. Що розумного міг сказати цей комуняка – скажуть націоналісти. Що він, взагалі, знає про війну – скажуть ветерани. Треба було частіше ходити в театр –  скаже Аїд, відкриваючи вам двері.

5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 8
5.5
5.8
5.4
5.3

Коли закінчується війна, постають питання: що робити з полоненими? Що робити зі зрадниками? Як засівати поля? Ти можеш подумати про це завтра. Це завтра ти зробиш щось вартісне, тебе поважатимуть і любитимуть, а на голові сяятиме золота корона. Завтра тебе покажуть по тєліку. Завтра справедливість переможе. Завтра ти зможеш грати на гітарі, бо мріяла про це з дитинства. Завтра ти станеш вільним. Завтра, завтра, завтра… А що робить тебе вільним? Втеча? Влада? Або – любов? Чи можна бути наполовину вільним? Наполовину королем? Наполовину другом? Завтра, завтра, завтра… Але завтра Бірнамський ліс піде на Дунсінан, а здоровенний кріль вискочить на дорогу і спитає: «Що таке – емансипація?» Або – тут і зараз. Коли три стрьомні жінки пропонують тобі щось, що ти, може, й заслужив, не спіши радіти.

5.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
6.0
5.8
6.0
5.8

Історії про мрії і тривоги від чотирьох випадкових жінок, котрі на мить вивільнились з лещат щоденної рутини.  Історії про чоловіків, які зазвичай розповідають в день 8-го березня. Історії про своє тіло, які інколи розповідають, сидячи в салоні краси. Історії кар’єрного росту і карколомних падінь, які показують зворотній бік життя кожної з них –  сексуальної красуні, милої домогосподарки, завзятої професіоналки та люблячої матері. Історії про те, як, насправді, складно чоловікам і жінкам жити поруч щасливо і поважати одне одного. Так, в цій п’єсі є чоловік і він помирає в кінці. Так, це – спойлер, але це очевидно від початку, без огляду на вашу стать.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
6.0
6.0
6.0
6.0

Дія розгортається на тлі найбільшої трагедії української історії XX століття, коли звичайні, життєві речі, як-от заздрість і релігійність, кохання і зрада, прагнення щастя набувають іншого морального виміру, а іронія долі не оминає нікого. Вистава «Зерносховище» – це один із способів пам’ятати, розуміти та переосмислювати нашу історію. Попри хронологічну віддаленість сюжету, п’єса ставить дуже актуальні питання — що ми про себе пам’ятаємо; чи вміємо ми пам’ятати і хто нас має цьому навчити, коли майже всі «наші» залишились в далекому 1933-му.  Вистава «Зерносховище» – це перша театральна копродукція у Львові, котра покликана продемонструвати, що сучасний театр в Україні можливий і при співпраці та чесному партнерстві між державними інституціями та громадськими організаціями, митцями та кураторами.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
6.0
6.0
6.0
6.0

За концепцією роману «За дверима» Ельфрі де Єлінек. Закінчившись на полі битви, війни продовжуються у наших головах. Вистава розповідає історію трьох родин, які проживають в умовному повоєнному європейському місті. Батьки та діти зі своїми конфліктами – це суспільство, травмоване війною та подальшими проблемами. Пережите насильство нікуди не поділося — воно розчинилося в просторі, проникло за зачинені двері квартир, у щоденну поведінку.Авторки вистави розглядають криваві війни двадцятого століття як вірус, який може й далі дрімати в кожному з нас, далі інфікуючи суспільство та створюючи потребу у насильстві.У постановці використовується нелінійна драматична структура. Вона складається із акторських етюдів, рефлексій та імпровізацій і співвідноситься із особистими контекстами учасників постановки. Драматична структура постановки є нелінійною. Вона складається із акторських етюдів, рефлексій та імпровізацій і співвідноситься із особистими контекстами учасників постановки. Авторки та автори вистави називають її посттравматичною драмою. Вона є новим досвідом залучення формату «нової драми».

5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 9
5.8
5.2
5.8
5.8

Дядько, який їздить на заробітки в Москву. Двоюрідний брат, який копає бурштин. Тітка, яка безкінечно надсилає передачки в тюрму синові-рецидивісту. Бабця, яка виховує дітей своєї непутящої дочки. Вуйко, який відводить каналізаційні відходи прямо в річку. Сестра, яка двадцять років живе в Чехії і передає звідти прострочені продукти. Її чоловік, який вважає, що вона там торгує тілом. Ні, ми не забираємо хліб в сценаристів шоу «Говорить Україна». Ми хочемо поговорити в театрі про долі наших родичів, близьких чи просто знайомих, яким трохи менше пощастило в житті. Бо в них була погана перша вчителька? Бо вони не отримали вищу освіту? Бо батько був слабким? Бо мама не казала, що вони найкращі? Бо ходили тусуватись за гаражі замість бібліотеки? Бо вони є в кожного. Бо вони – це спосіб не втрачати зв’язок з реальністю. Так, за них інколи соромно. Але цей сором відчуваємо ми. Значить, він про нас.

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 16
5.9
5.8
5.7
5.9

Горизонт 200. Так шахтарі кажуть про глибину дві тисячі метрів під землею. Для нас це і про дві тисячі кілометрів України з півночі на південь, зі сходу на захід. Це про нашу можливість бачити і небажання дивитися. Це про тих, хто не повертається. Це про перспективи. Це про викривлені закони реальності. Це про турбулентні часи. Ця вистава не про шахтарів, попри те, що створена на основі документального матеріалу, зібраного під час експедицій по вугільних басейнах України. Ця вистава про нас у надзвичайних історичних обставинах. Наскільки широким чи вузьким може виявитися мій особистий горизонт сприйняття в ситуації, коли я вибираю ставити або не ставити питання? Дія відбувається на уявному горизонті подій: в місці без часу, де не спрацьовують відомі нам фізичні закони, де змінюються позиції і думки задля того, аби збагнути закони нової реальності та осмислити ту, яку ми називаємо минулим. Дійові особи застрягли під завалами після вибуху в шахті. Вони чекають на порятунок, чекають команду рятувальників. Можна подумати, що вони – людство, яке зупинилося і розглядає свої здобутки. А, може, й ні. Ця вистава – привід поставити питання: навіщо мені шахти і шахтарі? Навіщо мені театр та актори? Навіщо актору шахтар і навпаки? Навіщо ми один одному? Ця вистава – привід для нас, як для покоління, якому необхідно перевести подих, щоб продовжити рух і побачити свій наступний горизонт. Або ні.

5.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
6.0
5.5
6.0
6.0

Замість вчепити квітку на груди, вона кидає її йому прямо в обличчя і тікає. Що він робить? Йде шукати цвіт папороті, аби владнати стосунки з норовливою дівчиною. Хто трапляється йому на шляху? Група безпритульних акторів, які вмовляють його подивитись їхню виставу. Вистава, звичайно, ж про любов. Що ж іще дивитись в час літнього сонцестояння! Мабуть, вистава була не така вже й цікава, бо він заснув прямо посеред дійства. Квітку тим часом здобуває вона. І він уже не наречений, а сам Купало. Вона – Марена. Вона вже не тікає. Цього разу вона – вмирає. Ніхто нікого не рятуватиме. Всі знають, що «завтра» і так настане. Варто лише прокинутись. Що об’єднує сновид і закоханих? Вони найбільш беззахисні. У виставі використовуються уривки п’єси «Сон літньої ночі» Вільяма Шекспіра (в перекладі Юрія Лісняка), поеми «Метаморфози» Овідія (в перекладі Андрія Содомори), 38-й сонет Вільяма Шекспіра (в перекладі Наталії Бутук). А також пісні гурту «YAGODY» та пісня Kings and beggars – A L'entrada del temps clar.

5.4 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
5.5
5.5
5.5
5.0

З моменту написання та перших сценічних постановок найвідомішої трагедії Вільяма Шекспіра «Ромео і Джульєтта» минуло не одне століття. Попри це, історія кохання юних веронців  залишається однією з найулюбленіших у світі серед глядачів і читачів, з часом не втрачає своєї актуальності та краси. Світ постійно змінюється, але людські стосунки і пристрасті, описані Шекспіром, – ні.  Вистава «Ромео і Джульєтта» – це нагода по-новому почути та побачити історію закоханої пари на сцені Першого академічного українського театру для дітей та юнацтва.  Вистава «Ромео і Джульєтта» Першого українського театру для дітей та юнацтва це – перша в Україні постановка найвідомішої в світі трагедії Вільяма Шекспіра у перекладі Юрія Андруховича.