З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Майя Струннікова

Майя Струннікова

Актор.
Заслужена артистка України
Біографічні дані:
Освіта: Харківський національний університет мистецтв ім. Котляревського
Актриса  є  резидентом театрів:
5.4 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 8
5.3
5.1
5.8
5.5

Харківський державний академічний український драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка – один з найстаріших театрів України. Його було засновано у Києві 31 березня 1922 р. реформатором українського театру, актором, режисером, народним артистом України Лесем Курбасом, який дав йому поетичну назву «Березіль». Назва театру підкреслювала його мету і завдання: стати буйною весною нового українського театру. Добре обізнаний з практикою західноєвропейського мистецтва, Лесь Курбас переносив на національний грунт здобутки театру експресіонізму. Режисер був засновником спочатку політичного (1922—1926), а потім і філософського (1926—1933) театру в Україні. У театрі під керівництвом Л. Курбаса була створена режисерська лабораторія (режлаб), до якої входили молоді режисери й актори. На початку 1926 року Народний комісаріат освіти України вирішив перевести «Березіль» як кращий театр республіки до тодішньої столиці Харкова. У харківському «Березолі» засяяла яскрава тріада митців: режисера Леся Курбаса, художника Вадима Меллера і драматурга Миколи Куліша. Проти Л.Курбаса були висунуті звинувачення у «похмурості», викривленні оптимістичної радянської дійсності. Наприкінці 1933 року Л. Курбаса звільнили з посади художнього керівника театру, а згодом арештували. 9 квітня 1934 Л. Курбаса було вислано на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу на Медвежу Гору, а потім відправлено на Соловки. Не оминула тяжка доля і М. Куліша. Після Л. Курбаса майже двадцять років театр очолював учень і послідовник великого режисера – Мар’ян Крушельницький, який створив героїко-романтичний театр. З 1935 року театр «Березіль» було перейменовано на театр ім. Т. Г. Шевченка. У 1947 році театр одержав звання академічного. Театр під художнім керівництвом М. Крушельницького входив до п’ятірки найкращих театральних колективів колишнього СРСР. 1951 року М. Крушельницький перейшов до Київського театру імені І. Франка. 1952 року на посаду художнього керівника театру був призначений Лесь Дубовик, але у серпні того ж року він несподівано помер. Посаду головного режисера одержав Бенедикт Норд і працював на ній до 1963 року включно, поки не перейшов на педагогічну роботу і не переїхав до Москви. З 1957 до 1963 року Лесь Сердюк виконував обов’язки директора і худрука театру. Яскрава сторінка історії театру – режисерська творчість Володимира Крайніченка, він очолював колектив з 1963 до самої смерті, що спіткала його у травні 1964 року. У 1965-1966 роках головним режисером театру був Віталій Смоляк. 1967 року до театру повернувся Володимир Оглоблін, який перебував на посаді головного режисера протягом трьох років. З 1971 до 1974 року головним режисером театру був Броніслав Мешкіс, який привіз із собою випускників Київської театральної студії при академічному театрі ім. І. Франка. Наступне десятиліття ознаменувалося працею головних режисерів театру Михайла Гіляровського (1979–1981) та Олександра Бєляцького (1983–1989). 1982 року режисер Володимир Петров здійснив доленосну для театру виставу – «Млин щастя» В. Мережка. У той же період в театрі працювали режисери О. Аркадін-Школьник, М. Нестантінер, В. Мажурін. У 1990-ті роки шевченківці брали участь у міжнародних театральних фестивалях «Березіль-93» (Харків), «Золотий лев» (Львів), «Мистецьке березілля» (Київ). У 2002- 2005 рр. лідером театру був заслужений діяч мистецтв України Андрій Жолдак. У 2004 р. на фестивалі «Балтійський дім» театр одержав Першу міжнародну премію ЮНЕСКО. Протягом наступних 2008-2013 р. театр брав участь у проведенні 19-ти міжнародних театральних фестивалів. З 2006 по 2009 рр театр очолив актор і режисер театру, заслужений діяч мистецтв України Степан Пасічник. У 2011- 2013 рр художнім керівником театру став заслужений діяч мистецтв України Олександр Аркадін-Школьнік. З квітня 2013 р. і по сьогодні художнім керівником театру є народний артист України – Володимир Маляр – видатний актор і театральний діяч, творчість якого поціновують не лише харківські театрали. У лютому і березні 2017 р. театр урочисто святкував 130-річчя від дня народження засновника театру, видатного артиста і режисера Леся Курбаса і 95-річчя від дня заснування театру. Театр урочисто відкрив театральний фестиваль «Курбалесія», презентував театрально-художню виставку та представив глядачу прем’єру вистави «Житейське море» І. Карпенка-Карого у постановці режисера О. Стеценко, яку театр присвятив всім акторам-березільцям. Сьогоднішні плани театру націлені на залучення до театру талановитої молоді, на оновлення поточного репертуару сучасною і класичною українською і зарубіжною драматургією. У 2013-18 рр. художнім керівником театру був народний артист України Володимир Маляр – видатний актор і театральний діяч, творчість якого поціновують не лише харківські театрали. З кінця 2019 р. на посаду головного режисера повернувся заслужений діяч мистецтв України Степан Пасічник. Сьогоднішні плани театру націлені на залучення до театру талановитої молоді, на оновлення поточного репертуару сучасною і класичною українською і зарубіжною драматургією, активну участь в міжнародних театральних фестивалях.

Ми знайшли 14 вистав, в яких
бере участь Майя Струннікова
Василісо, GO!
« Василісо, GO! » Недитяча драма з фарсом
6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
6.0
6.0
6.0
6.0

Василіса живе типове життя сучасного підлітка: шукає порозуміння з однолітками і навіть не намагається знайти його з вчителькою, веде свій канал на YouTube і бідкається, що не встигла пофарбувати волосся в синій до того, як це стало мейнстримом. Аж раптом в мережу зливають відео її танцю на могилі в парку Слави. І чи то подальші події справді фантасмагоричні, чи то дистанція між «батьками і дітьми» така, що представники покоління Z видаються справжніми іншопланетянами… В нашій виставі молодіжним сленгом говоритимемо на найсерйозніші теми конфлікту поколінь і як то воно – бути білою вороною.

Блез
« Блез » Комедія

Молодий художник Блез, аби покінчити з безгрошів’ям, робить все можливе, щоби взяти шлюб з дочкою бізнесмена. Та все відбувається всупереч його розрахункам… Ця розважальна вистава, що побудована на комічних прийомах, різноманітних непорозуміннях і помилкових діях її героїв, примусить глядача забути на деякий час про свої насущні проблеми і зануритися в атмосферу веселої комедії з її забавною плутаниною та іскрометним гумором.

«Шум за сценою» – найвідоміша комедія британського автора Майкла Фрейна, що сьогодні є дуже популярною як на європейській сцені, так і на Бродвеї. Група акторів із Лондона репетирує виставу, аби невдовзі вирушити в турне провінційними містечками.Кожен з них доклав зусиль до цього проекту і тепер щиро сподівається на успіх. І все дійсно могло би бути добре, але є одне «але»... Митці – то люди настільки емоційні, що просто не в змозі втримати за кулісами особисті взаємини, котрі бурхливим потоком накривають і вщент руйнують і без того «крихку» виставу. Чи знайдеться вихід із ситуації, котра дійшла до повного комічного абсурду?

Дядя Ваня
« Дядя Ваня » Трагікомедія
5.1 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
4.7
4.3
5.7
5.7

В п’єсах А. Чехова за простими сюжетами криються вічні теми, за побутовими розмовами – глибинний зміст, а за напівтонами іронії – пристрасні почуття. Відтоді, як до маєтку приїхали відставний професор Серебряков і його красуня-дружина, життя перевернулося з ніг на голову: прокидаються пізно, обідають ввечері, чай п’ють вночі. Але спокій господарів садиби, Івана Петровича Войницького і його племінниці Соні, втрачено не тільки через це…

«Мені однаково, чи буду...» – тринадцята постановка у славетній Шевченкіані театру, починаючи від резонансної новаторської вистави «Гайдамаки» за Т.Шевченком у режисурі Леся Курбаса (1924). Текст «Мені однаково, чи буду...» складають вірші поета різних років. Це поетична вистава, що віддзеркалює основні мотиви багатогранного таланту Т.Шевченка, поета-бунтівника і ніжного лірика. Дійові особи вистави – хлопці та дівчата, наші сучасники, спроможні виявляти власні почуття словами поета, дослухатися до Шевченкових думок і настроїв з позицій сьогодення. Особливого звучання у виставі набирає молитва за Україну, за її щасливе майбутнє, що передається в образній формі засобами сцени.

Шпильки, підкопи, неприхована брехня перетворюють дім, в якому мешкають мати і незаміжня дочка, на божевільню. Саме в такий спосіб вони, залежні одна від одної, здійснюють свій самозахист. За постійними сварками обидві ніби не помічають плину часу. Раптом до їхнього містечка приїжджає чоловік, в якого дочка закохана ще з юнацьких років. Він пропонує їй, своїй королеві краси, спільне життя у далекій країні. Та чи вистачить в неї здатності бути щасливою?

Розкол у родині етнічного міського українця Мини Мазайла спричинюється його наміром змінити своє осоружне, бо українське прізвище на інше, привабливе перш за все заємним корінням. Наприклад, на Сірєнєва. Дружина і дочка у вирішенні цього «сімейного питання» – на боці Мини, а син навпаки вперто пропонує додати до свого українського прізвища ще й прадідівську приставку – «Квач». Розкол міцнішає, коли до активної участі в родинній дискусії про зміну прізвища залучаються непримиренні між собою вороги тьотя Мотя з Курська та дядько Тарас з Києва. Комедія «Мина Мазайло» – літературна пародія на урядову директиву 20-х років минулого століття про негайну масову українізацію населення республіки. Микола Куліш розвінчує міщанство та шовінізм усіх мастей. п'єса не втратила своєї актуальності і тому йде на сцені театру як комедія – «бойовик».

Спогади про миті щастя, мрії про нездійсненне кохання, спроби повернути молодість – категорії настільки ж ефемерні, наскільки і життєво важливі. «На нас чекають прекрасні дні!» – впевнена головна героїня Мод, яка збирає друзів юності, аби наново прожити літні канікули двадцятирічної давнини. Але чи можливо зупинити плин часу? І чи за цими ілюзіями ми не втрачаємо чогось, що є біля нас просто зараз? Тим більше, що кохання, найпрекрасніше з почуттів, має бути вільним – флагманом таких ідей за життя була і сама авторка п’єси, відома французька письменниця Франсуаза Саган.

Старіючий композитор, обласканий славою, розуміє, що зоряний час його пройшов. І в своїх бідах творець звинувачує, насамперед, дружину Олену. Щоб повернути примхливу музу, Євген призводить до хати молоду коханку – студентку консерваторії. А дружині доводиться миритися з тим, що відтепер вона буде жити під одним дахом з «голубками». Пікантності ситуації додає несподіваний хід Олени. Такого повороту подій маестро явно не очікував ... З Вікіпедії: Рольова гра – гра навчає або розважального призначення, вид драматичної дії, учасники якого діють в рамках обраних ними ролей, керуючись характером своєї ролі і внутрішньою логікою середовища дії; разом створюють або слідують вже створеному сюжету. Дії учасників гри вважаються успішними чи ні відповідно до прийнятих правил. Гравці можуть вільно імпровізувати в рамках обраних правил, визначаючи напрям і результат гри Таким чином, сам процес гри є моделювання групою людей тій чи іншій ситуації. Кожен з них поводиться, як хоче, граючи за свого персонажа. Фотограф – Інга Усенко

Самогубець
« Самогубець » Трагікомедія

Ситуація п’єси дуже точно відповідає трагікомічності нашого сьогодення: сімейна сварка через ліверну ковбасу та низка випадковостей призводять Семена Семеновича Подсєкальнікова до необхідності здійснити самогубство. Аж тут сусіди беруться використати це: кожен ладен навіть заплатити герою, аби той присвятив самогубство саме його інтересам. Тож, кому продасть своє життя і свою смерть Подсєкальніков? Розкрита у такий іронічний спосіб тема крихкості ідеалів, розчарувань та компромісів, сьогодні, на жаль, тільки актуалізується.

Сучасний київський драматург Марія Ладо написала дуже незвичну «Дуже просту історію», в якій діють люди, тварини та небожителі. Проте дійових осіб цієї п'єси справедливіше було б поділяти на тих, хто має у своїй душі відчуття органічного зв’язку зі світом, і тих, хто інтуїтивно шукає цієї душевної розради. П'єса цілком оригінальна. Одним словом «проста» називають різні речі. Є простота, про яку сказано: «Де просто – там янголів до ста». Іноді цей шлях простягається через все життя…

Сюжет комедії розгортається навколо долі відомого артиста Івана Барильченка. Розриваючи всі моральні принципи, актор живе подвійним життям. Він блискавично занурюється то у світ щасливих сімейних стосунків, то у вир артистичного закулісся, де панують фальш, заздрість, лицемірство і позашлюбні стосунки. Всюди лунають напружені монологи, гострі тиради і комічні діалоги, приховані гумором і насичені сатирою. Повсюди хаос і нестабільність… Куди винесуть Івана хвилі «житейського моря»? Чи зможе він перебороти суєтні бажання?

На пероні провінційного вокзалу випадково зустрілися скромний учитель та вишукана дама. Серця молодих людей, які належать до різних світів, з’єднав спалах взаємного кохання. Вони проводять разом лише одну ніч під зірковим небом. Та ці декілька годин освітлюватимуть все подальше їхнє життя. У виставі глядач знайде не лише ліричні, але й гострокомедійні сцени, насичені іронією і простодушним гумором.

Якщо Ви мрієте про Париж, вважайте, що Ваші найпотаємніші бажання здійснилися. Варто лише відвідати виставу «Оркестр» на малій сцені театру. У затишному кафе на Вас чекають «сюрпризи» від ексцентричних персонажів цього дійства. Ануїв оркестр – жіночий… Але в ньому працює музикант на ім'я Леон. Він – єдиний чоловік у цій жіночій царині. Саме через нього і відбувається трагедія. А втім, оркестр 'Паризькі троянди' продовжує свою розважальну програму. Трагедію, що сталася в короткому антракті між виступами жіночого оркестру, приховано від завсідників кафе. Як приховано і особисті драми кожного з учасників концерту.