З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Марта Кулай

Марта Кулай

Актор.

Народилася 29 грудня 1983 року.

Освіта – Львівський національний університет ім. І. Франка, факультет театрознавства і акторської майстерності (2005 р.)

Біографічні дані:
Дата народження: 29.12.1983 (38 років)
Місце народження: Україна, місто Львів
Освіта: Львівський національний університет ім. Франка
Актриса  є  резидентом театрів:
Андрій Мацяк
Андрій Мацяк
Художній керівник
5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 51
5.4
5.4
5.6
5.7

Перший Національний театр України Один з найдавніших українських драматичних колективів Більше ніж 700 постановок за час існування. Створений в Києві як перший державний театр України – Український національний театр об'єднав акторів мандрівних труп І. Мар'яненка, Т. Колісниченка, І. Сагатовського. 16 вересня 1917 р. в приміщенні Троїцького народного дому розпочав життя п'єсою В. Винниченка «Пригвожджені». В 1918 р. реорганізований в Державний народний театр, згодом перейменований на Український народний театр, а пізніше просто в Народний театр. В склад трупи входять – Марія Заньковецька, талановита молодь В. Любарт, Б. Романицький, ін. під фаховим керівництвом Панаса Саксаганського. У 1922 театр отримує ім’я Марії Заньковецької (офіційно січень 1923 р.). 1923-1931 – мандрівний період театру. Скрутне економічне становище змусило колектив поїхати на довготривалі гастролі містами України. Місяцями митці працювали в Чернігові, Кременчуці, Харкові, Запоріжжі, Дніпропетровську, Полтаві, Луганську, Кривому Розі та інших населених пунктах. Серед лідерів театру в цей час – Б. Романицький, В. Яременко, В. Любарт, О. Корольчук, ін. 1931-1941 – стаціонарне перебування у Запоріжжі, Поступальний рух театру був пригальмований в 1941 році подіями Другої світової війни. Колектив був евакуйований спочатку на Кубань, а потім в Сибір, у м. Тобольську було поновлено професійну діяльність. З 1944 році театр «проживає» у Львові у старовинному приміщенні театру Графа Скарбека (побудований у 1842 р.). Серед провідних митців львівського періоду 1950-1970-х рр.: режисери Б. Тягно, В.Грипич, С.Сміян, М.Гіляровський, В.Опанасенко, О. Ріпко, актори В. Данченко, В.Полінська, Д. Козачковський, О.Гай, І.Рубчак, К. Хом’як, О. Гринько, Б. Мірус, а також Б. Ступка, Б. Козак, Ф. Стригун, Т. Литвиненко, Л. Кадирова, багато інших. Творчий злет театру 1970-х пов’язують з ім’ям режисера Сергія Данченка, якому вдалося яскраво втілити на сцені запропонований добою репертуар, його найвідоміші постановки: «Маклена Граса» М. Куліша (1967), «Камінний господар» Лесі Українки (1971), «Річард ІІІ» В. Шекспіра (1974), «Прапороносці» за О. Гончаром, Б. Антківа, С. Данченка (1975), «Украдене щастя» І. Франка (1976). Час 1991-2019 роки – вважають сучасним періодом творчості Театру ім.Марії Заньковецької. Протягом цих років незмінним керманичем заньківчан був Федір Стригун, який у спілці з режисерами Аллою Бабенко та Вадимом Сікорським визначали сучасне творче обличчя театру. Важливою подією цього періоду є повернення театрові статусу Національного (2002 р.), як результат – переведення його з муніципального у загальнодержавне підпорядкування. Акторський колектив відрізняється сталістю: у покоління акторів 1990-х в 2000-х роках органічно влилися нові сили – випускники акторського факультету, учні Б.Козака, Ф.Стригуна та Т.Литвиненко, які активно залучалися режисерами у виставах театру. Сьогодні в репертуарі театру йде близько 60 вистав на Великій та Камерній сценах, серед яких чимала частина – твори української класики («Наталка-Полтавка» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка, «Украдене щастя» І. Франка, «За двома зайцями» М.Старицького), музичного спрямування («Шаріка» Я. Барнича, «Сільва» І. Кальмана), світової драматургії («Труффальдіно з Бергамо» за К. Гольдоні, «Фредерік, або бульвар злочину» Е.-Е. Шмітта, «Циліндр» Е. де Філіппо), сучасні твори «Криза», «Соло для мідних труб» О. Огородника, «Картка любові» Р.Горака), «Небилиці про Івана, знайдені в мальованій скрині з написами» І. Миколайчука. Серед нашого творчого складу: 21 народний артист України, 15 заслужених артистів України, 4 заслужених діячів мистецтва України, 6 заслужених працівників культури України, а також оркестр під керівництвом народного артиста України Богдана Мочурада. Театр є лауреатом численних українських та закордонних фестивалів. Сьогодні Генеральним директором-художнім керівником театру є Андрій Мацяк. Історія наша давня та унікальна, але головне для нас, заньківчан, – бути близьким, потрібним глядачеві тут та сьогодні.

Ми знайшли 14 вистав, в яких
бере участь Марта Кулай
Гра
« Гра » Чорна комедія
6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
6.0
6.0
6.0
6.0

Сюжет розповідає про взаєминв чотирьох дітей, що проявляються у їх грі, яка своєю чергою перегукується з їх життям. Через форму дитячої гри режисерка руйнує тишу навколо незручних тем, проговорюючи проблеми сучасного виховання. Ми навіть не задумуємося, що діти – це зображення нас самих в минулому. Ще менше нам спадає на думку, що їхня поведінка – це копія всього того, що ми робимо кожного дня. Так і у виставі «Гра» показано, як діти, вирішивши погратися, показують всі наші недоліки. З дитячою безпосередністю персонажі відтворюють все, що бачать навколо. Вони грають нас. Це ми, дорослі – жорстокі, жадібні, байдужі, боягузливі люди. Таким ми зробили цей світ. В кожній сцені суцільне здивування, іноді шок, місцями огида і нескінченний смуток від усвідомлення того, що діти можуть і вміють повторювати тільки те, що підносимо їм ми, дорослі.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

«Ішов, ішов дорогою, та і в яму впав, любив, любив хорошую, та й плюгаву взяв». Не пропустіть вперше на заньківчанській сцені нове прочитання містико-казкового твору Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма». У Конотопі немає дощу, красуня Олена підкинула гарбуза сотнику Микиті Забрьосі, писар Пістряк хоче влади, а конотопська сотня має вирушити в похід. Усі проблеми, як відомо, від жінок, а якщо вони відьми… Вихід тільки один :«Треба топити відьом!… Бо ще наші предки знали: справжня відьма не потоне ніколи. » Чи знайдеться козарлюга, якому начхати на відьом і начальство?... На вас чекають карколомний сюжет, пісні, танці та багато сміху.

Вперше в Україні заньківчани отримали офіційний дозвіл на постановку світового шлягеру. Найвідоміший твір німецького драматурга Бертольта Брехта з музикою Курта Вайля про любов, дружбу та зраду. Лондон готується до коронації королеви – ненадійні елементи, такі як злодії та повії вигнані з вулиць геть, щоб ніхто, не дай боже, не зіпсував свято. Містер і місіс Пічем, власники фірми «Друг жебрака», очікують, що бізнес ось-ось піде вгору, коли одного разу вночі їх донька не приходить додому. Це може означати тільки одне – кримінальний авторитет Меккі-Ніж знову у місті. І ще й на біду містера Пічема він одружується з його коханою дитиною Поллі. Ватажка жебраків таке «рідня» зовсім не тішить, і він просить начальника поліції Брауна зловити «немилого» зятя, або ж буде бунт. Чи може така витівка коштувати Меккі життя, чи врятує Браун бандита і давнього товариша від зашморгу? Сміливо, смішно, місцями зворушливо і спірно, але так цікаво! Як закінчиться ця історія ув'язнення та кохання і чи буде хепі-енд — краще подивитися особисто, сходивши на виставу «Тригрошова опера». Фото: Євген Кравс

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
5.0

П’єса «Варшавська мелодія» написана Леонідом Зоріном в 1967 році – саме тоді, коли дозволений був дещо вільніший погляд на світ і можна було критикувати окремі недоліки сталінського керівництва. У цьому випадку – закон 1947 р., що забороняв шлюби з іноземцями. Тонка, дотепна і навіть трагічна історія кохання двох молодих людей – польської студентки Гелени і радянського студента Віктора – котрі не без втрат щойно пережили війну і нарешті знайшли один в одному прихисток, опору і сенс у житті, проте все це було зруйновано отим злощасним законом.

4.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
4.0
5.0
4.0
4.0

За автором твір має визначення як «етнографічне представленє в IV діях». На сцені перед глядачем направду відбуватиметься містерія з гуцульського життя упродовж року, створена на основі найзначніших ритуальних дійств (Святий вечір-Коляда, Великдень, весілля, похорон). Унікальний та неповторний світ гуцульського краю глядачі зможуть побачити завдяки костюмам, художньому оформленню, багатому фольклорно-пісенному матеріалу та головне – акторській закоханості у гуцульську тематику. Самі ж образи головних героїв є втіленням природного бажання людини жити в злагоді з собою, Богом та людьми, мати мир у власній душі та спокій у серці. Спостерігаючи за життям і побутом гуцулів, сам Гнат Хоткевич зауважив, що вони прекрасні актори і тоді йому спало на думку: «А що, як гуцула та показати всьому світу!?»… Приходьте на покази вистави – будемо дивитися разом!

4.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
3.0
3.0
6.0
5.0

На сцені Львівського театру імені Марії Заньковецької відбулася прем’єра нової комедії «Циліндр» за п’єсою італійського драматурга Едуардо де Філіппо у постановці народного артиста України Федора Стригуна. П’єса написана у 1965 році, але проблеми, висміяні у ній, донині актуальні в Україні. Глибока економічна криза змушує людей виявляти всю свою фантазію й акторські здібності, аби вижити. Дія вистави відбувається в 60-х роках минулого століття у бідному кварталі Неаполя де суцільна криза і безробіття. У центрі подій – квартира, у якій живуть дві пари, молоде подружжя Рита та Родольфо і старше покоління – Агостіно і Беттіна. І все у них було б добре, якби не великий борг за орендоване помешкання – 300 тисяч лір. Аби заробити ці неймовірно великі гроші за квартиру, вони вигадують стару як світ історію: Рита вдає із себе жінку легкої поведінки, заманює клієнтів у будинок, бере гроші, а потім спонукає їх до втечі, показавши на ліжку ще не захололе тіло начебто вночі померлого чоловіка. Зазвичай клієнти втікають, навіть не вимагаючи повернути вже сплачену винагороду. Але одного разу багатий вдівець дон Аттіліо, розкривши обман, відмовляється поступитися і піднімає ціну за послуги до захмарних висот… На окрему увагу заслуговує теорія про роль циліндра у життя порядного чоловіка, викладена доном Агостіно: у кожній сім’ї в шафі повинен бути цей предмет гардеробу, адже розмова з опонентом у циліндрі значно вагоміша й солідніша, ніж без циліндра. Особливо, якщо співрозмовник – «грамотний», бо для «неграмотного» – все одно, в циліндрі ти, чи без нього. Хоча, як випливає з вистави, циліндр дона Агостіно мало допоміг його родині в скрутній ситуації…

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
6.0
6.0
6.0
6.0

Олеся Галканова-Лань, режисерка, автор інсценівки й текстів пісень, композитор: «Я з дитинства обожнюю казки про принцес. Коли вперше побачила прочитання класичних історій компанією Disney, зрозуміла, що казка немає ані меж, ані кордонів. Так склалося, що я маю одну мрію і на шляху до неї з'явилась «Попелюшка». Ми творимо казку для дітей, підлітків та дорослих. Я, як мама, розумію всю відповідальність, бо очі дітей щирі і я не маю права відступити від чуда. А дорослим потрібно знову відчути те диво, що ми втрачаємо за щоденними турботами. Не говоритиму про сюжет, прочитання, а скажу, що... Це – доля! Дякую театру імені Марії Заньковецької за можливість втілити своє бачення цієї історії на сцені. Радію, що мої ідеї чують і втілюють цехи театру. Ще безмежно щаслива і схвильована, що можу працювати з крутими акторами та акторками, які кожної репетиції народжують стільки неймовірних емоцій. Ці емоції виникають під час репетицій, час творення. І ще вдячна диригентові Богдану Мочураду за можливість задіяти оркестр театру у «Попелюшці». Це честь для режисера творити разом з Вами!!!» «Попелюшка» в Театрі Заньковецької насамперед цікава інтерпретацією образу заголовної героїні. Вона тут – не знайоме за десятками інших версій затуркане дівчисько, за свою працьовитість і сумирність нагороджене дивом магічного перетворення на юну красуню і сумнозвісним коханням з першого погляду, звичайно, принца, а – натомість – розумна та метка дівчина, ладна боротися за своє щастя і за жодних обставин не миритися із гіркою долею. Можна сказати, що це героїня нинішнього часу, здатна приймати виклики і не чекати усмішок фортуни. Гадаю, авторами вистави добре визначена й міра умовності сценічної оповіді. Навіть оркестр на сцені підкреслює її відверто вигаданий, казковий характер. Це дуже допомагає акторам, даючи їм можливість деякого перебільшення, утрирування. Вони вдало використовують цей шанс, на щастя, ніде не вдаючись до карикатурності».

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

Дія п’єси відбувається у 70-80-х роках XVII століття. Цей період в історії недарма називається Руїною. «Від Богдана до Івана не було гетьмана…» Славні справи козаків лишилися в минулому. Прийшов час пристосуванства та прагнення збагачення за будь-яку ціну. Головний герой драми Хома Кичатий намагається віддати доньку заміж за багатого полковника. Цим він ламає давню клятву, дану Назарові Стодолі, що Галя – його. Як складеться їхня доля відомо с шкільних підручників. Питання в іншому – чи можлива у наш час перемога добра? У суспільстві, у власному домі, в самій людині? Чи віримо ми у покаяння грішної людини? Чи даємо ми собі право на помилку й її виправлення… У світі формалізму та конформізму немає місця почуттям та братерським клятвам. Чи можливо щось змінити? Піти наперекір подіям та перемогти? Про це у постановці останнього лицаря українського театру – Федора Стригуна.

Театр імені Марії Заньковецької звертався до твору італійського драматурга Карло Гольдоні «Слуга двох панів», написаної у 1749 році у жанрі комедії дель-арте, в період десятилітнього перебування у Запоріжжі. Тоді, у 1933-му, роль Труффальдіно виконував корифей театру, один із його засновників Борис Романицький. Сьогоднішнє покоління заньківчан має свіжі фарби для написання атмосфери Венеції доби Відродження з її духом масових гулянь, блиску костюмів і прикрас, посмішок вродливих жінок та сміливістю відчайдушних юнаків. Відчуття краси миті – це те, за що комедія дель арти є вічно живою, але тільки за умови, що ми пустимо її в свій світ. «Маски ролі обирають, ти можеш стати навіть королем!» Чи злидарем, жінкою або чоловіком, слугою й переможцем одночасно. Неможливо можливим, якщо любов є релігія й рушійна сила вчинків. Зняти маску та не загубити себе серед тисяч інших блазнів – непросте питання у зовні легковажній, повітрянії комедії. Труффальдіно родом із Бергамо заплутає й без того непрості життєві перипетії двох головних пар закоханих – Беатріче та Флоріндо, Кларіче та Сільвіо, прислуговуючи одразу двом панам, й, кмітливо, сміючись, вивертається з пасток у які на кожному кроці потрапляє, знайшовши чарівну дівчину й для себе, улагодивши фінансові проблеми свої та чужі. Усе з легкістю, гумором, пританцьовуючи та співаючи, змушуючи повірити що життя й справді гра, гра благородна, красива, з щасливим фіналом.

«Хто у кого вкрав щастя?» – питання навчальної програми до найрепертуарнішого твору Івана Франка. Замислившись над цим, навіть непрофесійні критики знайдуть декілька відповідей – брати, які віддали Анну за нелюба, Микола Задорожній, що став перепоною на шляху у закоханих, Михайло Гурман, увірвавшись у розмірене життя подружжя, та і сама Анна, яка так і не вгамувала своє серце. Театр, як організм спресованої критичної думки, вбачає в «Украденому щасті» привід для серйознішої розмови. Заньківчани зверталися до драми Франка щонайменше 4 рази (за останніми дослідженнями 5) – у 1922, 1923, 1940, 1949, 1976 роках. З тих крихт газетних відгуків про перші постановки «Щастя» театром імені Марії Заньковецької є очевидною вага акторського ансамблю у його успіху (що є зрозумілим, адже цей театр є від зародків – від традиції театру корифеїв – акторським). Поставлена як психологічна драма, вистава була максимально наближеною до твору Франка навіть відтворенням авторських ремарок, говорила з тодішнім глядачем, який будував комуністичне суспільство, мовою «соціально-проблематичною», актори додавали барв злободенній проблематиці. Федір Стригун (Михайло Гурман у виставі 1976 року) повернувся до «Украденого щастя» у якості режисера – ставить про шалену пристрасть, яка ламає стіни. Тож невдовзі матимемо іншу відповідь Заньківчан на запитання: «Хто у кого вкрав щастя?»

«Із життя комах» п’єса чеського письменника, прозаїка, драматурга, перекладача та фантаста Карела Чапека, написана у співавторстві з старшим братом Йозефом Чапеком. У ній автори показали сенс людського буття через комашиний світ, зобразивши людські вади корисливості та збагачення за рахунок іншого. Карел Чапек все своє життя пропрацював журналістом. Отримав ступінь доктора філософії, був номінований на Нобелівську премію з літератури 1936 р. Упродовж 22-х років письменницької діяльності написав 44 книги. Йозеф Чапек – чеський художник, графік, фотограф, ілюстратор книжок, також есеїст і поет; класик чеської дитячої літератури. Саме він є винахідником слова «робот», яке його брат Карел увів у свої твори. Іменем братів Чапеків у теперішній час названо вулиці у Празі та багатьох інших містах.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

«... ЦЕ НЕ КАЗКА... ЦЕ ІСТОРІЯ СПОВНЕНА МУЗИКИ ТА ЕМОЦІЙ ПРО СПРАВЖНЄ ЖИТТЯ, ТАКЕ, ЯК ВОНО Є! Для мене було важливим, щоб батьки з дітьми мали можливість зробити щось разом! Щоб підлітки не слухали мораль, але бачили сповідь своїх однолітків. Для мене театр - це не моралізаторство - це жива ємоція та провокація, яка наштовхує нас на певні висновки у житті. Я мріяла поставити виставу про Пітера Пена – хлопчика, яки не хотів дорослішати та про Венді - дівчинку, яка мріяла стати дорослою. Коли зустрічаються ці два світи і відбувається магія... ПІТЕР ПЕН – НОВА ІСТОРІЯ – це розповідь про дітей вулиць та дітей з благополучних родин. Про те, що складнощі є у всіх. Я навмисне обрала стиль коміксів, адже через супергероїв та антагоністів простіше відкрити світ дитини, підлітка. Я так хочу, щоб ми не забували про дітей, які живуть у кожному з нас! А ще мене до глибини душі болить те, що батьки залишають свої дітей, викидають їх, як непотрібні речі. А ще болить, коли батьки намагаються зробити з дітей свої покарщені копії, вбиваючи їх індивідуальність! МИ ВСІ НАРОДЖУЄМОСЯ З КРИЛАМИ! АЛЕ НЕ ВСІ ВМІЄМО ЛІТАТИ! Я хочу, щоб маленька мить зупинилась і ви, поглянувши на мою історію, посміхнулись і обійняли один одного! Щоб у цю мить всі стали справжніми і без фальші! Я чекаю на вас! Ми всі чекаємо!» – режисер вистави Олеся ГАЛКАНОВА-ЛАНЬ.

5.2 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
4.8
4.8
5.3
6.0

Різдвяна ніч – і ми знову дорослі діти, з вірою у диво і гармонію. Оксана чекатиме черевички від цариці, а Вакула спіймає чорта за хвоста – аби лише прихилити до себе чорнобриву красуню, чорт вкраде місяця, а Чуб і компанія сидітимуть у мішках у звабливої Солохи… Микола Гоголь був малозрозумілою особою навіть для сучасників. Його життя, творчість, смерть просякнуті містицизмом, прадавнім етосом та любов’ю до українського духу. Видається, ніби він знав більше ніж дозволено людині й міг поділитися цим знанням лише опосередковано – через творчість. А ми, як вміємо, розшифровуємо заповіти генія у його текстах, які він ласкаво не спалив. Тож «Різдвяна ніч» належить до «легкого» жанру лише умовно. Під оболонкою феєрії різдвяних колядок, дівочого сміху й блиску зимових зірок, знаходимо тугу автора за славним минулим народу. Коли козак не чекає рік аудієнції у цариці, як великої ласки, а потім вдовольняється парою чобітків, а Оксана не «крутить» козаком Вакулою. Коли запорізька «Чайка» розсікає хвилі Дніпра, як грізний і красивий прояв свободи… Сцена з «паломництвом» до хати Солохи у святвечір поважних панів хутора – простір для роздумів про силу жіночої зваби. Відьмацтво у природі жінки, лише не кожна обирає життя за законами такої природи. Яскравий і приречений світ Солохи як альтернатива пуританській моралі? Чи розповідь у кумедній формі про принади гріха та небажання йому протистояти? «Різдвяна ніч» – зігріваюча душу казка нашого загадкового класика. А також – хвилина для роздумів про те, ким ми є.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
6.0
6.0
6.0
6.0

Іван заньківчанський, той що Калита... Історія цього Івана, не бідняка, і не пана, філософа, що торбу за собою всюди носить, прийшла з віків далеких. З тих часів, коли для того, щоб зробити дію не потрібно було зайвих слів. Коли жив той Калита, то місія його була не проста: бо Калита – князем був і слави собі трохи за життя здобув. Чи був він праведним, чи мав гріхів цілу торбину, нам не судити, але про це не будемо говорити. Пізніше калитою коржик називали, і краснії дівиці на ньому доленьку шукали. А Калита все світом мандрував. І обійшовши довгую дорогу, що провела його крізь пекло до самого Бога, явився, як Месія, перед наші очі. Прийшов Іван до Львова, щоб нам повідать казку: про пана, що на санях, про бабку, що прагне ласки, про двох філософів, які не годні були правду з кривдою розділити. Іван все знає, він розповість, як потрібно жити. Він не боїться відьминої хати, він знає, як прозріти й сліпих полікувати. Дівиць довкола Івана, як червінців у пана. Вони його люблять, усе пригортають, цілують, кохають. Чи то попадя, чи стрілиця-десятниця, а завше біля Калити рум’яна дівиця. Іван – борець, Іван – герой, медалей повні груди. Іван прийшов, він просто тут, то ж зустрічайте його люди!