З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Марія Проценко

Марія Проценко

Актор.
Заслужена артистка України

1946 року народження, в 1966 р. закінчила Дніпропетровський театрально-художній коледж за фахом актриса драматичного театру. Працювала актрисою у Львівському обласному драматичному театрі ім. Ю. Дрогобича, а з 1968 у Дніпропетровському академічному українському музично-драматичному театру ім. Т. Шевченка, зіграно майже сто різнопланових ролей, образи світової та української класики.

Тричі обиралась депутатом Бабушкінської райради, 12 років була членом обласної Ради профспілок, а також головою профкому театру та ін.

25 років Проценко М.О. була відповідальним секретарем Дніпропетровського міжобласного відділення Національної Спілки театральних діячів України поєднуючи роботу в Дніпропетровському українському академічному театрі ім. Т. Шевченка.

У 2014 р. Марію Проценко обрано Головою Правління ДМВ НСТДУ. За підтримкою місцевих рад проводить значні творчі та благодійні акції. Традиційними стали: благодійна акція для знедолених дітей та непрацюючих ветеранів у День Святого Миколая, міжнародний фестиваль «Класика сьогодні» у м. Кам’янському, всеукраїнський фестиваль пластичних театрів у м. Кривому Розі, відкритий фестиваль моно та камерних вистав «Віват Актор!». Всеукраїнський фестиваль патріотичних театрів «Миротворці», огляд молодої режисури, фестиваль-конкурс на вищу театральну нагороду Придніпров’я «Січеславна» та «Надія Січеславни», конкурси професійних читців ім. Лесі Українки, Тараса Шевченка, Івана Франка, організація та проведення майстер класів для підвищення професійної майстерності, перегляд та рецензування прем’єрних вистав.

Нагороджена багатьма грамотами та подяками Міністерства культури України, Національної спілки театральних діячів України, облдержадміністрації, облради та міської ради м. Дніпра. Нагороди: орден української православної церкви «Святого рівноапостольного Великого князя Володимира Ш ступеню отримала у 2002 року. У 2005 році стала лауреатом конкурсу «Кращий громадський діяч «Придніпров’я». 31 сiчня 2018 р. в Епархiї УПЦ Київського Патрiархату було почесно вручено Орден Святої великомучениці Варвари.

За останні три роки у театрі створила цикл моновистав. У червні 2015 року в Києві на XVII Міжнародному театральному фестивалі моновистав «ВІДЛУННЯ» «За громадянську позицію» була нагороджена за роль у моновиставі «Я вам цей борг ніколи не залишу» за творами Л. Костенко, (режисерка – Л. Кушкова). Авторська моновистава «Билась птахом змучена душа» за творами Т. Шевченка з успіхом іде на малій сцені театру, схвально оцінена критиками та глядачами.

У 2018 р. разом із режисером Л.Кушковою створила моновиставу «За надмірну любов» на малій сцені театру.

Біографічні дані:
Місце народження: Україна
Освіта: Дніпропетровський театрально-художній коледж
Актриса  є  резидентом театрів:
Оксана Петровська
Оксана Петровська
Художній керівник

Дніпропетровський національний академічний український музично-драматичний театр ім. Т.Г.Шевченка засновано 1918 року в Києві як перший професійний театр України, який мав статус державного, згідно із законом уряду Української держави від 23 серпня 1918 року, про що свідчить «Державний вісник» №42,43 (ЦДАВО, фонд 2201, опис 1, справа 61, аркуші 37,40) і мав назву Державний драматичний театр України. У 1919 році Державний драматичний театр було перейменовано у Перший державний драматичний театр України ім. Т.Г.Шевченка. У перші роки театром «європейського репертуару» (таку неофіційну назву він мав) керували: головний режисер О. Загаров та І. Мар’яненко (директор театру). У 20-ті роки у театрі служили всесвітньовідомі митці: поет Павло Тичина (перший завліт театру), режисер і реформатор українського театру Лесь Курбас, актори А. Хорошун, Г. Борисоглібська, С. Паньківський, Г. Мещерська, Ф. Левицький, В. Василько, Л. Гаккебуш, М. Тінський, О. Сердюк, О. Смирнов, Г. Маринич, Є. Сидоренко, О. Зініна, М. Домашенко, І. Замичковський, К. Бережний та ін. На афіші театру серед п’єс вітчизняної і зарубіжної класики були такі вистави: «Лісова пісня» Л. Українки, якою почав свою діяльність театр у листопаді 1918 року, «Гайдамаки» Т. Шевченка у постановці відомого режисера Леся Курбаса, а також «Гріх», «Брехня», «Дисгармонія» В. Винниченка, «Ревізор» М. Гоголя, «Примари» Г. Ібсена, «Ткачі» Г. Гауптмана, «Мірандоліна» К. Гольдоні, «Тартюф» Ж.-Б. Мольєра. У 1921-26 рр. трупа успішно гастролює по Україні. У 1927 р. перший державний театр України переведено до м. Дніпропетровськ. У 1930-х роках здійснювали постановки відомі на всю країну режисери: О. Дикий, І. Терентьєв, Г. Юра, К. Кошевський, М. Буторін, Л. Южанський, І. Микитенко, І. Юхименко, В. Галицький та інші. Під час Другої світової війни дві концертні бригади на чолі з головним режисером І. Кобринським та народною артисткою України З. Хрукаловою дали більше 300 концертів на фронті. У 1979 році відбулася реконструкція театру за проектом архітекторів Є. Яшунського і В.Халявського. На фасаді театру скульптором Ю.Павловим створені барельєфи на теми етапних постановок. Після проголошення незалежності України у репертуарі з’являються п’єси за творами письменників, які за радянських часів були «persona non grata», наприклад, драма «Маруся Чурай» за однойменним твором Ліни Костенко. Глядач знайомиться також із виставою про життя історика Дмитра Яворницького «Народжений під знаком Скорпіона» В.Савченка. Спектакль «Мазепа – гетьман України» за Б.Лепким (постановка головного режисера театру, засл. діяча мистецтв України В.Божка) отримав міжнародну мистецьку премію ім. П.Орлика. У 1994-2016 рр. театром керував народний артист України, кандидат мистецтвознавства, кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, поет і композитор Валерій Ковтуненко, який за два десятиліття підняв театр на вищий щабель, перетворив його на один із центрів духовного і національного відродження. Його пісня «Театр» стала гімном шевченківців. Значною подією в історії театру став гастрольний тур до Польщі (м. Зелена Ґура) та Чехії (м. Прага) 12-16 вересня 2015 року (організатор – засл. арт. Укр. Оксана Петровська). Західні слов’яни із великим задоволенням переглянули українську класику: «Майську ніч» за М. Гоголем, «Кайдашеву сім’ю» І. Нечуя-Левицького та казку за нар. мотивами «Коза-Дереза» Л. Кушкової. Трупа неодноразово побувала на гастролях із благодійними концертами у містах Маріуполь, Красногорівка, Вугледар, Мар’їнка, Новотроїцьке Донецької області. Із вересня 2017 року при театрі ім. Т. Шевченка функціонує дитяча театральна студія «Намистечко», в якій викладають фахівці, артисти театру з високим рівнем професійної кваліфікації, що прищеплює любов до театрального мистецтва, української культури, рідного слова підростаючому поколінню. 2018 року у приміщенні театру ім. Т.Шевченка пройшов капітальний ремонт даху, фасаду, йдуть роботи всередині приміщення: на сцені, в коридорах, у фойє. Виконано роботу для запобігання підтопленню приміщення, капітальний ремонт протипожежної безпеки, реконструкція приміщення для комфортного перебування глядачів з обмеженими можливостями, а саме: прибудинкової території з улаштуванням пандусу, каси, санвузлів, встановлено підйомник для людей з інвалідністю до зали для глядачів. 23 серпня 2018 року до дня створення першого державного драматичного театру України відбулася урочиста церемонія погашення немаркованих ювілейних конвертів та власних марок «100 років Дніпровському академічному українському музично-драматичному театру ім. Т.Шевченка», випущених державним підприємством поштового зв’язку «Укрпошта». Того ж дня за участю усього колективу на Театральному бульварі відбулася акція-протест в підтримку режисера Олега Сенцова та усіх політв’язнів, що незаконно утримуються в російських тюрмах. 29 вересня відбулися урочистості з нагоди 100-річчя першого українського державного театру України та відкриття 101-го театрального сезону прем’єрою драми «Нація» за твором Марії Матіос у постановці Сергія Кузика. У червні 2019 уперше театр побував на гастролях за океаном, а саме у канадському місті Місісаґа, яке входить до складу Великого Торонто із концертом «АТО» та казкою «Коза-Дереза». У грудні 2018 року Указом Президента України театру присвоєно статус «національний».

Ми знайшли 5 вистав, в яких
бере участь Марія Проценко
Сто тисяч
« Сто тисяч » Сатирична комедія

«Сто тисяч» – відома п’єса класика Івана Карпенка-Карого, яка була написана у 1889 році. Жанр п’єси «Сто тисяч» – сатирична комедія характерів. У творі висміюється надмірна жадоба до збагачення. Як розбагатіти, а розбагатівши, піднятися ще вище? У Герасима Калитки два способи: один майже законний – примусово женити сина Романа на багатій, другий, майже геніальний, – укласти угоду з нечистою силою, в особі Невідомого, взявши у спільники кума Савку. Що з цього вийшло? Дізнаєтесь у фіналі вистави.

Дві бабусі мешкають у самому центрі міста, у хорошій квартирі. Чекають на племінника, продюсера Олега, який має приїхати до них у гості. Марина Олександрівна вже навіть спекла його улюблені пиріжки. Днями квартиру пограбували, тому чекають ще й на замірщика, аби поставити ґрати на вікна. Дзвоник у двері… але на порозі – чиновник із міської ради із дуже цікавою пропозицією…

Бал
« Бал » Вистава-концерт

Головною постаттю у виставі є молодий Тарас Шевченко – випускник Петербурзької академії мистецтв, який поступово набував слави художника, уже написав певну кількість своїх віршів-шедеврів, закохувався у жінок, мав акторські здібності. Жанр дійства оригінальний – вистава-концерт. На балу у князя Рєпніна звучать поезія Кобзаря та пісні на його вірші у виконанні як дворян, так і служниць та кріпаків. Ну, а який же бал без танців? Артисти драми та балету у вишуканому вбранні під чарівну музику живого оркестру переносять глядача у далекі 40-і роки ХІХ століття. Персонажі у виставі-концерті як історичні, так і вигадані.

Крізь усю творчість класика української літератури XIX ст. Григорія Квітки-Основ’яненка проходить просвітительська думка про те, що причиною суспільних негараздів є неуцтво, брак виховання і культури. У художніх творах і публіцистичних статтях він послідовно проводив ідею про обдарованість простого народу, викривав обмеженість, самовдоволене невігластво, паразитизм, пошлість існування правлячих кіл. Не винятком стала і комедія «Шельменко-денщик», 1838р., в якій головний персонаж простолюдин-солдат Шельменко, якому симпатизує автор, говорить українською мовою, інші видають себе за людей із вищого суспільства і намагаються говорити «по-русски» або «по-французски». Молодий капітан Скворцов, не без корисливих міркувань, має наміри одружитися з Прісінькою, дочкою не будь-кого, а самого Кирила Петровича Шпака – поміщика села, де і розгортаються події. Звичайно, батьки відмовляють власнику всього-на-всього «мундьора та рейтузів», у якого вже встигла закохатися юна, наївна дівчина. Після того, як Прісінька навідріз заперечила офіцеру втекти з ним і побратися без батьківського благословення, на допомогу приходить простакуватий, зате кмітливий капітанський денщик Шельменко, якому настільки остогидла багаторічна служба, що він готовий на будь-які хитрощі та обмани, аби догодити своєму командиру і нарешті піти у відставку.

Сучасна українська письменниця Марія Матіос через свої автобіографічні спогади в книзі «Вирвані сторінки з автобіографії» проводить нас лабіринтами складних людських доль відомих митців Західної України. Творців вистави вразила сповідь авторки книги, в якій піднімається тема тоталітарної системи і ролі митця в ній, а саме: роздуми про фільм «Білий птах із чорною ознакою» режисера Юрія Іллєнка, загадкову загибель композитора Володимира Івасюка, сміливий виступ-протест Марії Матіос у Чернівецькій філармонії та розповідь про злети і падіння солістки балету Національної опери. До вистави увійшли також матеріали, зібрані Марією Проценко, про митців-героїв, які протистояли тодішній радянській системі в Східній Україні, зокрема в м. Дніпро. Актриса веде нас терновими стежками життя наших земляків, втілюючи мрію однієї з героїнь Марії Матіос: «Хоч би тим, що полягли героями, поставити свічечку в поминальні дні, аби дізнатися, як живуть живі наші герої». Вистава є сучасною, гострою і надзвичайно необхідною для патріотичного виховання підростаючого покоління і для збереження єдності України.