З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Марія Добрусіна
Марія Добрусіна
Марія Добрусіна
Марія Добрусіна
Марія Добрусіна
Марія Добрусіна
Марія Добрусіна
Марія Добрусіна

Марія Добрусіна

Актор.
Біографічні дані:
Освіта: Харківський національний університет мистецтв ім. Котляревського
Актриса  є  резидентом театрів:
5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 10
5.4
5.3
5.8
5.6

Харківський державний академічний український драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка – один з найстаріших театрів України. Його було засновано у Києві 31 березня 1922 р. реформатором українського театру, актором, режисером, народним артистом України Лесем Курбасом, який дав йому поетичну назву «Березіль». Назва театру підкреслювала його мету і завдання: стати буйною весною нового українського театру. Добре обізнаний з практикою західноєвропейського мистецтва, Лесь Курбас переносив на національний грунт здобутки театру експресіонізму. Режисер був засновником спочатку політичного (1922—1926), а потім і філософського (1926—1933) театру в Україні. У театрі під керівництвом Л. Курбаса була створена режисерська лабораторія (режлаб), до якої входили молоді режисери й актори. На початку 1926 року Народний комісаріат освіти України вирішив перевести «Березіль» як кращий театр республіки до тодішньої столиці Харкова. У харківському «Березолі» засяяла яскрава тріада митців: режисера Леся Курбаса, художника Вадима Меллера і драматурга Миколи Куліша. Проти Л.Курбаса були висунуті звинувачення у «похмурості», викривленні оптимістичної радянської дійсності. Наприкінці 1933 року Л. Курбаса звільнили з посади художнього керівника театру, а згодом арештували. 9 квітня 1934 Л. Курбаса було вислано на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу на Медвежу Гору, а потім відправлено на Соловки. Не оминула тяжка доля і М. Куліша. Після Л. Курбаса майже двадцять років театр очолював учень і послідовник великого режисера – Мар’ян Крушельницький, який створив героїко-романтичний театр. З 1935 року театр «Березіль» було перейменовано на театр ім. Т. Г. Шевченка. У 1947 році театр одержав звання академічного. Театр під художнім керівництвом М. Крушельницького входив до п’ятірки найкращих театральних колективів колишнього СРСР. 1951 року М. Крушельницький перейшов до Київського театру імені І. Франка. 1952 року на посаду художнього керівника театру був призначений Лесь Дубовик, але у серпні того ж року він несподівано помер. Посаду головного режисера одержав Бенедикт Норд і працював на ній до 1963 року включно, поки не перейшов на педагогічну роботу і не переїхав до Москви. З 1957 до 1963 року Лесь Сердюк виконував обов’язки директора і худрука театру. Яскрава сторінка історії театру – режисерська творчість Володимира Крайніченка, він очолював колектив з 1963 до самої смерті, що спіткала його у травні 1964 року. У 1965-1966 роках головним режисером театру був Віталій Смоляк. 1967 року до театру повернувся Володимир Оглоблін, який перебував на посаді головного режисера протягом трьох років. З 1971 до 1974 року головним режисером театру був Броніслав Мешкіс, який привіз із собою випускників Київської театральної студії при академічному театрі ім. І. Франка. Наступне десятиліття ознаменувалося працею головних режисерів театру Михайла Гіляровського (1979–1981) та Олександра Бєляцького (1983–1989). 1982 року режисер Володимир Петров здійснив доленосну для театру виставу – «Млин щастя» В. Мережка. У той же період в театрі працювали режисери О. Аркадін-Школьник, М. Нестантінер, В. Мажурін. У 1990-ті роки шевченківці брали участь у міжнародних театральних фестивалях «Березіль-93» (Харків), «Золотий лев» (Львів), «Мистецьке березілля» (Київ). У 2002- 2005 рр. лідером театру був заслужений діяч мистецтв України Андрій Жолдак. У 2004 р. на фестивалі «Балтійський дім» театр одержав Першу міжнародну премію ЮНЕСКО. Протягом наступних 2008-2013 р. театр брав участь у проведенні 19-ти міжнародних театральних фестивалів. З 2006 по 2009 рр театр очолив актор і режисер театру, заслужений діяч мистецтв України Степан Пасічник. У 2011- 2013 рр художнім керівником театру став заслужений діяч мистецтв України Олександр Аркадін-Школьнік. З квітня 2013 р. і по сьогодні художнім керівником театру є народний артист України – Володимир Маляр – видатний актор і театральний діяч, творчість якого поціновують не лише харківські театрали. У лютому і березні 2017 р. театр урочисто святкував 130-річчя від дня народження засновника театру, видатного артиста і режисера Леся Курбаса і 95-річчя від дня заснування театру. Театр урочисто відкрив театральний фестиваль «Курбалесія», презентував театрально-художню виставку та представив глядачу прем’єру вистави «Житейське море» І. Карпенка-Карого у постановці режисера О. Стеценко, яку театр присвятив всім акторам-березільцям. Сьогоднішні плани театру націлені на залучення до театру талановитої молоді, на оновлення поточного репертуару сучасною і класичною українською і зарубіжною драматургією. У 2013-18 рр. художнім керівником театру був народний артист України Володимир Маляр – видатний актор і театральний діяч, творчість якого поціновують не лише харківські театрали. З кінця 2019 р. на посаду головного режисера повернувся заслужений діяч мистецтв України Степан Пасічник. Сьогоднішні плани театру націлені на залучення до театру талановитої молоді, на оновлення поточного репертуару сучасною і класичною українською і зарубіжною драматургією, активну участь в міжнародних театральних фестивалях.

Ми знайшли 6 вистав, в яких
бере участь Марія Добрусіна

Розкол у родині етнічного міського українця Мини Мазайла спричинюється його наміром змінити своє осоружне, бо українське прізвище на інше, привабливе перш за все заємним корінням. Наприклад, на Сірєнєва. Дружина і дочка у вирішенні цього «сімейного питання» – на боці Мини, а син навпаки вперто пропонує додати до свого українського прізвища ще й прадідівську приставку – «Квач». Розкол міцнішає, коли до активної участі в родинній дискусії про зміну прізвища залучаються непримиренні між собою вороги тьотя Мотя з Курська та дядько Тарас з Києва. Комедія «Мина Мазайло» – літературна пародія на урядову директиву 20-х років минулого століття про негайну масову українізацію населення республіки. Микола Куліш розвінчує міщанство та шовінізм усіх мастей. п'єса не втратила своєї актуальності і тому йде на сцені театру як комедія – «бойовик».

Молода красива Зінька живе у шлюбі з нелюбом і п’яницею Самросем. Єдиною розрадою від сімейного пекла для неї були романтичні стосунки з чоловіковим братом Романом, аж доки «на обрії» не з’явилася суперниця… Мелодраматичний сюжет (типовий для класичної української драматургії) переміщено в інший часопростір, де заміксовано містицизм, рок-музику, ностальгічну естетику сімдесятих, і де відбувається дослідження на тему «що таке любов». Це одвічне питання ми розглядаємо з досить незвичних ракурсів, адже дедалі частіше кохання стає об’єктом вивчення як для соціальних, так і для природничих наук. Зі вступу до статті науковця Тетяни Кабанець: «Біологи кажуть, що любов – це певна послідовність викидів у мозок різних речовин: переважно гормонів задоволення та заохочення. Але невже мої почуття визначаються просто формулою DRD4-7R? Невже я не кохаю і не страждаю, а хитаюся туди-сюди на гормональній гойдалці, як наркоман? Ні, є й інші версії…».

Сучасний київський драматург Марія Ладо написала дуже незвичну «Дуже просту історію», в якій діють люди, тварини та небожителі. Проте дійових осіб цієї п'єси справедливіше було б поділяти на тих, хто має у своїй душі відчуття органічного зв’язку зі світом, і тих, хто інтуїтивно шукає цієї душевної розради. П'єса цілком оригінальна. Одним словом «проста» називають різні речі. Є простота, про яку сказано: «Де просто – там янголів до ста». Іноді цей шлях простягається через все життя…

На пероні провінційного вокзалу випадково зустрілися скромний учитель та вишукана дама. Серця молодих людей, які належать до різних світів, з’єднав спалах взаємного кохання. Вони проводять разом лише одну ніч під зірковим небом. Та ці декілька годин освітлюватимуть все подальше їхнє життя. У виставі глядач знайде не лише ліричні, але й гострокомедійні сцени, насичені іронією і простодушним гумором.

Твори Ф. Кафки не мають багатої сценічної історії в Україні, адже сповнені надскладних інтелектуальних ребусів. Натомість постановники здійснили спробу розв’язати їх за допомогою театральної форми – сучасної, креативної, нестандартної. Головний герой К. долає довгий, сповнений абсурдних перепон шлях до Замку, де сподівається знайти відповіді на власні питання, а дорогою шукає зустрічі із загадковим Кламмом… Запрошуємо на виставу тих, хто полюбляє сценічні експерименти, а також тих, для кого тема конфлікту особистості та соціальної системи є актуальною.

Сон літньої ночі
« Сон літньої ночі » Комедія, феєрія

Дія вистави розгортається у таємничому лісі, де живуть ельфи та феї. Саме вони розпалюють взаємні пристрасті двох закоханих пар, підбурюють до чудесних перетворень та карколомних пригод. Проте у барвистому світі казки виявляється, що дивовижніші чудеса творять... люди. Серед виконавців ролей - багато молодих акторів театру. Вистава задовольнить смаки найвибагливішого поціновувача оригінального відпочинку й допоможе сприймати світ крізь призму творчої фантазії.