Максим Максимюк

Сенсація в театральному житті України! Після багаторічної відсутності горьківських героїв на сценах українських театрів, вони заговорили з нами. Питання, як жити і у що вірити було і залишається головним. Хтось шукає відповідь в релігії, хтось в літературі, хтось в самому собі. Герої вистави «На дні» у виконанні акторів театру на Подолі, перебуваючи в нелюдських умовах нічліжки, дають глядачу колосальну віру і надію на те, що вихід все ж таки є. В цьому величезна сила театру і саме цієї постановки, символом якої є «сходи в небо». Лейтмотив вистави – мелодія Led Zeppelin «Stairway to Heaven» і, як апофеоз дійства, вона звучить у виконанні акторів.

...українцю земля дає радість буття і самоствердження, змушує жити, народжувати дітей і мріяти, але нестримне бажання до оволодіння нею - його ж тяжкий хрест. Класика української драматургії вражає своєю актуальністю та іронічною відвертістю в розкритті національних характерів. У ролі Герасима Калитки - народний артист України, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка Богдан Бенюк.

Шановні глядачі, у виставі використовується чорний гумор, сцени лайки, тютюнопаління, оголеності, насилля та жорстокості. Чума ХХІ сторіччя – це власне життя, що перенасичене «білим шумом»: неконтрольованими інформаційними потоками, швидкістю подій та їхньою виключною дешевиною. Справжня бійка без правил – єдиний шлях до самопізнання та просвітлення. Бійка повертає чоловіка до базових знань про себе та світ навколо. Світ, де тиражуються наші ж віртуальні копії й так важко зрозуміти, котра з них – оригінал. А тому тільки власний біль і робить людину насправді живою.

За основу взято казковий сюжет про дракона, якого не можна перемогти, тому що він живе в кожному з жителів міста. Ця історія не про чудовисько. Вона про людей, які не готові до свободи, адже життя під владою дракона вони вважають цілком прийнятною. Втративши одного тирана, вони покірно коряться іншому. Виявляється, вбити дракона недостатньо ... «Дракон» – це філософський твір, який не втрачає своєї ваги і сьогодні. Сюжет п'єси актуальний для будь-якої країни, національності і навіть епохи. Це не просто красива постановка за участю чудових акторів. Вона змушує думати, аналізувати, співпереживати. Спеціально для вистави були створені оригінальні декорації, а також розроблені унікальні костюми. На глядачів чекає жива музика, світлове шоу, що запам'ятовуються і живий музичний супровід. Створить це казковий світ команда справжніх професіоналів.

№ 13 або олінклюзів – це не просто готельний номер, за подіями в якому підглядають глядачі. Іронічна сатира на знайому всьому світу історію: впливовий політик і його секретарка. У п'єсі англійського драматурга Рея Куні помічник британського прем'єр-міністра дебатів в палаті Громад віддає перевагу затишному номеру з видом на Біг-Бен і компанії напівроздягненої секретарки. Все йде як по маслу, але в самий кульмінаційний момент невдалі коханці помічають у вікні тіло невідомого чоловіка. Ось тут-то все і починається ... Вир комедійних подій, стрімкий розвиток сюжету і, як завжди буває в комедіях положень, непередбачувана розв'язка ... Політику тепер доведеться пояснити чому він не на роботі, а в готельному номері, та ще й з трупом.

Весела комедія положень, оповідає про те, як чоловік і дружина переселилися в тіла один одного. У новій виставі в головній чоловічій ролі виступає Володимир Горянський, а головну жіночу роль зіграє акторка Руслана Писанка. Героїня Руслани Писанки – темпераментна шатенка-домогосподарка, герой Володимира Горянського з самого початку не носиться зі своїми м'язами. Герої вистави «Витівки ангелів» прокинулися одного ранку і в буквальному сенсі слова, відчули себе не в своїй «шкурі». Спочатку герої сприймають те, що трапилося з ними як справжню трагедію. Але, поступово змирившись, вони знаходять в своєму новому положенні маленькі радості і приємності. Ну, а найцікавіше це фінал – який Вам треба прийти і подивитися!

Ніколи не знаєш, який літак для тебе приземлиться востаннє. Розповідь київського письменника зі світовим ім'ям – Андрія Куркова на сцені театру перетворилася у чорну комедію. Але це не цинічне глузування над смертю, це життєва історія: абсурдна, нереальна, але «по понятиям» і за законом. Логіка і правила невблаганні речі, хай інколи вони, і не мають резону. Вистава повна гумору, пісень і добрих жартів. Безодня безглуздості встановлених норм відкривається лише фінальними акордами...

Ці слова мають різні значення, але все набуває одного відтінку, коли починається війна. Тоді люди знімають маски. І кожен стає тим, ким він є. Боягузи, гульвіси, негідники, шахраї - живуть серед нас, але у мирний час вдають порядних людей. «Вічно живі» - на перший погляд, історія однієї дівчини, наречений якої пішов на війну. Але це лише на перший погляд. Якщо зануритися глибше, то побачите сім'ю, у якій відображена ціла держава, а може, і цілий світ. Для когось обов’язок – це взяти зброю і піти на передову, хтось цілодобово працює, воскрешаючи поранених, хтось продовжує вчити дітей, хтось продовжує любити і чекати. Але є ті, хто не бажає змінювати свої звички, ті для яких танці, пісні та кортежі дорожчі за людське життя. Вистава не розділяє людей на хороших і поганих. Вона відтворює справжнє життя, а не ілюструє військові гасла, якими вони були як 75 років тому, так і зараз.

У 1930 році Михайло Булгаков написав інсценізацію безсмертної поеми Миколи Гоголя "Мертві душі" для МХАТу. Письменник ввів у текст п`єси образ Першого, що дуже нагадував самого Гоголя. З 1931 року в постановку включився К. С. Станіславський, і вистава стала реалістичною, в дусі системи Станіславського. Душа безсмертна, вона є втіленням божественного начала в людині, а мертві душі на бізнес - це безумство, це край гріхопадіння, та в нашому божевільному світі про душу геть забули... І це свавілля - наслідок деградації суспільства, його руйнації.

Герой-коханець, лицемір, або ж просто збоченець? Вже декілька століть великі письменники, поети та звичайні графомани не втомлюються переосмислювати загадковий образ легендарного розпусника на ймення Дон Жуан! Ми теж не втрималися і вирішили подивитися на знайомі сюжети з неочікуваних ракурсів. На вас чекають сміливі та курйозні пригоди Дон Жуана та його вірного слуги, походеньки яких, як заведено, закінчаться у пеклі. Але до того гіркого моменту все має бути надзвичайно весело!

Люди, ховаючись від самотності та депресій, знаходять втіху у штучному інтелекті, що здається наділеним людськими рисами. Але не є людиною. П’єса «Навігатор» грузинського автора Лаши Бугадзе – символ інфантилізму. Головний герой, перебуваючи вже у зрілому віці, лишається хлопчаком. Він не зазнав кохання, не був бунтарем, не очолював футбольну команду. Та ступені дорослішання має пройти кожен, навіть якщо йому вже за сорок. Покохати навігатор, знайти у його жіночому голосі однодумця – крик відчаю чи безумство? Чому люди перестали помічати одне одного та в чому причини відокремлення від суспільства – у новій виставі театру на Подолі досліджує режисерка Тамара Трунова. Фото: Іра Марконі

Любите заплутані детективні історії? Володієте дедуктивним методом, розбираєтесь в мотивах і маєте залізну витримку? Салон краси на Андріївському узвозі стає місцем злочину. Відому піаністку жорстоко вбивають… ножицями. Під підозрою ексцентричний перукар, меркантильна асистентка, багата, але безталанна оперна діва і таємничий антиквар. А, можливо, вбивця – слідчий? Приходьте – зло мусить бути покараним!

Молодий, розумний, дотепний. На нього чекає світле майбутнє, він будує грандіозні плани. Але він винен гроші, багато-багато грошей. 5 днів, дві дівчини і один шанс вийти переможцем. Щоправда дорога лежить через РАГС. І все могло б бути ідеально. Але у плани втручається її мама.

Ексклюзивно в театрі на Подолі скандальна п'єса Майкла Джина Саллівана за всесвітньо відомим романом-антиутопією. Вигадана історія про життя в штучному світі, яка навчила любові навіть бездушних солдатів. За мною спостерігають. Цілодобово. На роботі, на вулиці, навіть вдома. Мої думки контролюють. Мій вибір несвідомий. Моє життя належить іншим. І це не параноя. А сьогодні навіть не вигаданий світ роману «1984» Джорджа Оруелла. Написаний в 1949 році роман почав оживати. Сьогодні ми – в його фантазії.

Мелодраматична історія про пошук кохання, запропонована Іваном Вирипаєвим, ілюструє сучасну модель стосунків. Сьогодні, коли ми маємо знання про все, люди отримують його без особистого досвіду, існуючи в сухих теоріях, невмінні почути ближнього і внутрішньому спустошенні, оскільки кокаїн, алкоголь і бездушні роздуми про Буддійську порожнечу не дають героям того наповнення і щастя, якого всі так пристрасно чекають. Чекають, але нічого не роблять для того, щоб це щастя подарувати тим, хто поруч з ними. Головний герой Девід після смерті дружини не може відпустити її і продовжити жити далі. Часто він з нею розмовляє і відмовляється повірити в те, що сталося … Перебуваючи в кайданах своєї прив’язаності, вона приводить його до думки, що усі його страждання викликані тим, що він так і не любив її по-справжньому, саме тому він нещасний, адже «щастя – це робота, яку будь-що-будь, потрібно виконати добре». Сценічний простір, в якому перебувають герої, нагадує чи то велику душову кабінку, чи психлікарню. Чи зможуть вони позбутися своїх страждань і почати працювати на своє щастя?

Хто вона, успішна жінка? Та, хто має власну розкішну квартиру; Та, хто може утримувати коханого чоловіка; Та, кому під силу почати власний бізнес; Та, хто знає, як вирішити будь-яке питання. Але великі гроші не заробити чесною працею, а без них двері у Європу зачинені. Тому справжня комерсантка робить той бізнес, на який є попит – відкриває бордель – хіба не так стверджував Карл Маркс? Зоя Денисівна навчилася читати між рядків. Коли в країні вирує хаос – у її, зойчиній квартирі, процвітає капіталізм.

Співати чи не співати? Це питання бентежить далеко не кожну людину. Але тільки не наших героїнь, для котрих співати – означає ЖИТИ! Все йшло чудово! Ювілейний концерт, оплески, а потім банкет, розмови, суперечки, тости, пафосні промови і гарний настрій! Аж раптом, як грім серед ясного неба, звістка про нову солістку, яка і молодша, і голосистіша за усіх, і теж хоче грітися в променях слави. А ще бажано, щоб промінь був посередині сцени, а бабусі можуть постояти і збоку, в напівтемряві. Молодому і амбітному керівникові ансамблю доведеться зробити непростий вибір: добре перевірене старе або невідоме, але молоде нове? Поки він вирішує, у колективі починається бунт...

Кохання може наздогнати у будь-якму віці, будь-кого, будь-де. Навіть якщо їй усього 16, а Він її учитель. Недопустима вільність чи справжнє почуття? Ми маємо свою відповідь. «його полонила молода дівчинка, що на його очах з дівчинки перетворюється на молоду жінку. Чи існує для дорослого чоловіка щось більш привабливе, аніж спостерігати цей розквіт дівчачої душі». Історія кохання як пригодницький роман: з несподіваним фіналом і відкритою навстіж прірвою людської душі. Стас Жирков про виставу: «Для мене цей текст – справжня знахідка української літератури. Те, про що мало знають, але саме таке потрібно нам зараз. Звісно вистава – це наш особистий погляд на цей текст, тому що театр – окремий вид мистецтва і він не має обслуговувати літературу. Фантастичні образи і характери надзвичайно талановитих акторів: В’ячеслава Довженка, Катерини Вайвали, Катерини Шенфельд, Катерини Рубашкіної, Максима Максимюка, Алли Сергійко. У нас виникла справжня вибухова суміш з гумору, кохання, пристрасті і любовного страждання»» Інсценізація Павла Ар’є твору «Дівчина з ведмедиком» українського письменника Віктора Домонтовича. Життєва історія автора, як і героя роману, має безліч таємниць і білих плям. Він був розвідником і націоналістом. Бунтарем і слугою закону. Він вважав себе киянином, хоч народився в Одесі, а значну частину життя провів у Німеччині. Зі своєю власною коханою він одружився лише у 62, хоч полюбив її ще в юності.