З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Максим Максименко

Максим Максименко

Актор.

Народився 31 жовтня 1958 року.

Освіта - Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого

Біографічні дані:
Дата народження: 31.10.1958 (63 роки)
Місце народження: Україна
Освіта: Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого
Актор  є  резидентом театрів:
Андрій Мацяк
Андрій Мацяк
Художній керівник
5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 58
5.4
5.3
5.6
5.6

Перший Національний театр України Один з найдавніших українських драматичних колективів Більше ніж 700 постановок за час існування. Створений в Києві як перший державний театр України – Український національний театр об'єднав акторів мандрівних труп І. Мар'яненка, Т. Колісниченка, І. Сагатовського. 16 вересня 1917 р. в приміщенні Троїцького народного дому розпочав життя п'єсою В. Винниченка «Пригвожджені». В 1918 р. реорганізований в Державний народний театр, згодом перейменований на Український народний театр, а пізніше просто в Народний театр. В склад трупи входять – Марія Заньковецька, талановита молодь В. Любарт, Б. Романицький, ін. під фаховим керівництвом Панаса Саксаганського. У 1922 театр отримує ім’я Марії Заньковецької (офіційно січень 1923 р.). 1923-1931 – мандрівний період театру. Скрутне економічне становище змусило колектив поїхати на довготривалі гастролі містами України. Місяцями митці працювали в Чернігові, Кременчуці, Харкові, Запоріжжі, Дніпропетровську, Полтаві, Луганську, Кривому Розі та інших населених пунктах. Серед лідерів театру в цей час – Б. Романицький, В. Яременко, В. Любарт, О. Корольчук, ін. 1931-1941 – стаціонарне перебування у Запоріжжі, Поступальний рух театру був пригальмований в 1941 році подіями Другої світової війни. Колектив був евакуйований спочатку на Кубань, а потім в Сибір, у м. Тобольську було поновлено професійну діяльність. З 1944 році театр «проживає» у Львові у старовинному приміщенні театру Графа Скарбека (побудований у 1842 р.). Серед провідних митців львівського періоду 1950-1970-х рр.: режисери Б. Тягно, В.Грипич, С.Сміян, М.Гіляровський, В.Опанасенко, О. Ріпко, актори В. Данченко, В.Полінська, Д. Козачковський, О.Гай, І.Рубчак, К. Хом’як, О. Гринько, Б. Мірус, а також Б. Ступка, Б. Козак, Ф. Стригун, Т. Литвиненко, Л. Кадирова, багато інших. Творчий злет театру 1970-х пов’язують з ім’ям режисера Сергія Данченка, якому вдалося яскраво втілити на сцені запропонований добою репертуар, його найвідоміші постановки: «Маклена Граса» М. Куліша (1967), «Камінний господар» Лесі Українки (1971), «Річард ІІІ» В. Шекспіра (1974), «Прапороносці» за О. Гончаром, Б. Антківа, С. Данченка (1975), «Украдене щастя» І. Франка (1976). Час 1991-2019 роки – вважають сучасним періодом творчості Театру ім.Марії Заньковецької. Протягом цих років незмінним керманичем заньківчан був Федір Стригун, який у спілці з режисерами Аллою Бабенко та Вадимом Сікорським визначали сучасне творче обличчя театру. Важливою подією цього періоду є повернення театрові статусу Національного (2002 р.), як результат – переведення його з муніципального у загальнодержавне підпорядкування. Акторський колектив відрізняється сталістю: у покоління акторів 1990-х в 2000-х роках органічно влилися нові сили – випускники акторського факультету, учні Б.Козака, Ф.Стригуна та Т.Литвиненко, які активно залучалися режисерами у виставах театру. Сьогодні в репертуарі театру йде близько 60 вистав на Великій та Камерній сценах, серед яких чимала частина – твори української класики («Наталка-Полтавка» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка, «Украдене щастя» І. Франка, «За двома зайцями» М.Старицького), музичного спрямування («Шаріка» Я. Барнича, «Сільва» І. Кальмана), світової драматургії («Труффальдіно з Бергамо» за К. Гольдоні, «Фредерік, або бульвар злочину» Е.-Е. Шмітта, «Циліндр» Е. де Філіппо), сучасні твори «Криза», «Соло для мідних труб» О. Огородника, «Картка любові» Р.Горака), «Небилиці про Івана, знайдені в мальованій скрині з написами» І. Миколайчука. Серед нашого творчого складу: 21 народний артист України, 15 заслужених артистів України, 4 заслужених діячів мистецтва України, 6 заслужених працівників культури України, а також оркестр під керівництвом народного артиста України Богдана Мочурада. Театр є лауреатом численних українських та закордонних фестивалів. Сьогодні Генеральним директором-художнім керівником театру є Андрій Мацяк. Історія наша давня та унікальна, але головне для нас, заньківчан, – бути близьким, потрібним глядачеві тут та сьогодні.

Ми знайшли 16 вистав, в яких
бере участь Максим Максименко
5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
6.0
5.5
5.5
5.5

Весна завітає до Львів‘ян яскраво та емоційно - ми гарантуємо. Чому? - Ось п‘ять причин! По-перше: Ця унікальна п‘єса збирає аншлаги у всьому світі. Нещодавно прем‘єра відбулась у Берліні. По-друге: Лише подумайте: відомий американський журнал «BOSTON GLOBE» написав: «Весело, мило та рухливо».; світового рівня видання «WASHINGTON JOURNAL» у своїй статті зазначило: «Дуже зворушливо та гумористично. Ви матимете чудовий вечір, який з насолодою проведете у театрі». І це тільки маленька піщинка у морі відгуків про цю п’єсу. По-третє: Заньківчани придбали унікальне авторське право на постановку п‘єси українською мовою. Кількість вистав чітко визначено, тому будьте першими. По-четверте: Окремим героєм цієї вистави є тонкий гумор, який не залишить байдужим нікого. Історія трьох жінок, які відчайдушно намагаються влаштувати собі нове життя. Вистава буде цікаво для молоді, адже гламурні «бабусі», як зі сторінок журналу «VOGUE» змусять інакше поглянути на зрілість. Саме ж зріле ж покоління відчинить двері у світ «милих шаленств». По-п’яте: У виставі задіяні чудові актори, тому можна сказати, що ця вистава отримала золотий склад. Судіть самі: народні артисти України Лобов Боровська, Олександра Бонковська, Олександра Гуменецька, Дарія Зелізна, Наталія Лань, Ярослав Мука, заслужені артисти України, а саме: Роман Біль, Галина Давидова, Валентина Щербань, також Мар‘яна Фехтель.

5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
5.0
6.0
5.0

З давніх часів існували так звані постановки на релігійну тематику, які здійснювалися за підтримки церкви, щоб викликати «богобоязнь» у віруючих прихожан, а також для пропаганди релігії. (Ми знаємо такі жанри, як: містерія, мораліте та міракль). Час йшов, все змінювалося, театр набув нового розвитку, на світ народилися геніальні драматурги, актори, виникла режисура, як напрямок, з’явилося кіно. Саме останньому ми завдячуємо появі «несправжнього» Христа, а саме: створеного образу. У 1905 році виходить перший німий повнометражний фільм «Життя і страсті Ісуса Христа», де головний герой – Син Божий. Реакція церкви неоднозначна: з одного боку – це богохульство, а з іншого – тисячі глядачів, які відкривають для себе сакральне. (Опускаємо світову літературу). В театрі також починається ера «позитивного героя», кожний шукає свого Ісуса. Одвічна тема хвилювала і художнього керівника Національного театру імені Марій Заньковецької народного артиста України Федора Стригуна. І це не дивно, адже поставити виставу про Ісуса Христа – це те ж саме, що знову написати Євангеліє, але вже власними руками. Це велика відповідальність і разом з тим велике щастя та благословення. Він здійснив мрію багатьох, адже «Ісус – син Бога живого» – це трепет душі, це емоції, які важко приховати, це неймовірна вистава, яку варто дивитися безліч разів.

«Із життя комах» п’єса чеського письменника, прозаїка, драматурга, перекладача та фантаста Карела Чапека, написана у співавторстві з старшим братом Йозефом Чапеком. У ній автори показали сенс людського буття через комашиний світ, зобразивши людські вади корисливості та збагачення за рахунок іншого. Карел Чапек все своє життя пропрацював журналістом. Отримав ступінь доктора філософії, був номінований на Нобелівську премію з літератури 1936 р. Упродовж 22-х років письменницької діяльності написав 44 книги. Йозеф Чапек – чеський художник, графік, фотограф, ілюстратор книжок, також есеїст і поет; класик чеської дитячої літератури. Саме він є винахідником слова «робот», яке його брат Карел увів у свої твори. Іменем братів Чапеків у теперішній час названо вулиці у Празі та багатьох інших містах.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
6.0
6.0
6.0
6.0

«Ішов, ішов дорогою, та і в яму впав, любив, любив хорошую, та й плюгаву взяв». Не пропустіть вперше на заньківчанській сцені нове прочитання містико-казкового твору Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма». У Конотопі немає дощу, красуня Олена підкинула гарбуза сотнику Микиті Забрьосі, писар Пістряк хоче влади, а конотопська сотня має вирушити в похід. Усі проблеми, як відомо, від жінок, а якщо вони відьми… Вихід тільки один :«Треба топити відьом!… Бо ще наші предки знали: справжня відьма не потоне ніколи. » Чи знайдеться козарлюга, якому начхати на відьом і начальство?... На вас чекають карколомний сюжет, пісні, танці та багато сміху.

4.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
3.0
3.0
6.0
5.0

На сцені Львівського театру імені Марії Заньковецької відбулася прем’єра нової комедії «Циліндр» за п’єсою італійського драматурга Едуардо де Філіппо у постановці народного артиста України Федора Стригуна. П’єса написана у 1965 році, але проблеми, висміяні у ній, донині актуальні в Україні. Глибока економічна криза змушує людей виявляти всю свою фантазію й акторські здібності, аби вижити. Дія вистави відбувається в 60-х роках минулого століття у бідному кварталі Неаполя де суцільна криза і безробіття. У центрі подій – квартира, у якій живуть дві пари, молоде подружжя Рита та Родольфо і старше покоління – Агостіно і Беттіна. І все у них було б добре, якби не великий борг за орендоване помешкання – 300 тисяч лір. Аби заробити ці неймовірно великі гроші за квартиру, вони вигадують стару як світ історію: Рита вдає із себе жінку легкої поведінки, заманює клієнтів у будинок, бере гроші, а потім спонукає їх до втечі, показавши на ліжку ще не захололе тіло начебто вночі померлого чоловіка. Зазвичай клієнти втікають, навіть не вимагаючи повернути вже сплачену винагороду. Але одного разу багатий вдівець дон Аттіліо, розкривши обман, відмовляється поступитися і піднімає ціну за послуги до захмарних висот… На окрему увагу заслуговує теорія про роль циліндра у життя порядного чоловіка, викладена доном Агостіно: у кожній сім’ї в шафі повинен бути цей предмет гардеробу, адже розмова з опонентом у циліндрі значно вагоміша й солідніша, ніж без циліндра. Особливо, якщо співрозмовник – «грамотний», бо для «неграмотного» – все одно, в циліндрі ти, чи без нього. Хоча, як випливає з вистави, циліндр дона Агостіно мало допоміг його родині в скрутній ситуації…

Ця історія стала класикою англо-американської дитячої літератури. В основі сюжету життя звичайної дівчинки, сироти, яку через «почуття обов'язку» взяла до себе сувора тітка. Полліанна має незвичайний дар – бачити у всіх життєвих ситуаціях позитив та жити своєю «грою у радість». Добротою, щирістю, чистотою думок та дій вона змінює життя всього міста, навчивши багатьох людей простого шляху до щастя: «Завжди радіти». Запрошуємо і Вас познайомитися з дівчинкою із дивним ім’ям Полліанна. Запевняємо, буде над чим замислитися…

4.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
4.0
5.0
4.0
4.0

За автором твір має визначення як «етнографічне представленє в IV діях». На сцені перед глядачем направду відбуватиметься містерія з гуцульського життя упродовж року, створена на основі найзначніших ритуальних дійств (Святий вечір-Коляда, Великдень, весілля, похорон). Унікальний та неповторний світ гуцульського краю глядачі зможуть побачити завдяки костюмам, художньому оформленню, багатому фольклорно-пісенному матеріалу та головне – акторській закоханості у гуцульську тематику. Самі ж образи головних героїв є втіленням природного бажання людини жити в злагоді з собою, Богом та людьми, мати мир у власній душі та спокій у серці. Спостерігаючи за життям і побутом гуцулів, сам Гнат Хоткевич зауважив, що вони прекрасні актори і тоді йому спало на думку: «А що, як гуцула та показати всьому світу!?»… Приходьте на покази вистави – будемо дивитися разом!

Кожна сім’я приховує безліч таємниць. П’єса Герхарда Гауптмана «Перед заходом сонця» щонайкраще слугуватиме доказом цим слів.
Адже її події відбуваються в особняку сімдесятирічного Маттіаса Клаузена, який святкує ювілей. У помешканні безліч гостей та гучне святкування. Ювіляр нещодавно втратив дружину, тож діти намагаються дбати про його здоров’я, опікуються його самопочуттям.Проте за деякий час з’являються чутки, що їхній батько симпатизує 18-річній дівчині. Він не просто запрошує її на обід, чим обурює своїх дітей, а й купує їй коштовності та замок в Швейцарії.
Відтак доньки та зяті намагаються визнати батька не при своєму розумі та призначити йому опікуна… Противиться цьому задуму лише син.Якою виявиться сімейна таємниця цієї родини і чи справді кожен із нас наприкінці життя отримає те, на що заслуговує?!

Буна
« Буна » Етно-хоррор
5.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
6.0
6.0
5.7
6.0

Сюжет п’єси побудований на основі реальної історії родини з Буковини. Драматургиня, описуючи життя персонажів, зобразила українське село на межі глобалізації з існуючими пограничними станами: бідності і уявлення про заможність, убогості культури та прагнення до нематеріальних благ цивілізації. Головна героїня твору – Буна (з буковинського діалекту «бабуся») – уособлює українські традиції, забобони, вірування. Вона жива представниця людини, що ввібрала в себе національну пам’ять з її автентичністю та «скелетами в шафі». Як сказала режисерка Олена Роман: «Буна – це гостро схоплений Вірою образ України, яка пройшла через радянську добу і не загубила коріння». Події в житті персонажів п’єси розвертаються так, що старенькій Буні доводиться самотужки виховувати дев’ятнадцятирічну онуку Орисю. Але це виховання для сучасної людини виглядає жорстким: Буна контролює ледь не кожен крок онуки. Орися – нове покоління, котре вже не може жити в межах традиційних консервативних форм, але як жити по новому вона ще не знає. Лише увесь час мріє поїхати до столиці, вступити в університет. Натомість вона переживає руйнацію мрій і, коли вже доходить до межі відчаю, відважується на відчайдушний крок – їде на заробітки до Сполучених Штатів. Якою вона повернеться і чи повернеться взагалі – питання які знаходять розв’язку в п’єсі, але для більшості сучасної молоді вони лишаються відкритими.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
6.0
6.0
6.0
6.0

Іван заньківчанський, той що Калита... Історія цього Івана, не бідняка, і не пана, філософа, що торбу за собою всюди носить, прийшла з віків далеких. З тих часів, коли для того, щоб зробити дію не потрібно було зайвих слів. Коли жив той Калита, то місія його була не проста: бо Калита – князем був і слави собі трохи за життя здобув. Чи був він праведним, чи мав гріхів цілу торбину, нам не судити, але про це не будемо говорити. Пізніше калитою коржик називали, і краснії дівиці на ньому доленьку шукали. А Калита все світом мандрував. І обійшовши довгую дорогу, що провела його крізь пекло до самого Бога, явився, як Месія, перед наші очі. Прийшов Іван до Львова, щоб нам повідать казку: про пана, що на санях, про бабку, що прагне ласки, про двох філософів, які не годні були правду з кривдою розділити. Іван все знає, він розповість, як потрібно жити. Він не боїться відьминої хати, він знає, як прозріти й сліпих полікувати. Дівиць довкола Івана, як червінців у пана. Вони його люблять, усе пригортають, цілують, кохають. Чи то попадя, чи стрілиця-десятниця, а завше біля Калити рум’яна дівиця. Іван – борець, Іван – герой, медалей повні груди. Іван прийшов, він просто тут, то ж зустрічайте його люди!

Ранок, ліс прокидається, всі танцюють щасливі… Це початок сонячної казкової історії. Так й мало би бути – люди радіють кожному дню життя, знаходять у дрібницях радість й привід для посмішки. Але ж існують й недобрі сили, вони засмучують, перетворюючи сміх у сльози… Диво-квітка, Веселочка, Княжич Левко і їхні друзі проти відьми Гарганелли й її гвардії. У такому казковому протистоянні – модель світу, яку ми, дорослі, бачимо щодня у подіях, що нас оточують. Як побороти зло, творячи саме лише добро – розкаже казка «Диво-квітка». Саме цього ми мусимо навчити наших дітей – недобре завжди нас оточуватиме й лізтиме у наше життя, проте знайдімо слова й дії, які його знешкодять й зроблять кожен день – святом. Нова казка Заньківчан – з вірою й надією на краще…

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

Дія п’єси відбувається у 70-80-х роках XVII століття. Цей період в історії недарма називається Руїною. «Від Богдана до Івана не було гетьмана…» Славні справи козаків лишилися в минулому. Прийшов час пристосуванства та прагнення збагачення за будь-яку ціну. Головний герой драми Хома Кичатий намагається віддати доньку заміж за багатого полковника. Цим він ламає давню клятву, дану Назарові Стодолі, що Галя – його. Як складеться їхня доля відомо с шкільних підручників. Питання в іншому – чи можлива у наш час перемога добра? У суспільстві, у власному домі, в самій людині? Чи віримо ми у покаяння грішної людини? Чи даємо ми собі право на помилку й її виправлення… У світі формалізму та конформізму немає місця почуттям та братерським клятвам. Чи можливо щось змінити? Піти наперекір подіям та перемогти? Про це у постановці останнього лицаря українського театру – Федора Стригуна.

«Хто у кого вкрав щастя?» – питання навчальної програми до найрепертуарнішого твору Івана Франка. Замислившись над цим, навіть непрофесійні критики знайдуть декілька відповідей – брати, які віддали Анну за нелюба, Микола Задорожній, що став перепоною на шляху у закоханих, Михайло Гурман, увірвавшись у розмірене життя подружжя, та і сама Анна, яка так і не вгамувала своє серце. Театр, як організм спресованої критичної думки, вбачає в «Украденому щасті» привід для серйознішої розмови. Заньківчани зверталися до драми Франка щонайменше 4 рази (за останніми дослідженнями 5) – у 1922, 1923, 1940, 1949, 1976 роках. З тих крихт газетних відгуків про перші постановки «Щастя» театром імені Марії Заньковецької є очевидною вага акторського ансамблю у його успіху (що є зрозумілим, адже цей театр є від зародків – від традиції театру корифеїв – акторським). Поставлена як психологічна драма, вистава була максимально наближеною до твору Франка навіть відтворенням авторських ремарок, говорила з тодішнім глядачем, який будував комуністичне суспільство, мовою «соціально-проблематичною», актори додавали барв злободенній проблематиці. Федір Стригун (Михайло Гурман у виставі 1976 року) повернувся до «Украденого щастя» у якості режисера – ставить про шалену пристрасть, яка ламає стіни. Тож невдовзі матимемо іншу відповідь Заньківчан на запитання: «Хто у кого вкрав щастя?»

5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
5.5
5.5
5.5
6.0

Вистава Марія Заньковецька була презентована 1972 року і не зникала з репертуару театру майже 20 років. Режисер О. Ріпко потрактував виставу як документальну повість. І тому складалася вона із найважливіших подій життя. Вистава «Марія Заньковецька» стала своєрідною творчою візитівкою заньківчан на багато років. Здавалося з примітивно біографічної п’єси неможливо зробити цікаву виставу. Виявилось можна! Вистава стала справді доленосною і для театру, і для виконавців головних ролей, і для глядачів, які з цією виставою ще більше полюбили свій театр. Цю виставу можна було дивитись безліч разів…

Мазепа
« Мазепа » Трагедія
5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
5.0
5.0
5.0
6.0

«Ця вистава про те, як старше покоління іноді не розуміє молоді. Юліуш Словацький зумисне зобразив Мазепу 30-річного, адже він писав п’єсу про кохання та молодість, і як у хорошого драматурга в нього «політика – контрабанда на сюжеті». Її можна прослідкувати поміж перипетій сюжету. Адже насамперед автор хотів показати, що українцям та полякам немає чого ділити. Це дружні та братні народи, які мають жити в порозумінні. Проте, як це завжди буває в історії, серед держав обов’язково з’явиться агресор, який матиме інші цілі. Драматург акцентує на тому, що, якщо дурна влада, то від цього насамперед страждатиме народ. Адже гонор та особисті інтереси ніколи не можна ставити вище ідеалів своєї нації, бо тоді держава приречена. Сам Юліуш Словацький любив Україну, адже народився в Кременці. Його любов часто порівнюють із любов’ю Т. Шевченка. На українській сцені вперше ця вистава йшла у театрі Миколи Садовського. Роль Мазепи виконував Лесь Курбас. То ж кому, як не Заньківчанам саме зараз показати цю актуальну на всі часи п’єсу?!»

5.7 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
5.7
5.7
6.0
5.3

За 180 років сценічного життя класичний твір Миколи Гоголя «Ревізор» пережив величезну кількість прочитань та інтерпретацій у різних куточках світу. В театрі імені Марії Заньковецької до п’єси звертались лише раз – у 1922 році, коли театр перебував ще у місті свого заснування Києві, поставив виставу один з корифеїв заньківчан Олександр Корольчук. Який він – Хлестаков нашого часу, що своєю появою розбурхує вади сонного містечка та демонструє різні прояви слабкості людської істоти? Діапазон можливої його яви величезний – шахрай, дурник, мудрець, мисливець, здобич, пророк і, навіть, месія… Режисер вистави Вадим Сікорський обранням на роль Хлестакова Юрія Хвостенка, актора експресивного та, одночасно, ліричного темпераменту, задає певний тон постановці. Адже Хлестаков може бути і персонажем стихійної природи, який пристрасно вживається у кожного разу нову, щойно придуману ним небилицю, заманюючи у вир гри глядача. Фантасмагорійності та гротеску виставі додасть сценічне рішення Наталії Тарасенко – персонажі постануть у «шкірі» різноманітних звірів та птахів у барвисто-розписній декорації. Отож, роздуми постановників над похмурим гоголівським «Ревізором» очікуються з елементами казковості, але, як і передбачає таке забарвлення – за видимою легкістю виблискуватиме алегорія тваринної природи людини у яскравому привабливому вбранні. Придивімося до героїв відомої історії ще раз.