З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Максим  Кузнецов

Максим Кузнецов

Актор.

Артист-вокаліст. Закінчив Дніпропетровську консерваторію ім. М. Глінки.

Біографічні дані:
Місце народження: Україна
Освіта: Дніпропетровська консерваторія імені М. Глінки
Актор  є  резидентом театрів:
Оксана Петровська
Оксана Петровська
Художній керівник

Дніпропетровський національний академічний український музично-драматичний театр ім. Т.Г.Шевченка засновано 1918 року в Києві як перший професійний театр України, який мав статус державного, згідно із законом уряду Української держави від 23 серпня 1918 року, про що свідчить «Державний вісник» №42,43 (ЦДАВО, фонд 2201, опис 1, справа 61, аркуші 37,40) і мав назву Державний драматичний театр України. У 1919 році Державний драматичний театр було перейменовано у Перший державний драматичний театр України ім. Т.Г.Шевченка. У перші роки театром «європейського репертуару» (таку неофіційну назву він мав) керували: головний режисер О. Загаров та І. Мар’яненко (директор театру). У 20-ті роки у театрі служили всесвітньовідомі митці: поет Павло Тичина (перший завліт театру), режисер і реформатор українського театру Лесь Курбас, актори А. Хорошун, Г. Борисоглібська, С. Паньківський, Г. Мещерська, Ф. Левицький, В. Василько, Л. Гаккебуш, М. Тінський, О. Сердюк, О. Смирнов, Г. Маринич, Є. Сидоренко, О. Зініна, М. Домашенко, І. Замичковський, К. Бережний та ін. На афіші театру серед п’єс вітчизняної і зарубіжної класики були такі вистави: «Лісова пісня» Л. Українки, якою почав свою діяльність театр у листопаді 1918 року, «Гайдамаки» Т. Шевченка у постановці відомого режисера Леся Курбаса, а також «Гріх», «Брехня», «Дисгармонія» В. Винниченка, «Ревізор» М. Гоголя, «Примари» Г. Ібсена, «Ткачі» Г. Гауптмана, «Мірандоліна» К. Гольдоні, «Тартюф» Ж.-Б. Мольєра. У 1921-26 рр. трупа успішно гастролює по Україні. У 1927 р. перший державний театр України переведено до м. Дніпропетровськ. У 1930-х роках здійснювали постановки відомі на всю країну режисери: О. Дикий, І. Терентьєв, Г. Юра, К. Кошевський, М. Буторін, Л. Южанський, І. Микитенко, І. Юхименко, В. Галицький та інші. Під час Другої світової війни дві концертні бригади на чолі з головним режисером І. Кобринським та народною артисткою України З. Хрукаловою дали більше 300 концертів на фронті. У 1979 році відбулася реконструкція театру за проектом архітекторів Є. Яшунського і В.Халявського. На фасаді театру скульптором Ю.Павловим створені барельєфи на теми етапних постановок. Після проголошення незалежності України у репертуарі з’являються п’єси за творами письменників, які за радянських часів були «persona non grata», наприклад, драма «Маруся Чурай» за однойменним твором Ліни Костенко. Глядач знайомиться також із виставою про життя історика Дмитра Яворницького «Народжений під знаком Скорпіона» В.Савченка. Спектакль «Мазепа – гетьман України» за Б.Лепким (постановка головного режисера театру, засл. діяча мистецтв України В.Божка) отримав міжнародну мистецьку премію ім. П.Орлика. У 1994-2016 рр. театром керував народний артист України, кандидат мистецтвознавства, кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, поет і композитор Валерій Ковтуненко, який за два десятиліття підняв театр на вищий щабель, перетворив його на один із центрів духовного і національного відродження. Його пісня «Театр» стала гімном шевченківців. Значною подією в історії театру став гастрольний тур до Польщі (м. Зелена Ґура) та Чехії (м. Прага) 12-16 вересня 2015 року (організатор – засл. арт. Укр. Оксана Петровська). Західні слов’яни із великим задоволенням переглянули українську класику: «Майську ніч» за М. Гоголем, «Кайдашеву сім’ю» І. Нечуя-Левицького та казку за нар. мотивами «Коза-Дереза» Л. Кушкової. Трупа неодноразово побувала на гастролях із благодійними концертами у містах Маріуполь, Красногорівка, Вугледар, Мар’їнка, Новотроїцьке Донецької області. Із вересня 2017 року при театрі ім. Т. Шевченка функціонує дитяча театральна студія «Намистечко», в якій викладають фахівці, артисти театру з високим рівнем професійної кваліфікації, що прищеплює любов до театрального мистецтва, української культури, рідного слова підростаючому поколінню. 2018 року у приміщенні театру ім. Т.Шевченка пройшов капітальний ремонт даху, фасаду, йдуть роботи всередині приміщення: на сцені, в коридорах, у фойє. Виконано роботу для запобігання підтопленню приміщення, капітальний ремонт протипожежної безпеки, реконструкція приміщення для комфортного перебування глядачів з обмеженими можливостями, а саме: прибудинкової території з улаштуванням пандусу, каси, санвузлів, встановлено підйомник для людей з інвалідністю до зали для глядачів. 23 серпня 2018 року до дня створення першого державного драматичного театру України відбулася урочиста церемонія погашення немаркованих ювілейних конвертів та власних марок «100 років Дніпровському академічному українському музично-драматичному театру ім. Т.Шевченка», випущених державним підприємством поштового зв’язку «Укрпошта». Того ж дня за участю усього колективу на Театральному бульварі відбулася акція-протест в підтримку режисера Олега Сенцова та усіх політв’язнів, що незаконно утримуються в російських тюрмах. 29 вересня відбулися урочистості з нагоди 100-річчя першого українського державного театру України та відкриття 101-го театрального сезону прем’єрою драми «Нація» за твором Марії Матіос у постановці Сергія Кузика. У червні 2019 уперше театр побував на гастролях за океаном, а саме у канадському місті Місісаґа, яке входить до складу Великого Торонто із концертом «АТО» та казкою «Коза-Дереза». У грудні 2018 року Указом Президента України театру присвоєно статус «національний».

Ми знайшли 6 вистав, в яких
бере участь Максим Кузнецов

За п’єсою А.Крима «Стара нова історія» за мотивами творів про Ходжу Насреддіна Бухарський емірат 18-19 століття. Держава, що існувала на території сучасного Узбекистану, Таджикистану та частини Туркменії. Головою держави є емір, який має необмежену владу над своїми підданими. Візир – права рука еміра, його помічник, який збирає податки з населення, в тому числі й податок «на просто так», керує судом, навіть, вміє читати думки свого повелителя, поки той спить, і врешті решт, разом із начальником варти Асланбеком розшукує головного ворога – каламутника спокою Ходжу Насреддіна, головну дійову особу вистави. Ходжа Насреддін – персонаж фольклору низки народів Середземномор’я, Близького Сходу, жартівник і дотепник , герой тисяч анекдотів переважно на злобу дня — про бідних і багатих, про чиновників і духовенство та викривальних, що висміюють людські вади — про жадібних і щедрих, неправдивих і чесних, дурних і мудрих. Часто в образі Насреддіна переплітаються риси хитруна і дурника, мудреця і жартівника. Перші анекдоти про Ходжу Насреддіна було записано у Османській імперії в XVI столітті. У цій гумористичній музичній виставі в полон до еміра (не без допомоги бридкого лихваря Джафара) потрапляє Гюльджан, вродлива дочка гончара Ніяза, в яку ще з дитинства закоханий Ходжа. Звичайно, винахідливий Насреддін разом із спільником, звіздарем Гусейном Гуслія вирушають на допомогу дівчині. Вдаючись до хитрощів їм вдається потрапити до палацу повелителя Бухари.

Свіччине весілля
« Свіччине весілля » Історична драма

Вистава за відомою п’єсою українського класика Івана Кочерги. Історія про шалене і трагічне кохання зброяра Івана Свічки та Меланки, що сталася у Києві у далекому XVІ столітті.

Коли я випадково натрапив на мотив «заборони свiтла», мотив, що й послужив темою для цiєї драми, мене захопила в ньому можливiсть змалювати барвисту картину суто мiського життя i соцiальної боротьби в стародавньому мiстi, а на цьому мальовничому тлi створити узагальнений образ боротьби України за свою волю i самобутню культуру… Не буде великим порушенням художньої правди, коли припустити, що, не бачачи пуття в дванадцятирiчних скаргах великим князям, київськi ремiсники i городяни не витримали й активно запротестували проти знущання… Такий поетичний мотив, як заборона свiтла в цiлому мiстi, дає дорогоцiнну змогу змалювати стародавнє цехове ремiсниче життя, показати це життя не статично, а в процесi боротьби з феодалами за мiськi привiлеї i права.

Іван Кочерга (із передмови до п’єси)

Тема кохання – одвічна тема, а ця п’єса є чи не найкращою у доробку класика. Яскраві образи, створені класиком і відтворені акторами примушують глядача сміятися, радіти, співчувати, а деколи і замислитися. Молоді Олексій та Уляна кохають одне одного та на їх шляху з’являється Стецько – «дарма що дурний, зате багатий» жених, який не дуже й хоче одружитися, але посилає сватів до дівчини, бо «батько битиме», а матері Уляни хочеться заможного зятя, а не бідного кріпака. Одного дня до Гончарівки з багаторічної військової служби повертається винахідливий дядько Олексія – Йосип Скорик, який і допомагає закоханим знайти своє щастя, втілюючи в життя свій хитрий рятівний план під час сватання Стецька до Уляни.

Крізь усю творчість класика української літератури XIX ст. Григорія Квітки-Основ’яненка проходить просвітительська думка про те, що причиною суспільних негараздів є неуцтво, брак виховання і культури. У художніх творах і публіцистичних статтях він послідовно проводив ідею про обдарованість простого народу, викривав обмеженість, самовдоволене невігластво, паразитизм, пошлість існування правлячих кіл. Не винятком стала і комедія «Шельменко-денщик», 1838р., в якій головний персонаж простолюдин-солдат Шельменко, якому симпатизує автор, говорить українською мовою, інші видають себе за людей із вищого суспільства і намагаються говорити «по-русски» або «по-французски». Молодий капітан Скворцов, не без корисливих міркувань, має наміри одружитися з Прісінькою, дочкою не будь-кого, а самого Кирила Петровича Шпака – поміщика села, де і розгортаються події. Звичайно, батьки відмовляють власнику всього-на-всього «мундьора та рейтузів», у якого вже встигла закохатися юна, наївна дівчина. Після того, як Прісінька навідріз заперечила офіцеру втекти з ним і побратися без батьківського благословення, на допомогу приходить простакуватий, зате кмітливий капітанський денщик Шельменко, якому настільки остогидла багаторічна служба, що він готовий на будь-які хитрощі та обмани, аби догодити своєму командиру і нарешті піти у відставку.

Скільки вовка не корми, а він все одно у ліс дивиться… (народна мудрість) Настав час, коли підстаркуватий сторожовий пес Бровко став нікому непотрібний і господарі вирішують прогнати його з двору. Останньою краплею, що переповнила чашу їхнього терпіння, стало викрадення майна вночі, коли Бровко спав і не здійняв галасу. Вигнаний пес поневірявся лісом і був у дуже пригніченому стані й уже збирався накласти на себе… лапи, як раптом зустрів Вовка. Лісовий хижак знаходить спосіб, як Бровку продемонструвати господарям свою потрібність і повернутися жити до людей.

Пропонуємо глядачу нашу сценічну версію відомого твору «Ніч перед Різдвом», написаного класиком Миколою Гоголем. Вакула, хороший коваль і талановитий маляр із Диканьки, безнадійно закоханий в Оксану, дочку козака Чуба. На колядках в ніч перед Різдвом Оксана жартома обіцяє вийти за Вакулу заміж, якщо він дістане їй черевички, які носить сама цариця. Розуміючи, що йому ніколи не виконати цього прохання, Вакула з горя хоче втопитися. Але до рук закоханого хлопця несподівано потрапляє чорт, який прийшов за любовними втіхами до його матері, спокусливої Солохи. І раптом Вакулі спадає на думку цікава ідея…