Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
З 1988 року працює в Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра. У 1993-1995 роках був головним режисером нашого театру.
У 2006, 2008, 2012 роках Олексій Лісовець став лауреатом професійної театральної премії «Київська Пектораль» за вистави «Ромео і Джульєтта» В. Шекспіра, «Не все коту масляна» О. Островського, «Опіскін. Фома!» Ф. Достоєвського у двох номінаціях: «Краща драматична вистава», «Краща режисерська робота» (м. Київ, Україна).
У 2017 році вистава «Мотузка» відзначена експертною Радою ХІХ Міжнародного театрального фестивалю «Мельпомена Таврії» (м. Херсон, Україна) у номінаціях «Найкраща вистава великої сцени», «Найкраща режисура» (заслужений діяч мистецтв України Олексій Лісовець), «Найкраща жіноча роль другого плану» (заслужена артистка України Світлана Орліченко).
Вистави Олексія Лісовця гідно представляли Україну на міжнародних та всеукраїнських театральних фестивалях «Біла вежа» (Брест), «Слов’янські театральні зустрічі» (Брянськ, Чернігів), Фестиваль російської класики (Гомель), «Духовна енергія театру» (Вітебськ), «Зустрічі в Росії» (Санкт-Петербург), «Мельпомена Таврії» (Херсон), «Вечори Достоєвського в Києві», «ГогольФест» (Київ), «Золотий лев» (Львів), «Кримський Ковчег» (Сімферополь), «Чехов. Театр. Ялта» (Ялта). «Добрий театр-2012» (Енергодар), «Феєрія Дніпра» (Дніпро) та ін.
Олексій Лісовець входить до числа кращих режисерів України. Режисер-постановник з яскраво вираженим індивідуальним стилем, глибоким моральним змістом. По масштабу проблематики і якості акторського виконання його вистави повною мірою відповідають вимогам театру європейського рівня.
Окрім театру, Олексій Лісовець займається кінорежисурою.
Серед інших театрів України Київський державний академічний театр драми і комедії посідає особливе місце. Театр, що виник на хвилі демократичних змін у суспільстві наприкінці 70-х років XX століття, сьогодні є широко відомим і популярним у глядачів, авторитетним серед фахівців. Перший збір трупи театру відбувся 7 вересня 1978 року, а перша прем'єра – 21 квітня 1979 року у приміщенні Республіканського театру ляльок по вул. Ш. Руставелі, 13 («Высшая точка – любовь» Р. Фєдєньова). Багато років театр не мав власного приміщення. Вистави відбувалися у всіх театрах Києва і майже у всіх палацах культури міста, у тому числі у Палаці «Україна» та Жовтневому палаці. У травні 1982 р. міська влада передала молодому театрові будівлю кінотеатру «Космос» на Лівобережному масиві. В цій будівлі силами колективу був влаштований «Театр у фойє» – перша мала сцена у тогочасному Києві та, можливо, і в Україні. Перебудоване приміщення стало першим театром на київському лівобережжі, а також першим театром у Києві за повоєнні роки. Театр працює двома мовами. За час існування премії «Київська пектораль» театр отримав 15 нагород майже у всіх її номінаціях.
Жанр - похмура комедія з життєрадісним фіналом. П'єса - дещо незвична за своєю побудовою. На перший погляд зовсім не пов'язані між собою сцени, як частинки пазла, поступово складаються до фіналу в цілісну закінчену історію. Парадокс полягає в тому, що, не зважаючи на комедійний характер кожної окремої сцени - в цілому річ вийшла більш ніж сумна. П'єсу легше прочитати, ніж коротко пояснити: як і про що вона написана.
На острові Святої Єлени в засланні, переможений та принижений, відраховує дні великий імператор Наполеон. Тепер вся його велич – розчинене в часі минуле, а імператорський мундир – пугало на городі. Абсолютно несподівано в житті колишнього імператора з’являється корсиканка Жозефіна ...
Людині часом нелегко поєднати реальне життя й піднесені прагнення душі. Щирі пориви почуттів часто стикаються з «нападами практичності». Гумор та іронія дозволяють поглянути на складності по-іншому. Одночасно смішна і несподівано сумна комедія про аптекарку Беллі Берло та її кавалерів.
Люди сьогодні, як, втім, і раніше, поділяються всього лише на дві категорії: тих, у кого гроші є і, зрозуміло, тих, у кого вони відсутні. Останніх завжди більше. Для набуття заповітних «капіталів» було винайдено безліч способів, причому «праця» в цьому списку аж ніяк не на першому місці. Залишається дрібничка: визначити, який із шляхів збагачення тобі під силу і що головне - по совісті. Хоча зайво церемонитися не варто - адже нині за гроші можна придбати все. А отже, і любов, і порядність, і невинність цілком можуть стати чудовими товарами для заможного купця...
В якийсь момент настає час зривати маски… Карнавал людських доль – світ, в якому живе… Його ім'я – Фелікс Поенару. Він – розлучник…
Кожен живе як хоче і вміє. Ми в соціумі, але кому потрібні ілюзії: кожен сам за себе. І якщо вже стосунки зіпсовані – налагодити їх неможливо. Ми отруюємо життя одне одному, ми токсичні. Вирішити цю проблему неможливо. Знати про неї життєво необхідно. П’ять ситуацій – п’ять версій розвитку подій, хоча здавалося, що фінал незмінний. П’ять захоплюючих сюжетів на межі. На межі токсичності.
Юний Пабло, що з дитинства виріс у горах, далеко від суспільства, в свої 24 роки виглядає необтесаним дикуном. Він абсолютно не готовий до зустрічі з цивілізацією. Його Тітоньки, що опікуються його вихованням, наймають молоду вчительку з міста... Ніхто навіть не підозрює, які неймовірні події чекають героїв, і до яких випробувань приведе їх зустріч. Випробуванням ненавистю, зрадою, любов'ю... Багатошаровий і звивистий, романтично піднесений, а часто й по-комедійному забавний шлях від лютої ненависті до всепоглинаючої любові й становить сюжетну канву вистави. А в основі всього - усвідомлення простої істини: сенс людського існування можна виразити всього трьома словами: Життя. Смерть і... Любов.
Серед інших театрів України Київський державний академічний театр драми і комедії посідає особливе місце. Театр, що виник на хвилі демократичних змін у суспільстві наприкінці 70-х років XX століття, сьогодні є широко відомим і популярним у глядачів, авторитетним серед фахівців.
Перший збір трупи театру відбувся 7 вересня 1978 року, а перша прем'єра – 21 квітня 1979 року у приміщенні Республіканського театру ляльок по вул. Ш. Руставелі, 13 («Высшая точка – любовь» Р. Фєдєньова).
Багато років театр не мав власного приміщення. Вистави відбувалися у всіх театрах Києва і майже у всіх палацах культури міста, у тому числі у Палаці «Україна» та Жовтневому палаці. У травні 1982 р. міська влада передала молодому театрові будівлю кінотеатру «Космос» на Лівобережному масиві. В цій будівлі силами колективу був влаштований «Театр у фойє» – перша мала сцена у тогочасному Києві та, можливо, і в Україні. Перебудоване приміщення стало першим театром на київському лівобережжі, а також першим театром у Києві за повоєнні роки.
Театр працює двома мовами.
За час існування премії «Київська пектораль» театр отримав 15 нагород майже у всіх її номінаціях.