З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Наталія Лань

Наталія Лань

Актор, хореограф.
Народна артистка України

Народилася у Львові.

1980 закінчила акторський факультет Київського інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (майстерня Б. Ставицького).

У 1980—1989 рр. працювала у ТЮГу ім. М. Горького (м. Львів). Із 1990 — у Національному українському драматичному театрі ім. М. Заньковецької.

Дружина Глови Степана Івановича.

Біографічні дані:
Дата народження: 05.09.1959 (62 роки)
Місце народження: Україна, місто Львів
На сцені з 1980 року (42 роки)
Освіта: Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого
Родинні зв'язки:
Актриса  є  резидентом театрів:
Андрій Мацяк
Андрій Мацяк
Художній керівник
5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 51
5.4
5.4
5.6
5.7

Перший Національний театр України Один з найдавніших українських драматичних колективів Більше ніж 700 постановок за час існування. Створений в Києві як перший державний театр України – Український національний театр об'єднав акторів мандрівних труп І. Мар'яненка, Т. Колісниченка, І. Сагатовського. 16 вересня 1917 р. в приміщенні Троїцького народного дому розпочав життя п'єсою В. Винниченка «Пригвожджені». В 1918 р. реорганізований в Державний народний театр, згодом перейменований на Український народний театр, а пізніше просто в Народний театр. В склад трупи входять – Марія Заньковецька, талановита молодь В. Любарт, Б. Романицький, ін. під фаховим керівництвом Панаса Саксаганського. У 1922 театр отримує ім’я Марії Заньковецької (офіційно січень 1923 р.). 1923-1931 – мандрівний період театру. Скрутне економічне становище змусило колектив поїхати на довготривалі гастролі містами України. Місяцями митці працювали в Чернігові, Кременчуці, Харкові, Запоріжжі, Дніпропетровську, Полтаві, Луганську, Кривому Розі та інших населених пунктах. Серед лідерів театру в цей час – Б. Романицький, В. Яременко, В. Любарт, О. Корольчук, ін. 1931-1941 – стаціонарне перебування у Запоріжжі, Поступальний рух театру був пригальмований в 1941 році подіями Другої світової війни. Колектив був евакуйований спочатку на Кубань, а потім в Сибір, у м. Тобольську було поновлено професійну діяльність. З 1944 році театр «проживає» у Львові у старовинному приміщенні театру Графа Скарбека (побудований у 1842 р.). Серед провідних митців львівського періоду 1950-1970-х рр.: режисери Б. Тягно, В.Грипич, С.Сміян, М.Гіляровський, В.Опанасенко, О. Ріпко, актори В. Данченко, В.Полінська, Д. Козачковський, О.Гай, І.Рубчак, К. Хом’як, О. Гринько, Б. Мірус, а також Б. Ступка, Б. Козак, Ф. Стригун, Т. Литвиненко, Л. Кадирова, багато інших. Творчий злет театру 1970-х пов’язують з ім’ям режисера Сергія Данченка, якому вдалося яскраво втілити на сцені запропонований добою репертуар, його найвідоміші постановки: «Маклена Граса» М. Куліша (1967), «Камінний господар» Лесі Українки (1971), «Річард ІІІ» В. Шекспіра (1974), «Прапороносці» за О. Гончаром, Б. Антківа, С. Данченка (1975), «Украдене щастя» І. Франка (1976). Час 1991-2019 роки – вважають сучасним періодом творчості Театру ім.Марії Заньковецької. Протягом цих років незмінним керманичем заньківчан був Федір Стригун, який у спілці з режисерами Аллою Бабенко та Вадимом Сікорським визначали сучасне творче обличчя театру. Важливою подією цього періоду є повернення театрові статусу Національного (2002 р.), як результат – переведення його з муніципального у загальнодержавне підпорядкування. Акторський колектив відрізняється сталістю: у покоління акторів 1990-х в 2000-х роках органічно влилися нові сили – випускники акторського факультету, учні Б.Козака, Ф.Стригуна та Т.Литвиненко, які активно залучалися режисерами у виставах театру. Сьогодні в репертуарі театру йде близько 60 вистав на Великій та Камерній сценах, серед яких чимала частина – твори української класики («Наталка-Полтавка» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка, «Украдене щастя» І. Франка, «За двома зайцями» М.Старицького), музичного спрямування («Шаріка» Я. Барнича, «Сільва» І. Кальмана), світової драматургії («Труффальдіно з Бергамо» за К. Гольдоні, «Фредерік, або бульвар злочину» Е.-Е. Шмітта, «Циліндр» Е. де Філіппо), сучасні твори «Криза», «Соло для мідних труб» О. Огородника, «Картка любові» Р.Горака), «Небилиці про Івана, знайдені в мальованій скрині з написами» І. Миколайчука. Серед нашого творчого складу: 21 народний артист України, 15 заслужених артистів України, 4 заслужених діячів мистецтва України, 6 заслужених працівників культури України, а також оркестр під керівництвом народного артиста України Богдана Мочурада. Театр є лауреатом численних українських та закордонних фестивалів. Сьогодні Генеральним директором-художнім керівником театру є Андрій Мацяк. Історія наша давня та унікальна, але головне для нас, заньківчан, – бути близьким, потрібним глядачеві тут та сьогодні.

Ми знайшли 10 вистав, в яких
бере участь Наталія Лань

Кожна сім’я приховує безліч таємниць. П’єса Герхарда Гауптмана «Перед заходом сонця» щонайкраще слугуватиме доказом цим слів.
Адже її події відбуваються в особняку сімдесятирічного Маттіаса Клаузена, який святкує ювілей. У помешканні безліч гостей та гучне святкування. Ювіляр нещодавно втратив дружину, тож діти намагаються дбати про його здоров’я, опікуються його самопочуттям.Проте за деякий час з’являються чутки, що їхній батько симпатизує 18-річній дівчині. Він не просто запрошує її на обід, чим обурює своїх дітей, а й купує їй коштовності та замок в Швейцарії.
Відтак доньки та зяті намагаються визнати батька не при своєму розумі та призначити йому опікуна… Противиться цьому задуму лише син.Якою виявиться сімейна таємниця цієї родини і чи справді кожен із нас наприкінці життя отримає те, на що заслуговує?!

Каліка з Інішмаану
« Каліка з Інішмаану » Ірландська комедія
6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
6.0
6.0
6.0
6.0

Мартін Макдонах – один з найрепертуарніших сучасних драматургів світу. Володар найпрестижніших премій у сфері театру і кіно: «Тоні», «Золотий глобус», «BAFTA», навіть «Оскар» за «найкращий короткометражний ігровий фільм» є серед здобутків 50-літнього автора. Хоча сам Макдонах наголошував, що його кар’єра в Голлівуді не цікавить, але життя його описується як «американська мрія». Історія про ірландського хлопця-емігранта у Лондоні, який всього домігся сам – працею та талантом. Батько робітник-будівельник і мати прибиральниця, незакінчена середня освіта, проживання на «виплату по безробіттю» та одночасна надзвичайна заповзятість у літературній праці, яка була щасливо винагороджена долею. Герої п’єси «Каліка з острова Інішмаан» – місцеві рибалки, гендлярі, п’яниці – звичайні маленькі люди, зі своїми земними гріхами, страхами та дрібними радощами у вигляді хоча б імпортних цукерок у магазині старих тітоньок. Вони живуть безнадійно злиденно, але це не вбиває людяність у їхньому ставленні одне до одного, яка приховується за «зашкарублістю» почуттів у загартованих самотністю серцях. Головний герой – хлопець-підліток «каліка» Біллі, якому вдається не впускати у себе жорстокість цього світу – видається нормальною людиною на загальному тлі, на перший погляд, – диваків. Своїм дитинно-добрим світосприйняттям він провокує оточення до прояву кращих духовних якостей, вивищуючи тим самим їх над звульгаризованою буденністю. Біллі мрійник і чекає на свій шанс вирватися із цього замкненого простору, й врешті його отримує – їде до Голлівуду на зйомки фільму.

5.7 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
5.7
5.7
6.0
5.3

За 180 років сценічного життя класичний твір Миколи Гоголя «Ревізор» пережив величезну кількість прочитань та інтерпретацій у різних куточках світу. В театрі імені Марії Заньковецької до п’єси звертались лише раз – у 1922 році, коли театр перебував ще у місті свого заснування Києві, поставив виставу один з корифеїв заньківчан Олександр Корольчук. Який він – Хлестаков нашого часу, що своєю появою розбурхує вади сонного містечка та демонструє різні прояви слабкості людської істоти? Діапазон можливої його яви величезний – шахрай, дурник, мудрець, мисливець, здобич, пророк і, навіть, месія… Режисер вистави Вадим Сікорський обранням на роль Хлестакова Юрія Хвостенка, актора експресивного та, одночасно, ліричного темпераменту, задає певний тон постановці. Адже Хлестаков може бути і персонажем стихійної природи, який пристрасно вживається у кожного разу нову, щойно придуману ним небилицю, заманюючи у вир гри глядача. Фантасмагорійності та гротеску виставі додасть сценічне рішення Наталії Тарасенко – персонажі постануть у «шкірі» різноманітних звірів та птахів у барвисто-розписній декорації. Отож, роздуми постановників над похмурим гоголівським «Ревізором» очікуються з елементами казковості, але, як і передбачає таке забарвлення – за видимою легкістю виблискуватиме алегорія тваринної природи людини у яскравому привабливому вбранні. Придивімося до героїв відомої історії ще раз.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

Весна завітає до Львів‘ян яскраво та емоційно - ми гарантуємо. Чому? – Ось п‘ять причин! По-перше: Ця унікальна п‘єса збирає аншлаги у всьому світі. Нещодавно прем‘єра відбулась у Берліні. По-друге: Лише подумайте: відомий американський журнал «BOSTON GLOBE» написав: «Весело, мило та рухливо».; світового рівня видання «WASHINGTON JOURNAL» у своїй статті зазначило: «Дуже зворушливо та гумористично. Ви матимете чудовий вечір, який з насолодою проведете у театрі». І це тільки маленька піщинка у морі відгуків про цю п’єсу. По-третє: Заньківчани придбали унікальне авторське право на постановку п‘єси українською мовою. Кількість вистав чітко визначено, тому будьте першими. По-четверте: Окремим героєм цієї вистави є тонкий гумор, який не залишить байдужим нікого. Історія трьох жінок, які відчайдушно намагаються влаштувати собі нове життя. Вистава буде цікаво для молоді, адже гламурні «бабусі», як зі сторінок журналу «VOGUE» змусять інакше поглянути на зрілість. Саме ж зріле ж покоління відчинить двері у світ «милих шаленств». По-п’яте: У виставі задіяні чудові актори, тому можна сказати, що ця вистава отримала золотий склад. Судіть самі: народні артисти України Лобов Боровська, Олександра Бонковська, Олександра Гуменецька, Дарія Зелізна, Наталія Лань, Ярослав Мука, заслужені артисти України, а саме: Роман Біль, Галина Давидова, Валентина Щербань, також Мар‘яна Фехтель.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
6.0
6.0
6.0
6.0

Олеся Галканова-Лань, режисерка, автор інсценівки й текстів пісень, композитор: «Я з дитинства обожнюю казки про принцес. Коли вперше побачила прочитання класичних історій компанією Disney, зрозуміла, що казка немає ані меж, ані кордонів. Так склалося, що я маю одну мрію і на шляху до неї з'явилась «Попелюшка». Ми творимо казку для дітей, підлітків та дорослих. Я, як мама, розумію всю відповідальність, бо очі дітей щирі і я не маю права відступити від чуда. А дорослим потрібно знову відчути те диво, що ми втрачаємо за щоденними турботами. Не говоритиму про сюжет, прочитання, а скажу, що... Це – доля! Дякую театру імені Марії Заньковецької за можливість втілити своє бачення цієї історії на сцені. Радію, що мої ідеї чують і втілюють цехи театру. Ще безмежно щаслива і схвильована, що можу працювати з крутими акторами та акторками, які кожної репетиції народжують стільки неймовірних емоцій. Ці емоції виникають під час репетицій, час творення. І ще вдячна диригентові Богдану Мочураду за можливість задіяти оркестр театру у «Попелюшці». Це честь для режисера творити разом з Вами!!!» «Попелюшка» в Театрі Заньковецької насамперед цікава інтерпретацією образу заголовної героїні. Вона тут – не знайоме за десятками інших версій затуркане дівчисько, за свою працьовитість і сумирність нагороджене дивом магічного перетворення на юну красуню і сумнозвісним коханням з першого погляду, звичайно, принца, а – натомість – розумна та метка дівчина, ладна боротися за своє щастя і за жодних обставин не миритися із гіркою долею. Можна сказати, що це героїня нинішнього часу, здатна приймати виклики і не чекати усмішок фортуни. Гадаю, авторами вистави добре визначена й міра умовності сценічної оповіді. Навіть оркестр на сцені підкреслює її відверто вигаданий, казковий характер. Це дуже допомагає акторам, даючи їм можливість деякого перебільшення, утрирування. Вони вдало використовують цей шанс, на щастя, ніде не вдаючись до карикатурності».

«Хто у кого вкрав щастя?» – питання навчальної програми до найрепертуарнішого твору Івана Франка. Замислившись над цим, навіть непрофесійні критики знайдуть декілька відповідей – брати, які віддали Анну за нелюба, Микола Задорожній, що став перепоною на шляху у закоханих, Михайло Гурман, увірвавшись у розмірене життя подружжя, та і сама Анна, яка так і не вгамувала своє серце. Театр, як організм спресованої критичної думки, вбачає в «Украденому щасті» привід для серйознішої розмови. Заньківчани зверталися до драми Франка щонайменше 4 рази (за останніми дослідженнями 5) – у 1922, 1923, 1940, 1949, 1976 роках. З тих крихт газетних відгуків про перші постановки «Щастя» театром імені Марії Заньковецької є очевидною вага акторського ансамблю у його успіху (що є зрозумілим, адже цей театр є від зародків – від традиції театру корифеїв – акторським). Поставлена як психологічна драма, вистава була максимально наближеною до твору Франка навіть відтворенням авторських ремарок, говорила з тодішнім глядачем, який будував комуністичне суспільство, мовою «соціально-проблематичною», актори додавали барв злободенній проблематиці. Федір Стригун (Михайло Гурман у виставі 1976 року) повернувся до «Украденого щастя» у якості режисера – ставить про шалену пристрасть, яка ламає стіни. Тож невдовзі матимемо іншу відповідь Заньківчан на запитання: «Хто у кого вкрав щастя?»

5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
5.0
6.0
5.0

З давніх часів існували так звані постановки на релігійну тематику, які здійснювалися за підтримки церкви, щоб викликати «богобоязнь» у віруючих прихожан, а також для пропаганди релігії. (Ми знаємо такі жанри, як: містерія, мораліте та міракль). Час йшов, все змінювалося, театр набув нового розвитку, на світ народилися геніальні драматурги, актори, виникла режисура, як напрямок, з’явилося кіно. Саме останньому ми завдячуємо появі «несправжнього» Христа, а саме: створеного образу. У 1905 році виходить перший німий повнометражний фільм «Життя і страсті Ісуса Христа», де головний герой – Син Божий. Реакція церкви неоднозначна: з одного боку – це богохульство, а з іншого – тисячі глядачів, які відкривають для себе сакральне. (Опускаємо світову літературу). В театрі також починається ера «позитивного героя», кожний шукає свого Ісуса. Одвічна тема хвилювала і художнього керівника Національного театру імені Марій Заньковецької народного артиста України Федора Стригуна. І це не дивно, адже поставити виставу про Ісуса Христа – це те ж саме, що знову написати Євангеліє, але вже власними руками. Це велика відповідальність і разом з тим велике щастя та благословення. Він здійснив мрію багатьох, адже «Ісус – син Бога живого» – це трепет душі, це емоції, які важко приховати, це неймовірна вистава, яку варто дивитися безліч разів.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

Режисер постановник вистави народна артистка України Таїсія Литвиненко розкриває нові грані кохання та його розуміння людьми, проводить тонкі паралелі між зрадою і вірністю, між часом і простором. «Це – тема вічна, тема класична, – зазначає Таїсія Йосипівна, – вона мені близька, хоча в житті я щаслива, бо кохання не зрадила, а навпаки – знайшла». Головним у творі є символ жінки, а саме: жінки-матері, жінки-коханки, жінки первозданної і сміливої за своєю природою, жінки, що виросла з туману сутінок.

Тарас Шевченко назвав її донею. Врода й блискучий розум вражали та зачаровували найвидатніших талантів свого часу. М. Писарев, Н. Добролюбов, П. Куліш, Жюль Верн, А. Герцен, І. Тургенєв, Г. де Мопассан протягом усього життя зберігали глибоку сердечну прихильність до неї. Європейка – за вихованням, освітою і поглядами. Українка – за переконанням та самопосвятою. Відома зі шкільної лави, проте, незнайома загадкова жінка з тяжким хрестом таланту на плечах – Марко Вовчок.

Ця історія стала класикою англо-американської дитячої літератури. В основі сюжету життя звичайної дівчинки, сироти, яку через «почуття обов'язку» взяла до себе сувора тітка. Полліанна має незвичайний дар – бачити у всіх життєвих ситуаціях позитив та жити своєю «грою у радість». Добротою, щирістю, чистотою думок та дій вона змінює життя всього міста, навчивши багатьох людей простого шляху до щастя: «Завжди радіти». Запрошуємо і Вас познайомитися з дівчинкою із дивним ім’ям Полліанна. Запевняємо, буде над чим замислитися…