З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Лідія Кушкова

Лідія Кушкова

Актор, режисер, автор музичного оформлення, сценограф.

Народилася 14.06.1939 в сім’ї військовослужбовця. Закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (клас професора М. Крушельницького) з відзнакою (1962). Уся юність пройшла у с. Макіївка Смілянського р-ну Черкаської області.

У 1962 р. разом із першим чоловіком Шевченком Володимиром Павловичем у трупі Дніпропетровського театру ім. Т. Шевченка. Нагороджена орденом «Знак пошани» (1971), «Народна артистка України», 1979. Лауреат театральної премії ім. Марії Заньковецької (2005). Орден «Княгині Ольги» ІІІ ступ. (2009). Лауреат міської іменної премії ім. З. Хрукалової (2013). «Орден Святої великомучениці Варвари» ІІ ступ., 2014.

1987 року виховала курс акторів у Дніпропетровському театральному училищі. Депутат Дніпропетровської обласної ради п’яти скликань (1969-1979). Багатьом колегам допомогла отримати квартири.

Викладала сценічну мову акторам 1991 року випуску.

Лідія Кушкова, знана в Україні і за її межами, 60 років самовіддано працювала на сцені українського театру, була справжнім патріотом своєї держави, талановито створюючи магічні жіночі образи, наділені глибоким ліризмом і психологізмом. Критики високо цінили її роботи. У 2015 році її вистави були представлені у Чехії та Польщі, а у 2019 році захоплено сприяняли канадські глядачі.

Разом із другим чоловіком нар. арт. України Ковтуненком В. І. створила театр-студія «Воля» (1990), що відкрився виставою «Маруся Чурай» за однойменним твором Л. Костенко. У 1991 запрошена на посаду головного режисера творчого об’єднання «Воля» на Дніпропетровській державній телерадіокомпанії. Більше десяти телефільмів і телепередач (автор сценарію, режисер і актриса) були показані на 1-му каналі українського телебачення і отримали позитивну оцінку глядачів і критиків.

З 1993 по 1997 служила головним режисером Дніпропетровському театру юного глядача, в якому здійснила постановку семи вистав українською мовою: «Сто тисяч» І.Карпенка-Карого, «Гидке каченя» Г.-Х. Андерсена, «Москаль-чарівник» І. Котляревського, «Маленький принц» А. Сент-Екзюпері, «Пригоди Гекльберрі Фінна» за М. Твеном, «Білий Медвідь та Чорна Пантера» В. Винниченка, «Принцеса на горошині» Г.-Х. Андерсена.

Із 1997 року режисер і артистка Дніпровського театру ім. Т.Шевченка.

Прекрасний читець літературних творів. У сімдесятих роках за участь у конкурсах, присвячених Тарасу Шевченку (м. Дніпропетровськ) та Івану Франку (м. Львів), була нагороджена творчими відрядженнями до міст Москви та Ленінграда (Петербурга). У 1981 році отримала диплом другого ступеня на конкурсі гумору в Києві. У 1998 році стала лауреатом фестивалю «Ялтинська осінь», присвяченого творчості Лесі Українки. Лауреат престижного всеукраїнського конкурсу «Сучасна українська драматургія»-2000, (м. Біла Церква). Лауреат Всеукраїнського фестивалю гумору «Вишневі усмішки»-2001, м. Київ. Того ж року здійснила постановку драми «Назар Стодоля» Т.Шевченка, з якою театр гастролював у Києві на сцені музично-драматичного театру ім. І.Франка. На виставі був присутній Президент України.

У 2001 році отримала ґран-прі щорічного регіонального театрального фестивалю «Січеславна» за авторську моновиставу «Кайдашиха» за повістю І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я».

У 2006 році написала і здійснила постановку вистави-концерту «Бал», присвяченої життю і творчості Т.Шевченка. У 2008 р. казка «Коза-Дереза», написана і поставлена Л. Кушковою, нагороджена дипломом управління культури та мистецтв міської ради. Навесні 2013 року на Фестивалі української казки (м. Дніпропетровськ) Л. Кушкова за свою музичну казку за народними мотивами «Коза-Дереза» була нагороджена двома дипломами у номінаціях «Кращий автор п’єси» і «Краща драматична вистава».

У листопаді 2013 року до 95-річчя з дня створення театру здійснила постановку історичної драми сучасника В.Веретенникова «Шалене кохання гетьмана», в якій блискуче зіграла роль Софії, дружини Б.Хмельницького.

Біографічні дані:
Роки життя: 14.06.1939 – 02.10.2020
Місце народження: Україна
Освіта: Київський національний університет кіно, театру і телебачення ім. І. Карпенка-Карого
Актриса  є  резидентом театрів:
Оксана Петровська
Оксана Петровська
Художній керівник

Дніпропетровський національний академічний український музично-драматичний театр ім. Т.Г.Шевченка засновано 1918 року в Києві як перший професійний театр України, який мав статус державного, згідно із законом уряду Української держави від 23 серпня 1918 року, про що свідчить «Державний вісник» №42,43 (ЦДАВО, фонд 2201, опис 1, справа 61, аркуші 37,40) і мав назву Державний драматичний театр України. У 1919 році Державний драматичний театр було перейменовано у Перший державний драматичний театр України ім. Т.Г.Шевченка. У перші роки театром «європейського репертуару» (таку неофіційну назву він мав) керували: головний режисер О. Загаров та І. Мар’яненко (директор театру). У 20-ті роки у театрі служили всесвітньовідомі митці: поет Павло Тичина (перший завліт театру), режисер і реформатор українського театру Лесь Курбас, актори А. Хорошун, Г. Борисоглібська, С. Паньківський, Г. Мещерська, Ф. Левицький, В. Василько, Л. Гаккебуш, М. Тінський, О. Сердюк, О. Смирнов, Г. Маринич, Є. Сидоренко, О. Зініна, М. Домашенко, І. Замичковський, К. Бережний та ін. На афіші театру серед п’єс вітчизняної і зарубіжної класики були такі вистави: «Лісова пісня» Л. Українки, якою почав свою діяльність театр у листопаді 1918 року, «Гайдамаки» Т. Шевченка у постановці відомого режисера Леся Курбаса, а також «Гріх», «Брехня», «Дисгармонія» В. Винниченка, «Ревізор» М. Гоголя, «Примари» Г. Ібсена, «Ткачі» Г. Гауптмана, «Мірандоліна» К. Гольдоні, «Тартюф» Ж.-Б. Мольєра. У 1921-26 рр. трупа успішно гастролює по Україні. У 1927 р. перший державний театр України переведено до м. Дніпропетровськ. У 1930-х роках здійснювали постановки відомі на всю країну режисери: О. Дикий, І. Терентьєв, Г. Юра, К. Кошевський, М. Буторін, Л. Южанський, І. Микитенко, І. Юхименко, В. Галицький та інші. Під час Другої світової війни дві концертні бригади на чолі з головним режисером І. Кобринським та народною артисткою України З. Хрукаловою дали більше 300 концертів на фронті. У 1979 році відбулася реконструкція театру за проектом архітекторів Є. Яшунського і В.Халявського. На фасаді театру скульптором Ю.Павловим створені барельєфи на теми етапних постановок. Після проголошення незалежності України у репертуарі з’являються п’єси за творами письменників, які за радянських часів були «persona non grata», наприклад, драма «Маруся Чурай» за однойменним твором Ліни Костенко. Глядач знайомиться також із виставою про життя історика Дмитра Яворницького «Народжений під знаком Скорпіона» В.Савченка. Спектакль «Мазепа – гетьман України» за Б.Лепким (постановка головного режисера театру, засл. діяча мистецтв України В.Божка) отримав міжнародну мистецьку премію ім. П.Орлика. У 1994-2016 рр. театром керував народний артист України, кандидат мистецтвознавства, кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, поет і композитор Валерій Ковтуненко, який за два десятиліття підняв театр на вищий щабель, перетворив його на один із центрів духовного і національного відродження. Його пісня «Театр» стала гімном шевченківців. Значною подією в історії театру став гастрольний тур до Польщі (м. Зелена Ґура) та Чехії (м. Прага) 12-16 вересня 2015 року (організатор – засл. арт. Укр. Оксана Петровська). Західні слов’яни із великим задоволенням переглянули українську класику: «Майську ніч» за М. Гоголем, «Кайдашеву сім’ю» І. Нечуя-Левицького та казку за нар. мотивами «Коза-Дереза» Л. Кушкової. Трупа неодноразово побувала на гастролях із благодійними концертами у містах Маріуполь, Красногорівка, Вугледар, Мар’їнка, Новотроїцьке Донецької області. Із вересня 2017 року при театрі ім. Т. Шевченка функціонує дитяча театральна студія «Намистечко», в якій викладають фахівці, артисти театру з високим рівнем професійної кваліфікації, що прищеплює любов до театрального мистецтва, української культури, рідного слова підростаючому поколінню. 2018 року у приміщенні театру ім. Т.Шевченка пройшов капітальний ремонт даху, фасаду, йдуть роботи всередині приміщення: на сцені, в коридорах, у фойє. Виконано роботу для запобігання підтопленню приміщення, капітальний ремонт протипожежної безпеки, реконструкція приміщення для комфортного перебування глядачів з обмеженими можливостями, а саме: прибудинкової території з улаштуванням пандусу, каси, санвузлів, встановлено підйомник для людей з інвалідністю до зали для глядачів. 23 серпня 2018 року до дня створення першого державного драматичного театру України відбулася урочиста церемонія погашення немаркованих ювілейних конвертів та власних марок «100 років Дніпровському академічному українському музично-драматичному театру ім. Т.Шевченка», випущених державним підприємством поштового зв’язку «Укрпошта». Того ж дня за участю усього колективу на Театральному бульварі відбулася акція-протест в підтримку режисера Олега Сенцова та усіх політв’язнів, що незаконно утримуються в російських тюрмах. 29 вересня відбулися урочистості з нагоди 100-річчя першого українського державного театру України та відкриття 101-го театрального сезону прем’єрою драми «Нація» за твором Марії Матіос у постановці Сергія Кузика. У червні 2019 уперше театр побував на гастролях за океаном, а саме у канадському місті Місісаґа, яке входить до складу Великого Торонто із концертом «АТО» та казкою «Коза-Дереза». У грудні 2018 року Указом Президента України театру присвоєно статус «національний».

Ми знайшли 11 вистав, в яких
бере участь Лідія Кушкова
Сто тисяч
« Сто тисяч » Сатирична комедія

«Сто тисяч» – відома п’єса класика Івана Карпенка-Карого, яка була написана у 1889 році. Жанр п’єси «Сто тисяч» – сатирична комедія характерів. У творі висміюється надмірна жадоба до збагачення. Як розбагатіти, а розбагатівши, піднятися ще вище? У Герасима Калитки два способи: один майже законний – примусово женити сина Романа на багатій, другий, майже геніальний, – укласти угоду з нечистою силою, в особі Невідомого, взявши у спільники кума Савку. Що з цього вийшло? Дізнаєтесь у фіналі вистави.

Невитіювата, але щира історія про те, як Уляну ледь не віддали заміж за багатого сільського дурника Стецька, а красивий, але бідний Олексій за допомогою дядечка-москаля зміг відстояти своє право на щастя.

Сучасна, повчальна, музична казка за народними мотивами, яка переконає, щочасто в житті перемагає не той, у кого найбільші біцепси. Хороші і «не дуже» персонажі змусять задуматися і дітей, і дорослих над тим, кого другом вважати,а кого і … на поріг не пускати.

Тема кохання – одвічна тема, а ця п’єса є чи не найкращою у доробку класика. Яскраві образи, створені класиком і відтворені акторами примушують глядача сміятися, радіти, співчувати, а деколи і замислитися. Молоді Олексій та Уляна кохають одне одного та на їх шляху з’являється Стецько – «дарма що дурний, зате багатий» жених, який не дуже й хоче одружитися, але посилає сватів до дівчини, бо «батько битиме», а матері Уляни хочеться заможного зятя, а не бідного кріпака. Одного дня до Гончарівки з багаторічної військової служби повертається винахідливий дядько Олексія – Йосип Скорик, який і допомагає закоханим знайти своє щастя, втілюючи в життя свій хитрий рятівний план під час сватання Стецька до Уляни.

Милі дітки
« Милі дітки » Французька комедія

Елеґантний француз Жорж Дюруа все ж таки наважився покинути дружину Соланж і переїхати до своєї звабливої коханки Жізель. Пара збирається поїхати відпочивати в теплі краї…. як раптом – дзвоник і на порозі по черзі з’являються несподівані гості – діти Жоржа. Плани коханців різко змінюються і закручується кумедний французький мелодраматичний сюжет…

Тітонька Чарлі
« Тітонька Чарлі » Музична комедія

Блискуча фарсова п’єса англійського драматурга Брендона Томаса вперше побачила світ у Лондоні у 1882 році і відразу побила всі рекорди — вистава пройшла 1466 разів, а бродвейська постановка 1893 року не сходила зі сцени чотири роки. Драматург написав її спеціально для комедіанта Сідні Пенлі, який був режисером постановки і виконавцем ролі донни Люсії. Спектакль мав такий успіх, що Пенлі перетворився на багатія і на зароблені кошти створив власний театр. П’єса стала рекордсменом і в кіно-індустрії – існує більше тридцяти екранізацій різними мовами світу.

За визначенням І. Франка, повість «Кайдашева сім’я» І.Нечуя-Левицького «з погляду на артистичне змалювання селянського життя і добру композицію належить до найкращих оздоб українського письменства». Цей театр, повністю поділяючи цю думку, вирішив перекласти прозаїчний матеріал мовою театру і запропонувати, Вам, шановний глядачу, зазирнути у подвір’я типової української сім’ї 19-го століття, що у селі Семигори, біля річки Росі. Багато води утекло з тих пір, проте й сьогодні так само важко уживаються кілька хазяйок під одним дахом, і сьогодні часто-густо можна почути на солідній відстані «інтелігентні дискусії» сучасних сусідів-Кайдашів. Чи не так? Проблема сім’ї – проблема суспільства. Можливо, Кайдашева сім’я є уособленням взагалі усього людства на планеті, яке постійно не може щось поділити між собою? На вас чекають сміх крізь сльози, народні пісні на чотири голоси, справжній весільний обряд, адже режисер вистави сама родом з Черкащини, де і відбуваються події. Щире бажання Марусі Кайдашихи вдало одружити своїх захвалених синів та поділитися своїм життєвим досвідом із невістками не здійснюється: Мотря, дружина старшого сина Карпа, вивались такою брикливою, що палець до рота не клади. Молодша невістка Мелашка, не вміє нічого робити… як тісто замісить «хоч коники з нього ліпи…» Усі сварки і незгоди у сімейних стосунках досягають свого апогею у фіналі, коли голова сімейства, Омелько Кайдаш, спивається і гине, а груша у дворі, яка рясно родила, на жаль, всихає… У 2015 році вистава була показана за кордоном у Празі (Чехія) та Зеленій Гурі (Польща).

Бал
« Бал » Вистава-концерт

Головною постаттю у виставі є молодий Тарас Шевченко – випускник Петербурзької академії мистецтв, який поступово набував слави художника, уже написав певну кількість своїх віршів-шедеврів, закохувався у жінок, мав акторські здібності. Жанр дійства оригінальний – вистава-концерт. На балу у князя Рєпніна звучать поезія Кобзаря та пісні на його вірші у виконанні як дворян, так і служниць та кріпаків. Ну, а який же бал без танців? Артисти драми та балету у вишуканому вбранні під чарівну музику живого оркестру переносять глядача у далекі 40-і роки ХІХ століття. Персонажі у виставі-концерті як історичні, так і вигадані.

Крізь усю творчість класика української літератури XIX ст. Григорія Квітки-Основ’яненка проходить просвітительська думка про те, що причиною суспільних негараздів є неуцтво, брак виховання і культури. У художніх творах і публіцистичних статтях він послідовно проводив ідею про обдарованість простого народу, викривав обмеженість, самовдоволене невігластво, паразитизм, пошлість існування правлячих кіл. Не винятком стала і комедія «Шельменко-денщик», 1838р., в якій головний персонаж простолюдин-солдат Шельменко, якому симпатизує автор, говорить українською мовою, інші видають себе за людей із вищого суспільства і намагаються говорити «по-русски» або «по-французски». Молодий капітан Скворцов, не без корисливих міркувань, має наміри одружитися з Прісінькою, дочкою не будь-кого, а самого Кирила Петровича Шпака – поміщика села, де і розгортаються події. Звичайно, батьки відмовляють власнику всього-на-всього «мундьора та рейтузів», у якого вже встигла закохатися юна, наївна дівчина. Після того, як Прісінька навідріз заперечила офіцеру втекти з ним і побратися без батьківського благословення, на допомогу приходить простакуватий, зате кмітливий капітанський денщик Шельменко, якому настільки остогидла багаторічна служба, що він готовий на будь-які хитрощі та обмани, аби догодити своєму командиру і нарешті піти у відставку.

Сучасна українська письменниця Марія Матіос через свої автобіографічні спогади в книзі «Вирвані сторінки з автобіографії» проводить нас лабіринтами складних людських доль відомих митців Західної України. Творців вистави вразила сповідь авторки книги, в якій піднімається тема тоталітарної системи і ролі митця в ній, а саме: роздуми про фільм «Білий птах із чорною ознакою» режисера Юрія Іллєнка, загадкову загибель композитора Володимира Івасюка, сміливий виступ-протест Марії Матіос у Чернівецькій філармонії та розповідь про злети і падіння солістки балету Національної опери. До вистави увійшли також матеріали, зібрані Марією Проценко, про митців-героїв, які протистояли тодішній радянській системі в Східній Україні, зокрема в м. Дніпро. Актриса веде нас терновими стежками життя наших земляків, втілюючи мрію однієї з героїнь Марії Матіос: «Хоч би тим, що полягли героями, поставити свічечку в поминальні дні, аби дізнатися, як живуть живі наші герої». Вистава є сучасною, гострою і надзвичайно необхідною для патріотичного виховання підростаючого покоління і для збереження єдності України.

Зворушливу історію нещасливого кохання легендарної  української  поетеси-піснярки  Марусі Чурай переповіли багато митців. А наша сучасниця Ліна Костенко в історичному віршованому романі створила свою версію легенди про українську героїню, яка живе не лише особистим коханням, а й служить рідній землі.   Висока драма дівочої любові, «яка чолом сягає неба»,  вирує на тлі  епічних історичних подій, доля Марусі Чурай тісно переплетена з долею України. За мотивами романа Ліни Костенко народна артистка України Лідія Кушкова поставила на сцені нашого театру моновиставу. Всі образи у спектаклі (а їх більше 20-ти!) втілює одна актриса – заслужена артистка України Марина Юрченко. Ці миттєві перетворення  вражають, адже  актриса не вдається до переодягання, не змінює грим або зачіску.  Це внутрішнє перевтілення переконує і захоплює глядачів. Події, про які йдеться в романі і виставі,  відбувалися в 1648 році в Полтаві під час судового засідання, на якому Марусю звинувачують у  тому, що вона отруїла свого коханого Гриця, бажаючи помститися йому за зраду. Майже чотири століття в біді й у радості співає Україна Марусині пісні, народжені від любові та мук. Вважається, що саме ця дівчина є авторкою таких відомих пісень, як «Засвіт встали козаченьки», «Летить галка через балку», «Віють вітри, віють буйні», «Ой не ходи, Грицю», «Ой Боже ж мій, Боже, милий покидає», «На городі верба рясна», «В кінці греблі шумлять верби»  та інших. Спектакль став своєрідним містком через часи, чарівним дзеркалом, що оживило легенду.