Тетяна Круліковська

Максим Голенко – відомий український режисер, чиї вистави схожі на голлівудський бойовик зі справжнім екшеном та епатажем. «Ерендіра не хоче вмирати» – політична сатира, що сповнена краси, чесності та драйву з дрібкою українського вогню! Як змінюються людські цінності, коли опиняються за межами країн першого світу? Журналіст, збираючи матеріал для репортажу, натикається на історію 14-річної Ерендіри та її бабці, за сумісництвом відомої вдови контрабандиста. Їхній будинок знищила пожежа. І найкращим виходом з ситуації, як вирішує бабуся, буде продати цноту власної онучки. Двісті двадцять песо і тушонка – ось її ціна. Бабця планує розпоряджатись честю онуки, допоки та не розрахується з боргом, проте, схоже, що сума погашення, обіцяє дівчинці довічне рабство. У виставі хитро переплітаються карнавальність з політсатирою, раціональне з ірраціональним, а гротеск з реальністю. Тоді стає важко повірити, що десь у світі це все ще може бути дійсністю… Максим Голенко, режисер: «Я завжди отримую задоволення, коли історія, яку беру до постановки потрапляє в глядача, коли він розуміє, що це про нього, про тут і зараз. Переживає все разом з героями. Я хочу створити виставу максимально драйвову та жорстку за своєю думкою. Глядача має розривати на шматки, щоб він не розумів куди подітись – сміятись чи плакати, чи тікати з глядацької зали».

Що таке сім’я? Щоб знайти відповідь на це запитання запрошуємо зазирнути в шпарини старого будинку. Ми підглядатимемо за життям сім’ї, що проживає в Україні в 90-х роках. Сім’ї, в якій поєднують своє буття три покоління. Неминучий супротив батьків та дітей. Те, що мало величезне значення для старшого покоління, дуже швидко перестає цінуватись їх нащадками. Ми перемістимось в часи розпаду СРСР, саме тоді коли Америка почала з’являтись на полицях наших магазинів, на зломі часів, при зміні правлінь. І давайте уявимо, що всі актори будуть в масках? В модернових масках «Commedia dell’Arte». Як же без них? Адже, режисер цієї вистави – Маттео Спіацці (Італія). Рецензія на виставу тут.

Назва вистави надзвичайно красномовна. Жіноча логіка – це тверда впевненість у тому, що будь-яку об'єктивну реальність можна подолати бажанням. Жіноча логіка – це абсолютно незрозуміла, але незвичайно приваблива якість, що властива кращій половині людства. Про жіночу логіку ходять незліченні анекдоти, афоризми, авторами яких є, звичайно ж, чоловіки... На їх думку, відсутність будь-якої логіки і є «жіноча логіка». (Але ніяка логіка не допоможе чоловікові довести це жінці!) Чоловіки із задоволенням жартують над незбагненою жіночою логікою, але в результаті, на практиці, виявляються беззбройні перед нею. Самотньому чоловікові ніколи й у голову не прийшло б шукати собі супутницю життя на цвинтарі... А ось самотня жінка, героїня цієї історії, йде і знаходить. Та не одного, а відразу двох! В результаті їй чекає непростий вибір: з ким із них зв'язати свою долю. Але скільки голова не думай, а серце все одно змусить зробити по-своєму! В цьому й полягає феномен жіночої логіки – спонтанної, безглуздої, але незаперечної. Там де безсилий розум, перемагає жіноча логіка! В цьому глядачі вистави зможуть переконатися самі.

...Без любові видана за людину багато старше її, Анна покохала іншого. Це не легковажна світська інтрижка, а любов глибока, серйозна... Коли зароджувалася любов, Анна проникливо говорила Вронскому: «Любов... Це слово для мене занадто багато значить, набагато більше, ніж ви можете зрозуміти...» Що ж таке для Анни Кареніної і Олексія Вронського їхнє кохання? Важливий дар життя, чи заборонена насолода?..

«Карбід» – вистава за мотивами роману Андрія Любки Після падіння у відкритий каналізаційний люк, учителю історії Тису приходить ідея як об’єднати Україну та ЄС. Треба збудувати тунель, провести всіх українців у ЄС, і ЄС нічого не залишиться, як прийняти Україну до свого складу. Тис йде з цим планом до місцевих бізнесменів-контрабандистів, їм ідея подобається, але не з патріотичних міркувань. Щоб почати будівництво – потрібно домовитись з місцевою адміністрацією. Та дає згоду на будівельні роботи, але під виглядом спорудження фонтану до незалежності України. У всіх учасників задуму є свої інтереси, і згодом мрійливий Тис стає незручним.

Сідаючи за кермо авто, молода жінка на підпитку усвідомлювала, чим усе може закінчитись, але не могла передбачити, що чекає на неї після життя… Рай чи ад? Гра у тестування з янголом, і визначить долю героїні. У цьому змаганні цінуються відвертість, правдивість і вміння уникати банальностей.

В спокійному розміреному житті Андре починають відбуватись дивні речі. Одного дня він помічає, що його старша донька Анна поводить себе підозріло – надто часто кардинально змінює свої життєві плани та плутає факти, в яких він впевнений. Ще й переконує, що це з ним щось не так. Можливо, спадкоємиця задумала витурити його з рідного дому та забрати квартиру собі, тому й намагається його обдурити. Буденність видозмінюється, ховаючи правду все далі. Життєві факти незрозуміло переплітаються, відчуття часу працює інакше, а свідомість більше не владна охопити все це. Андре говорить з донькою про її від’їзд до коханого чоловіка, а потім в дім заходить незнайомець і каже, що вони з Анною вже 10 років у шлюбі. Чекайте. Хто цей чоловік? До кого тоді їде Анна? Що з цього правда? І чому донька щоразу поводиться з ним інакше, а її чоловік змінює обличчя? Дивні речі в житті Андре стає все важче відрізнити від реальності. То що насправді відділяє його від істини? Відповіді на всі питання криються у доволі поширеному явищі, зустрітись з яким має ризик кожен з нас. Культова п’єса Флоріана Зеллера, в перекладі Івана Рябчия, в режисурі Стаса Жиркова, з неймовірним акторським складом. Вперше в Україні!

«Кожна людина сама відповідає за все, що з нею відбувається. Але уникнути нещасних випадків і помилок не дано нікому... Озираючись в минуле, ми відшукуємо той поворотний момент, коли русло нашого життя повернуло у бік... Для Люсі Краун це було літо. Воно починалося як будь-яке інше... Те, що могло залишитися безглуздою і пересічною пригодою, які трапляються з мільйонами жінок, невинною маленькою таємницею, спогади про яку здатні скрасити старість, обернулося лихом, ураганом, що розкидав три життя по сторонах.

«Романтика» для тих, хто не чекає від театру моралізаторства, повторення добре відомих істин. Я вважаю, що театр, в першу чергу, має провокувати глядача на емоції. Нові чи давно забуті». Чому молоді, талановиті, закохані, світлі люди відкриваються злу і чому воно бере над ними владу? Режисер сміливо фантазує: взявши за основу «Я (Романтику)» Миколи Хвильового, він відпускає свою уяву. І ми опиняємося у дивних світах, хоча місця дії нам добре відомі. Реальне, буденне життя, в якому відбуваються приголомшливі речі. Ось ми вже у в’язниці, де в одній камері тихо перекидаються словами чудо-зеки – чесні, відверті, романтичні. За що відбувають покарання? Відповідь вас здивує. Згодом ми опиняємося у дивному дитсадку, де навіть не пахне теплом: навкруги дисципліна і холод між найближчими по крові людьми. Завжди знаходиться розумник, що хоче без зупину карати за нелюбов. Але навіщо – вона сама по собі і є беззвучна, пекельна тюрма. Глядач потрапить до ще декількох світів, почує моторошних пісень, які притягують та западають в душу. Може статися й таке, що побачить невидиме – тишу. А вона не завжди створена зі світла, урочистостей чи святості. Подивіться «Романтику» – наш найтихіший трилер в світі.

Розлучаючись з категоріями вічними, людина йде назустріч спокусам. Утриматися на хвилях життєвого моря – майже циркова еквілібристика. Ноаха Грінвальда «сп'янило» життя великого міста. Що робити, якщо навколо стільки спокус! Чи можна змінити минуле й пірнути з головою в це велике море життя?

Щоб зрозуміти життя у всьому його розмаїтті, досить звернутися до драматургії Чехова. Загальнолюдські проблеми його п'єс об'єднують епохи. Як і раніше, проблема самотності залишається нерозв'язною, та й любов у всі часи залишається рідкісним даром, здатним зробити людину глибоко щасливим, але й глибоко нещасним. Любити треба вміти, а щоб вміти - треба вчитися. Які вони сьогоднішні три сестри? Чи здатні пройти через розчарування, крах усіх надій й не зламатися?