З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Костянтин Кириленко
Костянтин Кириленко
Костянтин Кириленко
Костянтин Кириленко

Костянтин Кириленко

Актор.

Закінчив навчання на акторському факультеті (курс народного артиста України Б. Бенюка) Київського Національного університету театру, кіно і телебачення імені І. Карпенка-Карого в 2014 році.

В трупі Одеського українського театру працює з вересня 2014 року.
Ролі у виставах 94-го сезону:
«Кайдаші» за мотивами повісті І. Нечуя-Левицького  «Кайдашева сім’я» – Лаврін;
«Тіні забутих предків»  М. Коцюбинського (інсценізація В. Василька) – Іван;
«Про кохання…  без слів» Т. Борисової, О. Плетньова – Відвідувач танцювальних майданчиків;
«Політ у ритмі танго» Т. Борисової – Пасажир в аеропорту;
«Білосніжка і сім гномів» Л.Устинова, О.Табакова – Принц;
«Одруження» за М. Гоголем – Жених;
«Вона його любила» за мотивами п’єси А. Іванова «З училища» – Славік;
«Енеїда XXI» В. Ченського – Юл;

в прем’єрній виставі-казці за Г.К. Андерсоном «Дюймовочка» артист задіяний в ролі Жабуара.

Артист Костянтин Кириленко зайнятий також у масових та народних сценах  музичних вистав: «За двома зайцями», «Шинкарка», «Запорожець за Дунаєм» та інших.

Біографічні дані:
Місце народження: Україна, місто Одеса
Освіта: Київський національний університет кіно, театру і телебачення ім. І. Карпенка-Карого
Актор  був  резидентом театрів:
Юлія Пивоварова
Юлія Пивоварова
Художній керівник

Одеський академічний український музично-драматичний театр ім. В.С.Василька засновано в листопаді 1925 року під назвою «Одеська українська Держдрама». Сучасне ім`я театру з 1995 року нерозривно пов`язане з видатним українським актором, режисером, драматургом, істориком і теоретиком сценічного мистецтва, театральним педагогом Василем Степановичем Васильком, який присвятив цій трупі чимало плідних років життя та творчості. Зараз трупа театру має в своєму складі талановитих акторів всіх поколінь, до неї входять двоє народних артистів України, одинадцять заслужених артистів та заслужений діяч мистецтв України, великий загін обдарованої молоді – випускників провідних мистецьких навчальних закладів. Провідні актори театру – народні артисти України Ольга Равицька та Анатолій Дриженко, заслужений артист України Яків Кучеревський, артисти Євген Юхновець та Сергій Ярий за свої ролі в кіно стали улюбленцями кіно- і телеглядачів далеко за межами Одеси. Головною ж своєю метою в Одеському академічному українському музично-драматичному театрі імені В.Василька, як і завжди, вбачають розвиток української культури і духовного відродження суспільства.

Ми знайшли 10 вистав, в яких
бере
брав
участь Костянтин Кириленко
Поїхати не можна залишитися
« Поїхати не можна залишитися » Історія одного рішення
5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
6.0
6.0
5.0
5.0

Ця історія про Максима. Максима легко впізнати в одному з ваших знайомих – випускник з юридичною освітою, без роботи за фахом та стабільного заробітку. І Макс ніби все зробив як має бути – отримав престижну професію, має власну квартиру в Києві та дівчину Лєну. Проте, в Києві йому живеться не так як мріялось – диплом юриста виявився не потрібним, а гроші на весілля треба десь шукати. Макс прагне більшого і, за рекомендацією знайомого, вирішує їхати до Польщі на заробітки. Але що чекатиме його там – казочка про кар’єрний зріст та щасливу сім’ю, чи сувора реальність з усіма форс-мажорами? Добре там, де нас нема. За статистикою близько 4-х мільйонів українців працюють за кордоном. Чому так стається? Ніби все добре, ніби і земля і руки-ноги є, і голова на плечах, але все одно нам не вдається влаштувати своє життя в рідній країні. Через інтернет, соціальні мережі, завдячуючи яким ми практично розучилися спілкуватись вживу, ми бачимо як добре десь там. Здається, що за кордоном все легко, там на кожного чекає справжнє щастя, великі можливості. Наша реальність ввижається сірою, поганою – тож хочеться втекти в красиву закордонну картинку, де все буде добре, або ж.. все-таки лишитись і спробувати владнати все тут. «Поїхати не можна залишитися» – де має стояти кома? Кожен обиратиме для себе.

Людина з…
« Людина з… » Оперативна розробка на 1 дію
5.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
5.0
5.2
5.2
4.6

У звичайному, здавалося б, відділку поліції, затриманий ніяк не може зрозуміти причину свого арешту. На перший погляд, все в порядку. Документи, що підтверджують особу, і чесні відповіді на питання, мали б розставити всі крапки над «і». Але звичайний допит поліції перетворюється на дивне тестування, яке стирає усі кордони між реальністю і абсурдом. Що це? Тест на усвідомлення дійсності? Перевірка його буденних механічних дій? Лекція про музичний стиль noise industrial? Чи задушевна розмова про любов до батьківщини? І чому його, врешті, затримали, що взагалі тут відбувається і чи можна це все зупинити? Проєкт реалізується за підтримки Українського культурного фонду.

Глядачам пощастить побувати за одне відвідування театру на трьох комедіях. До того ж, подивитися їх зблизька – на відстані кількох кроків від акторів. А сюжети кожної з театральних новел – такі, що хочеться озирнутись: чи ніхто не здогадався, що все це списано з тебе або твоїх сусідів. Кожна з цих маленьких комедій має свій сюжет: у першій історії жінка будь-що силиться влаштувати особисте життя; у другій – чоловікові, як кажуть, «біс в ребро», а покинута дружина за нього бореться; у третій – сталася з чоловіком неймовірна халепа, що годі й казати! Треба прийти і подивитися всі три комедії – і поспівчувати людям, дуже симпатичним, хорошим людям, які заслуговують на те, щоб жити у щасті та в парі, і посміятися разом з ними.

Про кохання...без слів
« Про кохання...без слів » Музично-пластична вистава

Танцювальні майданчики у міських парках – свідки багатьох історичних подій. Тут знайомилися, закохувалися, освідчувалися у коханні, траплялися і непорозуміння, навіть бійки… В кожне десятиліття (від 20-х до 80-х років минулого, XX століття) танцювальні майданчики були місцем зустрічей і прощань. У виставі показані історії людей, що відвідували їх в різні роки… Сценічна оповідь ведеться мовою пластики і музики, без жодного слова. Але вистава «Про кохання… без слів» – не балет і не пантоміма, а виразна музично-пластична вистава, в якій за допомогою театральних засобів передаються зміна епох, атмосфера часу, долі, характери людей. І звучать зі сцени популярні пісні та мелодії минулих десятиліть, які нагадають багатьом глядачам їхню юність, а молодим глядачам подарують щасливу можливість відчути подих юності колишніх поколінь.

За двома зайцями
« За двома зайцями » Музична комедія

«За двома зайцями» – одна з найпопулярніших українських класичних комедій. На нашій сцені – це вистава-довгожителька, яка відзначила не один знаменний ювілей. Історія кохання Проні Прокопівни, її шалений роман з київським цирульником Свиридом Петровичем Голохвостим нікого не залишить байдужим, адже кожна людина мріє про щастя, бажає великого і чистого кохання… Тож, можна зрозуміти в її мріях та сподіваннях і Проню Прокопівну, вихованку пансіону шляхетних панянок. До того ж, в цій «веселогрі» є урок для кожного, не лише для Голохвостого, котрий, бажаючи вибратися із злиднів та збагатіти, почав залицятися до Проні Прокопівни, але не міг обминути своєю ласкою і красунечку Галю, дочку Лимарихи… Як каже народне прислів’я? – «За двома зайцями поженешся – жодного не спіймаєш». Талановитий акторський ансамбль, прекрасна музика, забарвлені національним колоритом танці та пісні, виконані артистами у супроводі оркестру, котрий є активним учасником сценічної дії, загальна святкова атмосфера видовища – все це визначає успіх вистави у численної глядацької аудиторії. Перші виконавці ролей у виставі, яку поставив режисер Володимир Туманов в 1988 році, – це Галина Кобзар-Слободюк (Проня Прокопівна), Василь Яковець (Сірко), Світлана Гужва (Лимариха), Анатолій Фоменко та Михайло Пуровець (виконавці ролі Свирида Петровича Голохвостого), Марія Пивоварова (Сірчиха), Тетяна Глущенко (Химка) та інші. З часом заслужена артистка України Галина Кобзар-Слободюк передала естафету актрисі Ірині Бесараб.

П’єса «2 Ангели, 4 Людини» – драматургічний дебют відомого письменника-сатирика, радіо та телеведучого Віктора Шендеровича. В цій дуже смішній комедії поєдналися світи – реальний і віртуальний. Божественне і земне. Роздуми про життя і про смерть. …В реальному житті сталися неймовірні події. Ситуація з категорії абсурдних: до головного героя комедії приходить ангел… який,  виявляється, не дух безтілесний, а  істота, що п’є, їсть, лається… вимагає земних благ. Ось так, панове, не відчиняйте двері своєї квартири незнайомцям, тим паче – вночі!

Цій п’єсі вже близько 250 років, але театри різних епох шукають відповіді на питання колись поставлені Шиллером. Загалом класична драматургія це і є постановка вічних буттєвих питань перед людиною. На відміну від окремих зразків драматургії сучасної, де інколи з поспішністю знають відповіді на всі запитання. І тому не завжди виникає діалог та бажання розкривати і розшифровувати такі тексти. Як відомо, перша версія назви цієї п’єси – «Луїза Міллер» (1784 рік) за йменням головної героїні сюжету, доньки музиканта Міллера, яка щиро покохала сина вельможі – юного пристрасного Фердінанда. І таке кохання вартувало життя їм обом, адже у світі, де заправляють підступні інтригани, де панують фейки, немає місця чистим почуттям, бо їх прагнуть знищити, розтоптати, виштовхнути з території політичних ігор та підкилимових авантюр. Власне, на цьому контрапункті та антагонізмі й витворено головний конфлікт у Шиллера – чисте кохання вступає в нерівний бій з підступною політикою, щирі почуття прагнуть відвоювати своє право в боротьбі з фальшем та придворними інтригами. І результат цього поєдинку у п’єсі Шиллера, на жаль, не на користь кохання. Попри все, Фрідріх Шиллер залишає ще чимало інших питань у своїй п’єсі – і в плані колізії, проблематики, і стосовно своїх окремих персонажів. Дійсно, чому він так покірно погодився на прохання одного з німецьких акторів замінити першу назву «Луїза Міллер» на більш «касову» версію – «Підступність і кохання»? Можливо, не хотів акцентувати лише на одному образі? Можливо, передбачав імовірним центром цього сюжету практично кожного зі своїх героїв (при певному ракурсі) – президента фон Вальтера, його сина Фердінанда, музиканта Міллера (батька Луїзи), леді Мілфорд? І над цими запитаннями ми також міркували у процесі розбору та репетицій п’єси «Підступність і кохання». Та, справа навіть не в тому хто з них головніший чи важливіший. А в тому, як кожен з них сприяє вирішенню конфлікту між злочином та коханням. У процесі роботи над п’єсою не можна було обійти або ж уналежити до розряду персонажів другого плану – Вурма, який також знаходиться в лоні традиційного конфлікту «людина-суспільство». Власне, Вурм є рушійною силою цього конфлікту, його механізмом та технологією. Саме ймення Вурм – означає «черв’як», тобто червива людина, тобто щось низьке, жалюгідне, потворне.  Партитура Вурма у п’єсі – це різні ноти підступності, це, власне, образ якогось зовні непомітного, але абсолютного зла, котре може знищити не тільки два закохані серця, а навіть зруйнувати цілий світ. У нашій версії «Підступності і кохання» – образ черв’яка Вурма, як одна з найактивніших рушійних сил сценічного сюжету. Таке червиве зло народжується десь у багнюці, у чорному ґрунті людських пороків та темних пристрастей, а потім ніби проростає в кожному, воліє проникнути у кожен плід райського саду. Луїза і Фердинанд – це плоди саме райського саду, які дозрівали, кожен по-різному за тепличних умов. Фердинанд – дитя політичної верхівки, титулований спадкоємець, син свого батька, його готують до подальших жорстких владних маніпуляцій. А Луїза – чисте ідеальне створіння, яке виховане в райському середовищі батьківської любові, котра огортала її ще змалечку мелодіями великих композиторів (адже її батько – вчитель музики). І от ці двоє, діти різних батьків (син президента і донька бідняка), тобто створіння, які виросли в різних тепличних умовах опиняються один на один з холодом та негодою серйозного дорослого життя, де заправляють підступні черви, де злочин важливіший за кохання, де правда буде правдою лише тоді, коли вона комусь вигідна. Все як зараз. Змінюються декорації, історичні епохи, але ідеологія великої міщанської трагедії Шиллера, мабуть, лишатиметься незмінною ще довгі часи, допоки буде на землі людина, а значить – і підступність, і кохання. Ідея «теплиці» в художньому рішенні нашої вистави – це, безумовно, і натяк на певні неприродні умови, в яких існують окремі герої великої п’єси, це і натяк на неволю, коли крізь прозоре скло бачиш білий світ, але не можеш в нього вирватися, бо скована твоя свобода. Наша версія «Підступності і кохання» – це також спроба поміркувати про ціну свободи – і в тепличних умовах, і поза ними. І можливо саме там, в тих президентських холодних, позбавлених повітря теплицях, народжується якесь чергове абсолютне Зло, котре нищить на своєму шляху чисті пагони, свіжі плоди. Зазвичай саме в теплицях і створюють якісь небезпечні гібридні організми, такі як Вурм у даному випадку. Вважайте це за цікавий випадок або ж за іронію долі, але коли репетиції нашої вистави були вже в самому розпалі, друзі надіслали мені статтю з однієї німецької газети, де йшлося саме про теплиці… Теплиці, які планував фюррер біля кожного зі своїх бункерів. Там, персонально для нього мали вирощувати різні плоди задля його забаганок. Отже, знову плоди зла: якась дивна і майже містична паралель, чи не так? Отже, і в наших сценічних «теплицях» також триватиме процес зростання «плодів зла», таких як Вурм, котрий у цій історії різко змінює всі правила гри, різко змінює життя героїв – не тільки через власні примхи чи вигоди, а ще й тому, що у абсолютного зла інколи немає особливих мотивів, воно як даність, як стрижень світобудови, котра неможлива без двох полюсів – Добро і Зло, Підступність і Кохання.

Моменти/Momenti
« Моменти/Momenti » Паперова рапсодія

У новій виставі від автора «Сімейного альбому» італійського режисера Маттео Спіацці ми потрапимо у минуле, щоб пережити його знову від початку 1970-х і до першої незалежної революції. Герої вистави занурені у кругообіг звітів та паперів, в той час як за вікном змінюється час, мода, державні секретарі, час від часу вносячи свої корективи у долі «маленьких» людей. Хтось чекає на премію, хтось збирає на новий сервіз чи норкову шапку, а хтось на поїздку на море усією родиною. І так минають десятиліття. Коли вже ніхто і не пам’ятає, як вставляти касету у магнітофон і що таке «фарца». Їхній світ помістився в коробку-кабінет з друкованими машинками, теками та портретами тих, кого не можна називати вголос. Вони отримують підвищення, закохуються, одружуються, виходять на пенсію та помирають, так і не зрозумівши, було це життя, чи лише його окремі моменти. Рапсодія – це музичні фантазії на народні теми без слів. Хоча тут ви не почуєте ані народних мелодій, ані патетичних творів. Герої вистави схожі на нас з вами, наших бабусь, батьків та незнайомців зі старих фотографій. В масках комедії дель арте. Як завжди, без жодного слова. Ми не знаємо, чи прийдете ви на нашу виставу самі або з друзями, з коханою людиною або всією родиною, але точно знаємо, що в цей день у вашому житті з’явиться ще більше моментів, про які приємно буде згадати. Виставу створено за підтримки Посольства Італії в Україні та Італійського інституту культури в Україні.

Кожен любить, як вміє! Вона його любила! Вона – Таня. Він – Сергій. Вона – його учениця. Дика, пристрасна, справжня. Ні, це – не “Лоліта”, і не шукайте тут аналогій. «Вона його любила» – гостріше, жорсткіше і… смішніше! Де все відбувається? Тут. В Одесі, в Україні, на Землі – поруч з вами… Тут є Славік – мажор, якому бракує адреналіну в житті. Є мама Сергія, котра понад усе мріє оженити сина! Є французький бульдог – Джон Сноу! А батько Тані не може жити без алкоголю і чекає на Костю, якого ось-ось випустять із в’язниці… Ні, ні, це не “чєрнуха”, як декому може здатися. Це «висока історія» непростих стосунків. Головне – не бути ханжою. Герої діють швидко, говорять прямо, мріють пристрасно. А! Є ще Костя. Костя любить Таню. А вона? А вона його любила! Але своєю любов’ю. Кожен любить, як вміє… Це історія про шалені почуття, про безглузде парі, яке призводить до майже античної трагедії, історія про нас, про вас… А ще буде смішно, дуже… Кажуть, всі пісні про любов. Ця пісня – точно. Актори Одеського українського театру та київський режисер Стас Жирков спілкуються з глядачами сучасною мовою. Вистава йде у форматі творчої майстерні «Глядач на сцені»

Фантоми
« Фантоми » Майже проста історія без антракту

«Фантоми» –  сучасна трагікомедія про сьогодення. Однак ця історія могла трапитися будь-коли в минулому, ба навіть у майбутньому. Місце дії – «на дні» – у трамвайному депо, де в старому іржавому вагончику живуть сторожі, які хоч і отримують мізерну зарплату, але не перенапружуються на роботі. Споживацтво й безвідповідальність – їхні боги. Гідність і повага – незнайомі поняття. Основна їхня розвага – відвідини Ольги, дружини колишнього колеги, який загинув під колесами трамвая. Свідомість Ольги відмовляється фіксувати смерть чоловіка і створює іншу реальність, де вбачає в кожному чоловіку, який вдягає окуляри, свого коханого, цим і скористалися хлопці. Чи можна жити після нестерпної втрати? А чи варто? Чи потрапляє блискавка в одне й те ж місце двічі?  А чи може боліти те, чого вже немає? Вистава пронизана нестерпним болем самотньої молодої жінки, яка втратила сенс життя, але її сильний організм опирається – жінка випадає з реальності, її мозок живе в минулому, коли вона ще могла щось відчувати. Сміх – ключ до нашого найпотаємнішого. Саме завдяки комічним ситуаціям моторошну історію дивитися значно легше. Тим більше, що  розказано її занадто прямолінійно. Проте перегляд нагадує забуті відчуття катання на гойдалці з великою амплітудою, коли тебе різко кидає згори вниз: кілька разів після сміху до сліз вас огорне відчуття повної безнадії й усвідомлення жаху і бридкості ситуації. «Є на світі таке трамвайне депо, «Північне» називається. Куди цілий день раз по раз вповзають трамваї з татуюваннями на бортах. Повільно роблять коло по кільцю й завмирають перед виїздом. Вагоновожата відчиняє наполовину передні двері, виходить і забігає на кілька секунд до диспетчера. Потім знову займає своє місце, і трамвай їде далі. За своїм маршрутом, за своїм шляхом, за своїми рейками. Слідом приходить інший трамвай – і все повторюється… Рутина, загалом. Є в цьому депо і своє кладовище. Туди звозять мертві вагони, з яких потім знімають більш-менш придатні деталі. Ніби органи для трансплантації. А те, що не цікавить трамвайників, повільно розкладається від дощу й часу. Гниє, іржавіє, занепадає, руйнується… Режисерка: «У кожного з нас є такі фантоми любові з минулого, які так чи інакше впливають на наші рішення, судження, взагалі на наше життя. Людини, в силу різних обставин, уже давно нема поруч з нами, але ми продовжуємо орієнтуватися на неї, ведемо внутрішні діалоги, страждаємо. Не вміємо позбуватися «знайомого голосу в середині нас», не знаємо як далі жити…»

Дюймовочка
« Дюймовочка » Музична казка

Хто ж не знає казки данського письменника та поета  Ганса Крістіана Андресена про крихітну дівчинку зростом не більше дюйму, котра народилася з квітки – Дюймовочку?!  З покоління в покоління старші люди розповідали цю казку своїм дітям та онукам. Вистава «Дюймовочка» створена за мотивами відомої всьому світу казки. Але  в сюжеті її з‘явилися нові події, неймовірні, дивовижні  пригоди, котрі очікували на крихітку Дюймовочку з моменту її появи на світ. Навколишній світ  такий цікавий, багатокольоровий, в ньому стільки несподіванок, стільки відбувається всього! Гайда в мандрівку цим світом разом з Дюймовочкою! Разом з дівчинкою глядачі – і маленькі, і вже дорослі  –  дізнаються про дуже важливі речі в житті. Зрозуміють, врешті-решт,  зміст давньої приказки: «Найголовніше в житті  – не багатство, а дружба та братство». Треба тільки самому бути щирим і допомагати іншим.

Кайдаші
« Кайдаші » Сімейна хроніка на 2 частини

Повість «Кайдашева сім’я» була написана у 1879 році. Стільки часу минуло відтоді, а що змінилося?! Отже, жили-були Кайдаші – велика родина: Омелько Кайдаш, його дружина, сини, невістки…  Поруч з ними – їхні сусіди, куми, що святкували разом з ними весілля, родини і таке інше. Було в їхньому житті все, як зазвичай буває у людей: свої радості, клопоти, сварки й примирення. Турбували їх вічні проблеми, пов’язані з поколіннями, – «батьки і діти». Також вічні повсякденні проблеми життя, коли стикаються «моє» і «спільне». Комічні ситуації в цій сімейній хроніці межують з драматичними подіями. Щоправда, суперечки в родині Кайдашів, такі смішні, дріб’язкові й дуже нагадують декого з нас, сьогоднішніх, в наших складних родинних взаєминах, в стосунках із сусідами, та й на ширшому рівні, так би мовити, в загальнодержавних масштабах, у нашому суспільному житті.

Політ у ритмі танго
« Політ у ритмі танго » Музично-пластична вистава

Аеровокзал живе своїм звичним життям… Тут завжди багатолюддя. Літаки прилітають і відлітають. Працівники митниці, стюардеси, інші працівники аеропорту зосереджено виконують свою роботу. У кожного пасажира, що очікує свого авіарейсу своя історія, свої турботи. Тут, в аеровокзалі, дивовижним чином переплітаються поезія і проза життя… Плине життя, показане засобами танцю. Об’єднує всіх чуттєвий, емоційний, виразний танець – танго. В ньому сконцентроване життя, долі… зустрічі й прощання, кохання й біль від непорозуміння, втрати, надії й сподівання.

Останній день літа
« Останній день літа » Історія без антракту

Показано один день з життя головного персонажа – Віктора Олексійовича Зілова. Один день з життя, в якому є начебто все, що потрібно людині: успішна кар’єра, ті, кого називають друзями, кохана дружина, інші жінки, котрі закохані в нього… І є мрія, що збувається один раз на рік, – полювання на качок. Тільки чи здійсниться ця мрія цього разу? В останній день літа для Віктора Зілова стільки накопичилося подій, що про полювання годі й думати. «Хоча п’єса була написана за радянських часів, наприкінці 60-х років минулого століття, історія Віктора Зілова в нашій виставі – поза часом. Певною мірою це – психологічний трилер. Ми прагнули зрозуміти першопричину, чому Зілов дійшов до своєї духовної кризи. І запросити глядачів до діалогу про проблеми сьогодення, щоб всім разом замислитись над тим питанням, чи є у Зілова в його житті вибір?», – так пояснює режисер вистави Іван Уривський свій творчий задум.

Гірський край – дивовижний, незбагненний світ. І гуцули – особливий народ, плем’я, в якому панують свої закони, які відчувають по-особливому навколишній світ… Дух предків – в них, в глибинах душі. Треба лише відчути цю споконвічну єдність з предками… Адже ми всі – продовження наших предків. Ми спокутуємо їхні гріхи. У цьому музично-пластичному дійстві з безліччю метафоричних сцен, образів-символів йдеться про автентичність і спадковість поколінь, про історичні витоки народу. В центрі сценічної оповіді, звичайно ж, історія кохання Івана та Марічки… Пронизливо трагічна. Фатальна, в якій поєднались кохання і ворожнеча роду людського. Вистава йде у форматі творчої майстерні «Глядач на сцені»

Енеїда ХХІ
« Енеїда ХХІ » Епічна травестія на 2 дії

Бурлескно-травестійна поема Івана Котляревського «Енеїда» відома нам з шкільної хрестоматії. Троянський отаман Еней після багаторічних поневірянь разом зі своїм військом засновує омріяну державу в Римі – такий сюжет був описаний римським поетом Вергілієм. Потім – переспіваний на новий лад українським письменником Іваном Котляревським. А що ж у наш час? Наш сучасник, драматург Віталій Ченський, також переосмислив давній сюжет, запропонувавши свою версію про мандри та долю Енея і його побратимів. «Еней був парубок моторний і хлопець хоч куди козак…». Був і таким залишився, прийшовши до нас, у XXI століття – третє тисячоліття? Але ж часи змінилися. Змінився світ. І як почувається в ньому Еней, всі Енеади? Чи продовжують впливати на світ ті, що сидять на Олімпі? У виставі «Енеїда XXI» давній сюжет, класичні сатира і гумор, перекладені на сьогодення. Тому і виникають час від часу в цій виставі сучасні реалії, прикмети нашої доби – сьогодення із звичним Інтернетом, Фейсбуком, літаками, мітингами, з далеко не нормативними словесними суперечками на зборах, на вулицях, в транспорті тощо… Та й Боги все частіше спускаються на Землю і втручаються в справи громадян. А Еней… чи знайде він у нас свою «обітовану», омріяну землю? Театр запрошує глядачів поміркувати над всіма цими питаннями. І посміятися, і, можливо, уважніше подивитися на навколишній світ.

Одруження
« Одруження » Цілком неймовірна подія

Звісно, одруження для кожної людини – неповторна подія. Але в усі часи  весільний сюжет вибудовувався майже однаково. Микола Гоголь написав на тему одруження комедію, в якій трапляється чимало дивовижних, навіть чудернацьких, подій. …Агафія Тихонівна  палко мріє про весілля, про судженого: щоб був він найгарніший, найрозумніший і… – можна продовжувати і продовжувати – най-най-най… От і з’являються в її уяві женихи. Один за одним. Кожен – в сорочці, що вона заздалегідь для весілля приготувала, з такими  неймовірно гарними словами освідчення в коханні. Кого ж з них їй обрати? Хто з них найкращий? А, може, метка сваха Фекла ще не всіх їй показала?! А раптом вибереш якогось диявола в женихівській подобі… Ото біда буде! Все це є в комедії Миколи Гоголя. І є у виставі режисера Івана Уривського, котрий створив за мотивами класичної п’єси надзвичайну виставу, сповнену глибинної народної мудрості, метафористичну, образну, що вражає і хвилює, і спонукає до роздумів.