З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Наталія Корпан

Наталія Корпан

Актор.
Заслужена артистка України

Заслужена артистка України. Закінчила Київський інститут театрального мистецтва в 1994році, курс Ю. Ткаченко. Відтоді грала у театрі драми і комедії, ТЮГу на Липках, молодому театрі, і з 2001 року у Національному драматичному театрі імені І. Франка. Має сильний темперамент, але користується ним стримано, що надає її ролям глибини і внутрішньої напруги. Кожному образу властивий своєрідний пластичний і ритмічний малюнок.

Біографічні дані:
Дата народження: 28.06.1971 (51 рік)
Місце народження: Україна, місто Калуш
На сцені з 1994 року (28 років)
Освіта: Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого
Актриса  є  резидентом театрів:
Михайло Захаревич
Михайло Захаревич
Художній керівник
5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 505
5.4
5.3
5.6
5.4

Легендами овіяна історія Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка, який з 1926 року оселився за цією адресою. Непростими, проте сповненими мистецьких шукань були роки становлення колективу, що розпочав свою діяльність 1920 року у Вінниці. Очолив його видатний український режисер, театральний діяч, актор Гнат Петрович Юра, який керував ним з 1920 по 1964 рр. Завдяки його енергії рік за роком створювалась Академія сценічного мистецтва. Зараз головним художником театру є учень Лідера, Андрій Александрович-Дочевський. З перших сезонів Національний театр Франка був лабораторією української п’єси. Більшість класиків української драматургії ХІХ–ХХ століть отримали першопрочитання своїх творів на сцені театру Франка. В кожного театру є п’єса, яка багато років служить візитною карткою, своєрідним брендом театру. Для Національного театру імені Івана Франка такою п’єсою є "Украдене щастя" патрона театру – Івана Франка. З 1978 по 2001 рр. театр очолював Сергій Володимирович Данченко. Йому належить розробка моделі поняття «національний театр». За двадцять три роки керування Сергій Данченко вивів український театр на європейський рівень, примусив говорити про нього в контексті світового, виховав не одне покоління акторів. З 2001 по 2012 роки театр очолював Митець, неординарна творча особистість, актор безмежного діапазону Богдан Ступка. Прагнучи розширити художню палітру, він запрошував на постановки режисерів із діаметрально-протилежними творчими засадами, театральними школами. З театром співпрацювали режисери з Росії, Польщі, Грузії, Канади. Відкрилася експериментальна сцена – Театр у фойє, яка репрезентувала творчі пошуки молодих режисерів, акторів, сценографів, драматургів. Навесні 2012 року з ініціативи Богдана Ступки з нагоди 75-річчя від дня народження видатного Майстра режисери Сергія Володимировича Данченка при театрі відкрилася Камерна сцена, яка названа на честь Митця. У 2012-2017 роках колектив очолював Народний артист України, відомий режисер Станіслав Мойсеєв. З його постановками знайомі глядачі численних міст України та за її межами. Він працював в містах Сумах та Ужгороді. 15 років, керував Київським академічним Молодим театром. З 2018 року генеральним директором-художнім керівником є Михайло Захаревич, який працював на посаді директора з 1992 року. З 2017 року головний режисер театру Дмитро Богомазов.

Ми знайшли 10 вистав, в яких
бере участь Наталія Корпан
5.7 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
5.7
5.7
5.7
5.7

19 березня 2012 року виставою «Увертюра, До побачення» відкрилася довгоочікувана Камерна сцена театру, яка носить ім’я Сергія Данченка. На сьогодні ця вистава для франківців вже є знаковою, вона представляла українське театральне мистецтво на численних міжнародних театральних фестивалях та форумах. Прийменник «до» навмисне написаний і вирішений режисером Андрієм Приходьком з великої літери – це й увертюра до побачення, і обіцянка зустрічі, і надій. Безкінечних надій на примарне щастя двох самотностей. Час, егоцентризм владні з’їсти почуття, але не душі. І бодай найменша надія, спроможна зробити неможливе можливим, жевріє в кожній людині, як маленька свічечка в долонях героя оповіді Масіно (Остап Ступка), освітлюючи шлях його колишнього кохання, Марії (Наталя Корпан). Фото та анотації надано театром.

4.4 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
4.3
3.5
5.5
4.5

В основі вистави «Деміург» – інсценізація О. Ліпцина та Р. Левчина за творами «Санаторія під Клепсидрою», «Цинамонові крамниці» та низки новел. Це своєрідні мандри героя – Юзефа у світ дитинства. У своїх творах Шульц постійно керує часом. Таким чином, герой не лише поринає в минуле, але й фантазією автора повертає до життя померлого батька, дорогих йому людей, що існують в спогадах. Ці спогади сповнені щему за повнотою, різнобарв'ям дитинства і певною містичною атмосферою. В першу чергу це пов'язано із постаттю батька Якова. Саме його, власника крамниці тканин Юзеф наділяє високим титулом Деміурга. Зустріч Юзефа з батьком, їхні взаємини – є головною рушійною силою розвитку подій, які відрізняються неординарністю, парадоксальністю і ніби існують незалежно від волі героя, який будь що прагне повернути час, знайти себе в ньому, збагнути незбагненне: як час, його плин змінює людину, ідею, чи існує поняття вічності і що означає ця категорія. У філософії термін «деміург» вперше став використовувати Платон. Він назвав деміургом «творця та батька» всього видимого Космосу. Це певний Розум, який створює світ, використовуючи ідеальний прообраз. Він упорядковує матерію, яка сама по собі рухається хаотично. Проте, деміург не всевладний. Він прагне максимально наблизитися до своєї ідеї, але пасивний супротив матерії не надає йому можливості створити ідеальний та гармонійний світ. Пошук ідеального світу, взаєморозуміння, доброти і Сенсу Буття у найвищому його прояві – ці теми були і лишаються наскрізними для багатьох класиків літератури. Для Бруно Шульца вони стали домінуючими. Можливо, далося взнаки, що народившись у Дрогобичі (1892 р.), протягом стислого періоду часу, який припав на становлення особистості митця, йому довелося пережити декілька суспільних перетворень, катаклізмів ХХ століття. Дитинство пройшло у патріархальній єврейській родині. Навчався Бруно Шульц у Державній гімназії ім. Франца Йосифа І, Львівському політехнічному інституті та Віденській Академії мистецтв. Працювати почав вчителем малювання і праці у Гімназії імені Короля Владислава ІІ Ягайла за Польщі. Пізніше, протягом одного місяця 1939 року, влада в місті переходила від німців до радянських військ, врешті у вересні відбулося возз'єднання Західної України і Бруно Шульц став вчителем у радянській школі. Але й тут на нього очікувало нове перетворення. На замовлення влади Бруно Шульц створив картину «Визволення Західної України» і за це поляка українсько-єврейського походження звинуватили в українському націоналізмі. Проте, найтрагічнішими стали останні два роки життя. 1941 р. – німці зайняли Дрогобич, переселення євреїв до гетто, 1942 р. – депресія, хвороба, безвихідь, друзі готують втечу. 19 листопада – смерть просто неба за 100 метрів до будинку, де народився. «Я виношував в собі якусь легенду про «геніальну епоху», що колись буцімто була в моєму житті, не позначена в жодному році календаря, вона ширяла понад хронологією, епоху, в якій усі речі дихали блиском божих барв, а все небо можна було поглинути одним зітханням, наче ковток чистого ультрамарину. Її ніколи насправді не було» (з листа до Юліана Тувіма, 1934 р.). Сьогодні, перечитуючи твори Бруно Шульца, вдивляючись в його малюнки, не можна не замислитися над тим, які глибинні твори могла б подарувати світові його геніальна уява, якими містичними, парадоксальними мандрами зачарувала б нас його унікальна особистість. Бруно Шульц товаришував із Юліаном Тувівом, Станіславом Віткевичем, Вітольдом Гамбровичем, Томасом Мамом. У 1938 році Польська Академія літератури нагородила письменника «Золотими лаврами». 1992 рік був об'явлений ЮНЕСКО роком Бруно Шульца. Окрім таланту письменника, митець знаний і як художник. Як писав сам Бруно Шульц в одному із листів до Віткевича, «Ще не навчившись говорити як слід, я розмальовував всі папери та газетні шпальта, що потрапляли мені до рук, карлючками, які привертали увагу оточуючих». Шульц працював у складній техніці «кліше верр». Відомі також його фрески, частини з яких зберігаються в Меморіалі Холокоста Ядва-Шем в Ієрусалимі. Режисером-постановником вистави став знаний американський та український театральний режисер, актор, дослідник театру, викладач, лауреат численних мистецьких премій, кандидат мистецтвознавста Олег Ліпцин. У 1988 році О. Ліпцин створив київський театр «Театральний клуб» та керував ним до 1995 року. О. Ліпцин є професором драматичних мистецтв у Франції, провідним викладачем Вищої школи кіно та телебачення Німеччини. Здійнив постановку більш, ніж 50 вистав, серед яких: «Антігона» Софокла, «Гамлет» В. Шекспіра, «Вишневий сад», «Три сестри» А. Чехова, «Одруження», «Ніс», «Записки божевільного» М. Гоголя. У співавторстві із А. Живовою підготував та видав двотомник творчої спадщини видатного педагога та теоретика театру М. Буткевича, видав низку статей з ігрової методології в навчальному та постановочному театральному процесі. Фото та анотації надано театром.

5.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
5.0
5.0
5.0
5.0

З щирою ніжністю і щемом від імені героя Майкла автор розповідає про життя своєї родини: матір, її сестер, дядька та вічного мандрівника, мрійника батька. Дія відбувається у 1936 році, у переддень Свята Лунаси – свята родючості, продовження роду, урочистий початок збору врожаю. Першого серпня родини у повному складі виходили на поля, аби поласувати першими плодами, влаштувати бенкет просто неба, повеселитися та потанцювати. Подібним святом у нас є Медовий та Яблучний Спас (Свято Преображення Господнього). «Автор як істинний ірландець переймається тим, що згасає його рід, через те, що його тітки, красиві, сповнені внутрішньої духовної сили жінки, все життя прожили в пуританських обмеженнях, не дозволяючи собі навіть найменшої радості – взяти участь у Святі Лунаса. Адже ж це не є пристойним. Їхні мрії лишаються мріями. І хоча автор описує суто ірландські традиції та звичаї, у п'єсі відчувається неабиякий вплив А. Чехова (невипадково Брайан Фріл захоплювався творчістю цього автора та перекладав його п'єси). В даному випадку Свято виступає як символ божественного провидіння, що веде кожного з нас по життю. Стукає повсякчас, але ми закриваємося вигаданими шорами і тим самим не в змозі, навіть подекуди боїмося прийняти щастя, яке дарує Господь. Фото та анотації надано театром.

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 6
6.0
5.5
6.0
5.5

Традиційно, українські дівчата виходять заміж рано, а тих, хто не зробив цього рано, і скоро вже буде «пізно», надто цькують родичі і батьки. Неодружених дівчат, з 17 до 25 років – називають «дівчата на виддані»; Скромниць з 25 до 35 – називають «старими дівами», про них перешіптуються, і тикають в них пальцями. Дівчина може бути незайманою, але якщо помічена поруч з хлопцем, або, не дай Бог, чужим чоловіком, то зразу стає в очах оточуючих «простітуткою». В місті таким дівчатам легше, завжди можна почати робити кар'єру, а от у селі зовсім важко... Але наша героїня Світлана зовсім не така... Заміж вона йде хоч і пізно, але по любові. Вона не надто заможна, але до весілля готується «як треба, по багатому», щоб сусіди не засміяли. Бо село – це село. Вона знає про шлюб – усе, але тільки з книжок… А справжнє життя – воно трошечки інше, і змушує поборотись Світлану за своє щастя, не тільки з ненависною свекрухою і заздрісливими подругами… Фото та анотації надано театром.

5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
6.0
6.0
6.0
4.3

Дія п'єси «Хазяїн» (1900) класика української драматургії Івана Карпенка-Карого відбувається у родині заможного господаря – Терентія Пузиря. Тут, як годиться, все і вся підпорядковано грандіозним планам та інтересам хазяїна. Він – людина, безумовно талановита, яка глибоко усвідомлює свою силу та обдарованість у «бізнесових» справах. Нюхом, шкірою, всіма нутрощами відчуває, розуміє, де, як і в чому знайти зиск. Дружина, дочка, оточення – життя цих людей, їх проблеми, взаємини, потреби – існують ніби в паралельному йому світі. «Стяжання заради стяжання» стає сенсом буття, маніакальною ідеєю. Через цю одержимість Пузир втрачає не лише відчуття реальності, але й головне – душу. Гідними свого хазяїна є його помічники – Феноген, Зеленський та Ліхтаренко. До якого артистизму, віртуозності вдаються вони, аби отримати ласий шматок, а врешті-решт – і зайняти місце хазяїна. П'єса відрізняється яскравими народними характерами, соковитим гумором, гостротою слова, що увібрало в себе все розмаїття та парадокс народної лексики. І, безумовно, всі перипетії класичного твору не можуть не викликати асоціації із днем сьогоднішнім, який також сповнений «стяжання заради стяжання», яке знищує людину як духовно, так і фізично. Фото та анотації надано театром.

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 13
5.8
5.8
5.9
5.7

«Річард ІІІ» У. Шекспіра — одна із тих п’єс, яка протягом багатьох століть не перестає захоплювати глядачів, режисерів, акторів цілого світу. Сценічну версію, що її представляє сьогодні театр, здійснив режисер-постановник Автанділ Варсімашвілі, знаний грузинський режисер театру та кіно, художній керівник Тбіліського державного академічного російського драматичного театру імені О. Грибоєдова. Він же є автором музичного оформлення. Художник-сценограф та художник по костюмах Міроні Швелідзе. Для прихильників театру нагадаємо, що у 2003 році митець разом із Робертом Стуруа здійснив на сцені театру постановку «Цар Едіп» Софокла. Для авторів вистави однією із головних тем стало прискіпливе дослідження сутності небезпечних і незбагненних лабіринтів психології самотньої, приниженої як природою, так і оточуючими, людини. Діалектика перетворення страждання на злочинства й тиранію. Каліцтво Річарда, як це не парадоксально, в інтерпретації режисера дарує йому внутрішню свободу та химерне відчуття влади над людьми. Річард-самітник, позбавлений реальних почуттів, як вправний режисер-лялькар та віртуоз-актор, починає «забавки», які породжує його хворий мозок. Азарт гри призводить до шаленства, «Річард любить Річарда…», за яким безодня. У виставі задіяний зірковий склад акторів. РІЧАРД ІІІ — Богдан Бенюк.

5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 12
5.3
5.1
5.3
5.3

Вперше на кону театру шедевр європейської класики – «Розбитий глек». «Він був занадто нетерплячий, щоб стати холодним наглядачем, щоб довго експериментувати над реальністю; жорсткою тропічною спекою він пришвидшує перебіг подій: лише полум'яна, лише пристрасна людина стає для нього проблемою. Врешті решт він зображав не людей, його демон через земну оболонку впізнавав у них своїх братів – демонів мистецтва і природи». Стефан Цвейг. «Гайнріх фон Кляйст. Боротьба з демоном». Матеріалом для вистави стала комедія, яку написав видатний німецький драматург Гайнріх фон Кляйст. В центрі сюжету п'єси – суддя Адам, який, хоча і є головним злочинцем, має вести розслідування проти самого себе. Ціла низка свідків миготить перед очима глядача. Персонажі потрапляють у вир диявольської інтриги, яку веде Адам аби врятувати себе від невідворотної відплати. Фото та анотації надано театром.

4.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
4.0
4.0
4.0
4.0

Генрік Ібсен

4.4 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 6
4.0
3.5
5.5
4.7

Це постановка за п'єсою класика сучасної ізраїльської драматургії Ханоха Левіна.

Історія Крума – головного героя п'єси, що вирішена в жанрі трагікомедії, це історія не одного покоління кінця ХХ – початку ХХІ століття. Вічний конфлікт героя і життя.  Пошуки себе, свого призначення і в той же час неймовірна аморфність існування, вічні очікування, що хтось за тебе вирішить проблему, зламає інерцію, набридлу сіру сталість буття, яка засмоктує людину у свою запрограмовану рутинність. Хтось виведе тебе врешті-решт із такої звичної нудної, проте в той же час звабливої зони комфорту. Інстинктивно, ці наївні, інфантильні мрійники, відчуваючи одноманітність буденності, намагаються в будь-який, навіть нестандартний спосіб прикрасити, як їм здається, своє спотворене життя, проте все одно продовжують плисти за течією, навіть не здогадуючись, що життя прожите намарно. Автори вистави на чолі із режисером-постановником Давидом Петросяном сміливо використовують яскраво театральні засоби художньої виразності, які в свою чергу сприяють поліфонічності й вишуканої образності вистави.
Фото та анотації надано театром.

5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 22
5.5
5.2
5.8
5.5

Національний академічний драматичний театр імені І.Франка репрезентує прем’єру мюзикл «Едіт Піаф. Життя у кредит», що його створили відомий український поет та драматург нар. арт. України Юрій Рибчинський та композитор Вікторія Васалатій. Ім’я Юрія Рибчинського є знаковим для українського мистецтва, адже у його творчому доробку пісні, які давно й поправу увійшли до кращих здобутків національної культури. Своєрідність постановки вистави «Едіт Піаф» полягає у самому задумі творців: у п’єсі йдеться про «народження» Піаф – співачки. У метафоричній, суто театральній формі пропонується музична оповідь про початок її великої й трагічної долі. Глядачі стануть свідками історії першого кохання і першого тріумфу великої французької співачки. Потраплять в атмосферу французького шансону початку 20-го століття, почують неповторну магнетичну музику, заради якої Едіт Піаф зреклася усіх земних благ, і яка перетворила її на світову легенду. Фото та анотації надано театром.