З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Ольга Когут
Ольга Когут
Ольга Когут
Ольга Когут
Ольга Когут
Ольга Когут

Ольга Когут

Актор.
Відома актриса
Заслужена артистка України

Ольга Арнольдовна Когут — радянська і українська актриса, Заслужена артистка України (2006).

У 1989 році закінчила Донецьке училище культури за спеціальністю «Режисура драматичного театру». Ще студенткою почала працювати в Донецькому обласному музично-драматичному театрі імені Артема.

У 1995 році вступила до Київського інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенко-Карого.

У 1996 році була запрошена в студію молодих акторів Київського національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки.

Біографічні дані:
Дата народження: 18.03.1969 (53 роки)
Місце народження: Україна, місто Донецьк
На сцені з 1996 року (26 років)
Освіта: Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого
Актриса  є  резидентом театрів:
Михайло Резнікович
Михайло Резнікович
Художній керівник
5.4 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 148
5.3
5.3
5.6
5.3

У самому центрі історичної частини Києва, за два кроки від Хрещатика, неподалік від Золотих воріт, на розі двох старовинних вулиць – Пушкінської та Богдана Хмельницького – постає будівля, добре відома киянам та гостям столиці України як театр імені Лесі Українки. Офіційна біографія Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки починається в 1926 році, коли рішенням Київського окрвиконкому була організована в Києві Російська державна драма, і 15 жовтня того ж року театр відкрив свій перший сезон. У 1941 році йому було присвоєно ім'я Лесі Українки. Однак коріння театру походить до ХIХ століття: в ті далекі часи, коли по всій Російській імперії народжувалися і припиняли своє існування різні театральні антрепризи. У Києві постійний російський театр був створений в 1891 році, і ним стала антреприза видатного російського режисера і актора Миколи Соловцова. Акторський склад саме цієї трупи став згодом основою Київського державного російського драматичного театру. Минають роки, змінюються назви вистав, імена режисерів, акторів, художників. З 1994 року театр очолив народний артист України Михайло Резнікович. Михайло Резнікович як художній керівник прагне продовжити живі традиції засновників театру імені Лесі Українки.

Ми знайшли 9 вистав, в яких
бере участь Ольга Когут

Є зірки, які не гаснуть ніколи. Вони народжуються серед нас, але якимось дивним чином їм вдається почути і заспівати пісню наших сердець, нашої душі. Минають роки, десятиліття, змінюються люди, змінюється життя, а пісня залишається... Та пісня, без якої не відчути ні справжньої радості, ні душевного болю, ні істинної любові. Такою зіркою була і є для нас співачка Клавдія Шульженко. Їй і присвячено нашу виставу...

4.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
4.3
4.7
4.7
4.7

"Оголена зі скрипкою" – гостросатирична комедія популярного англійського актора, драматурга, комедіографа, композитора і дотепника сера Ноела Пірса Коуарда (1899-1973). ...Помер всесвітньо відомий художник-авангардист, картини якого виставляються в кращих музеях світу і продаються за шалені гроші. Після похорону його родичі несподівано дізнаються, що покійний за своє життя не написав жодної картини. Як таке трапилося і що відбулося згодом, ви дізнаєтесь, переглянувши виставу. «...П'єса Ноела Коуарда - про цінності в житті та мистецтві, справжні й уявні, про помутніння людей на уявних цінностях, про фантастичні спекуляції громадською думкою. І ще - про людський цинізм та жадібність, які запаковані в глянцеву обгортку уявного духовного стоїцизму та фальшивої порядності». (Михайло Резнікович)

Д-р
« Д-р » Комедія
5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
5.0
5.0
6.0
6.0

До творчості відомого югославського драматурга-класика ХХ століття Браніслава Нушича театр звертається не вперше. Його комедія «Пані міністерша» користується величезною популярністю у глядача протягом більш ніж дванадцяти років! П'єсам цього екстравагантного автора характерні гострий гумор, оригінальність сюжету, несподівана інтрига, глибина зображення людських характерів... і не тільки це. І ось – знову на сцені Б. Нушич, з однією з найкращих своїх комедій «Д-р»! Ця п'єса, чия спроможність перевірена часом, сповнена грайливим і м'яким сарказмом. Герой, Живота Цвійович, нещодавно розбагатілий комерсант, одержимий ідеєю забезпечити світле майбутнє своєму синові-телепневі! Ради цього він під ім'ям власного сина віддає до університету бідного, але письменного юнака, який блискуче справляється з поставленим завданням і привозить такий бажаний «диплом доктора філософії»! Живота тріумфує – нарешті він доб'ється загального визнання, проб'ється до вищого світу, і навіть зможе взяти за невістку дочку міністра шляхів сполучення разом з кілометрами залізниць, обіцяних у придане! Але немає нічого таємного, що б не стало явним! Комедійна пружина починає розкручуватися... Чим вирішиться ця заплутана історія, глядач дізнається сам, подивившись геніальну комедію не менш геніального автора!

5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
5.3
5.3
5.3
5.3

Ця постановка орієнтована на глядача, який надає перевагу традиційному прочитанню класичної п'єси А.П. Чехова. Вистава дарує можливість насолодитися чітко вибудуваною, глибоко проникливою драматургією, що простежується навіть у костюмах героїв, а головне - побачити, як вдало «окреслено» психологію образів. Раневська, втомлена від втрат, проте не бажає розлучатися із ілюзіями, Лопахін - переможець серед «нових господарів життя», але постійно боїться поразки, Гаєв - ледачий, розбещений тип, вічна дитина, нічим не цікавиться, окрім більярду. Героїв багато, і майже всі вони, як у Льва Толстого, «нещасні по-своєму», бо не знають, де їм знайти віру в майбутнє. Усі очікують дива, що ситуація вирішитися сама собою. Але дива не сталося. Вишневий сад помирає, а заодно закінчується сон про непорушне батьківське гніздо (яке й так давно вже розпалося). Залишається тільки глибока туга на обличчях героїв і сльози на очах у глядача. Хочеться вірити, що це будуть сльози очищення.

Щедра й невичерпно родюча українська земля подарувала загальнолюдській плеяді геніїв незгасимий Світоч – Тараса Шевченка, Тираноборця та Пророка, Спікера свободи, який поставив на сторожі біля своїх земляків, «рабів німих», огненне слово, а в «Заповіті» дав їм заклик: «Кайдани порвіте!». Небагато кому випало безсмертя, досягти його такою дорогою ціною, як Тарас Шевченко. Доля не шкодувала для нього найжорстокіших випробувань і страждань. Прожив Шевченко лише 47 років, з них двадцять п'ять – у кріпосному рабстві, десять – у солдатчині і засланні. А решту – воюючи з нестатками, хворобами, плекаючи нездійсненну мрію про створення сімейного вогнища, елементарного затишку у власному будинку – маленькій хатинці на батьківщині. У нинішньому театральному трактуванні, всупереч багаторічним хрестоматійним, заїждженим деклараціям і уявленням, гармонійно переплітаються багато мотивів з життя Поета і Художника: творчість, любов, розчарування, каяття, ненависть, здивування, популярність і забуття, прагнення все осягнути. «...Вистава про долю талановитої людини, яка потрапила під жорна системи. З одного боку, вона викувала його талант, з іншого – понівечила його життя. Це і Шевченко, і не Шевченко, і не лише Шевченко. В основі постановки – всі тексти, всі вірші Т.Г. Шевченка та спогади про нього. Але він був дуже різним. І слабким, і сильним, і добрим, і несправедливим. Ми торкнулися лише однієї складової його особистості, насамперед, обдарованості, тому не варто дошукуватися цілковито правдивої ідентичності його характеру. Це,швидше, легенда про Шевченка. Хоча і заснована на фактах його життя. Легенда про дуже талановиту людину, життя якої було зруйноване системою. Він багато знав, гостро відчував і заслуговував на краще людське щастя, але не судилося. ...У кожного свій Шевченко, як і у кожного – свій Пушкін. У нас – ТАКИЙ!..»

Основна тема п'єси – взаємовідносини матері та доньки. Власне, у цьому гострота інтриги вистави: на що може перетворитися боязнь самотності та «надмірна» материнська любов. Напевно, немає любові сильнішої у світі, ніж любов матері до своєї дитини. Вона здатна виліковувати рани, вберегти від зла, захистити від небезпеки. Вона саме така, якою повинна бути: божественна, всепрощаюча, беззаперечно приймаюча. Але існує й інший бік медалі. Материнська любов здатна бути немислимо егоїстичною, яка просто не дозволяє відпустити від себе дорослу дитину. Звісно, мати любить свою дочку, щиро й міцно любить – поки вона мала, поки вона під її владою; але, коли старіюча та немічна мати, смертельно боїться самотності, бачить, як її доросла і самостійна дочка намагається влаштувати своє особисте життя, ось тоді вона й починає вести непримиренну боротьбу. Боротьбу з ким? Та з нею ж, з власною дочкою, з її особистістю, з її «я». Боротьбу за що? За любов?.. За те, щоб донька, яка залишає її, як і раніше, цілковито належала тільки їй?.. У детективному сюжеті п'єси італійського драматурга Альдо Ніколаї «Ти ніколи не каталася на верблюді?» (переклад Валерія Ніколаєва), на основі якої поставлена вистава «Іграшка для мами», багато забавних, сумних та смішних ситуацій.

4.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
4.3
4.3
4.7
5.0

За 90-річну історію нашого театру своє друге втілення на його сцені отримала яскрава, бездоганна за жвавістю і дотепністю комедія "Пані міністерша" (1928), створена великим сербським драматургом Б. Нушичем (1864-1938). Герої цієї комедії мешкають у спокійному життєвому просторі, де немає ні бурі, ні негоди, ні землетрусів, ні інших незвичних катаклізмів. Це середовище середнього буржуа міцно відокремлене щільною стіною від усіх тих вітрів, що хитають суспільством. Усі живуть в своїх кімнатах, а вулиця стає для них справді окремим світом, буквально закордонням, де події, що глобально потрясають країни і континенти - це лише післяобідні напівдрімотні читання. Та раптом з цього середовища, наче у лотереї, було взято за руку і висмикнуто одну добропорядну, вірну дружину і хорошу господиню. Саме пані Живка Попович неждано-негадано піднялася над нормальною, як здавалося б, стабільністю життя. До цього часу її чоловік, добросовісний чиновник середнього рангу, отримував платню, якої ледь вистачало на життя. Тому сім’ї доводилося викручуватися, робити дрібні борги "до зарплатні", перешиваючи старий одяг ... Але що раптом сталося? А те, що чоловікові пані Живки зненацька запропонували портфель міністра. Справді, може і запаморочитися у голові бідної жінки, яка звикла до інших ритмів, норм, правил поведінки. Перед Живкою відкрилося великі можливості для діяльності, у ній раптово прокинулися марнославство, ексцентричність, користолюбство, заздрість, нетерпимість. Навколо цього раптового перетворення героїні комедії, пов'язаного з історією її піднесення і гіркого падіння, і тримається уся інтрига. Комедія характерів у найкращих своїх традиціях геніально поєднується з комедією моралі.

Скамейка
« Скамейка » Трагікомедія
5.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
2.0

Не така вже й легка річ - стосунки між чоловіком і жінкою. А навіть більше -хитросплетена! Начебто все зрозуміло, а поринеш глибше - відразу виникає безліч питань і сумнівів... Ілюзія за ілюзією!.. Очікують любов, гармонію та щастя, а отримують пекучу драму і довічні митарства. Але продовжують вірити і сподіватися, що питання у «правильній людині» - треба «просто» знайти «того самого», єдиного, і тоді з’явиться ЩАСТЯ!!! Щастя навіки... На такі пошуки і вирушила героїня вистави. І знайшла... Його, єдиного! Чим же завершиться історія чоловіка та жінки? Таких різних, чужих, схожих лише в одному - в пошуку щастя. Незмінна тема людської самотності, втеча від себе, в надії сховатися за когось. Але чи можливо сховатися? І чи досягнеш цілі, якщо сам із собою не примирився і не домовився? Питання, питання, питання!..

5.7 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
5.6
5.8
5.6
5.6

Такої міжнародно-смішної п'єси не було вже давно. Навіть важко собі уявити, що завжди надто стримані мешканці туманного Альбіону можуть так сміятися, та ще й над самими собою. І все ж, ця п'єса була удостоєна премії Лоуренса Олів'є як краща англійська комедія 1991 року, і уже протягом десяти років не покидає сцени у всьому світі. № 13 ("Шалена ніч, або одруження Пігдена") Рея Куні – це комедія ситуацій, що давно полюбилася глядачам, але від цього не стала менш захоплива та весела, адже ніколи не знаєш, який черговий сюрприз підкине героям доля. Здавалося б, цілком невинна інтрижка між помічником прем'єр-міністра і секретаркою боса постійно загрожує перерости в скандал і, можливо, навіть убивство. Головне, не допустити, щоб усе таємне раптом стало явним, тим паче, що ніхто з присутніх у цьому не зацікавлений. І тому головною дійовою особою повинен стати той, хто найшвидше знаходить несподівані рішення і вміє викрутитися з будь-якої ситуації. Такою людиною несподівано для всіх і, насамперед, для самого себе стає Джордж Пігден, секретар помічника прем'єр-міністра. У кого тільки йому не довелося перевтілитися в цю безконечно довгу ніч: і у молодого чоловіка чужої дружини, і у спокусника старої діви. Водночас його обіцяв убити збезчещений чоловік, і на нього влаштували полювання невдоволені жінки. Окрім того, йому всю ніч довелося вовтузитися із закляклим трупом колишнього детектива, затиснутого віконною рамою, трупом, який згодом... але не будемо розкривати інтригу. І це ще не все... Події розвиваються із такою швидкістю, що аж дух перехоплює. Феєричність дії, несподівані повороти в сюжеті, смішні витівки і репліки – все це створює атмосферу веселощів і, в результаті – чудовий настрій. Адже так важливо вміти сміятися над собою, над своїми вадами і пам'ятати, що брехня на благо – все одно є брехнею, а зрада, як її не називай, однаково – зрада, а №13 тут і геть ні при чому.