З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Анатолій Хостікоєв
Анатолій Хостікоєв
Анатолій Хостікоєв
Анатолій Хостікоєв
Анатолій Хостікоєв
Анатолій Хостікоєв
Анатолій Хостікоєв

Анатолій Хостікоєв

Актор, режисер, автор музичного оформлення.
Відомий актор
Народний артист України

Творча діяльність Анатолія Хостікоєва розпочалася 1974 року на сцені Львівського академічного драматичного театру імені М. Заньковецької. З перших ролей актор привернув увагу глядачів і театральної громадськості небуденністю своєї індивідуальності, творчою сміливістю, яскравими барвами сценічного таланту. 1978 року Хостікоєв був запрошений до Київського театру ім. Лесі Українки, де пропрацював до 1980 року. З 1980 року Анатолій Хостікоєв – актор театру імені ІванаФранка.

Саме в цьому колективі повністю ствердився й розкрився творчий потенціал митця. Сьогодні ім’я Анатолія Хостікоєва є знаковим для української культури. Ролі, що їх створив актор, увійшли до літопису національної сцени, її кращих здобутків. Його Еней з легендарної «Енеїди» І. Котляревського підкорив серця багатьох глядачів, примусив задовго до прийняття незалежності України відчути істину гідності, пробуджував відчуття національної свідомості у кожного громадянина. Воланд з «Майстра і Маргарити» М. Булгакова відкривав найпотаємніші нетри людської душі, розповідав про Гармонію і Світло розуму, йшов на Голгофу совісті Анарх з «Санаторійної зони» за М. Хвильовим, мріяв про доцільність буття Астров із «Дяді Вані» А. Чехова, відчайдушно відстоював своє кохання Дон Філіппе з «Благочестивої Марти» Тірсо де Моліно, жадоба влади спопеляла його Модреда з вистави «Мерлін, або Спустошена країна» Т. Дорста та У. Еллер. І поруч трагічний Хосе з «Кармен» П. Меріме, саркастичний Хіггенс з «Пігмаліону» Б. Шоу.

Величезний досвід та абсолютне відчуття природи театру надали можливість акторові зайнятися режисерською роботою. Його режисерський хист пронизував практично кожну роль. Особливо це виявилося під час постановки легендарної рок-опери «Біла ворона» Г. Татарченка та Ю. Рибчинського, в якій актор не лише створив багатогранний поліфонічний образ Жульєна, але й придумав і втілив в життя дивовижно театральні мізансцени.
Режисерське обдарування А. Г. Хостікоєва ствердилося у роботі над виставою «Кін IV» Г. Горіна, в якій він же зіграв головну роль. Ця робота була удостоєна премії «Київська пектораль» за кращий режисерський дебют.

Згодом у співавторстві із режисером В. Малаховим Анатолій Хостікоєв познайомив глядачів з глибоко-трагічним прочитанням славнозвісної п’єси У. Шекспіра «Отелло». Концепція, що її запропонував автор ідеї, він же виконавець головної ролі, породжувала в залі катарсис. Його Отелло захоплював глядачів суміщенням несумісного: неймовірною дитячою безпосередністю і жорстким нещадним вихованням воїна. Анатолій Хостікоєв однаково вільно почувається у будь-якому сценічному жанрі – від яскравого мюзиклу до психологічної драми.

Вільність імпровізації, виразність пластичного малюнку ролі, постійний творчий пошук на початку кар’єри подарували глядачам такі звабливо театральні образи, як П’ятьоркін «Васси Железнової» М. Горького, Фрегат у «Загибелі ескадри» О. Корнійчука, то сьогоднішні прихильники знов і знов приходять на виставу «Швейк» за Я. Гашеком, в якій актор виконує аж п’ять ролей, в секунду перевтілюючись в іншого персонажа.

Продовжуючи активно суміщати акторську діяльність із режисурою, тандем Анатолія Хостікоєва із режисером В. Малаховим декілька років тому подарував нам неймовірно добру, відверто демократичну, сповнену віри у життя та справедливість, виставу «Грек Зорба» за романом класика грецької літератури Нікоса Казантзакіса. Ця вистава стала справжнім бенефісом актора. Його граничне проникнення в психологію персонажа, мудрість і глибина філософського прочитання при яскравій театральній формі потрясає глядача, пробуджуючи у кожного бажання переглянути власне життя.

Постійне прагнення нових, незнаних відкриттів, бажання якомога більше зробити для широкого загалу спонукало Анатолія Хостікоєва разом із Богданом Бенюком створити свою «Театральну компанію», яка за останні роки отримала широке визнання в театральної громадськості та популярність не тільки в Україні, але й за її межами.

І все ж таки театр імені Івана Франка був і лишається для актора найріднішим місцем, де йому затишно, де його талант почуває себе вільно і спроможний дивувати знову і знову. Яскравим свідченням цьому стала робота в виставі «Ліс» О. Островського та режисерський тріумф у виставі "Незрівнянна" П. Квілтера.

Ми беззастережно віримо в талант цього вічного мандрівника, який може підкорити будь-яку сцену, який може зіграти будь-яку роль – від Ліра до Блазня, який може творити добро і робити кожного із нас щасливим.

Біографічні дані:
Дата народження: 02.02.1953 (69 років)
Місце народження: Україна, місто Київ
На сцені з 1973 року (49 років)
Освіта: Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого
Актор  є  резидентом театрів:
6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
6.0
6.0
6.0
6.0

Бенюк і Хостікоєв – театральна компанія, заснована 1 жовтня 1999 року українськими акторами, Народними артистами України Богданом Бенюком та Анатолієм Хостікоєвим, а також Заслуженим діячем мистецтв України Мирославом Гринишиним. Основна діяльність компанії – постановка антрепризних театральних вистав. «Домашні» спектаклі театральної компанії проходять у приміщенні київського театру імені Лесі Українки з періодичністю 2-3 вистави на місяць.

Михайло Захаревич
Михайло Захаревич
Художній керівник
5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 505
5.4
5.3
5.6
5.4

Легендами овіяна історія Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка, який з 1926 року оселився за цією адресою. Непростими, проте сповненими мистецьких шукань були роки становлення колективу, що розпочав свою діяльність 1920 року у Вінниці. Очолив його видатний український режисер, театральний діяч, актор Гнат Петрович Юра, який керував ним з 1920 по 1964 рр. Завдяки його енергії рік за роком створювалась Академія сценічного мистецтва. Зараз головним художником театру є учень Лідера, Андрій Александрович-Дочевський. З перших сезонів Національний театр Франка був лабораторією української п’єси. Більшість класиків української драматургії ХІХ–ХХ століть отримали першопрочитання своїх творів на сцені театру Франка. В кожного театру є п’єса, яка багато років служить візитною карткою, своєрідним брендом театру. Для Національного театру імені Івана Франка такою п’єсою є "Украдене щастя" патрона театру – Івана Франка. З 1978 по 2001 рр. театр очолював Сергій Володимирович Данченко. Йому належить розробка моделі поняття «національний театр». За двадцять три роки керування Сергій Данченко вивів український театр на європейський рівень, примусив говорити про нього в контексті світового, виховав не одне покоління акторів. З 2001 по 2012 роки театр очолював Митець, неординарна творча особистість, актор безмежного діапазону Богдан Ступка. Прагнучи розширити художню палітру, він запрошував на постановки режисерів із діаметрально-протилежними творчими засадами, театральними школами. З театром співпрацювали режисери з Росії, Польщі, Грузії, Канади. Відкрилася експериментальна сцена – Театр у фойє, яка репрезентувала творчі пошуки молодих режисерів, акторів, сценографів, драматургів. Навесні 2012 року з ініціативи Богдана Ступки з нагоди 75-річчя від дня народження видатного Майстра режисери Сергія Володимировича Данченка при театрі відкрилася Камерна сцена, яка названа на честь Митця. У 2012-2017 роках колектив очолював Народний артист України, відомий режисер Станіслав Мойсеєв. З його постановками знайомі глядачі численних міст України та за її межами. Він працював в містах Сумах та Ужгороді. 15 років, керував Київським академічним Молодим театром. З 2018 року генеральним директором-художнім керівником є Михайло Захаревич, який працював на посаді директора з 1992 року. З 2017 року головний режисер театру Дмитро Богомазов.

Ми знайшли 9 вистав, в яких
бере участь Анатолій Хостікоєв
Антреприза
5.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 8
5.9
5.9
6.0
5.8

Ви потрапите у час, коли не було мобільних телефонів, телебачення не заполонило наші душі, а за вікном лунали улюблені мелодії золотого віку популярної музики. Європейці за звичай вирушали в великі мандрівки і потрапляли в кумедні колізії... Це комедійна історія про дві сімейні пари, які волею долі опиняються в одному готельному номері. Маленький готель у французькому містечку на кордоні з Німеччиною, яке святкує фестиваль «Святого Вольфганга» і стає тлом дивної плутанини і незручних ситуацій, які в захопленні тримають глядацьку аудиторію протягом всієї вистави.

5.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 10
6.0
5.7
6.0
6.0

Віддати життя за друга неважко. Важко знайти одного, за якого варто було б віддати життя. І як показує саме життя, ще важче передбачити, хто виявиться другом – Він або Вона. Дружба між чоловіком і жінкою є однією з наймолодших форм сексуальних відносин і навряд чи зможе змагатися з дружбою між чоловіками. Але що значить міцна чоловіча дружба, якщо є чоловіки, для яких жіночність природна? Ця вистава швидше руйнує стереотипи, що склалися суспільства і змушує людину замислитися. Адже вся яскравість, скандальність і часом епатажність можуть виявитися лише яскравою обгорткою, під якою виявиться глибокий сенс людських відносин. На цю виставу можна прийти після довгого трудового дня, щоб відпочити і розслабитися, адже це хороша і якісна комедія !!!! Але, якщо Ви хочете більшого, то Вам тим більше варто побачити цю виставу. Глибинний зміст, закладений автором і режисером в сукупності з блискучою грою акторів, змусить Вас задуматися над життєвою ситуацією, яка могла б, трапиться і з Вами!!! Вистава буде виглядати на одному диханні, змушуючи сміятися, співпереживати і співчувати. Відмінна гра акторів, оригінальний сюжет, чудові костюми, яскравий грим, багато музики і танців. І в результаті – приємний післясмак після перегляду.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
6.0
6.0
6.0
6.0

Вистава «Про мишей і людей» – це зворушлива історія двох друзів Ленні та Джорджа, котрі мандрують Диким Заходом, перебиваючись випадковими заробітками і мріючи про власне господарство. Покладена в основу п’єси однойменна повість нобелівського лауреата Джона Стейнбека була бестселлером у США протягом 15 років. Проблеми, підняті у ній автором, актуальні й донині. Довірливі мрійники здоровані-небораки на зразок Ленні і сьогодні зустрічаються у нашому немилосердному сьогоденні. Хоча, невиправні романтики типу Джорджа теж, на щастя, ще не вимерли як мамонти. Зворушливий недоумок Ленні і компанійський кмітливий Джордж – сценічний дует, ніби навмисне написаний для легендарного акторського тандему Анатолія Хостікоєв/Богдан Бенюк. Обидва люблять увесь світ, але бідака Ленні, на жаль, не може передати всієї гамми своїх почуттів словами. Зазвичай, це призводить до трагічних наслідків, як для тих людських істот, котрі стають об’єктом почуттів здорованя, так і для самого Ленні. Фінал вистави показовий: в нашому жорстокому світі, немає місця ані Джорджу, ані Ленні. Немає місця для людей, котрі, по суті, так схожі на мишей, так само маленьких і беззахисних. Вражає мужня простота Стейнбека. Та висока простота, ясність і людяність, що так рідко трапляються в сучасній драматургії.

5.2 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 15
5.1
4.9
5.5
5.5

П’єса сучасного англійського драматурга Пітера Квілтера «Незрівнянна» (2005) як і більшість творів автора присвячена мистецтву, спроможному творити дива, фантастично впливати на людей, зачаровувати, захоплювати, відкриваючи в кожному талант добра, світла, щиросердності, краси. У центрі оповіді — реальна історія неординарної особистості кінця ХІХ — початку ХХ століття Флоренс Фостер Дженкінс (1868–1944 рр). "Американська піаністка та співачка (сопрано) — одна з найперших представниць «аутсайдерської музики», що стала відомою завдяки повній відсутності музичного слуху, почуття ритму та вокального таланту. Не дивлячись на це, вона вважала себе неперевершеною вокалісткою…" (матеріал із Вікіпедії). Чи дійсно її бажання співу було таким відчайдушним, що на власні кошти вона виступала на численних сценах Америки, чи, можливо, Флоренс були притаманні якісь незбагненні флюїди, або ж вона володіла магнетизмом, який зачаровував глядачів, примушував знов і знов вслухатися в дивні рулади її голосу, поринати в одержимість натури, що змітала канони партитур і вільно парила поміж нотами. Так чи інакше, але ця жінка була фантастичною, незбагненною, незрівнянною — Актрисою. Не випадково ж за перші п’ять років п’єсу було переведено 15 мовами, її постановку здійснено у 22 країнах світу. Взявши за основу п’єсу Пітера Квілтера «Незрівнянна», Анатолій Хостікоєв як режисер і актор та Наталія Сумська як актриса вибудовують ідеальний світ, в якому не існує зла, заздрощів, горя, всіх тих бід, які супроводжують людину протягом життя. Тут царює музика, краса фантастичного світу театру і неймовірне, ідеальне єднання людських душ. Фото та анотації надано театром.

Антреприза
5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 11
5.5
5.3
6.0
5.5

Отже, уявіть, в помешканні ветерана в’єтнамської війни з’являється не одна жінка, а цілих три. І всі вони дуже різні. Актриса, громадська активістка і менеджер з продажу нерухомості. Різні життя, різні світогляди, різна віра і нічого спільного, окрім нестримного бажання кожної довести, що вона «THE BEST»! І все це – у виконанні улюблених акторів Театру Франка!

5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 12
5.6
5.3
5.6
4.8

Нікос Казантзакіс (1883-1957р.р.) – класик грецької літератури. Історія його героя Алексіса Зорби, з якою знайомий цілий світ, не може не захопити своєю пронизливою людяністю, особливим, відверто-життєдайним сприйняттям Буття. В основі сюжету – життєві перипетії невиправного романтика, вічного мандрівника, філософа й мудреця, музиканта і танцюриста, бешкетника, справжнього мужчини і головне – вільної людини грека Алексіса Зорби. Особливим змістом сповнена його зустріч із молодим хазяїном Нікосом, романтичне кохання із вічною Жінкою – Гортензією-Бубуліною та безліч інших сумних і радісних подій, учасникам яких став Зорба. Герою Казантзакіса даровано найголовніше, до чого прагне людина – пізнання Істини: заради чого людина приходить в світ. Він володіє глибинним розумінням миттєвості й примарності людського існування. Саме тому так азартно і відчайдушно проживає кожну відміряну мить. Вміє віднайти безліч принад і радощів в елементарних речах. Свято вірить, що краса і досконалість врешті-решт опанують світом і кожна людина побачивши це, відчувши на собі, стане добрішою, розумнішою і людянішою. Фото та анотації надано театром.

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 29
5.8
5.8
5.9
5.8

Ця вистава – вже друге звернення театру до матеріалу. У 1981 році, в постановці В.Оглобліна та виконанні акторів В.Івченка і С.Олексенка – це була одна з найяскравіших і найкасовіших вистав репертуару. Черга за квитками – стояла від метро «Хрещатик», а сама вистава пройшла більше 700 разів. Тоді ж Анатолій Хостікоєв зіграв роль Антоніо, і В.Оглоблін казав: «Антоніо — Хостікоєв, це друга його велика роль у театрі Франка. Він був дуже хороший, темперамент збігався з італійським». У 2003 році цю ж п’єсу було поставлено як антрепризу театральної компанії “Бенюк і Хостікоєв”, де А.Хостікоєв був і режисером, і виконавцем. Сьогодні італійська комедія знову повертається на сцену нашого театру. До речі, гратиметься вистава в декораціях Ярослава Нірода, створеними за ескізами 1981 року. В легкій і невибагливій комедії положень звучить тема родинних відносин, збереження дому та порятунку сім’ї як головної опори в житті кожної людини. Главі великої італійської родини Леоніда Папагатто, можна вибачити все: і дрібні крадіжки продуктів на званих обідах і вечерях, і створення міфічного благодійного фонду підтримки бідних родин, тому що весь цей калейдоскоп подій затіяний ним заради однієї мети – благополуччя своїх близьких. Щаслива розв’язка – заслужена нагорода артистичному і чарівному шахраєві. Фото та анотації надано театром.

Ліс
« Ліс » Комедія
5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 13
5.5
5.4
5.8
5.4

П’єса «Ліс» (1870) – третє звернення театру до спадщини класика світової драматургії Олександра Миколайовича Островського (1823-1886). У 1946 році була поставлена п’єса «Остання жертва», у 1948 – «Без вини винуваті». Дія п’єси «Ліс» відбувається в маєтку доброчесної вдови Раїси Павлівни Гурмижської. Після смерті чоловіка, на її плечі лягли турботи управління маєтком, хазяйством, лісом. Крім того вона прийняла до себе свою небогу Аксюшу, опікується сином своєї колишньої подруги, збіднілим юнаком Олексієм Булановим… Гурмижська збирається одружити Олексія і Аксюшу, та раптова новина від служниці Уліти, про те, що Олексій – закоханий в іншу - кардинально міняє плани вдови. Адже «інша» – то сама Гурмижська! А тут, ще й звідки не візьмись – погостювати приїжджає небіж Раїси Павлівни, якого вона не бачила більше 15 років, що може завадити новим планам Гурмижської… Для режисера-постановника Дмитра Богомазова у створенні сценічної версії відправною точкою стала відверта театральність. Адже ж Островський - «яскравий акторський автор», який дає можливість створення неординарних характерів. До того ж, у п’єсі одними з головних персонажів є актори. Саме вони, розігруючи оточення, переводять сюжет з трагедійної площини у комічну. Ці благородні лицарі сцени примушують дійових осіб стати безпосередніми учасниками їхнього спектаклю, їхньої гри, яка ламає систему сталих правил і дарує людині свободу, здатність дивуватися, закохуватися, бути самим собою. У виставі задіяний зірковий ансамбль театру. Фото та анотації надано театром.

Швейк
« Швейк » Комедія
5.4 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 16
5.4
5.3
5.6
5.4

Вистава «Швейк» - це більше, ніж вільна інтерпретація славнозвісного роману Ярослава Гашека «Пригоди бравого вояки Швейка». Багато в чому вона стала можливою завдяки двом неординарним акторським особистостям: Богдану Бенюку та Анатолію Хостікоєву. Саме їх багаторічний творчий тандем спровокував ідею створення вистави про істинну чоловічу дружбу, про доброту та людяність, які не підвладні ані часу, ані будь-яким випробуванням. Завдяки фантазії творців вистави (режисер-постановник М. Гринишин) «оживе» пам’ятник Швейка і ми разом з героями потрапимо до Австро-Угорщини початку Першої світової війни. Ви станете учасниками подій роману великого чеського класика. Різних героїв зустріне на своєму шляху Швейк, перш ніж знайде справжнього друга – поручника Лукаша. Вистава побудована на єднанні всіх можливих у театрі жанрів, але найголовнішим її достоїнством є відверта театральність, імпровізація, що доведена до абсолюту, коли щезає межа між актором і глядачем, коли глядач непомітно для себе стає повноправним учасником подій, неймовірних пригод, ім’я яким – Життя. Цю виставу неможна переповісти, вона кожного разу звучить по-іншому. І не тільки за рахунок імпровізації, а й за рахунок чутливості та розуміння оглядної зали, від якої актори набувають енергію творчості. Не випадково протягом років «Швейк» лишається однією з найпопулярніших вистав. З її героями знайомі глядачі багатьох міст не лише України, але й Росії, Польщі, Румунії, Білорусі. У 1999 році ця вистава побувала на Міжнародному фестивалі «МІТТЕЛФЕСТ» в Італії, де була визнана не просто кращою, а стала подією форуму. Фото та анотації надано театром.