З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Катерина  Тисяк

Катерина Тисяк

Актор.
Біографічні дані:
Місце народження: Україна
Актриса  є  резидентом театрів:
Роман Братковський
Художній керівник
6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
6.0
6.0
6.0
6.0

Дата народження театру — 6 березня 1945 року. В обласній газеті було надруковано оголошення: «Станіславське обласне відділення у справах мистецтв, Станіславська обласна філармонія оголошують набір в обласний ляльковий театр акторів-чоловіків та жінок-акторок. Адреса контори філармонії: вул. Червоноармійська, 1. Прийняті на роботу забезпечуються квартирами, столовою». Наприкінці квітня відбулась перша прем'єра вистави за п‘єсою Н. Гернет «Гусеня» у приміщенні тодішнього музично-драматичного театру ім. І. Франка. Театр очолила режисер Т. Нікітіна. Разом з нею театр зводили на ноги художник О. Дикий, актори К. Коцинська, Т. Платхіна, Л. Дмитрієва, Д. Дубей, М. Глибчук, В. Антонов, О. Олійников, М. Басалига. Олександр Дикий працював у театрі з часу заснування і до 1967 року. Він отримав професійну освіту в Краківській академії мистецтв. Виконав художнє оформлення та ляльки до вистав «Гусеня» за п'єсою Н. Гернет (1945), «Маєчка-хазяєчка» Д. Суптеля (1947), «Біда від ніжного серця» (вистава для дорослих) І. Сологуба (1957), «Казки Дідуся Панаса» К. Коцинської, К.Черняка (1959) та багато інших. Зроблені ним ляльки (декілька з них збереглися і знаходяться у музеї театру) мали значний вплив на мистецький рівень наступних поколінь театральних художників С. Клємента, М. Боярського, Л. Рубановську, В. Маяцького, В. Свєчнікова, В. Бойчука, М. Данька. Початок діяльності був нелегким: бракувало досвіду, актори лише починали опановувати складну майстерність водіння ляльок, примітивними були конструкції ляльок. Свого приміщення театр не мав. Спочатку працювали в Палаці піонерів (сьогодні Центр дитячої творчості), а з 1949 до 1954 року — у теперішньому Народному домі. Вистави показували у дні, коли була вільна сцена, в основному ж працювали на виїздах в районах та селах області. У 1954 — 1956 роках театр мав одну кімнату в будинку, де тепер Народний дім «Просвіта». З 1954-го до 1971-го директором театру був Ю. Панфілов. Тоді театр став показувати більше вистав безпосередньо у школах, дитячих садках, побував на гастролях майже в усіх областях України, відвідав Білорусь, Молдову. У 1956 — 1957 рр., театр працював у Народному домі «Княгинин». З 1971 р. на посаді директора театру — Зіновій Ілліч Борецький. У 70-х роках театр знаходився в одноповерховій хатинці без сцени, де була одна кімнатка для репетицій і кілька майстерень на теперішній вул. С. Бандери. 24 квітня 1981 р. відбулося урочисте відкриття стаціонарного приміщення театру по вул. Незалежності, 10-а. На хвилі державного суверенітету 27 лютого 1991 року Постановою Ради Міністрів Української РСР № 47 театру присвоєно ім'я Марійки Підгірянки (до цього театр був імені Павлика Морозова). Та через 2 роки колективу довелось розпрощатися з чудовим приміщенням, де були більш-менш належні умови для роботи: сцена, майстерні, фоє та кімната природи для зустрічі маленьких глядачів, — будівля завалилася. У результаті театр опинився у ролі «приймака» Народного дому № 1. Негаразди не завадили зберегти творчий рівень театру, який відзначають театральні критики і громадськість. У квітні 2001 р. за заслуги в естетичному вихованні підростаючого покоління, багаторічну сумлінну працю директору обласного театру ляльок 3. Борецькому присвоєно почесне звання заслуженого працівника культури України. Після відселення з Народного дому № 1 в розпал репетицій до Різдвяних свят ляльковики знову під чужим дахом — завдяки отцеві-митрату Миколі Сімкайлу, який надав приміщення Катехитичного центру для показу вистав. 1999 року вони поселилися у колишньому приміщенні міської прокуратури. Після проведення довготривалого капітального ремонту і реконструкції зали та виробничих приміщень 1 червня 2005 відбулося урочисте відкриття театру, приурочене 60-річчю від дня заснування.

Івано-Франківський театр ляльок – єдиний від України, на правах партнера взяв участь в проекті «Літаючий фестиваль» на тему «Дитина і родина  в сучасній Європі» Програми Євросоюзу «Культура 2007-2013». Виконуючи умови проекту Програми ЄС на спільну тематику «Дитина і родина в сучасній Європі», театр підготував виставу «Людвіг + Тутта» за казкою Яна-Олофа Екхольма і представив її на європейських сценах: у Нітрі (Словаччина), Каунасі (Литва), Остраві (Чехія) та Івано-Франківську.
На сьогоднішній день більша частина творчого складу театру є членами Національної спілки театральних діячів України .
 

Ми знайшли 3 вистави, в яких
бере участь Катерина Тисяк

…Переддень Різдва. Для маленької дівчинки Катрусі це свято особливе – вона народилася в різдвяну ніч. Але зараз дівчинка сумує: її тато помер, мама хворіє. Щоб якось вижити у складній життєвій ситуації, вони продали все, що можна. Тільки у дитини залишився єдиний і найдорожчий подарунок від татуся – лялька Соня. Катруся дуже любить цю ляльку і дорожить нею. Проте іншого виходу немає, дівчинка вирішує ляльку продати… Музична різдвяна казочка для сімейного перегляду. Світла, добра та зворушлива історія, яка не залишить байдужими ні дорослого, ні дитину.

У великого індійського раджі є все, про що можна тільки мріяти: розкішний палац, гроші, багато слуг та воїнів… Недалеко від палацу жив у селищі маленький хлопчик-сирота. Все, що в нього було, це тільки Буйвол, якого він дуже любив. Одного разу хлопчик врятував від раджі чарівну Антилопу, здатну ударом копит робити золото. Багач і його слуги схопили хлопчика, вимагаючи розповісти, де живе золота Антилопа. Вона з’явилася і дала урок жадібному Раджі.

З образом Бабусі, котра у своєму житті зв’язала своїм внучатам все: одяг, рукавички і, навіть, ляльки – в’ється витончена нитка української народної казки… Жили собі Котик та Півник. Разом господарювали та пісень співали. Але одного разу хитра Лисиця вкрала Півника, а хороброму Котикові довелося його рятувати. Проте така прикра пригода пішла лише на користь нерозважливому Півникові – він став хоробрим і в усьому пообіцяв слухатися свого побратима.