З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Катерина Артеменко

Катерина Артеменко

Актор.

В 2014 році починає навчатися у НМАУ ім. П.І.Чайковского, також навчалась в КССМШ ім. Н.В. Лисенка.

Закінчила КНУТКіТ ім. Карпенка-Карого у 2020 році, майстерня Мойсеєва.

З листопада 2020 працює в Київському Національному Академічному Драматичному театрі ім. І. Франка.

Біографічні дані:
Місце народження: Україна, місто Київ
Освіта: Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого
Ми знайшли 5 вистав, в яких
бере
брала
участь Катерина Артеменко
5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 14
5.7
5.4
5.6
5.8

Роман «Ідіот» є одним з надзвичайно складних, непересічних за авторськими ідеями та граничною відвертістю їх художнього втілення серед творів світової класики. За висловом письменника, «головна думка роману – змалювати позитивно прекрасну людину. Складніше цього немає в світі нічого і особливо – зараз». Достоєвський ніби досліджує, що відбуватиметься з людиною, яка наділена абсолютними чеснотами, якщо вона потрапить у сучасне суспільство, яким чином складуться її стосунки з оточуючими і який вплив вона матиме на них, а вони на неї? Як кожен з романів Ф. М. Достоєвського, «Ідіот» насичений численними персонажами, кожен з яких володіє певними таємницями, вони також є визнаними майстрами інтриг, карколомних, неочікуваних душевних сповідей. Практично будь-хто з персонажів міг би стати героєм окремого роману чи повісті. Більшість з них знаходяться у стані хворобливого пошуку себе, ідеалу, сенсу буття і існують на межі життя, боротьби із Гординею, Пристрастями та готові до Самозречення в ім'я ближнього. Як і в романі, центральною фігурою постановки є образ князя Мишкіна та історія, що сталася із ним після того, як він повернувся в Санкт-Петербург через 4 роки після лікування у Швейцарії. З першої хвилини Мишкін потрапляє у вир неймовірних подій, що стрімко затягують, наперекір бажанню, перетворюючи його на співучасника. Неординарність Мишкіна, правдолюбство, безпосередність, дитяче світосприйняття, сповнене добрих намірів, розпалюють, провокують шаленство в кожного з оточуючих і мчать у прірву катастрофи. Зустріч з Рогожиним, родинами генерала Єпанчина та Іволгіна, жертовне хворобливе захоплення? Любов? До Настасії Пилипівни, що породжує певною мірою по дитячому фанатичне бажання її порятунку, свята віра у добро, людину штовхає героя палко доводити всім і кожному, що ненависть, заздрість, користолюбство, безчестя руйнують не лише душу кожного, але й спроможні розчавити світ як такий. І в цьому запалі він втрачає відчуття реальності… Роман «Ідіот» написаний Ф. М. Достоєвським у 1868-1869 роках, але й сьогодні він заворожує глибиною психологічної відвертості, художньою довершеністю та майстерністю геніального літератора. «Моє велике бажання – бути людиною. Багато зустрічаємо осіб, але мало серед них людей, – людей у повному значенні цього слова. Дуже важко визначити, що це таке, але можна сказати, що людина – це особа, яка, якщо не під кожним, то під багатьма оглядами, справляє на нас враження. Зустрівшись із такою людиною, ви відходите від неї кращим…» – Блаженніший Любомир Гузар. Фото та анотації надано театром.

5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 17
5.6
5.8
5.5
5.6

Трагедія «Коріолан» – це історія злету і падіння легендарного давньоримського полководця, сюжетну основу для якої В. Шекспір взяв з оповідання грецького письменника Плутарха. В цій п'єсі є і гостра політична драма, і драма сімейних відносин, і внутрішня трагедія однієї людини. Ії герой – Кай Марцій, уславився своїми подвигами у війні з ворогами римлян – вольсками. Після завоювання столиці вольсків міста Коріоли за бойові звитяги він отримав прізвисько Коріолан. Повернувшись з перемогою додому доблесний воїн йде у «велику» політику – у консули Римської республіки. Але у політичних баталіях незламний і непохитний герой, що звик перемагати ворогів у відкритому бою, виявився вразливим у своїй силі: відвертий, прямодушний і безкомпромісний Коріолан не здатний на обман і хитрощі. Внаслідок політичних маніпуляцій, замість шани і визнання мужній воїн проголошується ворогом народу і отримує від римлян вирок – довічне вигнання. Розлючений Коріолан залишає місто, в бажанні помстися він об'єднується зі своїми колишніми ворогами – вольськами й веде їх армію на Рим. Але напередодні вирішального штурму Коріолан, зворушений благаннями матері, відмовляється від остаточного знищення Риму та платить за цей свій вибір власним життям. Найцікавішим з дослідників творів Шекспіра і, зокрема, п'єси «Коріолан» був Іван Якович Франко. Пропонуємо декілька цікавих фрагментів з його передмови до видання: «Уільям Шекспір. Коріолан. Переклад П. О. Куліша. Львів, 1900 рік»: «Трагедія Коріолана» появилася, по-перше, в першім повнім виданні Шекспірівських творів in folio 1623 р. Шекспір взяв основу для своєї трагедії з оповідання грецького писателя Плутарха про життя римського героя з початків республіки Кнея (не Кая) Марція, прозваного Коріоланом… Той легендовий скелет, який Шекспір найшов у Плутарха, він дуже значно перемінив, для догоди своєму поглядові на героя і юрбу, який він хотів перевести в драму. Ся тенденція була – виявити своє презирство для юрби, для простого люду, а пошану, навіть закохане обожання, для визначних одиниць, для героїв. Та найбільшу потопу свого гніву і презирства вилляв Шекспір на простий народ, на «юрбу», оту темну, змінчиву, легковірну, і недовірливу, трусливу в небезпеці, до сеї юрби Шекспір почував інстинктове обридження. Що могло довести Шекспіра до такого погляду на героїв і юрбу? Що могло довести в його душі до такої нечуваної інтенсивності обожання для одних, а погорду і обридження – для другої?... Ми мусимо бачити в них особисті ремінісценції автора, виплоди його життя і тих відносин, серед яких розвивалася його творчість. Чуючи й себе одною з тих великих цифр, гірко відчуваючи своє упослідження, своє низьке становище в суспільності, Шекспір тим живіше відчував великі трагедії, великих героїв, що погибали в конфлікті з людською завистю, непостійністю та низьким честолюбством». «…Велику роль в трагедії грає мати – «найгордіша і найбільше викінчена постать матері, яку лише створив Шекспір». Сеї фігури Шекспір покористувався постаттю своєї власної матері. Ся постать могла в повній силі ожити в його пам'яті якраз тоді, коли ся мати вмерла, а се сталося 9 вересня 1608 року. Шекспір, без сумніву, був на її похороні і потім іще пробув пару неділь у Стратфорді. З сього виводять, що тоді ж під враженням материної смерті, був написаний «Коріолан»…» «Сучасні актори та режисери прагнуть побачити героїв Шекспіра, позбавлених зовнішньої романтичної привабливості, ідеалістичних ілюзій, упереджених моральних оцінок їх характерів та вчинків. Вони прагнуть неприкрашеної правди, і навіть подекуди неприємної. «Не омана, яка нас звеличує», а навпаки – відверта неприхована істина створює мету найбільш новаторських постановок Шекспіра. Подібній Шекспір стає по-справжньому сучасним…» О. Анікст, «Отелло» – Лоуренс Олівьє. – Советская культура, 1965, 17 вересня. Фото та анотації надано театром.

5.2 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 26
5.2
5.2
5.2
5.3

До свого племінника Чічілло, невдахи-студента медуніверситету, який заради гри в карти покинув навчання, приїздить мільйонер Феліче Шашамока з Роккасєка. Племіш для того, щоб розрахуватися з боргами вдається до брехні: своєму заможному дядечку він видає бажане за дійсне, що мовляв, диплом лікаря - психіатра у нього в кишені, а в Неаполі він відкрив психіатричну лікарню і з успіхом лікує пацієнтів. Дядечко щедро фінансує свого родича. За лікарню Чічілло видає дешевий хостел в якому мешкають оригінальні персонажі: тричі контужений майор-пехотинець, невизнаний скрипаль, актор-аматор, мама-одиначка... І саме зараз настає час, коли небіж має продемонструвати свої успіхи та відзвітувати за надані дядьком дотації. І тут почалося..!

4.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
4.0
4.0
4.0
4.0

Генрік Ібсен

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
5.5
5.5
6.0
6.0

Вистава «Співай, Лоло, співай!» – мюзикл в стилі кабаре. Творці вистави пропонують глядачам поринути в запальну, невимушену і трохи фривольну атмосферу кабаре. На сцені – живий оркестр, звабливий кордебалет, кумедні клоуни і тільки жива музика, адже історія відбувається в портовому кабаре «Блакитний ангел», а її головна героїня – неперевершена співачка Лола! За законами жанру, сюжет мюзиклу романтичний і досить прозорий. Одного вечора, підстаркуватий вчитель латини – людиноненависник, дрібний тиран і зануда на прізвисько Гнус, переслідуючи своїх учнів випадково потрапляє до закладу з сумнівною репутацією – портового кабаре. Там він знайомиться з місцевою зіркою – співачкою Розою Фрейліх на прізвисько Лола, яку вважає символом розпусти. Але несподівано Гнус сам перетворюється на завсідника кабаре, забувши про свою роль охоронця моральності. Він також, як і багато інших, стає фатальною жертвою Лолиної привабливості … П'єса, що покладена в основу вистави, створена за мотивами відомого роману Генріка Манна «Вчитель Гнус, або Кінець одного тирана» та культового фільму «Блакитний ангел». Написаний у 1905 році роман класика німецького реалізму – це уїдлива соціальна сатира, що викривала вади бюргерського суспільства. Свого часу роман був дуже популярним у читачів, а ім'я головного героя – Professor Unrat – навіть стало прозивним. У 1930 році з'явилася відома екранізація роману австрійського режисера Джозефа фон Штернберга. Роль вчителя Гнуса блискуче зіграв Еміль Яннінгс, а яскравий дебют Марлен Дітріх в ролі спокусливої співачки Лоли став початком її блискучої кар'єри як рокової красуні світового кіноекрану. Основою для фільму стала лише та частина роману де охоронець моральності Гнус потрапляє в кабаре, закохується в співачку Лолу і одружується з нею. Режисер, який називав свій фільм історією «падіння закоханої людини», запропонував інший фінал. У 1981 році відомий німецький режисер Райнер Вернер Фассбіндер зняв своєрідний римейк цього фільму. У фільмі «Лола» з відомою німецькою акторкою Барбарою Зуковою в головній ролі історія кохання державного чиновника фон Бома і розважливої співачки-куртизанки Лоли мала суто гостросоціальне звучання. А в 1985 році видатний французький хореограф Ролан Петі здійснив постановку балету «Блакитний ангел». Роль Рози Фрейліх виконувала легендарна французька балерина Даніель Кальфуні. Її героїня у цій виставі була холодною, жорстокою і цинічною. Ролан Петі у 61-річному віці сам виконав головну чоловічу партію. Його Гнус, принижений і обпльований викликав не стільки зневагу, як співчуття. Нова інтерпретація сюжету, що запропонована театру сучасним українським автором, харків'янином Олександром Чепаловим, перш за все про кохання – кохання приречене, дражливе і болісне.

Valentino приголомшив модною колекцією вишиванок. Тіна Кароль заспівала український гімн у ризькому аеропорту. Понад 1 мільйон українців щороку емігрують за кордон. Та не зважаючи на кризу, Україна залишається першим у світі експортером соняшникової олії. «Patris» – вистава про двох молодих журналістів, що шукають на київському вокзалі свою власну внутрішню батьківщину. Свій шлях і своє кохання. 20 документальних інтерв'ю, власне журналістське розслідування. Пісні, бійки, відбірна лайка, трохи алкоголю для глядача, та ще менше легких наркотиків. Вистава про наше сьогодення – сумне й смішне одночасно.