З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Лариса Кадочникова
Лариса Кадочникова
Лариса Кадочникова

Лариса Кадочникова

Актор.
Відома актриса
Заслужена артистка України
Народна артистка України

Ка́дочникова Лари́са Валенти́нівна — українська акторка театру і кіно, народна артистка України (1992), лауреат Державної премії України імені Тараса Григоровича Шевченка (1991).

Член Національної Спілки кінематографістів України.

Народилася в родині акторки Ніни Алісової. Старша сестра російського кінооператора, народного артиста Росії Вадима Алісова.

Закінчила акторський факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії в 1961 році. Була актрисою Московського театру «Современник» у 1961—1964 роках, а з 1964 року — Київського театру російської драми імені Лесі Українки.

Була музою художника Іллі Глазунова, після чого 18 років прожила у шлюбі з кінематографістом Юрієм Іллєнком. Другим чоловіком став директор театру імені Лесі Українки Михайло Саранчук.

Біографічні дані:
Дата народження: 30.08.1937 (84 роки)
Місце народження: Росія, місто Москва
На сцені з 1961 року (61 рік)
Освіта: Всесоюзний державний інститут кінематографії
Актриса  є  резидентом театрів:
Михайло Резнікович
Михайло Резнікович
Художній керівник
5.4 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 160
5.4
5.4
5.6
5.3

У самому центрі історичної частини Києва, за два кроки від Хрещатика, неподалік від Золотих воріт, на розі двох старовинних вулиць – Пушкінської та Богдана Хмельницького – постає будівля, добре відома киянам та гостям столиці України як театр імені Лесі Українки. Офіційна біографія Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки починається в 1926 році, коли рішенням Київського окрвиконкому була організована в Києві Російська державна драма, і 15 жовтня того ж року театр відкрив свій перший сезон. У 1941 році йому було присвоєно ім'я Лесі Українки. Однак коріння театру походить до ХIХ століття: в ті далекі часи, коли по всій Російській імперії народжувалися і припиняли своє існування різні театральні антрепризи. У Києві постійний російський театр був створений в 1891 році, і ним стала антреприза видатного російського режисера і актора Миколи Соловцова. Акторський склад саме цієї трупи став згодом основою Київського державного російського драматичного театру. Минають роки, змінюються назви вистав, імена режисерів, акторів, художників. З 1994 року театр очолив народний артист України Михайло Резнікович. Михайло Резнікович як художній керівник прагне продовжити живі традиції засновників театру імені Лесі Українки.

Ми знайшли 5 вистав, в яких
бере участь Лариса Кадочникова
Чайка
« Чайка » Романс з зіркою
5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 6
5.2
5.2
5.2
5.5

Прем'єра нової версії вистави «Чайка» Антона Чехова в театрі КХАТ – це справжня подія в театральному житті Києва і чудовий подарунок для всіх глядачів. Вперше в ролі Аркадіной в чеховській «Чайці» на сцені ви побачите легенду театру і кіно, зірку світового рівня, нагороджену Голлівудом, народну артистку України Ларису Кадочнікову. Прем'єрою першої версії Театр КХАТ відкривав свій другий театральний сезон 11 вересня 2011 року. Увагу глядачів тоді привернула оригінальна режисерська компіляція одного з найбільш відомих шедеврів світової драматургії, нове незвичайне трактування всіх персонажів, сучасні сповідальні звучання – з одного боку, і дивовижне відчуття знаменитої чеховської атмосфери – з іншого. З кожною новою версією вистава удосконалювалась і видозмінювалась. Сьогодні це зрілий плід творчості зоряного складу КХАТ.

4.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
4.3
4.3
4.7
5.0

За 90-річну історію нашого театру своє друге втілення на його сцені отримала яскрава, бездоганна за жвавістю і дотепністю комедія "Пані міністерша" (1928), створена великим сербським драматургом Б. Нушичем (1864-1938). Герої цієї комедії мешкають у спокійному життєвому просторі, де немає ні бурі, ні негоди, ні землетрусів, ні інших незвичних катаклізмів. Це середовище середнього буржуа міцно відокремлене щільною стіною від усіх тих вітрів, що хитають суспільством. Усі живуть в своїх кімнатах, а вулиця стає для них справді окремим світом, буквально закордонням, де події, що глобально потрясають країни і континенти - це лише післяобідні напівдрімотні читання. Та раптом з цього середовища, наче у лотереї, було взято за руку і висмикнуто одну добропорядну, вірну дружину і хорошу господиню. Саме пані Живка Попович неждано-негадано піднялася над нормальною, як здавалося б, стабільністю життя. До цього часу її чоловік, добросовісний чиновник середнього рангу, отримував платню, якої ледь вистачало на життя. Тому сім’ї доводилося викручуватися, робити дрібні борги "до зарплатні", перешиваючи старий одяг ... Але що раптом сталося? А те, що чоловікові пані Живки зненацька запропонували портфель міністра. Справді, може і запаморочитися у голові бідної жінки, яка звикла до інших ритмів, норм, правил поведінки. Перед Живкою відкрилося великі можливості для діяльності, у ній раптово прокинулися марнославство, ексцентричність, користолюбство, заздрість, нетерпимість. Навколо цього раптового перетворення героїні комедії, пов'язаного з історією її піднесення і гіркого падіння, і тримається уся інтрига. Комедія характерів у найкращих своїх традиціях геніально поєднується з комедією моралі.

Це сценічний роман у листах, що належать А.П. Чехову. Думки письменника розумні, тонкі, пронизливі, сповідальні, правдиві, парадоксальні, образні - вони на всі часи. У листах звучить непідробний біль, майже відчай, від трагічного нерозуміння суспільством дару таланту, біль, що відкидає банальність в сприйнятті літератури і мистецтва. Як сказав М. Резнікович, «ставлячи і граючи «Насмішкувате моє щастя», ми мимоволі торкаємося і до глибоко захованої особистої драми Чехова. Гіркота Чехова, помножена на вимушену самотність - майже в'язницю - в Ялті, де йому доводилося проводити зими через хворобу, народжувала ці дивовижні за своєю тверезістю та мудрою безнадійністю думки, під якими і сьогодні можуть підписатися чимало». Ці слова належать режисерові вистави, його творцю - Михайлу Юрійовичу Резніковичу. Ця вистава двічі бачила підмостки Театру російської драми. Вперше це відбулося майже сорок років тому, в 1966 році. Поставлена тоді вистава з незмінним успіхом йшла на сцені вісімнадцять років. І ось, через тридцять сім років, "Насмішкувате моє щастя" знову на нашій сцені.

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
5.5
6.0
5.5
6.0

Це історія Дори. Дори, у якої трохи «клепки бракує», яка, можливо, і не красуня, проте здатна зачарувати кожного, хто має з нею справу, яка довгий час була покірним дитям, але одного разу з усією своєю невинністю кидається у круговерть «дорослого» життя. Жорстоку перевірку проходять моральні підвалини сім'ї, внутрішній закон усіх, хто так довго формував оточення Дори, був єдиним її світом. Автор п'єси Лукас Берфус народився в м.Туні під Берном (Швейцарія). Навчався на книготорговця. З 1997-го живе і працює у Цюриху як незалежний автор. Написав низку творів для заснованої ним спільно з Самюелем Шварцем і Удо Ізраелем театральної трупи «400 asa». Писав п'єси на замовлення театрів Бохума, Базеля, Гамбурга. Автор прозових творів, зокрема, новели «Мертві чоловіки» і роману «Сто днів», що вийшов у 2008 році. П'єси Л. Берфуса: «Едіп Софокла» (прем'єра – Цюрих, 1998), «17 годин 17 хвилин» (прем'єра – Цюрих, 2000), «74 секунди – Монолог» (прем'єра – Цюрих, 2000), «Чотири жінки Зингшпиль» (прем'єра – Берн, 2000), «Медея. 214 описів картин » (прем'єра – Відень, 2000), « Подорож Клауса і Едіт шахтою до центру Землі» (прем'єра – Бохум, 2001), «Смерть Майєнберга» (прем'єра – Базель, 2001), «Отелло – порнофільм» (прем'єра – Гамбург, 2001), «Чотири картини любові» (прем'єра – Бохум, 2002), «Сексуальні неврози наших батьків» («Die sexuellen Neurosen unserer Eltern», прем'єра – Базель, 2003), «Автобус» (прем'єра – Гамбург, 2005 ), «Подорож Аліси в Швейцарію» (прем'єра – Базель, 2005).

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
6.0
6.0
6.0
6.0

Марк Твен поділив актрис на 5 типів: «погані актриси, безпристрасні актриси, хороші актриси, чудові актриси та... Сара Бернар». Вона воістину була особливою і незвичайною. Французька майстриня сцени, яку на початку XX століття називали «найзнаменитішою актрисою за всю історію». Наша вистава розповідає про її останнє літо, проведене на приморській віллі. Поруч з нею тільки її секретар, Жорж Піту, якому вона розповідає про своє життя, сім'ю, яскраві епізоди, незабутні зустрічі, чоловіків, ролі, подорожі... Вона насолоджується запахом моря і жадібно читає нові п'єси та історії про себе. Стверджуючи при цьому: «Треба жити, а не чекати смерті!»