Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Працював у Миколаївському академічному українському театрі драми та музичної комедії (2008-2011), Ніжинському драматичному театрі.
З 2012 року працює в Київському академічному театрі «Колесо».
З лютого 2019 року розпочав працювати диктором-ведучим в телерадіокомпанії «Глас».
Театр «Колесо» був заснований у 1988 році. Перша вистава відбулась 28 травня того ж (1988) року. Засновником та художнім керівником закладу від дня заснування й дотепер є Народна артистка України Кліщевська Ірина Яківна. Значною подією в житті новоствореного колективу стало отримання власного приміщення на Андріївському узвозі, 8. Усі працівники театру взяли участь у переобладнанні будівлі під потреби театру. Нині головна сцена театру розташована на другому поверсі театру і розрахована лише на 70 глядачів. Відтак, театр є камерним – актори перебувають на відстані витягнутої руки від глядачів, вони стають свідками найпотаємніших процесів, які відбуваються на кону. Другою сценою в «Колесі» вважають кафе театру. Тут, на першому поверсі, у затишній домашній атмосфері проходять вистави, які змушують глядачів відчути себе знову ж таки безпосередніми учасниками вистави. Від вересня 2008 року Київський театр «Колесо» отримав статусу «академічного». У теперішній час, театр «Колесо» є невід'ємною складовою культурного життя Києва, улюбленим місцем відпочинку не тільки киян, а й численних гостей столиці.
Неймовірно, але факт: вистава «Генерали в спідницях» прикрашає афішу театру вже 25 років і кожного разу постановка Ірини Кліщевської проходить у переповненій залі «Колеса»! В основі сюжету п'єси Жан Ануй лежить історія старогрецького комедіографа Арістофана «Лісістрата». У Києві прем'єра «Генералів у спідницях» відбулася в березні 1990 року. З цією виставою театр «Колесо» брав участь в україно-американському проекті «Обмін класикою»; був із успіхом представлений у м. Ашвіл (США); також вистава побувала на гастролях у Польщі. За сюжетом п'єси в першій дії головний герой Леон де Сен Пе (цю роль грає Олег Лепенець) стоїть прив'язаним до стовпа. Якщо порахувати, скільки часу актор простояв біля стовпа, то вийде цікава цифра – майже 30 діб! Інтригуючий сюжет, несподівані повороти, комічність ситуації, викликаної феміністичними настроями суспільства – актуальні сьогодні як ніколи. Більше 20 років вистава викликає щирий, невтримний сміх у глядачів не тільки України, але й США, Польщі та інших країн. Вистава нагороджена дипломом «За кращий акторський ансамбль».
Після гибелі братів, єдиновладним правителем Фів залишається Креонт. Насамперед Креонт видав указ, за яким Етеокла, законного царя, який помер захищаючи рідне місто, слід було поховати з усіма почестями, а тіло Полініка-зрадника залишити непохованим, на поталу собакам і птахам. Антігона, виконуючи свій родинний і релігійний обов'язок, вирішує порушити заборону Креонта і таємно поховати брата. Ісмена відмовляється від сміливого плану сестри, побоюючись покарання Креонта. За релігійними віруваннями стародавніх греків не поховати і не оплакати померлу людину — найтяжча кара для її родини. Вважалося, що тоді душа померлого не може знайти собі притулку, вічно блукає по світу і мстить за це своїм родичам.
Таємничі листи, предмети, що потрапляють в руки не тим персонажам, дами в кринолінах, мужні кавалери-дуелянти триматимуть інтригу протягом усієї вистави, занурять глядача в атмосферу пристрасної Іспанії. Прекрасна незнайомка-привид та безстрашний лицар обов’язково мають знайти своє кохання у фіналі цієї чарівної історії.
Сюжет розгортається без поспіху. Розмови двох молодих паничів — Фріца й Теодора (артисти Денис Драчевський і Андрій Лелюх), їхні роздуми над тим, з якими жінками краще шукати щастя-долі. А потім вечорниці, вже з подругами реальними, квіти, солодощі, залицяння — чи жартома, чи всерйоз... Ось тут і починається проблема пізнання життя тими, хто лише входить у нього. Дві подруги, що гостюють у паничів — Міцці та Крістіне — хоч і ровесниці, та надто по-різному ставляться до кохання. Міцці (артистка Ольга Васинюк), попри юність, видається жінкою добре обізнаною з любовною наукою. Крістіне (Аліна Проценко) — дівчина, яка просто-таки підкорює чистотою, наївністю, несамовитим бажанням вірити в те, що її перше кохання і є отим єдиним і святим почуттям, що його суджено пронести крізь усе життя. Ця безпосередність героїні і перетвориться на її трагедію. Трагедію? На жаль. З одного боку те, що відбувається у першій дії вистави, не віщує нічого злого — люди відпочивають, освідчуються в коханні одне одному, пари кружляють у вальсі. І все ж... Якісь недобрі передчуття з'являються з кожною мовчазною появою загадкової Оксамитової дами в чорному. Вона й стане тією Піковою дамою, котра призведе до фатального конфлікту. Його актори «Колеса» розігрують у другій дії. Глядачам лишається співчувати й робити висновки.
Юність, що виблискує чистотою помислів, що закохана й мріє, бунтує й спокушає. П'ятеро закоханих і залишилася тільки одна зоряна ніч в рідному українському селі, яку вони проведуть разом. А ще є українські пісні, за допомогою яких вони з'ясовують відносини, освідчуються в коханні, сваряться, миряться... А вранці їм належить розлучитися й можливо зустрінуться вони тільки через сім років як домовилися в цю ніч. Спектакль поставлений по п'єсі «Не співайте, півні, не вменшайте ночі» напівзабутого українського класика Степана Васильовича Васильченко. Написана драматургом в окопах Першої світової війни, історія наповнена приголомшливим ліризмом й красою української пісні.
Неповторна атмосфера кафе-театру переносить глядача у гостинну вітальню пана Гриценко-Перепелиці. Талановитий акторський ансамбль, оригінальність сценічного майданчика та класичний водевільний сюжет зроблять вечір незабутнім. Водевіль «Сужена – не огужена!» (в сценічній версії Київського академічного театру «Колесо» – «Пристрастi дому пана Г.-П.») – перший (1881 р.) драматичний твір письменниці Ольги Петрівни Косач (дівоче прізвище Драгоманова). З 12 років Ольга навчалась у Київському пансіоні благородних дівиць, блискуче володіла французькою та німецькою мовами, бездоганно знала зарубіжну літературу, любила грати на музичних інструментах. Всі свої твори підписувала псевдонімом – Олена Пчілка. В архівах збереглося 18 п'єс, що були написані видатною українкою.
Запрошуємо на одеське ВЕСІЛЛЯ! Улюблені романси і шансон, запальні танці, курйозні і майже анекдотичні повороти сюжету. Глядачі відчуватимуть себе безпосередніми гостями свята. Одеса повсякчас приваблює своєю неповторною атмосферою, особливим почуттям гумору і ставленням до життя, культурним і національним різноманіттям. Музична комедії «Одеса. Шалене кохання» поставлена за п’єсою відомих одеситів – Іллі Ільфа та Євгена Петрова, авторів широко відомого роману-дилогії про харизматичного комбінатора Остапа Бендера.
У напрочуд затишній Камінній залі театру розгортається дійство, в якому змішані епохи. Бачимо старовинні вікна й балкони вишуканого будинку. Але цю гармонію порушує сучасний мотоцикл. Актори виходять на сцену в одязі, дещо стилізованому під шекспірівські часи, але їхня манера розмови й поведінки їхніх героїв теж дуже вже наближені до наших днів. Однак хвилюють їх ті ж питання, що й їхніх прототипів і двісті, і триста років тому – любов, подружні стосунки, вічна єдність і боротьба двох статей. Що таке кохання і як не перетворити його на буденщину? Як знайти свою половинку? А тим більше її завоювати або виховати й приручити? Над цими непростими питаннями ламають вони голови. І співають серенади, тільки в естрадних та джазових ритмах…
Лондонське передмістя, яке відрізане від усього світу заметами, з його загадковими вбивствами та дивними мешканцями змусить вас втягнутись в інтелектуальну гру від Королеви Детективу.
Міську байку про співіснування єврейської та української родини, сповненої анекдотичних ситуацій, вам розкажуть багатогранні актори театру. Під час вистави ви дізнаєтесь рецепти єврейської кухні, а також зможете скуштувати вже готові страви, заспівати відомі мелодії, від душі посміятися разом з героями.
Нещодавно відбулася прем’єра спектаклю «День прильоту Ластівки, або Поцілунок Принцеси», створеного за п’єсою відомого сучасного білоруського драматурга Олексія Дударєва, що, у свою чергу, була написана за мотивами казок Ганса Крістіана Андерсена. Нова постановка стала першою серйозною режисерською роботою однієї з провідних актрис театру Марії Грунічевої. Вистава «День прильоту Ластівки, або Поцілунок Принцеси» є немов продовженням твору Андерсена «Дюймовочка», а події відбуваються через триста років після подій, описаних у всесвітньо відомій казці. Тепер головною дійовою особою виступає Принцеса Дюмі, що є дочкою Дюймовочки. Спочатку — це вередливе самозакохане дівчисько. Під час свята прильоту Ластівки вона відмовилася поцілувати Олов’яного солдатика, що був у неї таємно закоханий. Саме після цього за допомогою Чортеняти її викидають щурам. Але ж, напевне, Олов’яний солдатик не залишить дівчину в біді. Очевидно, нова постановка буде цікавою не тільки дітям, але й їхнім батькам. Адже зовсім не по-дитячому звучать фрази: «Раніше підкоп називався крадіжкою, а зараз — бізнесом»; «Хіба на правду ображаються? Лише на неї, родиму, й ображаються»; «Хазяїн своєму слову: захотів — дав, а захотів — забрав».