З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Іван Уривський
Іван Уривський
Іван Уривський
Іван Уривський
Іван Уривський
Іван Уривський

Іван Уривський

Режисер, автор музичного оформлення, сценограф, автор музики.

Закінчив Київський національний університет культури і мистецтв. На студентській сцені поставив водевіль «Солом’яний капелюшок» за п’єсою французького комедіографа Ежена Лабіша.

В рамках проекту студентських дебютів Open Mind на сцені київського театру «Золоті ворота» поставив спектакль «Дядя Ваня» за Антоном Чеховим, «Украдене щастя» за мотивами класичної п’єси Івана Франка, «Олеся. Забута історія кохання » за повістю Олександра Купріна та цей же сюжет у 2017 році режисером було перенесено на сцену лялькового театру у виставі «Олеся. Містифікація».

Студентом 5 курсу КНУКіМ (майстерня Ніни Гусакової), Іван Уривський поставив «Тіні забутих предків» М.Коцюбинського. Це перша режисерська робота в Одеському українському академічному музично-драматичному театрі ім. В. Василька.

у 2016 році Іван Уривський увійшов до числа переможців міського конкурсу «Прем’єри сезону», де був відзначений його спектакль «Тіні забутих предків» по М. ​​Коцюбинському.

Біографічні дані:
Дата народження: 09.03.1990 (32 роки)
Місце народження: Україна, місто Кривий Ріг
Освіта: Київський національний університет культури і мистецтв
Ми знайшли 13 вистав, в яких
бере участь Іван Уривський
4.2 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
3.8
4.0
4.6
4.2

За мотивами однойменної п'єси Теннесі Вільямса. П'єса «Трамвай “Бажання”» (1947 р., дослівний переклад з англійської – «Трамвай на імення жага») – один із найпопулярніших творів не лише Теннесі Вільямса, а й світового театру та кінематографу в цілому. Жорстка драматична колізія, напруженість та глибина діалогів, непересічність сценічних образів, гранична відвертість прагнень та емоцій, що керують героями, зробили цей твір магнетично захоплюючим і дарували авторові Пулітцерівську премію (1948 р.), та прижиттєве визнання класиком сучасної драми ХХ століття. Основою сюжету є долі двох сестер – Бланш та Стелли, які зростали в затишному родинному маєтку «Прекрасна мрія», гадаючи і вірячи, що благополуччя, добро, щастя і любов супроводжуватимуть їх завжди. Але життя, фатум? внесли в мрії дівчат свої корективи. Нагадавши, що щастя – це лише миттєвість. Смерть батька стала початком руйнації ідеалів. Стелла першою полишила «Прекрасну мрію», натомість перетворившись у «жрицю культу жадання» в особі свого чоловіка Стенлі Ковальського. Минуло 10 років, в домі Ковальських з'являється сестра Стелли Бланш. На її долю випало пережити всі етапи подальшої руйнації і, головне, знищення «Прекрасної мрії». На відміну від Стелли, яка знайшла свій клаптик примарного щастя у вирі всепоглинаючої сили жаги, Бланш лишилася вірною ідеалам «Прекрасної мрії». Ані втрати близьких, ані переслідування та цькування оточуючих не змогли знищити її душі, відчайдушного, можливо, й ілюзорного і наївного бажання, саме бажання, а не жаги істинної краси та любові. Проте невблаганний фатум, скерований жагою, зробив своє діло, перетворивши прекрасну мрійницю на невротичку. Для Бланш зустріч із сестрою та події, що розгортаються в родині Ковальських, стають фатальними… Фото та анотації надано театром.

Останній день літа
« Останній день літа » Історія без антракту
6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

Показано один день з життя головного персонажа – Віктора Олексійовича Зілова. Один день з життя, в якому є начебто все, що потрібно людині: успішна кар’єра, ті, кого називають друзями, кохана дружина, інші жінки, котрі закохані в нього… І є мрія, що збувається один раз на рік, – полювання на качок. Тільки чи здійсниться ця мрія цього разу? В останній день літа для Віктора Зілова стільки накопичилося подій, що про полювання годі й думати. «Хоча п’єса була написана за радянських часів, наприкінці 60-х років минулого століття, історія Віктора Зілова в нашій виставі – поза часом. Певною мірою це – психологічний трилер. Ми прагнули зрозуміти першопричину, чому Зілов дійшов до своєї духовної кризи. І запросити глядачів до діалогу про проблеми сьогодення, щоб всім разом замислитись над тим питанням, чи є у Зілова в його житті вибір?», – так пояснює режисер вистави Іван Уривський свій творчий задум.

Одруження
« Одруження » Цілком неймовірна подія

Звісно, одруження для кожної людини – неповторна подія. Але в усі часи  весільний сюжет вибудовувався майже однаково. Микола Гоголь написав на тему одруження комедію, в якій трапляється чимало дивовижних, навіть чудернацьких, подій. …Агафія Тихонівна  палко мріє про весілля, про судженого: щоб був він найгарніший, найрозумніший і… – можна продовжувати і продовжувати – най-най-най… От і з’являються в її уяві женихи. Один за одним. Кожен – в сорочці, що вона заздалегідь для весілля приготувала, з такими  неймовірно гарними словами освідчення в коханні. Кого ж з них їй обрати? Хто з них найкращий? А, може, метка сваха Фекла ще не всіх їй показала?! А раптом вибереш якогось диявола в женихівській подобі… Ото біда буде! Все це є в комедії Миколи Гоголя. І є у виставі режисера Івана Уривського, котрий створив за мотивами класичної п’єси надзвичайну виставу, сповнену глибинної народної мудрості, метафористичну, образну, що вражає і хвилює, і спонукає до роздумів.

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
5.0
6.0

Гірський край – дивовижний, незбагненний світ. І гуцули – особливий народ, плем’я, в якому панують свої закони, які відчувають по-особливому навколишній світ… Дух предків – в них, в глибинах душі. Треба лише відчути цю споконвічну єдність з предками… Адже ми всі – продовження наших предків. Ми спокутуємо їхні гріхи. У цьому музично-пластичному дійстві з безліччю метафоричних сцен, образів-символів йдеться про автентичність і спадковість поколінь, про історичні витоки народу. В центрі сценічної оповіді, звичайно ж, історія кохання Івана та Марічки… Пронизливо трагічна. Фатальна, в якій поєднались кохання і ворожнеча роду людського. Вистава йде у форматі творчої майстерні «Глядач на сцені»

5.1 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 18
4.9
5.1
5.4
4.9

Поетеса зламу століть. Так називають Лесю Українку, яка дуже тонко відчувала та описувала природу людських відносин. Нині перед вами – режисерська версія любовної божевільної драми у постановці Івана Уривського. У центрі сюжету спокусник Дон Жуан, егоїстична Донна Анна і камінний, консервативний командор дон Гонзаго де Мендоза. Дон Жуан у письменниці постає не таким, як його літературні прообрази авторства Гофмана, Мольєра, Моцарта, Байрона чи Пушкіна. Адже він тримається гордо, прагне волі і йде за щирим покликом свого серця! У цій любовній пригоді кожен прагне щастя… Та якою ціною? І чиї життєві принципи виявляться сильнішими?

5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
5.2
5.0
6.0
5.6

«Перехресні стежки» є одним із найвідоміших текстів Івана Франка. Повість народжувалася на перетині XIX і ХХ століть та її тематика і проблематика дзеркально висвітлює реалії сучасної України, духовні та соціальні рефлексії нашого теперішнього соціуму. В центрі сюжету повісті перебуває український адвокат Євгеній Рафалович, який, в обставинах непростої соціально-політичної ситуації у польській Галичині, проживає психологічну драму людини дії, людини вчинку, що прагне суспільних змін. Життєвий шлях Рафаловича несподівано перетинається із його гімназійним вчителем Валер’яном Стальським, колишньою любов’ю Регіною та напівбожевільним Бараном. Саме цих чотирьох режисер Іван Уривський виокремлює у своїй виставі, щоб дослідити особисту драму кожного у складному вузлі подій і стосунків. Втілюючи на сцені масштабний текст Франка, режисер акцентує у виставі на візуальних образах і пластичних сценах. Вистава здобула премію «Тріумф. Театр. Львів» як «Найкраща драматична вистава» (2019)

5.7 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 8
5.6
5.5
5.9
5.9

П'єса «Лимерівна» класика української літератури Панаса Мирного (1849-1920 рр.) належить до кращих зразків української мелодрами, в якій рушійною силою конфлікту є пристрасне кохання, яке непідвладне жодним компромісам і на яке здатні лише цілісні вольові особистості. Як і більшість драматургії 19 століття, в основі сюжету п'єси покладено український фольклор – однойменну народну баладу про Лимерівну. Бідна мати, вдова примушує дочку - Наталю відмовитися від бідного, але такого коханого Василя і вийти заміж за нелюба Карпа, сина багатої пихатої Шкандибихи. Наталя, яка любить і й жаліє свою матір-п'яничку, чинить опір її волі. Хитрістю, брехнею, намовляннями Наталю все ж примушують погодитися на цей шлюб. Згодом вона дізнається, що її ошукано. Єдиний вихід – кинути осоружне життя й податися з коханим у вільні степи або… Фото та анотації надано театром.

Цій п’єсі вже близько 250 років, але театри різних епох шукають відповіді на питання колись поставлені Шиллером. Загалом класична драматургія це і є постановка вічних буттєвих питань перед людиною. На відміну від окремих зразків драматургії сучасної, де інколи з поспішністю знають відповіді на всі запитання. І тому не завжди виникає діалог та бажання розкривати і розшифровувати такі тексти. Як відомо, перша версія назви цієї п’єси – «Луїза Міллер» (1784 рік) за йменням головної героїні сюжету, доньки музиканта Міллера, яка щиро покохала сина вельможі – юного пристрасного Фердінанда. І таке кохання вартувало життя їм обом, адже у світі, де заправляють підступні інтригани, де панують фейки, немає місця чистим почуттям, бо їх прагнуть знищити, розтоптати, виштовхнути з території політичних ігор та підкилимових авантюр. Власне, на цьому контрапункті та антагонізмі й витворено головний конфлікт у Шиллера – чисте кохання вступає в нерівний бій з підступною політикою, щирі почуття прагнуть відвоювати своє право в боротьбі з фальшем та придворними інтригами. І результат цього поєдинку у п’єсі Шиллера, на жаль, не на користь кохання. Попри все, Фрідріх Шиллер залишає ще чимало інших питань у своїй п’єсі – і в плані колізії, проблематики, і стосовно своїх окремих персонажів. Дійсно, чому він так покірно погодився на прохання одного з німецьких акторів замінити першу назву «Луїза Міллер» на більш «касову» версію – «Підступність і кохання»? Можливо, не хотів акцентувати лише на одному образі? Можливо, передбачав імовірним центром цього сюжету практично кожного зі своїх героїв (при певному ракурсі) – президента фон Вальтера, його сина Фердінанда, музиканта Міллера (батька Луїзи), леді Мілфорд? І над цими запитаннями ми також міркували у процесі розбору та репетицій п’єси «Підступність і кохання». Та, справа навіть не в тому хто з них головніший чи важливіший. А в тому, як кожен з них сприяє вирішенню конфлікту між злочином та коханням. У процесі роботи над п’єсою не можна було обійти або ж уналежити до розряду персонажів другого плану – Вурма, який також знаходиться в лоні традиційного конфлікту «людина-суспільство». Власне, Вурм є рушійною силою цього конфлікту, його механізмом та технологією. Саме ймення Вурм – означає «черв’як», тобто червива людина, тобто щось низьке, жалюгідне, потворне.  Партитура Вурма у п’єсі – це різні ноти підступності, це, власне, образ якогось зовні непомітного, але абсолютного зла, котре може знищити не тільки два закохані серця, а навіть зруйнувати цілий світ. У нашій версії «Підступності і кохання» – образ черв’яка Вурма, як одна з найактивніших рушійних сил сценічного сюжету. Таке червиве зло народжується десь у багнюці, у чорному ґрунті людських пороків та темних пристрастей, а потім ніби проростає в кожному, воліє проникнути у кожен плід райського саду. Луїза і Фердинанд – це плоди саме райського саду, які дозрівали, кожен по-різному за тепличних умов. Фердинанд – дитя політичної верхівки, титулований спадкоємець, син свого батька, його готують до подальших жорстких владних маніпуляцій. А Луїза – чисте ідеальне створіння, яке виховане в райському середовищі батьківської любові, котра огортала її ще змалечку мелодіями великих композиторів (адже її батько – вчитель музики). І от ці двоє, діти різних батьків (син президента і донька бідняка), тобто створіння, які виросли в різних тепличних умовах опиняються один на один з холодом та негодою серйозного дорослого життя, де заправляють підступні черви, де злочин важливіший за кохання, де правда буде правдою лише тоді, коли вона комусь вигідна. Все як зараз. Змінюються декорації, історичні епохи, але ідеологія великої міщанської трагедії Шиллера, мабуть, лишатиметься незмінною ще довгі часи, допоки буде на землі людина, а значить – і підступність, і кохання. Ідея «теплиці» в художньому рішенні нашої вистави – це, безумовно, і натяк на певні неприродні умови, в яких існують окремі герої великої п’єси, це і натяк на неволю, коли крізь прозоре скло бачиш білий світ, але не можеш в нього вирватися, бо скована твоя свобода. Наша версія «Підступності і кохання» – це також спроба поміркувати про ціну свободи – і в тепличних умовах, і поза ними. І можливо саме там, в тих президентських холодних, позбавлених повітря теплицях, народжується якесь чергове абсолютне Зло, котре нищить на своєму шляху чисті пагони, свіжі плоди. Зазвичай саме в теплицях і створюють якісь небезпечні гібридні організми, такі як Вурм у даному випадку. Вважайте це за цікавий випадок або ж за іронію долі, але коли репетиції нашої вистави були вже в самому розпалі, друзі надіслали мені статтю з однієї німецької газети, де йшлося саме про теплиці… Теплиці, які планував фюррер біля кожного зі своїх бункерів. Там, персонально для нього мали вирощувати різні плоди задля його забаганок. Отже, знову плоди зла: якась дивна і майже містична паралель, чи не так? Отже, і в наших сценічних «теплицях» також триватиме процес зростання «плодів зла», таких як Вурм, котрий у цій історії різко змінює всі правила гри, різко змінює життя героїв – не тільки через власні примхи чи вигоди, а ще й тому, що у абсолютного зла інколи немає особливих мотивів, воно як даність, як стрижень світобудови, котра неможлива без двох полюсів – Добро і Зло, Підступність і Кохання.

Украдене щастя
« Украдене щастя » Пластична драма
5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 8
5.4
5.1
5.4
5.3

«Украдене щастя» – одна з найвідоміших п'єс Івана Франка. Класика української драматургії, яка не втратила своєї актуальності і в наш час. У режисерському трактуванні Івана Уривського – це пластична драма, любовний трикутник, оповитий містичною атмосферою та сповнений напруженого очікування, позапобутове дійство, герої якого намагаються знайти своє примарне щастя… «У режисерському задумі (про примару і примарність), мені здається, є щирі пустощі і професійний підхід. Свій маленький містичний метафоричний театр у підвалі на Печерську (зал на 40 місць) цей режисер створює зі снів, театральних мрій, із якихось романтичних прагнень, можливо навіть власних галюцинацій.» (Олег Вергеліс «Дзеркало тижня»)

Прекрасний рогоносець
« Прекрасний рогоносець » Історія фанатичного кохання і фатальних ревнощів
6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

Сюжет п’єси – неймовірний, парадоксальний, на межі фарсу та високої поезії: це – історія фанатичного кохання і фатальних ревнощів. Бруно, великий мрійник-дивак, місцевий поет, який всім у селищі, на замовлення, пише любовні листи, надто кохає свою дружину Стеллу. Стелла також кохає його. Але – от біда! – Бруно вкрай замучили ревнощі… Хоча підстав для них він не має. Дитинство в людях так просто, безслідно не зникає, воно іноді надто зухвало входить у доросле життя – і солідна людина перетворюється на вередливу дитину з усіма її примхами, комплексами, мареннями. Так сталося з головним героєм цієї «казки про кохання та ревнощі», адресованої дорослому глядачеві. Режисер Іван Уривський в своєму «Прекрасному рогоносці» намагається відчути і зрозуміти героїв фарсу, написаного в 1921 році Фернаном Кроммелінком, через «казковий» світ – світ, в якому живуть герої Ф. Кроммелінка, світ казок Ґ. К. Андерсена, казок інших міфотворців, у полоні яких ми залишаємось назавжди, скільки б років нам не було. П’єса дає величезний простір для фантазії, для режисерських рішень та акторських пошуків. Іван Уривський знайшов до неї свій ключ: крізь призму дитячих снів та марень головних персонажів сюжету – Бруно, Стелли, друга їхнього дитинства Петрюса, а також Естрюго та Корнелії. Порівняно з багатонаселеною п’єсою Ф. Кроммелінка, коло дійових осіб звужене. Глядач знайде цьому пояснення, коли подивиться виставу: виставу-новелу про властивості фатальної пристрасті, котра не знає віку, існує в усі часи, здатна перетворити навіть прекрасну людину на потворного перевертня.

5.7 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 10
5.6
5.3
5.9
6.0

Світло народжується із темряви. Рай може перетворитися на пекло. А із страху раптом може постати дивне кохання. Фрекен Юлія у виконанні Віталіни Біблів схожа на Джоконду – така ж зваблива і така ж загадкова. Усі заздрять її положенню та багатству, а вона заздрить усім закоханим… Юлію зрадив її наречений. А ось, зовсім поруч – інший чоловік, Ян. Ян не сміє наблизитися до Юлії – адже він лиш слуга у домі її заможного батька. У Яна є його Христина. І є мрія… Заради мрії він готовий порушити норми пристойності, вчинити підлість, перетворитися на цинічного диявола. Він готовий навіть закохатися. Витончена естетська вистава про нетутешню красу пристрасті та світ любові очами чоловіка та жінки. Ці різні світі здатні перетнутися, але чи здатні поєднатися?

Міф про принцесу Турандот мандрує світом у часі та просторі… У XVIII столітті італійський поет і драматург Карло Гоцці написав для театру трагікомічну казку «Турандот, принцеса Китайська». В ній красуня-принцеса «бореться» з усіма чоловіками, котрі вперто домагаються її руки й серця, пропонуючи їм розгадати три загадки. Не розгадаєш – буде тобі відрубано голову. Аж ось з’явився якийсь нікому невідомий Принц… Тепер розгадувати загадки доведеться самій Турандот. Хто переможе цього разу? Пропонуючи свою версію відомого сюжету, театр запрошує глядачів разом розгадати «загадки принцеси Турандот», навколо якої відбувається стільки надзвичайних, дивовижних подій.

4.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
4.0
4.0
4.0
4.0

Генрік Ібсен