З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Василь Юрченко

Василь Юрченко

Актор.

Закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 1967 р. У 1980 році актор Львівського ТЮГу. З 31. 08. 2003 р. – актор театру ім. Лесі Українки.

Біографічні дані:
Дата народження: 21.03.1944 (78 років)
Місце народження: Україна, місто Пирятин
На сцені з 1967 року (55 років)
Освіта: Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого
Актор  є  резидентом театрів:
Михайло Резнікович
Михайло Резнікович
Художній керівник
5.4 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 160
5.4
5.4
5.6
5.3

У самому центрі історичної частини Києва, за два кроки від Хрещатика, неподалік від Золотих воріт, на розі двох старовинних вулиць – Пушкінської та Богдана Хмельницького – постає будівля, добре відома киянам та гостям столиці України як театр імені Лесі Українки. Офіційна біографія Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки починається в 1926 році, коли рішенням Київського окрвиконкому була організована в Києві Російська державна драма, і 15 жовтня того ж року театр відкрив свій перший сезон. У 1941 році йому було присвоєно ім'я Лесі Українки. Однак коріння театру походить до ХIХ століття: в ті далекі часи, коли по всій Російській імперії народжувалися і припиняли своє існування різні театральні антрепризи. У Києві постійний російський театр був створений в 1891 році, і ним стала антреприза видатного російського режисера і актора Миколи Соловцова. Акторський склад саме цієї трупи став згодом основою Київського державного російського драматичного театру. Минають роки, змінюються назви вистав, імена режисерів, акторів, художників. З 1994 року театр очолив народний артист України Михайло Резнікович. Михайло Резнікович як художній керівник прагне продовжити живі традиції засновників театру імені Лесі Українки.

Ми знайшли 5 вистав, в яких
бере участь Василь Юрченко

Щедра й невичерпно родюча українська земля подарувала загальнолюдській плеяді геніїв незгасимий Світоч – Тараса Шевченка, Тираноборця та Пророка, Спікера свободи, який поставив на сторожі біля своїх земляків, «рабів німих», огненне слово, а в «Заповіті» дав їм заклик: «Кайдани порвіте!». Небагато кому випало безсмертя, досягти його такою дорогою ціною, як Тарас Шевченко. Доля не шкодувала для нього найжорстокіших випробувань і страждань. Прожив Шевченко лише 47 років, з них двадцять п'ять – у кріпосному рабстві, десять – у солдатчині і засланні. А решту – воюючи з нестатками, хворобами, плекаючи нездійсненну мрію про створення сімейного вогнища, елементарного затишку у власному будинку – маленькій хатинці на батьківщині. У нинішньому театральному трактуванні, всупереч багаторічним хрестоматійним, заїждженим деклараціям і уявленням, гармонійно переплітаються багато мотивів з життя Поета і Художника: творчість, любов, розчарування, каяття, ненависть, здивування, популярність і забуття, прагнення все осягнути. «...Вистава про долю талановитої людини, яка потрапила під жорна системи. З одного боку, вона викувала його талант, з іншого – понівечила його життя. Це і Шевченко, і не Шевченко, і не лише Шевченко. В основі постановки – всі тексти, всі вірші Т.Г. Шевченка та спогади про нього. Але він був дуже різним. І слабким, і сильним, і добрим, і несправедливим. Ми торкнулися лише однієї складової його особистості, насамперед, обдарованості, тому не варто дошукуватися цілковито правдивої ідентичності його характеру. Це,швидше, легенда про Шевченка. Хоча і заснована на фактах його життя. Легенда про дуже талановиту людину, життя якої було зруйноване системою. Він багато знав, гостро відчував і заслуговував на краще людське щастя, але не судилося. ...У кожного свій Шевченко, як і у кожного – свій Пушкін. У нас – ТАКИЙ!..»

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
6.0
6.0
6.0
6.0

Невеличке курортне містечко в південній Норвегії спіткала надзвичайна подія: лікувальна вода, завдяки якій функціонує курорт, виявляється зараженою бактеріями і не придатною до вживання. Це відкриття належить курортному лікарю Стокманну, який має намір поділитися своїм дослідженням із правлінням курорту та громадськістю, аби спільними зусиллями виправити ситуацію. Але міська влада не в захваті від його сміливих прогресивних ідей, спрямованих на благо суспільства, і, маніпулюючи суспільною свідомістю, схиляє «згуртовану більшість» міських обивателів на свій бік. «Більшість ніколи не буває правою!», – кидає сміливий виклик лікар Стокманн. Події, що відбулися понад сто років тому, в позаминулому столітті, не втрачають своєї актуальності і в наш час.

5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
5.3
5.3
5.3
5.3

Ця постановка орієнтована на глядача, який надає перевагу традиційному прочитанню класичної п'єси А.П. Чехова. Вистава дарує можливість насолодитися чітко вибудуваною, глибоко проникливою драматургією, що простежується навіть у костюмах героїв, а головне - побачити, як вдало «окреслено» психологію образів. Раневська, втомлена від втрат, проте не бажає розлучатися із ілюзіями, Лопахін - переможець серед «нових господарів життя», але постійно боїться поразки, Гаєв - ледачий, розбещений тип, вічна дитина, нічим не цікавиться, окрім більярду. Героїв багато, і майже всі вони, як у Льва Толстого, «нещасні по-своєму», бо не знають, де їм знайти віру в майбутнє. Усі очікують дива, що ситуація вирішитися сама собою. Але дива не сталося. Вишневий сад помирає, а заодно закінчується сон про непорушне батьківське гніздо (яке й так давно вже розпалося). Залишається тільки глибока туга на обличчях героїв і сльози на очах у глядача. Хочеться вірити, що це будуть сльози очищення.

Дім – святе місце, пов'язане з дитинством. Спогади про нього найтепліші, найщасливіші, найрадісніші. Коли на душі тривожно, поринаєш до милої серцю оселі, до батьків... Молода Коріна (нині Єлецька) покинула рідні пенати, ще дитиною. Кузовкін, ніколи не мав власної домівки: позбувшись в молодості спадщини, він став нахлібником у Коріних. Відігравав роль дворового блазня. Все своє життя задовольнявся малим: стерті чоботи, тарілка їжі, та й що буде. Минали роки. І ось настав довгоочікуваний момент зустрічі: пишна красуня з Петербургу, яка приїхала після семирічної відсутності погостювати в рідну садибу, і старий-дармоїд, що мешкає тут з молодості «на хлібах». Вона радіє, плаче, згадує... Він вбирає всі її рухи, кожне слово... Новоспечений чоловік Єлецької, найближчі сусіди, за старою звичкою, насміхаються над убогим старим Кузовкіним, підпоюють його, знущаються. Але приниження не вбиває благородства! Таємниця, що вирвалася назовні із самих надр стражденної людської душі, миттєво змінює поворот подій. Але і таємницю у нього відбирають! А що ж натомість? І чи можливо людині сьогодні, як за часів Тургенєва, відстояти своє розтоптане достоїнство, відбутися як особистість? У кого шукати співчуття? І яку ціну за нього необхідно заплатити? Тонка, поетична, «прозора» вистава про доброту і розуміння, про благородство душі людської, дивацтва кохання та його таємниці, про тягар самотності...

О.Островського називаємо великим, бо він умів, як ніхто інший, поєднувати соціальне з особистим... Досі про сьогодення, можливо, і правильно, але ніхто не зміг сказати з такою, загалом, і нещадністю, і люттю, і пророчим даром, як це зробив Островський. Думаю, що маю право так говорити, тому що за останні роки я поставив багато його п'єс. Просто перелічу: "На всякого мудреця досить простоти", "Вовки та вівці", "Одруження Бальзамінова", "Без вини винні", і нарешті - "Тепленьке місце". Тому можете собі уявити, який я наповнений Островським. І, вочевидь, це не випадково. Можливо, Островський ніколи не був так затребуваний в Росії (та й в Україні), як сьогодні. Практично немає театру, який не ставив би його, та ще й по кілька разів. Річ у тім, що Островський, вслід за Мольєром, здається, не залишив жодного явища, жодної рисочки нашого з вами характеру, та й просто жодної заповіді, які ми постійно порушуємо і про які він говорить у своїх творах. Тому, коли йдеться про Островського, кожен режисер, який його ставить, повинен обов’язково відчути і поезію його творінь, я вже не кажу про заяложені істини - характери, зіткнення. Хрестоматійність Островського відома всім. Але завжди, як мені видається, у кращих його творах існує можливість знайти глибинні питання. І, очевидно, величезну роль у них грає присутність філософської притчі. Ось чому він і складний, і прекрасний, і глибокий, і цікавий для кожного, хто до нього торкається. Саме поняття-заголовок - "Тепленьке місце" - на титульному аркуші п'єси гіпнотизувало, і ніхто не хотів звернути увагу на першу фразу: "Я кохаю вас ..." А це ключ до розуміння усієї п'єси... " Тепленьке місце" - одна з найпрекрасніших п'єс, присвячених темі кохання. Хто ще вмів так писати про нього, як О. Островський?! І саме тому п'єса " Тепленьке місце" так соціально загострена. Любов - найвірніший уламок, на якому вивіряється поняття прибуткових місць... Всесилля грошей... А те, що сьогодні, через півтора століття, це прочитується ще гостріше, говорить про воістину пророчий дар Великого Російського Драматичного Поета... Однак... Однак... Однак… Я хочу вірити: є речі, яких і сьогодні купити не можна. І що слова - "Честь", "Гідність", "Любов" ми не залишили назавжди у «прекраснодушному» XIX столітті. Про це я і хотів поставити виставу...