З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Наталія Ярошенко

Наталія Ярошенко

Актор.

У 1991 році закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого.

З 1993 року працює у Національному театрі імені Івана Франка.

Дублює і озвучує на всіх студіях дубляжу українською та російською мовами. Офіційний український голос Шарліз Терон.

Біографічні дані:
Дата народження: 25.01.1971 (51 рік)
Місце народження: Україна, місто Біла Церква
На сцені з 1993 року (29 років)
Освіта: Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого
Актриса  є  резидентом театрів:
Михайло Захаревич
Михайло Захаревич
Художній керівник
5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 505
5.4
5.3
5.6
5.4

Легендами овіяна історія Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка, який з 1926 року оселився за цією адресою. Непростими, проте сповненими мистецьких шукань були роки становлення колективу, що розпочав свою діяльність 1920 року у Вінниці. Очолив його видатний український режисер, театральний діяч, актор Гнат Петрович Юра, який керував ним з 1920 по 1964 рр. Завдяки його енергії рік за роком створювалась Академія сценічного мистецтва. Зараз головним художником театру є учень Лідера, Андрій Александрович-Дочевський. З перших сезонів Національний театр Франка був лабораторією української п’єси. Більшість класиків української драматургії ХІХ–ХХ століть отримали першопрочитання своїх творів на сцені театру Франка. В кожного театру є п’єса, яка багато років служить візитною карткою, своєрідним брендом театру. Для Національного театру імені Івана Франка такою п’єсою є "Украдене щастя" патрона театру – Івана Франка. З 1978 по 2001 рр. театр очолював Сергій Володимирович Данченко. Йому належить розробка моделі поняття «національний театр». За двадцять три роки керування Сергій Данченко вивів український театр на європейський рівень, примусив говорити про нього в контексті світового, виховав не одне покоління акторів. З 2001 по 2012 роки театр очолював Митець, неординарна творча особистість, актор безмежного діапазону Богдан Ступка. Прагнучи розширити художню палітру, він запрошував на постановки режисерів із діаметрально-протилежними творчими засадами, театральними школами. З театром співпрацювали режисери з Росії, Польщі, Грузії, Канади. Відкрилася експериментальна сцена – Театр у фойє, яка репрезентувала творчі пошуки молодих режисерів, акторів, сценографів, драматургів. Навесні 2012 року з ініціативи Богдана Ступки з нагоди 75-річчя від дня народження видатного Майстра режисери Сергія Володимировича Данченка при театрі відкрилася Камерна сцена, яка названа на честь Митця. У 2012-2017 роках колектив очолював Народний артист України, відомий режисер Станіслав Мойсеєв. З його постановками знайомі глядачі численних міст України та за її межами. Він працював в містах Сумах та Ужгороді. 15 років, керував Київським академічним Молодим театром. З 2018 року генеральним директором-художнім керівником є Михайло Захаревич, який працював на посаді директора з 1992 року. З 2017 року головний режисер театру Дмитро Богомазов.

Ми знайшли 17 вистав, в яких
бере участь Наталія Ярошенко
5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 14
5.7
5.4
5.6
5.8

Роман «Ідіот» є одним з надзвичайно складних, непересічних за авторськими ідеями та граничною відвертістю їх художнього втілення серед творів світової класики. За висловом письменника, «головна думка роману – змалювати позитивно прекрасну людину. Складніше цього немає в світі нічого і особливо – зараз». Достоєвський ніби досліджує, що відбуватиметься з людиною, яка наділена абсолютними чеснотами, якщо вона потрапить у сучасне суспільство, яким чином складуться її стосунки з оточуючими і який вплив вона матиме на них, а вони на неї? Як кожен з романів Ф. М. Достоєвського, «Ідіот» насичений численними персонажами, кожен з яких володіє певними таємницями, вони також є визнаними майстрами інтриг, карколомних, неочікуваних душевних сповідей. Практично будь-хто з персонажів міг би стати героєм окремого роману чи повісті. Більшість з них знаходяться у стані хворобливого пошуку себе, ідеалу, сенсу буття і існують на межі життя, боротьби із Гординею, Пристрастями та готові до Самозречення в ім'я ближнього. Як і в романі, центральною фігурою постановки є образ князя Мишкіна та історія, що сталася із ним після того, як він повернувся в Санкт-Петербург через 4 роки після лікування у Швейцарії. З першої хвилини Мишкін потрапляє у вир неймовірних подій, що стрімко затягують, наперекір бажанню, перетворюючи його на співучасника. Неординарність Мишкіна, правдолюбство, безпосередність, дитяче світосприйняття, сповнене добрих намірів, розпалюють, провокують шаленство в кожного з оточуючих і мчать у прірву катастрофи. Зустріч з Рогожиним, родинами генерала Єпанчина та Іволгіна, жертовне хворобливе захоплення? Любов? До Настасії Пилипівни, що породжує певною мірою по дитячому фанатичне бажання її порятунку, свята віра у добро, людину штовхає героя палко доводити всім і кожному, що ненависть, заздрість, користолюбство, безчестя руйнують не лише душу кожного, але й спроможні розчавити світ як такий. І в цьому запалі він втрачає відчуття реальності… Роман «Ідіот» написаний Ф. М. Достоєвським у 1868-1869 роках, але й сьогодні він заворожує глибиною психологічної відвертості, художньою довершеністю та майстерністю геніального літератора. «Моє велике бажання – бути людиною. Багато зустрічаємо осіб, але мало серед них людей, – людей у повному значенні цього слова. Дуже важко визначити, що це таке, але можна сказати, що людина – це особа, яка, якщо не під кожним, то під багатьма оглядами, справляє на нас враження. Зустрівшись із такою людиною, ви відходите від неї кращим…» – Блаженніший Любомир Гузар. Фото та анотації надано театром.

5.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
5.0
5.0
5.0
5.0

З щирою ніжністю і щемом від імені героя Майкла автор розповідає про життя своєї родини: матір, її сестер, дядька та вічного мандрівника, мрійника батька. Дія відбувається у 1936 році, у переддень Свята Лунаси – свята родючості, продовження роду, урочистий початок збору врожаю. Першого серпня родини у повному складі виходили на поля, аби поласувати першими плодами, влаштувати бенкет просто неба, повеселитися та потанцювати. Подібним святом у нас є Медовий та Яблучний Спас (Свято Преображення Господнього). «Автор як істинний ірландець переймається тим, що згасає його рід, через те, що його тітки, красиві, сповнені внутрішньої духовної сили жінки, все життя прожили в пуританських обмеженнях, не дозволяючи собі навіть найменшої радості – взяти участь у Святі Лунаса. Адже ж це не є пристойним. Їхні мрії лишаються мріями. І хоча автор описує суто ірландські традиції та звичаї, у п'єсі відчувається неабиякий вплив А. Чехова (невипадково Брайан Фріл захоплювався творчістю цього автора та перекладав його п'єси). В даному випадку Свято виступає як символ божественного провидіння, що веде кожного з нас по життю. Стукає повсякчас, але ми закриваємося вигаданими шорами і тим самим не в змозі, навіть подекуди боїмося прийняти щастя, яке дарує Господь. Фото та анотації надано театром.

5.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
4.8
4.8
5.2
5.0

Не можеш ти зрости, як дуб чи осокір, – Не вийся вколо них, у власну силу вір, І хоч зостанешся при вирості малому, Будь зобов'язаний собі лише самому...

4.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 15
4.8
5.1
4.9
4.6

Вистава "Всі мої сини" - перше звернення театру до драматургії уславленого американського драматурга, лауреата Пулітцерівської премії Артура Міллера. Вперше виставу за цією п'єсою було показано на Бродвеї 1947 року. Тоді Артур Міллер і режисер постановки Елія Казан отримали першу в історії премію "Тоні". Виставу було зіграно більше трьохсот разів. П'єса "Всі мої сини" прославила Міллера і зробила його одним з найпопулярніших драматургів сучасності. Сюжет п'єси засновано на реальних подіях. Історія сімейної драми фабриканта ще раз стверджує всесвітній закон: "ніщо в житті не минає без наслідків". Родина чекає з війни зниклого безвісти сина, майже втративши надії. Зникнення молодого льотчика виявляється результатом фатальної помилки його ж батька, який постачав браковані комплектуючі до військових літаків. Справжня любов між нареченою зниклого льотчика і його молодшим братом піддається осуду як ганебна, зрадницька і небезпечна для сімейного добробуту. У п'єсі істина родинних відносин підміняється спрагою збагачення, а наслідки цієї підміни виявляються незворотними. Фото та анотації надано театром.

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 6
6.0
5.5
6.0
5.5

Традиційно, українські дівчата виходять заміж рано, а тих, хто не зробив цього рано, і скоро вже буде «пізно», надто цькують родичі і батьки. Неодружених дівчат, з 17 до 25 років – називають «дівчата на виддані»; Скромниць з 25 до 35 – називають «старими дівами», про них перешіптуються, і тикають в них пальцями. Дівчина може бути незайманою, але якщо помічена поруч з хлопцем, або, не дай Бог, чужим чоловіком, то зразу стає в очах оточуючих «простітуткою». В місті таким дівчатам легше, завжди можна почати робити кар'єру, а от у селі зовсім важко... Але наша героїня Світлана зовсім не така... Заміж вона йде хоч і пізно, але по любові. Вона не надто заможна, але до весілля готується «як треба, по багатому», щоб сусіди не засміяли. Бо село – це село. Вона знає про шлюб – усе, але тільки з книжок… А справжнє життя – воно трошечки інше, і змушує поборотись Світлану за своє щастя, не тільки з ненависною свекрухою і заздрісливими подругами… Фото та анотації надано театром.

5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 24
5.4
5.3
5.5
5.2

Практично не існує великого сценічного колективу, чи то драматичного, чи оперного, на афіші якого б не зустрічалося ім’я великого реформатора театру Бомарше. Його творчість надихала велетнів музики Моцарта та Дж. Россіні, для багатьох акторів участь у його п’єсах ставала доленосною. Стосовно вистави на сцені Національного академічного драматичного театру імені І.Франка, над якою працювала постановочна група на чолі із заслуженим артистом України, неодноразовим лауреатом премії “Київська Пектораль” Юрієм Одиноким, то в цьому плані франківці продовжують славні традиції своїх корифеїв. Адже ж в перший сезон заснування театру імені І.Франка у далекому 1920 році ця п’єса була поставлена фундатором колективу, видатним режисером, актором Гнатом Петровичем Юрою, який виконав в ній головну роль Фігаро. Сьогоднішнє покоління франківців, звертаючись до безсмертної комедії, у своїй виставі використовує переклад, що його здійснив свого часу Г.П.Юра і присвячує цю роботу пам’яті великих попередників, які виходили на кін театру імені І.Франка Фото та анотації надано театром.

5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 9
5.7
5.1
5.8
5.4

«Сторонні серед нас» є першопрочитанням п'єси сучасного канадського драматурга Аарона Бушковськи на українській сцені. Вже сама назва є певною мірою символічною і розкриває головну ідею твору: у швидкоплинності нашого, такого прагматичного життя ми часто-густо проходимо повз ближніх своїх, не чуємо одне одного. У нас немає часу, а інколи і бажання, зупинитися, кожен, не помічаючи того, поступово байдужіє, а потім перетворюється на стороннього. У п'єсі представлено різні покоління. В кожного з персонажів є своя «правда». Кожен зосереджений на власних проблемах в житті, що сповнене амбіціями, які існують, тягнуться роками. Самі ці нез'ясовані, «незручні», делікатні родинні теми та непорозуміння не дають можливості людям зробити крок на зустріч одне одному. Таким чином, зникають поняття милосердя, доброти і, врешті решт, зникає вічна категорія Любові. Людина перестає бути людиною і йде на неймовірні за своєю жорстокістю вчинки: спочатку зраджує найрідніших їй людей, наступним кроком є приниження гідності та методичне, щоденне, моральне вбивство. Для постановочної групи на чолі з режисером-постановником Петром Ільченком, не важливо в якій країні відбуваються події, головним є аби людина не почувалася самотньою і ніхто з нас ніколи не опинився би сам на сам, серед ночі, просто неба, на зупинці… Як головні герої п'єси Габрієль та Майкл, які волею долі, віднайшли потрібні слова аби почути і зрозуміти один одного. Фото та анотації надано театром.

5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 10
5.2
5.4
5.3
5.1

П'єса «Дами і гусари» польського комедіографа і поета Олександра Фредро (1793-1876 рр.) належить до «золотого фонду» класичної літератури. 175 років вона не сходить зі сцен світового театру, надаючи можливість акторам і режисерам поринути у вишукану театральність, відчути витонченість польського гумору, в якому граціозність романтизму співіснує з легкою самоіронією. Дія відбувається в маєтку Майора – затятого холостяка, який, зібравши добірне товариство бойових друзів, відгородившись від примарних принад життя, а власне, усього, що пов'язане із жіноцтвом, «бавиться» і відпочиває між походами. Спокійну, суто гусарську ідилію буквально висаджує в повітря приїзд цілої кавалькади жінок – кузин Майора на чолі з пані Оргоновою. З їхньою появою стале гусарське життя летить до дідька, маєток – лихоманить. І це все можна було б стерпіти, якби не підступний план кузин: одружити Майора на донці пані Оргонової – Зосі. Жінки розробляють тактику і стратегію: пані Диндальська опікується Капеланом, панна Анеля пускає бісиків Ротмістру, їхні служниці Юзя, Зузя, Фрузя також не втрачають часу марно... Поки жіноцтво приводить план у дію, Зося зустрічає поручика Едмунда і впізнає в ньому своє омріяне кохання... Автори вистави на чолі із режисером-постановником, автором сценічної версії Юрієм Одиноким створили яскраве сценічне дійство, насичене легкістю акторської імпровізації, граціозністю пластично-танцювального малюнку, сповнене музики і вічних мрій про кохання. У фіналі вистави звучить «Тетянин вальс» Тараса Жирка. Фото та анотації надано театром.

5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 8
5.5
5.6
5.8
5.5

В історії кожного театру є п'єси, до яких час від часу звертаються митці різних поколінь. Для Національного театру імені І. Франка  «Мартин Боруля» є знаковою постановкою. Перше її прочитання на нашому кону (1950р.) та виконання головної ролі фундатором театру Гнатом Юрою овіяне театральною легендою. До п'єси зверталися також у 1967 та 1979 роках. Але класика є класикою, і нинішне покоління франківців на чолі з режисером Петром Ільченком та художником Олегом Татариновим пропонують свою оригінальну версію. Автори вистави відкривають у знаній історії гіпертрофовану, абсурдну ситуацію, в якій герой стає бранцем та жертвою власних, непідтверджених реальністю амбіцій. Через яскраві театральні метафори, видовищність, гротеск вистава поступово приводить нас до думки про оманність і навіть трагічність відходу від власного «я» в ім'я ілюзорних ідей зверхності. «Ідея фікс» Мартина Борулі – отримання дворянства примушує краще зрозуміти самих себе, привести у відповідність власні прагнення та амбіціії. Фото та анотації надано театром.

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 6
5.7
5.8
5.8
5.7

Цілком закономірним для Національного театру імені Івана Франка – Першої сцени України є звернення до творчості Івана Петровича Котляревського (1769-1838) – засновника професійного українського театру, родоначальника української літератури, драматургії. Сьогоднішнє прочитання франківцями класичного твору «Наталка Полтавка» має на меті, передусім, просвітницьку та естетичну місію. Театр намагається через яскраву гру, музику, сценічну театральну метафору прилучити молоде покоління до кращих зразків національної спадщини. Мабуть саме тому в авторів вистави на чолі з режисером Олександром Ануровим (у 2002 році здійснив постановку вистави «Буквар Миру» Г. Сковороди – також спільний проект театру з банком «Надра») виникла ідея співпраці з однією із знакових для української сучасної культури постатей – лідером групи «ВВ» – Олегом Скрипкою, який в даному проекті виступив як композитор, адаптатор відомих мелодій Миколи Лисенка, тим самим наблизивши образну мову вистави до сучасного глядача. Неординарний музичний ряд вистави спровокував фантазію сценографа Андрія Александровича-Дочевського, художника по костюмах Людмилу Нагорну, балетмейстерів Ірину Задаянну та Наталію Осипенко створити у сучасних ритмах вишукане театральне дійство. У визначенні жанру вистави є словосполучення «Музично-драматичне», що протягом багатьох десятиліть є пріоритетним визначенням українського театру. І тут театр імені Франка виступає продовжувачем славних традицій театру корифеїв, які не знали фонограм, записів музики... У виставі звучатимуть живі голоси у супроводі оркестру театру. Фото та анотації надано театром.

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 29
5.8
5.8
5.9
5.8

Ця вистава – вже друге звернення театру до матеріалу. У 1981 році, в постановці В.Оглобліна та виконанні акторів В.Івченка і С.Олексенка – це була одна з найяскравіших і найкасовіших вистав репертуару. Черга за квитками – стояла від метро «Хрещатик», а сама вистава пройшла більше 700 разів. Тоді ж Анатолій Хостікоєв зіграв роль Антоніо, і В.Оглоблін казав: «Антоніо — Хостікоєв, це друга його велика роль у театрі Франка. Він був дуже хороший, темперамент збігався з італійським». У 2003 році цю ж п’єсу було поставлено як антрепризу театральної компанії “Бенюк і Хостікоєв”, де А.Хостікоєв був і режисером, і виконавцем. Сьогодні італійська комедія знову повертається на сцену нашого театру. До речі, гратиметься вистава в декораціях Ярослава Нірода, створеними за ескізами 1981 року. В легкій і невибагливій комедії положень звучить тема родинних відносин, збереження дому та порятунку сім’ї як головної опори в житті кожної людини. Главі великої італійської родини Леоніда Папагатто, можна вибачити все: і дрібні крадіжки продуктів на званих обідах і вечерях, і створення міфічного благодійного фонду підтримки бідних родин, тому що весь цей калейдоскоп подій затіяний ним заради однієї мети – благополуччя своїх близьких. Щаслива розв’язка – заслужена нагорода артистичному і чарівному шахраєві. Фото та анотації надано театром.

5.7 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 10
5.7
5.5
6.0
5.6

Після довгої відсутності відома піаністка Шарлотта Андергаст у перерві між своїми концертами приїздить погостювати до своєї дочки Єви. Всіх охоплює загальна, щира радість перед зустріччю, яку мати і дочка чекають з великим натхненням та … острахом. За веселою радістю зустрічі ховаються невичерпний біль та образи, які обом жінкам необхідно подолати… Чи зможе дочка пробачити матері її славу, яка розлучила їхню родину? Зворушлива історія про дитячі блукання у пошуках своєї мами та дорослий вибір між кар’єрою та сім’єю.

5.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 13
5.8
5.9
5.8
5.8

Сюжет «Кайдашевої сім'ї» охоплює події, що відбулися у великий сільській родині Кайдашів. Ми зустрічаємося з героями: Кайдашем, його дружиною Марусею та двома їх синами Карпом і Лавріном у переламний момент існування сім'ї, коли дорослішають діти, обирають собі пари і починається інше життя. У цій виставі сміх лунає крізь сльози й навпаки. Комічні і драматичні ситуації, у які потрапляють персонажі, взяті із самого життя. Фото та анотації надано театром.

4.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
4.0
4.0
4.0
4.0

Генрік Ібсен

4.4 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 6
4.0
3.5
5.5
4.7

Це постановка за п'єсою класика сучасної ізраїльської драматургії Ханоха Левіна.

Історія Крума – головного героя п'єси, що вирішена в жанрі трагікомедії, це історія не одного покоління кінця ХХ – початку ХХІ століття. Вічний конфлікт героя і життя.  Пошуки себе, свого призначення і в той же час неймовірна аморфність існування, вічні очікування, що хтось за тебе вирішить проблему, зламає інерцію, набридлу сіру сталість буття, яка засмоктує людину у свою запрограмовану рутинність. Хтось виведе тебе врешті-решт із такої звичної нудної, проте в той же час звабливої зони комфорту. Інстинктивно, ці наївні, інфантильні мрійники, відчуваючи одноманітність буденності, намагаються в будь-який, навіть нестандартний спосіб прикрасити, як їм здається, своє спотворене життя, проте все одно продовжують плисти за течією, навіть не здогадуючись, що життя прожите намарно. Автори вистави на чолі із режисером-постановником Давидом Петросяном сміливо використовують яскраво театральні засоби художньої виразності, які в свою чергу сприяють поліфонічності й вишуканої образності вистави.
Фото та анотації надано театром.

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 7
6.0
5.7
6.0
5.6

Навряд чи знайдеться людина, яка не посміхнеться, почувши назву "Шельменко-денщик". Ця класична комедія-водевіль протягом багатьох десятиліть не полишає сцени театрів. І цілком закономірно - адже тут присутні усі складові успіху: соковитість, яскравість характерів, хитромудра інтрига, що її плете бувалий в багатьох бувальцях Шельменко, прагнучи з`єднати закохану пару. А поруч наївно-комічні батьки - патріархальні поміщики Шпаки і, ясна річ, жених, що безнадійно залицяється. Усе це, помножене на акторський кураж та багатобарвність театральних засобів, породжує веселе, дотепне не без моралі дійство. Фото та анотації надано театром.

5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 24
5.4
5.2
5.5
5.8

Вистава "Три товариші" – це перше звернення театру до творчості Еріха Марія Ремарка (1898-1970). Основною темою його романів є історія «втраченого покоління», соціально-політичні проблеми, якими жила Європа між двома Світовими війнами, а прообразами героїв ставали друзі та рідні з близького оточення. Так, перша дружина письменника Юта, здоров’ям якої Ремарк опікувався ціле життя, стала прообразом героїні роману «Три товариша». Актуальність та гострота проблем, безкомпромісність у виборі тем та сила художнього слова письменника прирекли його на еміграцію. У 1932 році Ремарк покинув Німеччину та оселився у Швейцарії. У 1939 році переїхав до США, де у 1947 році отримав американське громадянство. Але найболючішим фактом його біографії і, в той же час, жорстким доказом глибини осягнення та передчуття катаклізмів політичного життя Європи ХХ століття стало спалення його творів на вогнищі нацистської «інквізиції». Сюжет роману «Три товариша» (1936), який продовжує тему«втраченого покоління», розгортається у Німеччині в 1928 році. Троє друзів, які пройшли Першу світову війну - Роберт Локамп, Отто Кестер і Ґотфрід Ленц - тримають невеличку, малоприбуткову автомайстерню. Перипетії їхнього життя, кохання Роберта до молодої Патриції Хольман, спогади, від яких не можуть отямитися головні герої, власне, всі події роману пов’язані та розгортаються на фоні економічної, політичної кризи в міжвоєнній Німеччині. Болем за покоління, яке, пройшовши жахи Першої Світової війни, переживши світову кризу, моральне зубожіння і політичний апокаліпсис, просякнуті всі романи Ремарка. На його творах виховувалися і наші шестидесятники. Він перетворився на володаря думок цілого покоління. Саме в період «відлиги» з’явилися перші переклади Ремарка в Радянському Союзі. Ним зачитувалися, його герої спонукали до дії, виховували внутрішню свободу і вселяли віру… Тоді ніхто навіть уявити не міг, що пройде час і ми знову віч-на-віч зустрінемося із ворогом – жорстким, нахабним й безпринципним. І знову будуть гинути кращі з кращих і постане проблема соціальної адаптації людей, що бачили смерть. Фото та анотації надано театром.