Ніна Гіляровська
Творчий шлях Ніна Василівна розпочала 1967 року на сцені Запорізького театру ім. Щорса після закінчення Київського державного театрального інституту ім. Карпенка-Карого.
З 1971 році працює в театрі імені Івана Франка.
З перших же кроків у мистецтві актриса виявила неабиякий хист, тяжіння до ролей трагедійного плану, до відтворення особистості із складним внутрішнім світом.
Більшість із ролей, що створила Ніна Василівна, ввійшли до «золотого фонду» мистецтва України: Анна «Ярослав Мудрий» І. Кочерги, Олеся «Незабутні» за Довженком, Софійка «Касса Маре» І. Друце, Зуборжат «В ніч місячного затемнення» М. Каріма, Рашель «Васса Железнова» М. Горького, Райна «Шоколадний солдатик» Б. Шоу, Меланка «Суд і полум’я» за І. Франком.
Справжнім потрясінням для глядачів стала Гіляровська-Соня в «Дяді Вані» А. Чехова. Саме ця робота виявила всю глибину таланту актриси, неймовірну правду у передачі почуттів героїні. Н. В. Гіляровська була визнана кращою з виконавець цієї ролі.
Внутрішня гнучкість, артистизм, пластичність, своєрідне сценічне мислення, тонке відчуття жанру першоджерел позначилися на її роботах: Марія «Вибір» за Ю. Бондарєвим, Лікерія «Зимовий вечір» М. Старицького, Ольга «Три сестри» А. Чехова, Параска «Сто тисяч» І. Карпенка-Карого, Секлита «За двома зайцями» М. Старицького, Годувальниця «Батько» А. Стріндберга, Альбіна «Адвокат Мартіян» Лесі Українки.
Мистецтво Ніни Василівної Гіляровської – завжди хвилююче, відкрите для сприйняття. Актриса протягом багатьох років щедро дарує свій талант, дбаючи про відродження духовності нашої нації. Останні її роботи – Джулія «Поміж небом і землею», Мати Оксани «Урус-шайтан» І. Афанасьєва, Баба Параска «Кайдашева сім’я» І. Нечуй-Левицького, Мати Йорана Перссона в «Еріку XIV» А. Стріндберга – стали яскравим свідченням непересічності творчої палітри Майстрині.
в яких задіяна Ніна Гіляровська
Легендами овіяна історія Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка, який з 1926 року оселився за цією адресою. Непростими, проте сповненими мистецьких шукань були роки становлення колективу, що розпочав свою діяльність 1920 року у Вінниці. Очолив його видатний український режисер, театральний діяч, актор Гнат Петрович Юра, який керував ним з 1920 по 1964 рр. Завдяки його енергії рік за роком створювалась Академія сценічного мистецтва. Зараз головним художником театру є учень Лідера, Андрій Александрович-Дочевський.
З перших сезонів Національний театр Франка був лабораторією української п’єси. Більшість класиків української драматургії ХІХ–ХХ століть отримали першопрочитання своїх творів на сцені театру Франка. В кожного театру є п’єса, яка багато років служить візитною карткою, своєрідним брендом театру. Для Національного театру імені Івана Франка такою п’єсою є "Украдене щастя" патрона театру – Івана Франка.
З 1978 по 2001 рр. театр очолював Сергій Володимирович Данченко. Йому належить розробка моделі поняття «національний театр». За двадцять три роки керування Сергій Данченко вивів український театр на європейський рівень, примусив говорити про нього в контексті світового, виховав не одне покоління акторів.
З 2001 по 2012 роки театр очолював Митець, неординарна творча особистість, актор безмежного діапазону Богдан Ступка. Прагнучи розширити художню палітру, він запрошував на постановки режисерів із діаметрально-протилежними творчими засадами, театральними школами. З театром співпрацювали режисери з Росії, Польщі, Грузії, Канади. Відкрилася експериментальна сцена – Театр у фойє, яка репрезентувала творчі пошуки молодих режисерів, акторів, сценографів, драматургів. Навесні 2012 року з ініціативи Богдана Ступки з нагоди 75-річчя від дня народження видатного Майстра режисери Сергія Володимировича Данченка при театрі відкрилася Камерна сцена, яка названа на честь Митця.
У 2012-2017 роках колектив очолював Народний артист України, відомий режисер Станіслав Мойсеєв. З його постановками знайомі глядачі численних міст України та за її межами. Він працював в містах Сумах та Ужгороді. 15 років, керував Київським академічним Молодим театром.
З 2018 року генеральним директором-художнім керівником є Михайло Захаревич, який працював на посаді директора з 1992 року. З 2017 року головний режисер театру Дмитро Богомазов.
