З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image

Ганна Ваховська

Художник з освітлення.
Біографічні дані:
Ми знайшли 7 вистав, в яких
бере участь Ганна Ваховська
4.2 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
3.8
4.0
4.6
4.2

За мотивами однойменної п'єси Теннесі Вільямса. П'єса «Трамвай “Бажання”» (1947 р., дослівний переклад з англійської – «Трамвай на імення жага») – один із найпопулярніших творів не лише Теннесі Вільямса, а й світового театру та кінематографу в цілому. Жорстка драматична колізія, напруженість та глибина діалогів, непересічність сценічних образів, гранична відвертість прагнень та емоцій, що керують героями, зробили цей твір магнетично захоплюючим і дарували авторові Пулітцерівську премію (1948 р.), та прижиттєве визнання класиком сучасної драми ХХ століття. Основою сюжету є долі двох сестер – Бланш та Стелли, які зростали в затишному родинному маєтку «Прекрасна мрія», гадаючи і вірячи, що благополуччя, добро, щастя і любов супроводжуватимуть їх завжди. Але життя, фатум? внесли в мрії дівчат свої корективи. Нагадавши, що щастя – це лише миттєвість. Смерть батька стала початком руйнації ідеалів. Стелла першою полишила «Прекрасну мрію», натомість перетворившись у «жрицю культу жадання» в особі свого чоловіка Стенлі Ковальського. Минуло 10 років, в домі Ковальських з'являється сестра Стелли Бланш. На її долю випало пережити всі етапи подальшої руйнації і, головне, знищення «Прекрасної мрії». На відміну від Стелли, яка знайшла свій клаптик примарного щастя у вирі всепоглинаючої сили жаги, Бланш лишилася вірною ідеалам «Прекрасної мрії». Ані втрати близьких, ані переслідування та цькування оточуючих не змогли знищити її душі, відчайдушного, можливо, й ілюзорного і наївного бажання, саме бажання, а не жаги істинної краси та любові. Проте невблаганний фатум, скерований жагою, зробив своє діло, перетворивши прекрасну мрійницю на невротичку. Для Бланш зустріч із сестрою та події, що розгортаються в родині Ковальських, стають фатальними… Фото та анотації надано театром.

5.4 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 8
5.4
5.0
6.0
5.4

«Morituri te salutant» – вистава за творами майстра української психологічної новели Василя Стефаника (1871-1936 рр.). Його твори, в основному трагічного напрямку, змальовують буденність сільського життя, ті драми, які відбуваються день при дні, навіть без усвідомлення героями значення і суті їх. Інсценізація новел, що її втілив режисер-постановник Дмитро Богомазов, друге звернення театру до творчості В. Стефаника. У 2006 році в театрі у фойє О. Білозубом була створена вистава «Голодний гріх» за новелою «Новина». В основі сьогоднішньої версії новели: «У корчмі», «Сама саміська», «Вечерня година», «Святий вечір», «Май», «Сон», «Сини», «Гріх», «У нас все свято». В них оповідаються буденні історії: про батьків та дітей, чоловіка та жінку, народження і смерть, сни і дійсність, тяжку працю і вічну надію на краще. В цих сюжетах, як в житті, постійно переплітаються трагічні і комічні ситуації. Різні події, різні характери, але єднає їх головне – людська гідність. Які б випробування доля не посилала, до якої б межі у своїй моральній та фізичній скруті не доходила людина, вона має вистояти. Навіть на порозі вічності кинути виклик життю. Для режисера-постановника, автора інсценізації Дмитра Богомазова (який не вперше звертається до творчості В. Стефаника) головним стало знайти внутрішню композицію вистави, яка, набувши кінцевої театральності, передала б всю поліфонію тем і образів. Так з’явилася музична форма вистави, яка стала камертоном сприйняття подій, надала їм багатоплановості, метафоричної образності і в той же час демократичної відвертості дійства. Саме музика, пісня розкриває найтонші, найпотаємніші порухи душі, її сумніви, страждання, очищає її і вселяє надію. Фото та анотації надано театром.

5.2 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 15
5.1
4.9
5.5
5.5

П’єса сучасного англійського драматурга Пітера Квілтера «Незрівнянна» (2005) як і більшість творів автора присвячена мистецтву, спроможному творити дива, фантастично впливати на людей, зачаровувати, захоплювати, відкриваючи в кожному талант добра, світла, щиросердності, краси. У центрі оповіді — реальна історія неординарної особистості кінця ХІХ — початку ХХ століття Флоренс Фостер Дженкінс (1868–1944 рр). "Американська піаністка та співачка (сопрано) — одна з найперших представниць «аутсайдерської музики», що стала відомою завдяки повній відсутності музичного слуху, почуття ритму та вокального таланту. Не дивлячись на це, вона вважала себе неперевершеною вокалісткою…" (матеріал із Вікіпедії). Чи дійсно її бажання співу було таким відчайдушним, що на власні кошти вона виступала на численних сценах Америки, чи, можливо, Флоренс були притаманні якісь незбагненні флюїди, або ж вона володіла магнетизмом, який зачаровував глядачів, примушував знов і знов вслухатися в дивні рулади її голосу, поринати в одержимість натури, що змітала канони партитур і вільно парила поміж нотами. Так чи інакше, але ця жінка була фантастичною, незбагненною, незрівнянною — Актрисою. Не випадково ж за перші п’ять років п’єсу було переведено 15 мовами, її постановку здійснено у 22 країнах світу. Взявши за основу п’єсу Пітера Квілтера «Незрівнянна», Анатолій Хостікоєв як режисер і актор та Наталія Сумська як актриса вибудовують ідеальний світ, в якому не існує зла, заздрощів, горя, всіх тих бід, які супроводжують людину протягом життя. Тут царює музика, краса фантастичного світу театру і неймовірне, ідеальне єднання людських душ. Фото та анотації надано театром.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
6.0
6.0
6.0
6.0

У травні 2009 року на сцені Театру у Фойє відбулась прем'єра вистави «На полі крові», за драматичною поемою Лесі Українки. Автор ідеї, режисер-постановник Юрій Розстальний. За час, що минув, вистава з успіхом побувала на численних міжнародних фестивалях, гастрольних турне в містах України, Мюнхені, Парижі. Драматична поема «На полі крові» відноситься до низки творів Лесі Українки, які написані на біблійні сюжети. В центрі оповіді легенда про Юду, котрий долає шлях від любові до Ісуса та беззастережної віри в його вчення до розчарування за яким зрада. «Поле крові» – це клаптик землі, що куплений на гроші, отримані Юдою за зраду. «Поле крові» - це душа людини, в якій живе вічний конфлікт Добра і Зла. Автор, а разом з нею і режисер-постановник Юрій Розстальний, славнозвісний міф переводять у реальну історію людини, яка довічно приречена на самотність, як розплату за злочин, якому не має виправдання. Мотив провини-покарання-спокути, за яким стоїть відповідальність людини за події у світі, вибір між добром і злом — це вічні категорії стали поштовхом для продовження роботи над біблійною темою в творчості Лесі Українки. На полі крові У травні 2009 року на сцені Театру у Фойє відбулась прем’єра вистави «На полі крові», за драматичною поемою Лесі Українки. Автор ідеї, режисер-постановник Юрій Розстальний. За час, що минув, вистава з успіхом побувала на численних міжнародних фестивалях, гастрольних турне в містах України, Мюнхені, Парижі. Драматична поема «На полі крові» відноситься до низки творів Лесі Українки, які написані на біблійні сюжети. В центрі оповіді легенда про Юду, котрий долає шлях від любові до Ісуса та беззастережної віри в його вчення до розчарування за яким зрада. «Поле крові» – це клаптик землі, що куплений на гроші, отримані Юдою за зраду. «Поле крові» - це душа людини, в якій живе вічний конфлікт Добра і Зла. Автор, а разом з нею і режисер-постановник Юрій Розстальний, славнозвісний міф переводять у реальну історію людини, яка довічно приречена на самотність, як розплату за злочин, якому не має виправдання. Мотив провини-покарання-спокути, за яким стоїть відповідальність людини за події у світі, вибір між добром і злом — це вічні категорії стали поштовхом для продовження роботи над біблійною темою в творчості Лесі Українки. На полі крові У травні 2009 року на сцені Театру у Фойє відбулась прем’єра вистави «На полі крові», за драматичною поемою Лесі Українки. Автор ідеї, режисер-постановник Юрій Розстальний. За час, що минув, вистава з успіхом побувала на численних міжнародних фестивалях, гастрольних турне в містах України, Мюнхені, Парижі. Драматична поема «На полі крові» відноситься до низки творів Лесі Українки, які написані на біблійні сюжети. В центрі оповіді легенда про Юду, котрий долає шлях від любові до Ісуса та беззастережної віри в його вчення до розчарування за яким зрада. «Поле крові» – це клаптик землі, що куплений на гроші, отримані Юдою за зраду. «Поле крові» - це душа людини, в якій живе вічний конфлікт Добра і Зла. Автор, а разом з нею і режисер-постановник Юрій Розстальний, славнозвісний міф переводять у реальну історію людини, яка довічно приречена на самотність, як розплату за злочин, якому не має виправдання. Мотив провини-покарання-спокути, за яким стоїть відповідальність людини за події у світі, вибір між добром і злом — це вічні категорії стали поштовхом для продовження роботи над біблійною темою в творчості Лесі Українки. Фото та анотації надано театром

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 29
5.8
5.8
5.9
5.8

Ця вистава – вже друге звернення театру до матеріалу. У 1981 році, в постановці В.Оглобліна та виконанні акторів В.Івченка і С.Олексенка – це була одна з найяскравіших і найкасовіших вистав репертуару. Черга за квитками – стояла від метро «Хрещатик», а сама вистава пройшла більше 700 разів. Тоді ж Анатолій Хостікоєв зіграв роль Антоніо, і В.Оглоблін казав: «Антоніо — Хостікоєв, це друга його велика роль у театрі Франка. Він був дуже хороший, темперамент збігався з італійським». У 2003 році цю ж п’єсу було поставлено як антрепризу театральної компанії “Бенюк і Хостікоєв”, де А.Хостікоєв був і режисером, і виконавцем. Сьогодні італійська комедія знову повертається на сцену нашого театру. До речі, гратиметься вистава в декораціях Ярослава Нірода, створеними за ескізами 1981 року. В легкій і невибагливій комедії положень звучить тема родинних відносин, збереження дому та порятунку сім’ї як головної опори в житті кожної людини. Главі великої італійської родини Леоніда Папагатто, можна вибачити все: і дрібні крадіжки продуктів на званих обідах і вечерях, і створення міфічного благодійного фонду підтримки бідних родин, тому що весь цей калейдоскоп подій затіяний ним заради однієї мети – благополуччя своїх близьких. Щаслива розв’язка – заслужена нагорода артистичному і чарівному шахраєві. Фото та анотації надано театром.

Ліс
« Ліс » Комедія
5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 13
5.5
5.4
5.8
5.4

П’єса «Ліс» (1870) – третє звернення театру до спадщини класика світової драматургії Олександра Миколайовича Островського (1823-1886). У 1946 році була поставлена п’єса «Остання жертва», у 1948 – «Без вини винуваті». Дія п’єси «Ліс» відбувається в маєтку доброчесної вдови Раїси Павлівни Гурмижської. Після смерті чоловіка, на її плечі лягли турботи управління маєтком, хазяйством, лісом. Крім того вона прийняла до себе свою небогу Аксюшу, опікується сином своєї колишньої подруги, збіднілим юнаком Олексієм Булановим… Гурмижська збирається одружити Олексія і Аксюшу, та раптова новина від служниці Уліти, про те, що Олексій – закоханий в іншу - кардинально міняє плани вдови. Адже «інша» – то сама Гурмижська! А тут, ще й звідки не візьмись – погостювати приїжджає небіж Раїси Павлівни, якого вона не бачила більше 15 років, що може завадити новим планам Гурмижської… Для режисера-постановника Дмитра Богомазова у створенні сценічної версії відправною точкою стала відверта театральність. Адже ж Островський - «яскравий акторський автор», який дає можливість створення неординарних характерів. До того ж, у п’єсі одними з головних персонажів є актори. Саме вони, розігруючи оточення, переводять сюжет з трагедійної площини у комічну. Ці благородні лицарі сцени примушують дійових осіб стати безпосередніми учасниками їхнього спектаклю, їхньої гри, яка ламає систему сталих правил і дарує людині свободу, здатність дивуватися, закохуватися, бути самим собою. У виставі задіяний зірковий ансамбль театру. Фото та анотації надано театром.

5.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 6
6.0
5.8
6.0
5.8

Одна з найпопулярніших в українській літературі та найбільш знакова для театру п'єса Івана Франка «Украдене щастя» під завісу ювілейного 100-го сезону повертається на франківську сцену. Нова версія, що її пропонує режисер Дмитро Богомазов, принципово відрізняється від багатьох знаних інтерпретацій. Пропонуючи сучасну за своєю сценічною лексикою виставу, режисер відходить від соціально-побутових, етнографічних подробиць. Історія трикутника Микола-Анна-Михайло трансформована в багатошарову психологічну притчу не лише про неможливість побудови щастя на нещасті іншого і не лише про «вкрадене» щастя і жадання своєрідного реваншу, що керує героями. Конфлікт протистояння оголений до глибинних, сутнісних категорій людського існування: обітниця, зрада, пристрасть, честь, совість, прощення. Об'єднуючи взаємовиключні поняття, руйнуючи наше стале їх сприйняття, режисер перетворює історію взаємин персонажів та подій на парадоксальне існування, переносячи їх в інший вимір свідомості, який існує за своїми законами і відплати потребує відповідної. Проте режисер уникає конкретної відповіді: що або хто керує вчинками героїв: Бог? Фатум? Чи вир цього незбагненного виміру, який затягує, спокушає, бавиться долями, обіцяє, заманює, доводить людину до шаленства, коли вона, втрачаючи себе, переступає межу людських законів та Божих заповідей. І вже не людина – істота, насолоджуючись сподіяним, не контролюючи себе, власноруч затягує зашморг безвиході.