Ігор Равицький

Глядачам пощастить побувати за одне відвідування театру на трьох комедіях. До того ж, подивитися їх зблизька – на відстані кількох кроків від акторів. А сюжети кожної з театральних новел – такі, що хочеться озирнутись: чи ніхто не здогадався, що все це списано з тебе або твоїх сусідів. Кожна з цих маленьких комедій має свій сюжет: у першій історії жінка будь-що силиться влаштувати особисте життя; у другій – чоловікові, як кажуть, «біс в ребро», а покинута дружина за нього бореться; у третій – сталася з чоловіком неймовірна халепа, що годі й казати! Треба прийти і подивитися всі три комедії – і поспівчувати людям, дуже симпатичним, хорошим людям, які заслуговують на те, щоб жити у щасті та в парі, і посміятися разом з ними.

Це звичайний випадок з життя: одна жінка зайшла познайомитися з іншою, яка живе по сусідству … Вони приблизно одного віку. Кожна прожила свою велику життя. Тільки вони різні: одна – з міста, друга – сільська. При знайомстві відчулося, що вони – як з різних галактик … Кого любити, кого ненавидіти – хто розбере? Один Бог знає. Через шквал пристрастей ці жінки знаходять дорогу до істини, до розуміння. Виявляється, у них так багато спільного, вони, врешті-решт, – споріднені душі… Глядачі дивляться виставу на надзвичайно близькій відстані від акторів. Стають не просто свідками того, що відбувається, але й свого роду учасниками сценічної дії.

Хтось стверджує, що Одеса – це не місто, а Рай. Інші кажуть, що Одеса – справжній, що зачаровує оазис в пустелі Космосу. А що ж – самі одесити? А вони просто живуть тут. І, звичайно, посміхаються, коли чують чергову баєчку про себе … А як живуть вони, чим живуть, яким повітрям дихають? Про це, власне кажучи, і та п’єса, яку створили колись три талановитих і молодих тоді одесита – Георгій Голубенко, Леонід Сущенко та Валерій Хаїт. І назвали її “Старі будинки”. І поставили по ній уявлення, де головну роль виконував легендарний Михайло Водяний. Що й казати, запам’яталося багатьом! І так полюбилося, що через кілька десятиліть вже в нашому театрі поставив Ігор Равицький цей спектакль, і зазвучав він під новою назвою “Місто мого дитинства” – по-новому, але зберігши те неперевершене тепло одеське, яким славиться з давніх часів наша чорноморська перлина . Тому одесити одеситам відтворять на сцені нашу з вами улюблену і рідну Одесу. Погодьтеся, це варто подивитися і послухати

Все починається з любові, чи не так? Про любов пишуть, про неї створюють кінострічки та вистави. Про неї сперечаються, але завжди – мріють. Навіть якщо любов стикається з тим, що несе людині жахлива війна. Молода одеська драматург Ганна Яблонська написала свою п’єсу «Сімейні сцени» ще до того, як в життя українців XXI століття увірвалися воєнні реалії. Але передчуття талановитої авторки виявилося чи не пророцьким… Однак, не станемо заздалегідь вдаватися до перипетій сюжету. Зазначимо лише, що у виставі зайняті митці різних поколінь. Різний світогляд, різні погляди на життя, різне ставлення до подій, що відбуваються, – все це разом узяте створює достовірну, глибоку за своєю суттю, картину сімейного життя, до того ж, опаленого війною, хоча її в сюжеті не названо.

П’єса «2 Ангели, 4 Людини» – драматургічний дебют відомого письменника-сатирика, радіо та телеведучого Віктора Шендеровича. В цій дуже смішній комедії поєдналися світи – реальний і віртуальний. Божественне і земне. Роздуми про життя і про смерть. …В реальному житті сталися неймовірні події. Ситуація з категорії абсурдних: до головного героя комедії приходить ангел… який,  виявляється, не дух безтілесний, а  істота, що п’є, їсть, лається… вимагає земних благ. Ось так, панове, не відчиняйте двері своєї квартири незнайомцям, тим паче – вночі!