З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Ігор Равицький

Ігор Равицький

Режисер, автор музичного оформлення.
Народний артист України

Художній керівник Одеського українського театру – від вересня 1988 року по жовтень 2017 року.

Ігор Миколайович Равицький народився 4 листопада 1946 року в м. Дрогобич Львівської області в театральній родині: батько – Микола Петрович Равицький – відомий театральний режисер, народний артист України, мати – Аліса Борисівна Равицька – актриса.

Освіту здобув в Київському державному інституті театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого – на режисерському факультеті (курс  режисури М. Верхацького
та І. Чебаненка). Рік випуску – 1969-й.

1969 – 1974 рр. – працював режисером в Сумському театрі ім. М. Щепкіна;

1974 – 1976 рр. – проходив стажування в Московському Малому театрі у режисера Б. Равенських;

1976 – 1988 рр. – головний режисер Сумського театру драми та музичної комедії ім. М. Щепкіна;

1984 р. – запрошений як режисер на постановку вистави «Тев’є-молочник» за повістю Шолом-Алейхема (п’єса Г. Плоткіна) до Одеського українського театру;

Вересень 1988 р. – жовтень 2017 р. – художній керівник Одеського академічного українського музично-драматичного театру імені В. Василька.

З 1993 по 1996 рр. – майстер курсу акторської майстерності в трирічній студії кіноактора при Одеській кіностудії. То був останній набір студії. Випускники курсу були запрошені на роботу в театри Одеси, зокрема, до Одеського українського театру були запрошені артисти Алла Бродська та Євген Юхновець.

З 1994 року почав активно зніматися в кіно.

З 2006 по 2009 рр. викладав акторську майстерність в Одеському Національному університеті ім. І. І. Мечникова;

З 2009 р. – в Одеській музичній академії.

З приходом Ігоря Равицького до Одеського українського театру в якості художнього керівника колектив бере курс на пошук нових засобів сценічної виразності, складання оригінального, сміливого, актуального, сучасного  репертуару.

Почали діяти, крім основної сцени, експериментальні сценічні майданчики: творча майстерня «Глядач на сцені» і «Сцена 38». До театру запрошуються на постановки відомі режисери: Гедрюс Мацкявічюс, Алессіо Бергамо, Владислав Троїцький, КЛІМ, Дмитро Богомазов, Юрій Одинокий, Нікіта Гріншпун, Андрій Бакіров та інші.

Під керівництвом Равицького театр увійшов до п’ятірки театрів-лідерів сучасного театрального процесу в Україні.

В 2006 році Одеський український театр, очолюваний народним артистом України Ігорем Равицьким, набув високого статусу «Академічний театр».

Художній керівник театру народний артист України протягом трьох десятиліть збирав у колектив талановитих митців, які спроможні вирішувати  найскладніші, сучасні творчі завдання.

За три десятиліття Ігор Равицький поставив на сцені театру понад 30 вистав.

Його вистави – яскраво видовищні, з талановитим акторським ансамблем, наскрізь пронизані музикою, актуальні за проблематикою.

В творчому доробку режисера Ігоря Равицького  – твори світової й української класичної драматургії, сучасні п’єси.

Саме за ініціативи Ігоря Равицького були проведені театральні фестивалі, зокрема: Перший театральний фестиваль «Класика на сцені», присвячений 100-річчю від дня народження В. Василька (Одеса, 1993 р.), Перший Всеукраїнський фестиваль сучасної української драматургії (Одеса, 1998 р.), втілено багато цікавих мистецьких, культурно-просвітницьких проектів.

Біографічні дані:
Роки життя: 04.11.1946 – 29.10.2017
Місце народження: Україна, місто Дрогобич
Освіта: Київський національний університет кіно, театру і телебачення ім. І. Карпенка-Карого
Ми знайшли 5 вистав, в яких
бере участь Ігор Равицький

Глядачам пощастить побувати за одне відвідування театру на трьох комедіях. До того ж, подивитися їх зблизька – на відстані кількох кроків від акторів. А сюжети кожної з театральних новел – такі, що хочеться озирнутись: чи ніхто не здогадався, що все це списано з тебе або твоїх сусідів. Кожна з цих маленьких комедій має свій сюжет: у першій історії жінка будь-що силиться влаштувати особисте життя; у другій – чоловікові, як кажуть, «біс в ребро», а покинута дружина за нього бореться; у третій – сталася з чоловіком неймовірна халепа, що годі й казати! Треба прийти і подивитися всі три комедії – і поспівчувати людям, дуже симпатичним, хорошим людям, які заслуговують на те, щоб жити у щасті та в парі, і посміятися разом з ними.

Кого люблю…
« Кого люблю… » Трагікомедія

Це звичайний випадок з життя: одна жінка зайшла познайомитися з іншою, яка живе по сусідству … Вони приблизно одного віку. Кожна прожила свою велику життя. Тільки вони різні: одна – з міста, друга – сільська. При знайомстві відчулося, що вони – як з різних галактик … Кого любити, кого ненавидіти – хто розбере? Один Бог знає. Через шквал пристрастей ці жінки знаходять дорогу до істини, до розуміння. Виявляється, у них так багато спільного, вони, врешті-решт, – споріднені душі… Глядачі дивляться виставу на надзвичайно близькій відстані від акторів. Стають не просто свідками того, що відбувається, але й свого роду учасниками сценічної дії.

Місто мого дитинства
« Місто мого дитинства » вистава на 2 дії, за п'єсою "Старі будинки"

Хтось стверджує, що Одеса – це не місто, а Рай. Інші кажуть, що Одеса – справжній, що зачаровує оазис в пустелі Космосу. А що ж – самі одесити? А вони просто живуть тут. І, звичайно, посміхаються, коли чують чергову баєчку про себе … А як живуть вони, чим живуть, яким повітрям дихають? Про це, власне кажучи, і та п’єса, яку створили колись три талановитих і молодих тоді одесита – Георгій Голубенко, Леонід Сущенко та Валерій Хаїт. І назвали її “Старі будинки”. І поставили по ній уявлення, де головну роль виконував легендарний Михайло Водяний. Що й казати, запам’яталося багатьом! І так полюбилося, що через кілька десятиліть вже в нашому театрі поставив Ігор Равицький цей спектакль, і зазвучав він під новою назвою “Місто мого дитинства” – по-новому, але зберігши те неперевершене тепло одеське, яким славиться з давніх часів наша чорноморська перлина . Тому одесити одеситам відтворять на сцені нашу з вами улюблену і рідну Одесу. Погодьтеся, це варто подивитися і послухати

Все починається з любові, чи не так? Про любов пишуть, про неї створюють кінострічки та вистави. Про неї сперечаються, але завжди – мріють. Навіть якщо любов стикається з тим, що несе людині жахлива війна. Молода одеська драматург Ганна Яблонська написала свою п’єсу «Сімейні сцени» ще до того, як в життя українців XXI століття увірвалися воєнні реалії. Але передчуття талановитої авторки виявилося чи не пророцьким… Однак, не станемо заздалегідь вдаватися до перипетій сюжету. Зазначимо лише, що у виставі зайняті митці різних поколінь. Різний світогляд, різні погляди на життя, різне ставлення до подій, що відбуваються, – все це разом узяте створює достовірну, глибоку за своєю суттю, картину сімейного життя, до того ж, опаленого війною, хоча її в сюжеті не названо.

П’єса «2 Ангели, 4 Людини» – драматургічний дебют відомого письменника-сатирика, радіо та телеведучого Віктора Шендеровича. В цій дуже смішній комедії поєдналися світи – реальний і віртуальний. Божественне і земне. Роздуми про життя і про смерть. …В реальному житті сталися неймовірні події. Ситуація з категорії абсурдних: до головного героя комедії приходить ангел… який,  виявляється, не дух безтілесний, а  істота, що п’є, їсть, лається… вимагає земних благ. Ось так, панове, не відчиняйте двері своєї квартири незнайомцям, тим паче – вночі!