З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Федір Ольховський
Федір Ольховський

Федір Ольховський

Актор.
Заслужений артист України

Провідний майстер сцени Київського академічного драматичного театру на Подолі.
У 1985 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і ТБ ім. І. К. Карпенка-Карого (художній керівник курсу – народний артист СРСР А. Гашинський).
З 1985 по 1987 рік працював у Харківському академічному російському драматичному театрі ім. О. С. Пушкіна.
У театрі з 1988 року.
У театрі на Подолі є такий жарт під час розприділення ролей, коли називають якусь жіночу роль, кажуть, що це Ольховський має грати. А все тому що у виставі «Фараони» він грає головну роль, Миколу Тарана. За сюжетом герой у компанії друзів, випивши, засинає, йому сниться сон, що вони перетворюються в жінок. І усю виставу він грає жінку. Після цієї вистави Віталій Юхимович запропонував ставити виставу «Дивакуватий Журден» по Булгакову, і актору випала роль пані Журден, що дуже полюбилася глядачам.

Біографічні дані:
Дата народження: 23.11.1960 (61 рік)
Місце народження: Україна, місто Київ
На сцені з 1988 року (34 роки)
Освіта: Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого
Актор  є  резидентом театрів:
Віталій Малахов
Віталій Малахов
Художній керівник
5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 340
5.2
5.2
5.4
5.4

Театр на Подолі на чолі з Віталієм Малаховим з'явився на мистецькій території Києва в 1987 році. Комерційний успіх став можливим завдяки довгостроковому договору з тюменською нафтодобувною компанією. Театр вирушає на гастролі на південь Західного Сибіру. Зароблені кошти витрачаються на облаштування сцени та поліпшення фінансового становища трупи. Протягом семи років з моменту свого народження Театр на Подолі був практично мандрівним, і в кожному турне отримував визнання. Так, британська газета «Обсервер» порівнювала виставу «Ніч чудес» з «бездонним океаном під час шторму». У 1993 р. видання «Гардіан» відзначило високу художню цінність музичної вистави про протиборство зі смертю «Бенкет під час чуми» з огляду на Чорнобильську трагедію. Про театр, що ризикнув привезти дві шекспірівські вистави («Сон літньої ночі» та «Яго» за мотивами «Отелло») до стриманої Великобританії й завоював популярність в очах преси та публіки, із захопленням писали «Таймс», «Файненшіал таймс» та інші. Трупа Театру на Подолі була визнана однією з найкращих у програмі найпрестижнішої імпрези в Единбурзі (Шотландія), де водночас показували вистави близько 900 труп. У 1994 р. Театр на Подолі отримав статус державного. Академічні театри Києва завжди заслуговують на особливу увагу. У 2006 р. за видатні досягнення в розвитку українського драматичного мистецтва цього статусу набув і Театр на Подолі. У 2015 р. будівля театру закривається на дворічну реконструкцію. Оновлений Театр на Подолі запрошує глядачів на вистави формату 5D з використанням технологічних можливостей мобільної сцени, нового звукового обладнання, проекційного екрана, снігових установок. Театр активно займається благодійницькою діяльністю, влаштовуючи особливі вечори для людей з обмеженими можливостями. На його сцені проходять вистави для людей з вадами зору та порушенням слуху, театр обладнаний з урахуванням потреб людей з інвалідністю (є пандус і ліфт).

Ми знайшли 11 вистав, в яких
бере участь Федір Ольховський
Лист Богу
« Лист Богу » Оповідання
5.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 7
4.9
4.9
5.0
5.1

«Дорогий Товариш Бог!.. Скоро Пейсах, наше головне з тобою свято…» Сентиментальна розповідь про містечкового божевільного, який восени 1947 року пише та відправляє поштою листа Всевишньому з проханням подарувати йому п’ятдесят рублів. Лист потрапив до рук начальника селищної міліції й несподівано зачепив його суворе серце.

ОБЕЖ
« ОБЕЖ » Комедія
5.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
4.8
4.6
5.0
5.4

Говорити для жінки так само важливо, як дихати. Бути почутою не менш цінно, ніж бачити. А потреба у суспільній роботі інколи навіть сильніша, ніж потреба у сім’ї. «Жінка – не ложка, поїв, помив і знов поїв. Жінка – це людина, частина суспільства». Але коли таких поборниць справедливості збирається ціле товариство, про яку роботу може йти мова? Якщо твоїй колезі зраджує чоловік, а у сусідки роман з секретарем її ж благовірного. Кому потрібні буденні турботи, якщо за них не поставлять пам’ятник? Інша справа допомогти нещасному племені Манджуко, що постраждало від жорстокості тирана Чунг-Чанг-Хуя. Ці та інші проблеми неймовірно турбують членкинь славного об’єднання “ОБЕЖ”. Вистава, поставлена за п’єсою сербського комедіографа Бранислава Нушича, стала однією із найуспішніших постановок Києва середини 80-х років минулого століття (режисером виступила Ірина Молостова). Та пройшла на аншлаг рекордну кількість разів. Сьогодні театр на Подолі пропонує власну версію!

4.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
4.5
4.5
4.5
5.0

Від Даніеля втекла дружина, тому хлопець палить горе в провині й квапить комісара поліції знайти втікачку. Місцевому кюре він обіцяє все простити, якщо до нього повернеться Елізабет. І тоді кюре приводить до нього жінку, що називає себе його дружиною. Але Даніель заявляє, що із цією жінкою він не знайомий, про що він і заявляє комісарові поліції. Усі вирішили, що Даніель збожеволів. Зненацька з`ясовується, що в зниклої Елізабет помер дядюшка-мільярдер і вона - єдина його спадкоємиця.

Ніколи не знаєш, який літак для тебе приземлиться востаннє. Розповідь київського письменника зі світовим ім'ям – Андрія Куркова на сцені театру перетворилася у чорну комедію. Але це не цинічне глузування над смертю, це життєва історія: абсурдна, нереальна, але «по понятиям» і за законом. Логіка і правила невблаганні речі, хай інколи вони, і не мають резону. Вистава повна гумору, пісень і добрих жартів. Безодня безглуздості встановлених норм відкривається лише фінальними акордами...

4.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
4.5
5.0
5.5
4.5

Так що ж таке це саме «єврейське щастя» знають всі і в той же час не знає ніхто, навіть самі шукачі цього самого щастя. Тому не поспішайте ні плакати, ні сміятися. Не поспішайте і висновки передчасно робити. Зазвичай ми настільки сліпі, що не бачимо факту того, що володіємо всіма необхідними якостями, щоб стати щасливими. Ось так і герой дійства "Ревізія-Шмавізія" не помічає, що щастя весь цей час було поруч. Вистава «Ревізія-Шмавізія» це заключна частина трилогії Анатолія Крима «Розповіді про єврейське щастя». Подивившись виставу, ви переконаєтеся, що ніяке воно не єврейське, хоча і написана розповідь з неповторним гумором і колоритом, на який здатний тільки дуже талановитий автор.

5.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
5.8
5.8
5.8
6.0

Ці слова мають різні значення, але все набуває одного відтінку, коли починається війна. Тоді люди знімають маски. І кожен стає тим, ким він є. Боягузи, гульвіси, негідники, шахраї - живуть серед нас, але у мирний час вдають порядних людей. «Вічно живі» - на перший погляд, історія однієї дівчини, наречений якої пішов на війну. Але це лише на перший погляд. Якщо зануритися глибше, то побачите сім'ю, у якій відображена ціла держава, а може, і цілий світ. Для когось обов’язок – це взяти зброю і піти на передову, хтось цілодобово працює, воскрешаючи поранених, хтось продовжує вчити дітей, хтось продовжує любити і чекати. Але є ті, хто не бажає змінювати свої звички, ті для яких танці, пісні та кортежі дорожчі за людське життя. Вистава не розділяє людей на хороших і поганих. Вона відтворює справжнє життя, а не ілюструє військові гасла, якими вони були як 75 років тому, так і зараз.

5.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
6.0
5.8
6.0
5.8

У 1930 році Михайло Булгаков написав інсценізацію безсмертної поеми Миколи Гоголя "Мертві душі" для МХАТу. Письменник ввів у текст п`єси образ Першого, що дуже нагадував самого Гоголя. З 1931 року в постановку включився К. С. Станіславський, і вистава стала реалістичною, в дусі системи Станіславського. Душа безсмертна, вона є втіленням божественного начала в людині, а мертві душі на бізнес - це безумство, це край гріхопадіння, та в нашому божевільному світі про душу геть забули... І це свавілля - наслідок деградації суспільства, його руйнації.

4.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
4.5
4.5
4.5
5.8

Щоб не належати до «другосортного народу», Мина Мазайло намагається змінити своє українське прізвище на російське, співзвучне прізвищу Єсенін. У родині розігралася справжня трагедія. Син Мини - свідомий українець Мокій - засуджує батьків вчинок. На допомогу приїхала тітка Мотя. От вона якраз вважає, що краще бути десять разів згвалтованою, ніж один раз українізованою.

5.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
5.0
5.0
5.0
5.0

Люди, ховаючись від самотності та депресій, знаходять втіху у штучному інтелекті, що здається наділеним людськими рисами. Але не є людиною. П’єса «Навігатор» грузинського автора Лаши Бугадзе – символ інфантилізму. Головний герой, перебуваючи вже у зрілому віці, лишається хлопчаком. Він не зазнав кохання, не був бунтарем, не очолював футбольну команду. Та ступені дорослішання має пройти кожен, навіть якщо йому вже за сорок. Покохати навігатор, знайти у його жіночому голосі однодумця – крик відчаю чи безумство? Чому люди перестали помічати одне одного та в чому причини відокремлення від суспільства – у новій виставі театру на Подолі досліджує режисерка Тамара Трунова. Фото: Іра Марконі

5.1 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
5.5
4.3
5.5
5.0

Це історія про розбагатілого, нерозумного пана, який всіма силами намагається увійти у вищий світ дворянства. Наймає вчителів співу, танцю, вчиться хорошим манерам, а головне – це видати дочку заміж за заморського принца, собі ж завести молоду коханку-дворянку.

5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 21
5.2
5.2
5.4
5.5

Мелодраматична історія про пошук кохання, запропонована Іваном Вирипаєвим, ілюструє сучасну модель стосунків. Сьогодні, коли ми маємо знання про все, люди отримують його без особистого досвіду, існуючи в сухих теоріях, невмінні почути ближнього і внутрішньому спустошенні, оскільки кокаїн, алкоголь і бездушні роздуми про Буддійську порожнечу не дають героям того наповнення і щастя, якого всі так пристрасно чекають. Чекають, але нічого не роблять для того, щоб це щастя подарувати тим, хто поруч з ними. Головний герой Девід після смерті дружини не може відпустити її і продовжити жити далі. Часто він з нею розмовляє і відмовляється повірити в те, що сталося … Перебуваючи в кайданах своєї прив’язаності, вона приводить його до думки, що усі його страждання викликані тим, що він так і не любив її по-справжньому, саме тому він нещасний, адже «щастя – це робота, яку будь-що-будь, потрібно виконати добре». Сценічний простір, в якому перебувають герої, нагадує чи то велику душову кабінку, чи психлікарню. Чи зможуть вони позбутися своїх страждань і почати працювати на своє щастя?