Федір Карбишев

 «Єврейський годинник» – це яскрава та гостра, смішна та глибока, стильна та сучасна постановка про наше життя. У 2004- му році ця п»єса перемогла на «Коронації слова», а в 2012-му вистава стала улюбленим твором київських глядачів. Знайомі обличчя цілого сузір`я відомих акторів, кожен з яких перевтілюється просто на очах у різних персонажів настільки, що їх вже неможливо впізнати, створюють живе диво театру. Дія починається о 5 годині ранку у сквері, де проститутка рятує багатого єврейського бізнесмена від самогубства. Він дарує їй годинник, де час рухається у зворотньому напрямку. Цей годинник, переходячи з одних рук до інших, пов`язує між собою абсолютно незнайомих дуже колоритних персонажів – депутатшу, вчительку, сутенера, політолога, охоронника, врачиху, бізнесмена, проститутку та янголів, що чомусь працюють у психлікарні. Їхні історії та долі переплітаючись створюють зухвало закручений детективний сюжет. Анекдотично кумедні у своїх хибних прагненнях, раптом вони розуміють, що є вища сила, яка не глузує, а рятує.

Вистава відрізняється від усіх попередніх постановок цієї п'єси оригінальним режисерським рішенням, яке базується на історичній достовірності особистого життя автора і його долі. Режисери постановки визначили її жанр, як романтична комедія. Впізнаваність сьогоднішніх ситуацій і типажів в героях першої половини минулого століття робить її актуальною і сучасною. Комізм поведінки персонажів, підкреслені цікавими акторського знахідками, неоднозначність трактування кожної, навіть найменшої ролі, велика кількість психологічних нюансів, зворушливість і глибина робить цю виставу справжньою насолодою для театральних гурманів.

До безсмертних текстів Лопе де Вега не було додано жодного слова, але дещо змінена фабула, збагачено і виведено на перший план роль Арнарди, а деяких інших персонажів навпаки скорочено, як і п’єсу в цілому. Музичне рішення вистави складається із двох частин – з одного боку це фонограма, що скомпонована з шедеврів іспанської класичної гітари, ідея якої належить Катаріні, а з іншого – жива гітара і пісні, що спеціально для цієї вистави склав і виконує Віктор. Цікавою режисерською знахідкою було зробити листи кохання, з яких починається інтрига, червоного кольору і їх дуже багато, а наприкінці вони заповнюють собою майже всю сцену. Так само червоним стало все, до чого торкаються закохані. Інший режисерській хід, що так сподобався багатьом глядачам – три наречені в одному домі з одним коханням на трьох та одна жінка у трьох іпостасях, коли текст однієї героїні звучить відлунням з вуст двох інших. А райські пташки, що символізують надію кожного з героїв, у фіналі опиняються в одному гнізді у невеликій скрині, де б мали бути папери на графський спадок. Таким чином у фіналі вистави стверджується думка, що найцінніше – це коли «душа може здійснити свою надію», а справжнє кохання – здатність допомогти людині її здійснити.