З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Ірина Дорошенко
Ірина Дорошенко
Ірина Дорошенко
Ірина Дорошенко
Ірина Дорошенко
Ірина Дорошенко

Ірина Дорошенко

Актор, асистент режисера.
Народна артистка України

Творча біографія Ірини Євгенівни Дорошенко розпочалася на сцені Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка у 1978 році одразу після закінчення Київського державного театрального інституту ім. Карпенка-Карого.

З перших же кроків на кону франківців актриса заявила про себе як про особистість неординарну із глибоким внутрішнім світом. Постійне самовдосконалення, азарт до роботи стали в принаді створення образів глибоко психологічних, натур своєрідних, які притягують внутрішньою силою характеру, які здатні на граничний вчинок. Такими були: Віка з «Вибору» за Ю. Бондарєвим, Людмила «Васса Железнова» М. Горького, Марія з «Патетичної сонати» М. Куліша, Майя із «Санаторійної зони» М. Хвильового, Годл і Хавва з «Тев’є-Тевеля» за Шолом-Алейхемом, Гонерілья «Короля Ліра» В. Шекспіра, Катерина Іванівна «Брати Карамазови» Ф. Достоєвського. Образи поліфонічні, глибинні, багатошарові і магнетично привабливі.

Окремою сторінкою у житті актриси стала Анна в «Украденому щасті» Івана Франка. Тактовно, не порушуючи малюнку вистави, з великим акторським пієтетом поставилася актриса до цієї легендарної для франківців вистави, віднайшовши свої свіжі, неповторні нюанси, що сповнили образ незнаною, пронизливою трагедійністю.

І в той же час Актриса так само віртуозно артистична в інших жанрових стихіях: мюзиклі, комедії і навіть фарсі. Прикладом можуть стати ролі, що увійшли до Золотого фонду національного сценічного мистецтва: Ваніна «Житейське море» І. Карпенка-Карого, Панночка «Хто зрадить Брутта?» за М. Гоголем, Тезефіна «Енеїда» І. Котляревського, Бетті Далфіт «Кар’єра Артура Уі» Б. Брехта, Пані Монтрей «Маркіза де Сад» Ю. Місімо. Досконально відчуваючи і розуміючи природу театру, Ірина Дорошенко блискуче вишукана у ролі Еммі Госуілл в «Кіні IV» Г. Горіна; розсудливо жорстка Олена в «Сентиментальному круїзі» Т. Кандали, відчайдушно-беззахисна і в той же час зваблива Ліза у «Маленьких подружніх злочинах» Е.-Е. Шмітта; сповнена шарму, інтриг Марселіна у «Весіллі Фігаро» Бомарше; зворушливо мрійлива Агафія Тихонівна в «Одруженні» за М. Гоголем.

На грані трагіфарсу створила актриса образ Лєни з п’єси Н. Ворожбит «Квітка Будяк». Її Лєна ніби увібрала в себе біль всіх жінок нашого сьогодення, які шукали і не знайшли сенсу буття. Прожили ніби своє і не своє життя.

Робота Ірини Дорошенко – Аманда з вистави «Скляний звіринець» Т. Уільямса – стала справжнім бенефісом Майстрині. За дві години сценічного часу вона проживає разом із своєю героїнею ціле життя. Не лише жінки, матері, яка прагне щастя собі і своїм дітям; занурюючись в нетри авторського тексту, актриса ніби розчиняється в ньому. Події, епоху, відчуття – глядач починає сприймати виключно через Аманду-Дорошенко. Вона веде нас лабіринтами душ загубленого покоління, розкриває нам високу трагедію талановитої людяності, яка заблукала в самотності жорстокого світу. Відчуває, знає це і все ж продовжує жити, даруючи оточуючим хоч ілюзію щастя.

Протягом багатьох років Ірина Дорошенко багато і плідно виступає на радіо, телебаченні, знімається в кіно. Свій істинно народний, національний талант актриса щедро дарує своїм глядачам, дбаючи про духовність і відродження нашої культури.

Біографічні дані:
Дата народження: 19.06.1957 (65 років)
Місце народження: Україна, місто Київ
На сцені з 1978 року (44 роки)
Освіта: Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого
Актриса  є  резидентом театрів:
Михайло Захаревич
Михайло Захаревич
Художній керівник
5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 505
5.4
5.3
5.6
5.4

Легендами овіяна історія Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка, який з 1926 року оселився за цією адресою. Непростими, проте сповненими мистецьких шукань були роки становлення колективу, що розпочав свою діяльність 1920 року у Вінниці. Очолив його видатний український режисер, театральний діяч, актор Гнат Петрович Юра, який керував ним з 1920 по 1964 рр. Завдяки його енергії рік за роком створювалась Академія сценічного мистецтва. Зараз головним художником театру є учень Лідера, Андрій Александрович-Дочевський. З перших сезонів Національний театр Франка був лабораторією української п’єси. Більшість класиків української драматургії ХІХ–ХХ століть отримали першопрочитання своїх творів на сцені театру Франка. В кожного театру є п’єса, яка багато років служить візитною карткою, своєрідним брендом театру. Для Національного театру імені Івана Франка такою п’єсою є "Украдене щастя" патрона театру – Івана Франка. З 1978 по 2001 рр. театр очолював Сергій Володимирович Данченко. Йому належить розробка моделі поняття «національний театр». За двадцять три роки керування Сергій Данченко вивів український театр на європейський рівень, примусив говорити про нього в контексті світового, виховав не одне покоління акторів. З 2001 по 2012 роки театр очолював Митець, неординарна творча особистість, актор безмежного діапазону Богдан Ступка. Прагнучи розширити художню палітру, він запрошував на постановки режисерів із діаметрально-протилежними творчими засадами, театральними школами. З театром співпрацювали режисери з Росії, Польщі, Грузії, Канади. Відкрилася експериментальна сцена – Театр у фойє, яка репрезентувала творчі пошуки молодих режисерів, акторів, сценографів, драматургів. Навесні 2012 року з ініціативи Богдана Ступки з нагоди 75-річчя від дня народження видатного Майстра режисери Сергія Володимировича Данченка при театрі відкрилася Камерна сцена, яка названа на честь Митця. У 2012-2017 роках колектив очолював Народний артист України, відомий режисер Станіслав Мойсеєв. З його постановками знайомі глядачі численних міст України та за її межами. Він працював в містах Сумах та Ужгороді. 15 років, керував Київським академічним Молодим театром. З 2018 року генеральним директором-художнім керівником є Михайло Захаревич, який працював на посаді директора з 1992 року. З 2017 року головний режисер театру Дмитро Богомазов.

Ми знайшли 8 вистав, в яких
бере участь Ірина Дорошенко
5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 14
5.7
5.4
5.6
5.8

Роман «Ідіот» є одним з надзвичайно складних, непересічних за авторськими ідеями та граничною відвертістю їх художнього втілення серед творів світової класики. За висловом письменника, «головна думка роману – змалювати позитивно прекрасну людину. Складніше цього немає в світі нічого і особливо – зараз». Достоєвський ніби досліджує, що відбуватиметься з людиною, яка наділена абсолютними чеснотами, якщо вона потрапить у сучасне суспільство, яким чином складуться її стосунки з оточуючими і який вплив вона матиме на них, а вони на неї? Як кожен з романів Ф. М. Достоєвського, «Ідіот» насичений численними персонажами, кожен з яких володіє певними таємницями, вони також є визнаними майстрами інтриг, карколомних, неочікуваних душевних сповідей. Практично будь-хто з персонажів міг би стати героєм окремого роману чи повісті. Більшість з них знаходяться у стані хворобливого пошуку себе, ідеалу, сенсу буття і існують на межі життя, боротьби із Гординею, Пристрастями та готові до Самозречення в ім'я ближнього. Як і в романі, центральною фігурою постановки є образ князя Мишкіна та історія, що сталася із ним після того, як він повернувся в Санкт-Петербург через 4 роки після лікування у Швейцарії. З першої хвилини Мишкін потрапляє у вир неймовірних подій, що стрімко затягують, наперекір бажанню, перетворюючи його на співучасника. Неординарність Мишкіна, правдолюбство, безпосередність, дитяче світосприйняття, сповнене добрих намірів, розпалюють, провокують шаленство в кожного з оточуючих і мчать у прірву катастрофи. Зустріч з Рогожиним, родинами генерала Єпанчина та Іволгіна, жертовне хворобливе захоплення? Любов? До Настасії Пилипівни, що породжує певною мірою по дитячому фанатичне бажання її порятунку, свята віра у добро, людину штовхає героя палко доводити всім і кожному, що ненависть, заздрість, користолюбство, безчестя руйнують не лише душу кожного, але й спроможні розчавити світ як такий. І в цьому запалі він втрачає відчуття реальності… Роман «Ідіот» написаний Ф. М. Достоєвським у 1868-1869 роках, але й сьогодні він заворожує глибиною психологічної відвертості, художньою довершеністю та майстерністю геніального літератора. «Моє велике бажання – бути людиною. Багато зустрічаємо осіб, але мало серед них людей, – людей у повному значенні цього слова. Дуже важко визначити, що це таке, але можна сказати, що людина – це особа, яка, якщо не під кожним, то під багатьма оглядами, справляє на нас враження. Зустрівшись із такою людиною, ви відходите від неї кращим…» – Блаженніший Любомир Гузар. Фото та анотації надано театром.

5.7 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 8
5.8
5.6
5.8
5.5

«Скляний звіринець» – п’єса одного з найвідоміших драматургів Америки XХст., класика світової літератури, «американського Чехова» - Теннессі Уїльямса, написана у 1944 році. В центрі уваги – маленька американська сім’я. Мати, що мріє про успішне майбутнє своїх дітей і весь час розповідає про свої минулі успіхи, донька, що живе у світі крихких ілюзій, і син, що мріє займатись творчістю, а натомість – працює у взуттєвому магазині. Є у виставі і батько, що покинув їх багато років тому і подався у мандри, залишивши сім’ю на тендітних плечах дружини, і ще маленького сина. В певний момент, «американська мрія» зустрічається з реальністю, і от чи виявиться вона спроможною суперечити дійсності – залежить від кожного з героїв. Тут іронія поєднується зі зворушливою наївністю, прагматизм – з жертовністю, дотепність – із розпачем, а крізь щоденний побут проступає висока трагедія: трагедія втрачених можливостей, пошуку і втрати гармонії та прекрасного, надто крихких і беззахисних для існування у світі, трагедія згаяного часу, який неможливо повернути. Що важливіше: обов’язок перед родиною і зв’язок з найближчими людьми чи обов’язок перед собою і пошук власного шляху? П’єса про те справжнє, найважливіше і найнеобхідніше, чого ми не помічаємо у щоденній біганині, і без чого світ перетворюється на велику людську пустелю. Фото та анотації надано театром.

5.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
4.8
4.8
5.2
5.0

Не можеш ти зрости, як дуб чи осокір, – Не вийся вколо них, у власну силу вір, І хоч зостанешся при вирості малому, Будь зобов'язаний собі лише самому...

5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 24
5.4
5.3
5.5
5.2

Практично не існує великого сценічного колективу, чи то драматичного, чи оперного, на афіші якого б не зустрічалося ім’я великого реформатора театру Бомарше. Його творчість надихала велетнів музики Моцарта та Дж. Россіні, для багатьох акторів участь у його п’єсах ставала доленосною. Стосовно вистави на сцені Національного академічного драматичного театру імені І.Франка, над якою працювала постановочна група на чолі із заслуженим артистом України, неодноразовим лауреатом премії “Київська Пектораль” Юрієм Одиноким, то в цьому плані франківці продовжують славні традиції своїх корифеїв. Адже ж в перший сезон заснування театру імені І.Франка у далекому 1920 році ця п’єса була поставлена фундатором колективу, видатним режисером, актором Гнатом Петровичем Юрою, який виконав в ній головну роль Фігаро. Сьогоднішнє покоління франківців, звертаючись до безсмертної комедії, у своїй виставі використовує переклад, що його здійснив свого часу Г.П.Юра і присвячує цю роботу пам’яті великих попередників, які виходили на кін театру імені І.Франка Фото та анотації надано театром.

5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 9
5.7
5.1
5.8
5.4

«Сторонні серед нас» є першопрочитанням п'єси сучасного канадського драматурга Аарона Бушковськи на українській сцені. Вже сама назва є певною мірою символічною і розкриває головну ідею твору: у швидкоплинності нашого, такого прагматичного життя ми часто-густо проходимо повз ближніх своїх, не чуємо одне одного. У нас немає часу, а інколи і бажання, зупинитися, кожен, не помічаючи того, поступово байдужіє, а потім перетворюється на стороннього. У п'єсі представлено різні покоління. В кожного з персонажів є своя «правда». Кожен зосереджений на власних проблемах в житті, що сповнене амбіціями, які існують, тягнуться роками. Самі ці нез'ясовані, «незручні», делікатні родинні теми та непорозуміння не дають можливості людям зробити крок на зустріч одне одному. Таким чином, зникають поняття милосердя, доброти і, врешті решт, зникає вічна категорія Любові. Людина перестає бути людиною і йде на неймовірні за своєю жорстокістю вчинки: спочатку зраджує найрідніших їй людей, наступним кроком є приниження гідності та методичне, щоденне, моральне вбивство. Для постановочної групи на чолі з режисером-постановником Петром Ільченком, не важливо в якій країні відбуваються події, головним є аби людина не почувалася самотньою і ніхто з нас ніколи не опинився би сам на сам, серед ночі, просто неба, на зупинці… Як головні герої п'єси Габрієль та Майкл, які волею долі, віднайшли потрібні слова аби почути і зрозуміти один одного. Фото та анотації надано театром.

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 13
5.8
5.8
5.9
5.7

«Річард ІІІ» У. Шекспіра — одна із тих п’єс, яка протягом багатьох століть не перестає захоплювати глядачів, режисерів, акторів цілого світу. Сценічну версію, що її представляє сьогодні театр, здійснив режисер-постановник Автанділ Варсімашвілі, знаний грузинський режисер театру та кіно, художній керівник Тбіліського державного академічного російського драматичного театру імені О. Грибоєдова. Він же є автором музичного оформлення. Художник-сценограф та художник по костюмах Міроні Швелідзе. Для прихильників театру нагадаємо, що у 2003 році митець разом із Робертом Стуруа здійснив на сцені театру постановку «Цар Едіп» Софокла. Для авторів вистави однією із головних тем стало прискіпливе дослідження сутності небезпечних і незбагненних лабіринтів психології самотньої, приниженої як природою, так і оточуючими, людини. Діалектика перетворення страждання на злочинства й тиранію. Каліцтво Річарда, як це не парадоксально, в інтерпретації режисера дарує йому внутрішню свободу та химерне відчуття влади над людьми. Річард-самітник, позбавлений реальних почуттів, як вправний режисер-лялькар та віртуоз-актор, починає «забавки», які породжує його хворий мозок. Азарт гри призводить до шаленства, «Річард любить Річарда…», за яким безодня. У виставі задіяний зірковий склад акторів. РІЧАРД ІІІ — Богдан Бенюк.

4.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
4.0
4.0
4.0
4.0

Генрік Ібсен

5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 24
5.4
5.2
5.5
5.8

Вистава "Три товариші" – це перше звернення театру до творчості Еріха Марія Ремарка (1898-1970). Основною темою його романів є історія «втраченого покоління», соціально-політичні проблеми, якими жила Європа між двома Світовими війнами, а прообразами героїв ставали друзі та рідні з близького оточення. Так, перша дружина письменника Юта, здоров’ям якої Ремарк опікувався ціле життя, стала прообразом героїні роману «Три товариша». Актуальність та гострота проблем, безкомпромісність у виборі тем та сила художнього слова письменника прирекли його на еміграцію. У 1932 році Ремарк покинув Німеччину та оселився у Швейцарії. У 1939 році переїхав до США, де у 1947 році отримав американське громадянство. Але найболючішим фактом його біографії і, в той же час, жорстким доказом глибини осягнення та передчуття катаклізмів політичного життя Європи ХХ століття стало спалення його творів на вогнищі нацистської «інквізиції». Сюжет роману «Три товариша» (1936), який продовжує тему«втраченого покоління», розгортається у Німеччині в 1928 році. Троє друзів, які пройшли Першу світову війну - Роберт Локамп, Отто Кестер і Ґотфрід Ленц - тримають невеличку, малоприбуткову автомайстерню. Перипетії їхнього життя, кохання Роберта до молодої Патриції Хольман, спогади, від яких не можуть отямитися головні герої, власне, всі події роману пов’язані та розгортаються на фоні економічної, політичної кризи в міжвоєнній Німеччині. Болем за покоління, яке, пройшовши жахи Першої Світової війни, переживши світову кризу, моральне зубожіння і політичний апокаліпсис, просякнуті всі романи Ремарка. На його творах виховувалися і наші шестидесятники. Він перетворився на володаря думок цілого покоління. Саме в період «відлиги» з’явилися перші переклади Ремарка в Радянському Союзі. Ним зачитувалися, його герої спонукали до дії, виховували внутрішню свободу і вселяли віру… Тоді ніхто навіть уявити не міг, що пройде час і ми знову віч-на-віч зустрінемося із ворогом – жорстким, нахабним й безпринципним. І знову будуть гинути кращі з кращих і постане проблема соціальної адаптації людей, що бачили смерть. Фото та анотації надано театром.