З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Дмитро Захоженко
Дмитро Захоженко
Дмитро Захоженко
Дмитро Захоженко

Дмитро Захоженко

Режисер, художник з освітлення.

Перший режисер України (мабуть), який вирішив покинути ІТ-сферу та піти в театральне середовище;

Засновник та куратор освітнього театрального проекту «Європейські студії» у театрі «Сузір’я»;

Створив виставу «Світ в горіховій шкаралупі» по книзі Стівена Хокінга;

Для роботи над виставою «Світ в горіховій шкаралупі», Дмитро написав листа Хокінгу в Англії та попросив його записати відео, де той читає шекспірівський монолог «Бути або не бути». Втім, ідея не втілилася через здоров’я науковця;

Любить читати актуальну сучасну драматургію і в той же час – середньовічні містерії;

Перфекціоніст detected! Відомо, що навіть після того, як прем’єра відбулася, Дмитро все одно дописує ночами нові сцени ;);

Почерком Дмитра у виставах є використання відео-проекції. Хоче поекспериментувати з елементами ігрового кіно на сцені. І має давню мрію – винести на театральну сцену відеогру.

Біографічні дані:
Місце народження: Україна, місто Херсон
Освіта: Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого
Актор  є  резидентом театрів:
Ольга Пужаковська
Ольга Пужаковська
Художній керівник
5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 85
5.6
5.4
5.6
5.6

Театр Лесі – це простір. Сцена, рубка, фойє, кабінети, коридори, гримерки, галереї, цехи, балкони і кімнати з мітлами. Театр Лесі – це люди, які наповнюють простір. Чоловіки і жінки.  Без огляду на вік, національність, релігію чи сексуальну  орієнтацію. Театр Лесі – це питання, відповіді на які шукають ці люди. Актуальні і вічні, загальнолюдські і вузькопрофільні, персональні і злободенні, закриті і відкриті. Найважливіше – бажання їх ставити. Цей театр пережив карколомні злети і падіння. Якщо лише перелічити всі його назви, то це займе цілий великий абзац. Ми не будемо цього робити зараз. Не тому, що хочемо їх забути. Для нас важливо їх пам’ятати. Для нас також очевидно, що ми – це тут і зараз. І саме ми зараз – Львівський академічний драматичний театр імені Лесі Українки. І кожне слово в цій довгій назві має значення для нас. Львів. Важко переоцінити значення міста, яке об’єднало нас всіх. Покоління митців та інтелектуалів, які працювали і працюють тут сьогодні, витворили благодатне середовище, яке надихає та спонукає творити – чесно і відповідально. Академія. Статус «академічного», який ми отримали у 2017 році, сприймаємо одночасно як відзнаку минулих здобутків, так і аванс майбутнім. Нам близьке визначення академії, як такого собі платонівського «оливкового гаю» – сприятливого, безпечного середовища для творчості; як  простір, де без ворожості та осуду сприймають експерименти і, навіть, помилки, вітають дебютантів та переосмислюють/критикують класиків. Драма. Серед усього різноманіття жанрів сучасного театру, наш акцент досі стоїть на драмі. Якщо точніше – на тексті. Для нас слова Шекспіра так само важливі і цікаві, як і твої міркування, чи думки, наприклад, шахтарів з Добропілля. Леся Українка для нас – не бронзовий монумент. Без перебільшень, це абсолютно актуальна рольова модель для сучасних українок та  українців. Її мистецька та інтелектуальна спадщина надихає нас “тримати спину рівно” та щоразу обирати позицію критичного погляду і дієвого потенціалу. Слова її сучасниці та товаришки Ольги Кобилянської – #бутисобіціллю – ми обираємо як довготермінове завдання, яке кожен і кожна з нас ставить перед собою. Як це – «бути собі ціллю»? Для нас це означає бути надійними партнер(к)ами, бути відповідальними і чесними – перед собою і своїми колегами та колежанками. . Бути собі ціллю – це означає прагнути більшого. Ми переконані –  якщо кожен і кожна із нас роззирнеться та пошукає в собі сили зробити трішки більше, ніж зазвичай – для своєї родини, справи, країни, – то світ зміниться. Щодня ми мотивуємо себе зробити трошки більше, для того, щоб театр Лесі, який сьогодні об’єднав тебе і мене, ставав кращим. Ставав цікавішим, розумнішим, зручнішим, красивішим – а разом з ним і ми. Театр – мистецтво колективне. В цьому його сила і слабкість  водночас. Аби бути сильнішими, для нас принципово є формувати таку атмосферу в команді, де кожен і кожна має право заявити про свої прагнення та отримати можливість їх реалізації – не тільки як актОр, але і як Актор. Бо ми переконані, що театр не повинен обслуговувати чиїсь інтереси чи втамовувати амбіції лише одного авторитарного лідера. Для нас театр – це вільне мистецтво, яке творять вільні люди. Нам хочеться говорити про сучасне і актуальне, про тут і зараз, про те, що буде викликати в тебе відчуття причетності. Бо в широкому розумінні, театр – це люди: ті, які промовляють і ті, які слухають, а між тим – те, як вони впливають одне на одного.

Слава Жила
Слава Жила
Художній керівник
5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 245
5.2
5.1
5.4
5.3

Театр «Актор» був заснований у 1987 році відомим актором театру і кіно, народним артистом України Валентином Шестопаловим. Саме він поставив на перше місце у театрі особистість артиста: «Для мене театр «Актор» – це спосіб самоствердження, реалізація потаємних творчих мрій... Ми не зачиняємо двері ні перед ким». Перші чотири сезони «Актор» працював у новому для Києва форматі театру-кафе. У 2017 році директором та художнім керівником театру «Актор» став Слава Жила. Зберігаючи і поважаючи надбання минулого, команда створює сучасну мистецьку історію – робить театр, де гармонійно співіснуватимуть сучасні та класичні, перевірені часом вистави, від молодих та досвідчених режисерів. Театр розвиває свою діяльність у чотирьох напрямках: Актор. КЛАСИКА – традиційні вистави за класичними творами; Актор.UNDERGROUND – постановки творів сучасних українських і закордонних авторів; Актор.KIDS – дитячі казки у виконанні відомих акторів театру та кіно; Актор. ДОМАШНІЙ ТЕАТР – це лабораторія, де професійні режисери працюють із непрофесійними акторами.

Публікації

Фемінізм, дефіле та килими на стінах. Колективне інтерв’ю з творцями вистави «Top Girls»

У Львівському академічному драматичному театрі імені Лесі Українки знову прем’єра. Інтерв'ю з головним режисером театру Дмитром Захоженком, сценографом Олексієм Хорошком, художницею з костюмів Марією Антоняк та композиторами вистави Володимиром Помірко і Оксаною Цимбаліст

17:20 - 22 квiтня 2021
694
0
0
Ми знайшли 11 вистав, в яких
бере участь Дмитро Захоженко
5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 8
5.1
5.4
5.4
5.3

«НОВЕЧЕНТО (1900-й)» сучасного італійського письменника Алессандро Барікко - це легка, захоплива, бентежлива, щира історія музиканта, що все життя провів на кораблі, ні разу не ступивши на берег. Розглядаючи мінливі обличчя пасажирів, він з’єднався з життям цілого світу, налагодив діалог з усім людством і переклав це на мову музики. Мову надлюдську і правічну. Знаково, що «НОВЕЧЕНТО (1900-й)» – вперше за існування нашого театру - грається у вітальні мікросцени, де зазвичай глядачі відпочивають в очікуванні початку театрального дійства. У виставі цей простір перетворюється то на музичний салон корабля, то на мистецьку галерею. У виставі звучить жива музика і, здається, майже відчутно запах моря. На стінах зали проступають обличчя відомих акторів і режисерів. Молодий актор Станіслав Мельник знаходиться у діалозі з цими метрами, вписуючи власне існування у багату традицію Театру, що так само, як і музика для його героя, перетворюється для нього на саме життя.

4.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 9
4.4
4.6
4.6
5.0

478296000 подихів робить людина в середньому за життя. Дихання - це ритм. Дихання не можна ні побачити, ні схопити, тільки відчути і почути. Нескінченне число. Півмільярда подихів. Зворотний відлік часу. "Легені" - вистава про повітря. Про простор. Про час. Про планету. Про людей, що живуть поруч з нами, жадібно дихаючих киснем. Про тиху дрімоту тропічних лісів. Про глибоководних риб. Про сліди динозаврів в пустелі. Про мурах, які будують спільний дім. Про маленькі рішеннях, які назавжди змінюють наше життя. Про саме життя, яке є невидимим потоком, що змиває все на своєму шляху. Про 1700 подихів, які зробить кожен з нас за час цієї вистави.

5.4 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 21
5.3
5.2
5.4
5.5

Valentino приголомшив модною колекцією вишиванок. Тіна Кароль заспівала український гімн у ризькому аеропорту. Понад 1 мільйон українців щороку емігрують за кордон. Та не зважаючи на кризу, Україна залишається першим у світі експортером соняшникової олії. «Patris» – вистава про двох молодих журналістів, що шукають на київському вокзалі свою власну внутрішню батьківщину. Свій шлях і своє кохання. 20 документальних інтерв'ю, власне журналістське розслідування. Пісні, бійки, відбірна лайка, трохи алкоголю для глядача, та ще менше легких наркотиків. Вистава про наше сьогодення – сумне й смішне одночасно.

5.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
6.0
6.0
5.5
6.0

«Пан Лампа» – іммерсивна вистава для дітей від 6 до 106 років. Разом з акторами ми потрапимо у чудернацький світ дитячих фантазій, страхів, викликів та перемог. Але ми не загубимось на шляху, адже з нами завжди буде Пан Лампа. І хоч це звичайнісінький дідусь, та голова його світиться, наче справжня лампа. «Пан Лампа» – казка, побудована з 10 коротких новел. Разом із дідусем та його турботливою онучкою Псюхою ми зустрінемо дивакуватих персонажів: Бабцю Драпцю, яка ходить догори дригом, сестер Кусюк, що є найнезвичайнісінькими блохами у світі, Пані Страшинську, яка більше за все на світі любить лякати дітей (але ж ми їй не дамо!) До нас завітає сама Пані Сонце і бозна-хто ще. Химерні друзі будуть співати, бешкетувати та вирішувати найскладніші життєві питання. Щоб у фіналі зрозуміти просту істину: коли ділишся своїм внутрішнім світлом – його лиш більшає. Вистава буде на Новій сцені, але глядацькі місця розташовані прямо на сцені, а не в залі, як зазвичай, бо глядачі залучені до гри!

5.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
6.0
5.8
6.0
5.8

Історії про мрії і тривоги від чотирьох випадкових жінок, котрі на мить вивільнились з лещат щоденної рутини.  Історії про чоловіків, які зазвичай розповідають в день 8-го березня. Історії про своє тіло, які інколи розповідають, сидячи в салоні краси. Історії кар’єрного росту і карколомних падінь, які показують зворотній бік життя кожної з них –  сексуальної красуні, милої домогосподарки, завзятої професіоналки та люблячої матері. Історії про те, як, насправді, складно чоловікам і жінкам жити поруч щасливо і поважати одне одного. Так, в цій п’єсі є чоловік і він помирає в кінці. Так, це – спойлер, але це очевидно від початку, без огляду на вашу стать.

5.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
6.0
5.5
6.0
6.0

Замість вчепити квітку на груди, вона кидає її йому прямо в обличчя і тікає. Що він робить? Йде шукати цвіт папороті, аби владнати стосунки з норовливою дівчиною. Хто трапляється йому на шляху? Група безпритульних акторів, які вмовляють його подивитись їхню виставу. Вистава, звичайно, ж про любов. Що ж іще дивитись в час літнього сонцестояння! Мабуть, вистава була не така вже й цікава, бо він заснув прямо посеред дійства. Квітку тим часом здобуває вона. І він уже не наречений, а сам Купало. Вона – Марена. Вона вже не тікає. Цього разу вона – вмирає. Ніхто нікого не рятуватиме. Всі знають, що «завтра» і так настане. Варто лише прокинутись. Що об’єднує сновид і закоханих? Вони найбільш беззахисні. У виставі використовуються уривки п’єси «Сон літньої ночі» Вільяма Шекспіра (в перекладі Юрія Лісняка), поеми «Метаморфози» Овідія (в перекладі Андрія Содомори), 38-й сонет Вільяма Шекспіра (в перекладі Наталії Бутук). А також пісні гурту «YAGODY» та пісня Kings and beggars – A L'entrada del temps clar.

5.2 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 6
5.3
4.8
5.5
5.2

За сюжетом Август та Юлія знайомляться в Інтернеті, маючи спільне прагнення: звести рахунки з життям. Щоб здійснити задумане молоді люди відправляються у доволі романтичний куточок – норвезькі фьорди, де власне, через прагнення вмерти, юні максималісти знаходять необхідні їм сенси життя. Як саме відбувається екзистенційне «прозріння»: через трагічне сприйняття реальності або через близькість реальної трагедії? Режисер Дмитро Захоженко вважає: «Август і Юлія прагнуть дійти до краю і побачити справжнє. Майже з перших рядків вони дістаються «верхньої точки», прагнучи «зробити ЦЕ разом». Як виявилося, гостросюжетний початок дозволяє подіям розвиватися цілком вільно, навіть смішно, дещо безглуздо, але зворушливо і по-справжньому». У постановці використані прийоми інтерактивного спілкування з глядачами. Саме під час вистави всі бажаючі можуть приєднатися до групи у соціальних мережах, де буде відбуватися голосування, обмін фото, публікуватимуться лінки, відеостріми. Хоча спілкування в групі не є обов’язковим, все ж, на думку режисера-постановника, це дозволятиме розкрити тему постановки більш об'ємно. Безперечно, це – експеримент. З простором, який за годину з маленької зали розширюється до масштабів безкрайніх фьордів; з почуттями, які змінюються від нігілістичних до всепрощення і кохання; з реальністю, яка потягом вистави мандрує з відеопроекції на екрані до зали із акторами і глядачами, занурюється у соціальні мережі, виринає у тексті п'єси і врешті знаходиться кожним окремо і всіма разом у чомусь спільному. Можливо, це спільне є почуттям довіри?

5.1 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 8
4.9
4.8
5.1
5.5

Дикий театр замахнувся на Вільяма, мать його шоб довго жила, Шекспіра. Бо старий британець шось знав. РІЧ РІЧ це історія трьох братів. Історія про владу, що роз'їдає мов ржа. Про те, що рожеві окуляри б'ються скельцями всередину. Що навіть кумівство та вислуга років не гарантує спокійної пенсії. Що таргани виживуть за будь-яких обставин. Що народна любов та високі рейтинги - то велика спокуса, а жертва - не завжди свята Що важко бути "поза політикою" і залишатись порядною людиною. Жити, блядь, важко. Ніколи не можна бути впевненим, що Середньовіччя - то про минуле, а не про тепер. З одного боку – треш, а з нашого – сувора дійсність в ніжних обіймах постправди. P.S. Брейгель-старший би ридав, а Шекспір сміявся: бо дух його ще живий! Ходіть до театру, любіть мамочку та не плутайте – наш Річард другий, а не третій. Будь-яке співпадіння з нашими реаліями – може бути випадковим.

Хакер, якого прозвали Ляльководом, починає втручатися в політику. Тоді «9-й Відділ» Міністерства Суспільної безпеки, спецпідрозділ поліції, оснащений за останнім словом техніки, отримує наказ розслідувати цю справу і зупинити Ляльковода. У гонитві за ним виникають питання: що робить людину людиною? де межа між людиною і машиною? і хто «Ляльковод» в цьому світі? Вже сьогодні фейсбук знає про нас більше, ніж наша мама. Гугл знає про кожне наше пересування, банківські операції відстежуються, а доступ до приватних мікрофонів і камер може отримати будь який школяр. Ми залежні від технологій і стаємо добровільними заручниками. Кожна наша дія статистично виважена і записана в нескінченні таблиці, де людина – лише рядок даних. Кіберпанк – наше майбутнє, яке вже настало. Чи залишається у ньому місце людині? А може homo sapiens лише сходинка до чогось нового? І чи достатньо міцна броня у нашого привида?

5.4 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 7
5.3
4.6
5.7
5.9

Що відрізняє людей від мавп? Люди ходять в барбер-шопи, спа-салони, інколи до церкви та на виборчі дільниці. Люди мають аккаунт на фб та бажання цілеспрямовано знищувати одне одного просто зі спортивного інтересу. Найголовніше, у нас є здатність вигадувати історії, оповіді, міти. Наприклад, такий. Отруйна змія вкусила героя війни за ногу. Рана не гоїться, гниє і смердить так, що ніхто не може перебувати поруч. Героя війни ізолюють на острові, де він страждає від фізичного болю, самотності і комплексу жертви. Але настає момент, коли всі розуміють: без нього війна не завершиться. Герой повинен вирішити: залишитися страждати на острові, чи повернутись і допомогти тим, хто його сюди запроторив. Складний вибір. Пафосний – сказали б давні греки. Особисте VS Політичне – написали б у XX столітті. У міфах по-простому й не буває – казала вчителька зарубіжної літератури. В житті, на жаль, теж –  відповів би Гайнер Мюллер. Ні, він би ніколи не сказав таку банальність – скажуть театрознавці. Що розумного міг сказати цей комуняка – скажуть націоналісти. Що він, взагалі, знає про війну – скажуть ветерани. Треба було частіше ходити в театр –  скаже Аїд, відкриваючи вам двері.

4.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 6
5.0
5.0
4.3
4.8

Вистава за бестселером одного з найвідоміших астрофізиків сучасності – Стівена Хокінга. Прикутий до інвалідного візка вчений веде нас до кордонів людського пізнання. Який наш Всесвіт? Чи є у нього початок? Що таке матерія? Звідки з'явилося життя? Чи ми є одні у Всесвіті? Про те, як сміливість кількох вчених може перевернути наше уявлення про світ і відкрити нові незвідані горизонти, і про те, як неосвіченість тягне людство в морок невідання.