З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Дмитро Наумець
Дмитро Наумець
Дмитро Наумець
Дмитро Наумець
Дмитро Наумець
Дмитро Наумець
Дмитро Наумець
Дмитро Наумець

Дмитро Наумець

Актор.

Актор Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки та Незалежного театру «Gershom», поет, організатор літературних вечорів, член Національної спілки театральних діячів України.

Народився 27 червня 1992 року у м. Новоград-Волинський, Житомирської області. З вересня 1999 року до липня 2007 року навчався у Новоград-Волинській загальноосвітній школі № 9, де отримав атестат про середню освіту. У липні 2007 року вступив до Новоград-Волинського промислово-економічного технікуму на електро-технічне відділення. З 2011 р. до 2012 р. — Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», спеціальність «Електромеханічні системи автоматизації та електропривод».

З жовтня 2012 р. по червень 2012 р. — студієць при театрі-студії «Дивний Замок» м. Київ.

2012—2017 рр. — студент Львівського національного університету імені Івана Франка, спеціальність «Актор театру та кіно» (курс Олега Стефана).

З 2016 року працює актором драми у Львівському академічному драматичному театрі імені Лесі Українки.

Біографічні дані:
Дата народження: 27.06.1992 (30 років)
Місце народження: Україна, місто Новоград-Волинський
Освіта: Львівський національний університет ім. Франка
Актор  є  резидентом театрів:
Ольга Пужаковська
Ольга Пужаковська
Художній керівник
5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 85
5.6
5.4
5.6
5.6

Театр Лесі – це простір. Сцена, рубка, фойє, кабінети, коридори, гримерки, галереї, цехи, балкони і кімнати з мітлами. Театр Лесі – це люди, які наповнюють простір. Чоловіки і жінки.  Без огляду на вік, національність, релігію чи сексуальну  орієнтацію. Театр Лесі – це питання, відповіді на які шукають ці люди. Актуальні і вічні, загальнолюдські і вузькопрофільні, персональні і злободенні, закриті і відкриті. Найважливіше – бажання їх ставити. Цей театр пережив карколомні злети і падіння. Якщо лише перелічити всі його назви, то це займе цілий великий абзац. Ми не будемо цього робити зараз. Не тому, що хочемо їх забути. Для нас важливо їх пам’ятати. Для нас також очевидно, що ми – це тут і зараз. І саме ми зараз – Львівський академічний драматичний театр імені Лесі Українки. І кожне слово в цій довгій назві має значення для нас. Львів. Важко переоцінити значення міста, яке об’єднало нас всіх. Покоління митців та інтелектуалів, які працювали і працюють тут сьогодні, витворили благодатне середовище, яке надихає та спонукає творити – чесно і відповідально. Академія. Статус «академічного», який ми отримали у 2017 році, сприймаємо одночасно як відзнаку минулих здобутків, так і аванс майбутнім. Нам близьке визначення академії, як такого собі платонівського «оливкового гаю» – сприятливого, безпечного середовища для творчості; як  простір, де без ворожості та осуду сприймають експерименти і, навіть, помилки, вітають дебютантів та переосмислюють/критикують класиків. Драма. Серед усього різноманіття жанрів сучасного театру, наш акцент досі стоїть на драмі. Якщо точніше – на тексті. Для нас слова Шекспіра так само важливі і цікаві, як і твої міркування, чи думки, наприклад, шахтарів з Добропілля. Леся Українка для нас – не бронзовий монумент. Без перебільшень, це абсолютно актуальна рольова модель для сучасних українок та  українців. Її мистецька та інтелектуальна спадщина надихає нас “тримати спину рівно” та щоразу обирати позицію критичного погляду і дієвого потенціалу. Слова її сучасниці та товаришки Ольги Кобилянської – #бутисобіціллю – ми обираємо як довготермінове завдання, яке кожен і кожна з нас ставить перед собою. Як це – «бути собі ціллю»? Для нас це означає бути надійними партнер(к)ами, бути відповідальними і чесними – перед собою і своїми колегами та колежанками. . Бути собі ціллю – це означає прагнути більшого. Ми переконані –  якщо кожен і кожна із нас роззирнеться та пошукає в собі сили зробити трішки більше, ніж зазвичай – для своєї родини, справи, країни, – то світ зміниться. Щодня ми мотивуємо себе зробити трошки більше, для того, щоб театр Лесі, який сьогодні об’єднав тебе і мене, ставав кращим. Ставав цікавішим, розумнішим, зручнішим, красивішим – а разом з ним і ми. Театр – мистецтво колективне. В цьому його сила і слабкість  водночас. Аби бути сильнішими, для нас принципово є формувати таку атмосферу в команді, де кожен і кожна має право заявити про свої прагнення та отримати можливість їх реалізації – не тільки як актОр, але і як Актор. Бо ми переконані, що театр не повинен обслуговувати чиїсь інтереси чи втамовувати амбіції лише одного авторитарного лідера. Для нас театр – це вільне мистецтво, яке творять вільні люди. Нам хочеться говорити про сучасне і актуальне, про тут і зараз, про те, що буде викликати в тебе відчуття причетності. Бо в широкому розумінні, театр – це люди: ті, які промовляють і ті, які слухають, а між тим – те, як вони впливають одне на одного.

Ми знайшли 2 вистави, в яких
бере участь Дмитро Наумець
5.4 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 7
5.4
4.9
5.7
5.7

Інколи здається, що у світі немає нічого складнішого за людські стосунки. От наприклад – Йозеф. Чоловік переживає не найкращий період свого життя. Колись успішний і впливовий – тепер занедбаний, стомлений і нібито хворий. Йозеф страждає. Бідолашний Йозеф! Страждає від усіх цих невдячних, пихатих, поверхневих людей. Вам, може, навіть стане його шкода. Саме в цей момент варто згадати, що людські стосунки будуються з двох боків. І якщо хтось вперто викладає з цеглин стіни, цементуючи їх маніпуляціями, то рано чи пізно опиниться в лабіринті, де жодна Аріадна не подасть йому нитку. Та вона й не потрібна, якщо ти – Мінотавр.

5.4 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 7
5.3
4.6
5.7
5.9

Що відрізняє людей від мавп? Люди ходять в барбер-шопи, спа-салони, інколи до церкви та на виборчі дільниці. Люди мають аккаунт на фб та бажання цілеспрямовано знищувати одне одного просто зі спортивного інтересу. Найголовніше, у нас є здатність вигадувати історії, оповіді, міти. Наприклад, такий. Отруйна змія вкусила героя війни за ногу. Рана не гоїться, гниє і смердить так, що ніхто не може перебувати поруч. Героя війни ізолюють на острові, де він страждає від фізичного болю, самотності і комплексу жертви. Але настає момент, коли всі розуміють: без нього війна не завершиться. Герой повинен вирішити: залишитися страждати на острові, чи повернутись і допомогти тим, хто його сюди запроторив. Складний вибір. Пафосний – сказали б давні греки. Особисте VS Політичне – написали б у XX столітті. У міфах по-простому й не буває – казала вчителька зарубіжної літератури. В житті, на жаль, теж –  відповів би Гайнер Мюллер. Ні, він би ніколи не сказав таку банальність – скажуть театрознавці. Що розумного міг сказати цей комуняка – скажуть націоналісти. Що він, взагалі, знає про війну – скажуть ветерани. Треба було частіше ходити в театр –  скаже Аїд, відкриваючи вам двері.