З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Давид Дудучава
Давид Дудучава

Давид Дудучава

Актор.

Народився в 1998 році. Закінчив КНУТКІТ ім. Карпенко-Карого, майстерню Народного артиста України Олега Шаварського.

Життєве кредо: «Не вмієш – не роби»

Біографічні дані:
Місце народження: Україна
Освіта: Київський національний університет кіно, театру і телебачення ім. І. Карпенка-Карого
Актор  є  резидентом театрів:
Юлія Пивоварова
Юлія Пивоварова
Художній керівник
5.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 7
4.6
4.6
5.3
5.6

Одеський академічний український музично-драматичний театр ім. В.С.Василька засновано в листопаді 1925 року під назвою «Одеська українська Держдрама». Сучасне ім`я театру з 1995 року нерозривно пов`язане з видатним українським актором, режисером, драматургом, істориком і теоретиком сценічного мистецтва, театральним педагогом Василем Степановичем Васильком, який присвятив цій трупі чимало плідних років життя та творчості. Зараз трупа театру має в своєму складі талановитих акторів всіх поколінь, до неї входять двоє народних артистів України, одинадцять заслужених артистів та заслужений діяч мистецтв України, великий загін обдарованої молоді – випускників провідних мистецьких навчальних закладів. Провідні актори театру – народні артисти України Ольга Равицька та Анатолій Дриженко, заслужений артист України Яків Кучеревський, артисти Євген Юхновець та Сергій Ярий за свої ролі в кіно стали улюбленцями кіно- і телеглядачів далеко за межами Одеси. Головною ж своєю метою в Одеському академічному українському музично-драматичному театрі імені В.Василька, як і завжди, вбачають розвиток української культури і духовного відродження суспільства.

Ми знайшли 12 вистав, в яких
бере участь Давид Дудучава
Останній день літа
« Останній день літа » Історія без антракту
6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

Показано один день з життя головного персонажа – Віктора Олексійовича Зілова. Один день з життя, в якому є начебто все, що потрібно людині: успішна кар’єра, ті, кого називають друзями, кохана дружина, інші жінки, котрі закохані в нього… І є мрія, що збувається один раз на рік, – полювання на качок. Тільки чи здійсниться ця мрія цього разу? В останній день літа для Віктора Зілова стільки накопичилося подій, що про полювання годі й думати. «Хоча п’єса була написана за радянських часів, наприкінці 60-х років минулого століття, історія Віктора Зілова в нашій виставі – поза часом. Певною мірою це – психологічний трилер. Ми прагнули зрозуміти першопричину, чому Зілов дійшов до своєї духовної кризи. І запросити глядачів до діалогу про проблеми сьогодення, щоб всім разом замислитись над тим питанням, чи є у Зілова в його житті вибір?», – так пояснює режисер вистави Іван Уривський свій творчий задум.

Енеїда ХХІ
« Енеїда ХХІ » Епічна травестія на 2 дії
4.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
3.5
3.5
5.5
6.0

Бурлескно-травестійна поема Івана Котляревського «Енеїда» відома нам з шкільної хрестоматії. Троянський отаман Еней після багаторічних поневірянь разом зі своїм військом засновує омріяну державу в Римі – такий сюжет був описаний римським поетом Вергілієм. Потім – переспіваний на новий лад українським письменником Іваном Котляревським. А що ж у наш час? Наш сучасник, драматург Віталій Ченський, також переосмислив давній сюжет, запропонувавши свою версію про мандри та долю Енея і його побратимів. «Еней був парубок моторний і хлопець хоч куди козак…». Був і таким залишився, прийшовши до нас, у XXI століття – третє тисячоліття? Але ж часи змінилися. Змінився світ. І як почувається в ньому Еней, всі Енеади? Чи продовжують впливати на світ ті, що сидять на Олімпі? У виставі «Енеїда XXI» давній сюжет, класичні сатира і гумор, перекладені на сьогодення. Тому і виникають час від часу в цій виставі сучасні реалії, прикмети нашої доби – сьогодення із звичним Інтернетом, Фейсбуком, літаками, мітингами, з далеко не нормативними словесними суперечками на зборах, на вулицях, в транспорті тощо… Та й Боги все частіше спускаються на Землю і втручаються в справи громадян. А Еней… чи знайде він у нас свою «обітовану», омріяну землю? Театр запрошує глядачів поміркувати над всіма цими питаннями. І посміятися, і, можливо, уважніше подивитися на навколишній світ.

Політ у ритмі танго
« Політ у ритмі танго » Музично-пластична вистава

Аеровокзал живе своїм звичним життям… Тут завжди багатолюддя. Літаки прилітають і відлітають. Працівники митниці, стюардеси, інші працівники аеропорту зосереджено виконують свою роботу. У кожного пасажира, що очікує свого авіарейсу своя історія, свої турботи. Тут, в аеровокзалі, дивовижним чином переплітаються поезія і проза життя… Плине життя, показане засобами танцю. Об’єднує всіх чуттєвий, емоційний, виразний танець – танго. В ньому сконцентроване життя, долі… зустрічі й прощання, кохання й біль від непорозуміння, втрати, надії й сподівання.

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
5.0
6.0

Гірський край – дивовижний, незбагненний світ. І гуцули – особливий народ, плем’я, в якому панують свої закони, які відчувають по-особливому навколишній світ… Дух предків – в них, в глибинах душі. Треба лише відчути цю споконвічну єдність з предками… Адже ми всі – продовження наших предків. Ми спокутуємо їхні гріхи. У цьому музично-пластичному дійстві з безліччю метафоричних сцен, образів-символів йдеться про автентичність і спадковість поколінь, про історичні витоки народу. В центрі сценічної оповіді, звичайно ж, історія кохання Івана та Марічки… Пронизливо трагічна. Фатальна, в якій поєднались кохання і ворожнеча роду людського. Вистава йде у форматі творчої майстерні «Глядач на сцені»

Чого лише не трапляється на ярмарку!? Насамперед, ярмарок – то свято, небуденний світ, яскравий, багатобарвний, гамірний, багатий на  надзвичайні пригоди, жарти, таємниці – а як згадати ще історію з червоною свиткою, то взагалі страх бере! «Сорочинський ярмарок» – багатолюдне дійство, де кожен ярмарчанин – яскравий, неповторний, колоритний, кожен старається себе показати, бо ж він на видноті, на людях! Коротше кажучи, глядачам пропонується музична комедія – танцювально-пісенна веселогра про ярмарок, з розіграшами та переодяганнями, зі сватанням і весіллям, з черговим примиренням Солопія Черевика з його жінкою Хіврею, яка хоч і лається, і гуляє, а все ж – своя, рідна жінка!

Емігранти
« Емігранти » Трагедія абсурду на одну дію

«Емігранти» – одна з найвідоміших п’єс польської драматургії та світового театру загалом, у якій відверто йдеться про те, що зазвичай намагаються не виставляти на показ. У цій історії мало сентиментів, вона відверта, сувора і чоловіча. Двоє емігрантів, імен яких ми навіть не знаємо, дуже різні, хоча й опинилися в однаковій ситуації – без своїх родин, без можливості обіймати дітей і радіти їхнім успіхам, в чужій країні: один заробляє тим, що копає канави, інший – втік з країни через політичне переслідування і планує написати важливу книгу про цінності. У силу обставин чоловіки винаймають в підвалі (на дні) найдешевше житло і змушені зустрічати разом Новий рік. Тож нарешті у них з’являється можливість відверто поспілкуватися і проговорити несказане. Кожен упевнений, що знає сусіда як облупленого, і йому є чим дорікнути. Так чи зможуть вони почути один одного, які таємниці відкриються, кого перш за все вони ошукують, розказуючи про свої плани і мрії, що станеться внаслідок зіткнення двох різних світоглядів? Чи знайдемо ми в цій історії, написаній майже 60 років тому, себе, чи отримаємо відповіді на актуальні питання, чи станеться катарсис? Дізнайтесь, прийшовши на виставу! У камерній, майже інтимній обстановці зустріч з собою справжнім (ньою) може стати зовсім несподіваною. На виставі працює стробоскоп. Вагітним і людям, які страждають захворюваннями нервової системи до перегляду не рекомендується.

Дюймовочка
« Дюймовочка » Музична казка

Хто ж не знає казки данського письменника та поета  Ганса Крістіана Андресена про крихітну дівчинку зростом не більше дюйму, котра народилася з квітки – Дюймовочку?!  З покоління в покоління старші люди розповідали цю казку своїм дітям та онукам. Вистава «Дюймовочка» створена за мотивами відомої всьому світу казки. Але  в сюжеті її з‘явилися нові події, неймовірні, дивовижні  пригоди, котрі очікували на крихітку Дюймовочку з моменту її появи на світ. Навколишній світ  такий цікавий, багатокольоровий, в ньому стільки несподіванок, стільки відбувається всього! Гайда в мандрівку цим світом разом з Дюймовочкою! Разом з дівчинкою глядачі – і маленькі, і вже дорослі  –  дізнаються про дуже важливі речі в житті. Зрозуміють, врешті-решт,  зміст давньої приказки: «Найголовніше в житті  – не багатство, а дружба та братство». Треба тільки самому бути щирим і допомагати іншим.

Прекрасний рогоносець
« Прекрасний рогоносець » Історія фанатичного кохання і фатальних ревнощів
6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

Сюжет п’єси – неймовірний, парадоксальний, на межі фарсу та високої поезії: це – історія фанатичного кохання і фатальних ревнощів. Бруно, великий мрійник-дивак, місцевий поет, який всім у селищі, на замовлення, пише любовні листи, надто кохає свою дружину Стеллу. Стелла також кохає його. Але – от біда! – Бруно вкрай замучили ревнощі… Хоча підстав для них він не має. Дитинство в людях так просто, безслідно не зникає, воно іноді надто зухвало входить у доросле життя – і солідна людина перетворюється на вередливу дитину з усіма її примхами, комплексами, мареннями. Так сталося з головним героєм цієї «казки про кохання та ревнощі», адресованої дорослому глядачеві. Режисер Іван Уривський в своєму «Прекрасному рогоносці» намагається відчути і зрозуміти героїв фарсу, написаного в 1921 році Фернаном Кроммелінком, через «казковий» світ – світ, в якому живуть герої Ф. Кроммелінка, світ казок Ґ. К. Андерсена, казок інших міфотворців, у полоні яких ми залишаємось назавжди, скільки б років нам не було. П’єса дає величезний простір для фантазії, для режисерських рішень та акторських пошуків. Іван Уривський знайшов до неї свій ключ: крізь призму дитячих снів та марень головних персонажів сюжету – Бруно, Стелли, друга їхнього дитинства Петрюса, а також Естрюго та Корнелії. Порівняно з багатонаселеною п’єсою Ф. Кроммелінка, коло дійових осіб звужене. Глядач знайде цьому пояснення, коли подивиться виставу: виставу-новелу про властивості фатальної пристрасті, котра не знає віку, існує в усі часи, здатна перетворити навіть прекрасну людину на потворного перевертня.

Собаче серце
« Собаче серце » Жахлива історія
4.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
3.5
3.5
4.5
4.5

Професор Преображенський, який займався питаннями збереження молодості й водночас мріяв поліпшити людську расу, відчувши себе спроможним на експеремент, із науковою метою пересадив безпритульному псу людські залози та гіпофіз мозку, намаагаючись перетворити собаку на людину. Але зухвалий експеримент мав непрогнозовані й трагікомічні результати. Поліграф Поліграфович Шаріков, а саме так назвали новостворену істоту, починає все більше нагадувати чоловіка, органи якого йому пересадили (донора) — п’яницю Клима Чугункіна, і починає руйнувати затишний і гармонійний світ професора і його близьких. Саме тому лікар вирішує повернути пацієнта до його початкового стану. А чи вдасться це йому, дізнайтеся безпосередньо на виставі! В інсценуванні, окрім знаних метафор та алегорій, з’являються ремінісценції на інші твори Михайла Булгакова («Фатальні яйця» та «Морфій»), та прозорі алюзії на наше сьогодення. Цитати, які давно вже стали афоризмами, отримають нове звучання. Адже відоме в 20-х роках минулого століття листування Енгельса з Каутським, яке в повісті Швондер порадив почитати Шарікову, мало хто з сучасників осилив, тому режисер й авторка інсценування апелюють до впізнаваних сучасних реалей – листування сьогоднішніх політичних діячів. У виставі також актуалізовані соціально-політичні й морально-філософські проблеми: ставлення до революційних перетворень, до влади, проблеми відповідальності людини за свої дії і вчинки, особливо щодо брутального втручання в закони природи. Нове звучання отримали питання відповідальності інтелігенції перед своєю країною, «внутрішня еміграція» творців, загострене почуття власної гідності, прагнення понад усе бути вільною людиною, сміливе викриття вад державної системи, протест проти абсурдного соціального устрою, проти насильства.

Демони
« Демони » сатирично-містична драма

У кожної людини є свої демони. Це історія про стосунки двох жахливо щасливих людей. Російський пацанчик-безхатько Славік, із загадковою, ніким не зрозумілою душею та хворобливими амбіцями, та Нінка, королева самогону, яка щодня святкує життя! І з радістю, і надією погоджується прихистити вдвічі молодшого за неї прибульця у своєму будинку в містичному гоголівському селищі Глибокому. Чи не всі герої драми втратили об’єктивні причини на щасливе й безтурботне життя. І коли суцільна меланхолія, непозбувна бентега та повне розчарування досягають свого апогею – вони починають прагнути яскравого свята, вічного кохання та вірної дружби. Проте тут на них і чекає близька зустріч із власними внутрішніми демонами.

Серце навпіл
« Серце навпіл » Родинна молитва

До 30-ї річниці здобуття Незалежності України. За новелами Марії Матіос «Апокаліпсис» і «12 службів». Серце навпіл …або зачнеться нова война, або на край упаде яка інша кара, а спокійна година встановиться людям хіба що по смерті… Вистава-одкровення «Серце навпіл» створена за двома новелами Марії Матіос та спеціально написаних авторкою для цієї постановки кількома ексклюзивними сценами. Трагічні події минулого століття в Україні на прикладі історій декількох українських та єврейських сімей розкривають ідею нескореності людського духу. Герої, попри жахливі суспільно-політичні обставини, знаходять сили як для опору, так і власне для життя. Ці історії не про пристосування, ці історії про прийняття ситуацій, смиренність, Любов і водночас про пошук найменшої можливості позбутися мороку, тоді, коли світла не видно навіть у найсонячніший день. Це не про релігійність, а про віру в людяність, цінності й Промисел. Віру в силу благання 12 знедолених жінок про порятунок всього краю. Про сміливість тих, хто вже втратили найцінніше, і їхню готовність втратити все. Про жагу до життя серед панування Сатани. Про порушення усіх можливих приписів задля торжества Любові, народження справжнього і надії на майбутнє. Марія Матіос: «Коли я занурююся в нашу історію, мені здається, що йду мінним полем, і я відчуваю себе письменником-сапером, який мусить все це розміновувати», – каже Матіос.

Кайдаші
« Кайдаші » Сімейна хроніка на 2 частини

Повість «Кайдашева сім’я» була написана у 1879 році. Стільки часу минуло відтоді, а що змінилося?! Отже, жили-були Кайдаші – велика родина: Омелько Кайдаш, його дружина, сини, невістки…  Поруч з ними – їхні сусіди, куми, що святкували разом з ними весілля, родини і таке інше. Було в їхньому житті все, як зазвичай буває у людей: свої радості, клопоти, сварки й примирення. Турбували їх вічні проблеми, пов’язані з поколіннями, – «батьки і діти». Також вічні повсякденні проблеми життя, коли стикаються «моє» і «спільне». Комічні ситуації в цій сімейній хроніці межують з драматичними подіями. Щоправда, суперечки в родині Кайдашів, такі смішні, дріб’язкові й дуже нагадують декого з нас, сьогоднішніх, в наших складних родинних взаєминах, в стосунках із сусідами, та й на ширшому рівні, так би мовити, в загальнодержавних масштабах, у нашому суспільному житті.