З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Анатолій Чумаченко
Анатолій Чумаченко

Анатолій Чумаченко

Актор.
Заслужений артист України
Біографічні дані:
Дата народження: 06.05.1961 (61 рік)
Місце народження: Україна, місто Київ
Освіта: Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого
Актор  є  резидентом театрів:
Михайло Захаревич
Михайло Захаревич
Художній керівник
5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 505
5.4
5.3
5.6
5.4

Легендами овіяна історія Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка, який з 1926 року оселився за цією адресою. Непростими, проте сповненими мистецьких шукань були роки становлення колективу, що розпочав свою діяльність 1920 року у Вінниці. Очолив його видатний український режисер, театральний діяч, актор Гнат Петрович Юра, який керував ним з 1920 по 1964 рр. Завдяки його енергії рік за роком створювалась Академія сценічного мистецтва. Зараз головним художником театру є учень Лідера, Андрій Александрович-Дочевський. З перших сезонів Національний театр Франка був лабораторією української п’єси. Більшість класиків української драматургії ХІХ–ХХ століть отримали першопрочитання своїх творів на сцені театру Франка. В кожного театру є п’єса, яка багато років служить візитною карткою, своєрідним брендом театру. Для Національного театру імені Івана Франка такою п’єсою є "Украдене щастя" патрона театру – Івана Франка. З 1978 по 2001 рр. театр очолював Сергій Володимирович Данченко. Йому належить розробка моделі поняття «національний театр». За двадцять три роки керування Сергій Данченко вивів український театр на європейський рівень, примусив говорити про нього в контексті світового, виховав не одне покоління акторів. З 2001 по 2012 роки театр очолював Митець, неординарна творча особистість, актор безмежного діапазону Богдан Ступка. Прагнучи розширити художню палітру, він запрошував на постановки режисерів із діаметрально-протилежними творчими засадами, театральними школами. З театром співпрацювали режисери з Росії, Польщі, Грузії, Канади. Відкрилася експериментальна сцена – Театр у фойє, яка репрезентувала творчі пошуки молодих режисерів, акторів, сценографів, драматургів. Навесні 2012 року з ініціативи Богдана Ступки з нагоди 75-річчя від дня народження видатного Майстра режисери Сергія Володимировича Данченка при театрі відкрилася Камерна сцена, яка названа на честь Митця. У 2012-2017 роках колектив очолював Народний артист України, відомий режисер Станіслав Мойсеєв. З його постановками знайомі глядачі численних міст України та за її межами. Він працював в містах Сумах та Ужгороді. 15 років, керував Київським академічним Молодим театром. З 2018 року генеральним директором-художнім керівником є Михайло Захаревич, який працював на посаді директора з 1992 року. З 2017 року головний режисер театру Дмитро Богомазов.

Ми знайшли 9 вистав, в яких
бере участь Анатолій Чумаченко
5.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
5.0
5.0
5.0
5.0

З щирою ніжністю і щемом від імені героя Майкла автор розповідає про життя своєї родини: матір, її сестер, дядька та вічного мандрівника, мрійника батька. Дія відбувається у 1936 році, у переддень Свята Лунаси – свята родючості, продовження роду, урочистий початок збору врожаю. Першого серпня родини у повному складі виходили на поля, аби поласувати першими плодами, влаштувати бенкет просто неба, повеселитися та потанцювати. Подібним святом у нас є Медовий та Яблучний Спас (Свято Преображення Господнього). «Автор як істинний ірландець переймається тим, що згасає його рід, через те, що його тітки, красиві, сповнені внутрішньої духовної сили жінки, все життя прожили в пуританських обмеженнях, не дозволяючи собі навіть найменшої радості – взяти участь у Святі Лунаса. Адже ж це не є пристойним. Їхні мрії лишаються мріями. І хоча автор описує суто ірландські традиції та звичаї, у п'єсі відчувається неабиякий вплив А. Чехова (невипадково Брайан Фріл захоплювався творчістю цього автора та перекладав його п'єси). В даному випадку Свято виступає як символ божественного провидіння, що веде кожного з нас по життю. Стукає повсякчас, але ми закриваємося вигаданими шорами і тим самим не в змозі, навіть подекуди боїмося прийняти щастя, яке дарує Господь. Фото та анотації надано театром.

5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 24
5.4
5.3
5.5
5.2

Практично не існує великого сценічного колективу, чи то драматичного, чи оперного, на афіші якого б не зустрічалося ім’я великого реформатора театру Бомарше. Його творчість надихала велетнів музики Моцарта та Дж. Россіні, для багатьох акторів участь у його п’єсах ставала доленосною. Стосовно вистави на сцені Національного академічного драматичного театру імені І.Франка, над якою працювала постановочна група на чолі із заслуженим артистом України, неодноразовим лауреатом премії “Київська Пектораль” Юрієм Одиноким, то в цьому плані франківці продовжують славні традиції своїх корифеїв. Адже ж в перший сезон заснування театру імені І.Франка у далекому 1920 році ця п’єса була поставлена фундатором колективу, видатним режисером, актором Гнатом Петровичем Юрою, який виконав в ній головну роль Фігаро. Сьогоднішнє покоління франківців, звертаючись до безсмертної комедії, у своїй виставі використовує переклад, що його здійснив свого часу Г.П.Юра і присвячує цю роботу пам’яті великих попередників, які виходили на кін театру імені І.Франка Фото та анотації надано театром.

5.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
6.0
5.7
6.0
6.0

З ім'ям італійського казкаря Джанні Родарі знайомий цілий світ. На карколомних пригодах Джельсоміно, Чипполліно, Кицюлі-Кривулі та графа Вишеньки виросло не одне покоління глядачів. Яскраві характери, винахідливість розумних відчайдушних персонажів, які завжди і повсякчас відстоюють добро, справедливість, чесність і вірну дружбу, не можуть залишити Вас байдужими. Під час вистави Ви познайомитеся з неймовірним хлопчиком – Джельсоміно – володарем надзвичайного голосу. Проте, сам він не може збагнути в чому велич і краса його дару. Інколи йому навіть здається, що голос – це кара, адже його цураються люди, все навколо руйнується і врешті решт, він вирішує покинути всіх і вся і поринути в мандри... Несподівано для самого себе, Джельсоміно опиняється у Країні Брехунів, де всі живуть за дивними законами: кішки лають, собаки нявчать; в магазині замість хліба продають чорнило, потворне називають красивим і навпаки, а коли лягають спати замість «добраніч» бажають «доброго дня»... Все навкруги перевернуто з ніг на голову. Фото та анотації надано театром.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
6.0
6.0
6.0
6.0

Вистава - мюзикл для дітей за мотивами казки братів Грім. Головні герої вистави – осел, собачка, котик і півень, яких ображали їхні хазяї, вирішили податися у місто Бремен, щоб здобути любов людей і стати міськими знаменитими музиками. Дружбі, якою зв'язані між собою персонажі цієї вистави, позаздрить будь-яка людина. Адже у житті не так часто вдається зустріти настільки близьких за духом друзів, як це вдалося зробити головним героям цієї історії – Бременським музикантам. Разом з ними глядачі відправляться назустріч своїй мрії. Вони побачать захоплюючу історію, у якій є все: мандрівки, веселощі, пісні, любов і, звичайно ж, дружба! Фото та анотації надано театром.

5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
6.0
6.0
6.0
4.3

Дія п'єси «Хазяїн» (1900) класика української драматургії Івана Карпенка-Карого відбувається у родині заможного господаря – Терентія Пузиря. Тут, як годиться, все і вся підпорядковано грандіозним планам та інтересам хазяїна. Він – людина, безумовно талановита, яка глибоко усвідомлює свою силу та обдарованість у «бізнесових» справах. Нюхом, шкірою, всіма нутрощами відчуває, розуміє, де, як і в чому знайти зиск. Дружина, дочка, оточення – життя цих людей, їх проблеми, взаємини, потреби – існують ніби в паралельному йому світі. «Стяжання заради стяжання» стає сенсом буття, маніакальною ідеєю. Через цю одержимість Пузир втрачає не лише відчуття реальності, але й головне – душу. Гідними свого хазяїна є його помічники – Феноген, Зеленський та Ліхтаренко. До якого артистизму, віртуозності вдаються вони, аби отримати ласий шматок, а врешті-решт – і зайняти місце хазяїна. П'єса відрізняється яскравими народними характерами, соковитим гумором, гостротою слова, що увібрало в себе все розмаїття та парадокс народної лексики. І, безумовно, всі перипетії класичного твору не можуть не викликати асоціації із днем сьогоднішнім, який також сповнений «стяжання заради стяжання», яке знищує людину як духовно, так і фізично. Фото та анотації надано театром.

4.7 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 8
4.6
4.8
4.9
4.6

Вистава «Великі комбінатори» створена за мотивами роману «Дванадцять стільців» І. Ільфа, Є. Петрова (1928 р.). В основі твору – авантюрна історія пошуку діамантів, які були сховані до революції мадам Пєтуховою – тещею Іпполіта Матвійовича Вороб’янінова, він же Кіса, в одному із дванадцяти стільців гарнітура Гамбса. Головними шукачами скарбу є: «син турецько-підданого», знавець людської психології, гранично винахідливий авантюрист Остап Бендер, його «хлопчик», він же «гігант думки», «батько руської демократії» - Кіса, піп-розстрига Федір, та інші не менш цікаві персоналії. Автор ідеї та режисер-постановник Дмитро Чирипюк, взявши за основу фабулу твору, певною мірою змінив окремі сюжетні лінії, об’єднав події, ситуації та образи. Через яскравий зоровий (художник В. Бевза, художник по костюмах Н. Рудюк) музичний (композитор М. Шоренков) та пластичний ряд (балетмейстер О. Семьошкіна) автори сценічної версії зробили акцент на примарності і необхідності досягнення мрії, на вічному людському прагненні здійснення заповітних бажань, а бажання… на те вони й бажання, щоб в кожного бути різними… Фото та анотації надано театром.

5.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 15
6.0
5.9
6.0
5.7

…Тягне свій візок з молоком анатівський молочник Тев'є, розмірковуючи над такими звичними для кожної простої людини проблемами: як навести лад у великій родині, як зробити так, щоб п'ять дочок видати заміж за порядних людей, як заробити побільше грошей, від яких залежить існування. Різних людей зустрічає герой на своєму шляху, по різному складаються їхні долі. Зустріч з київським студентом Перчиком, якого Тев'є приводить у свою сім'ю, закінчується від'їздом дочки Годл до далекого Сибіру, куди заслано її чоловіка-студента. Старша дочка Цейтл після невдалого сватання за м'ясника Лейзера, виходить за бідного, але рідного по натурі Тев'є кравця Мотла. Хава, найулюбленіша дочка Тев'є, поєднує свою долю з російським хлопцем Федором. І батько, проклинаючи її, знов звертається до єдиного свого порадника — Бога, чекаючи надії на краще. Сподівання розбиваються одне за одним, але Тев'є, великий мрійник з Анатівки, навіть після смерті дружини, тримаючи в обіймах маленьку онуку Голду, оповідає їй про закономірність й логічність життєвого кола. Ідея бажаного та недосяжного проходить крізь всі події вистави, яка вирішена в трагікомічному жанрі, де крізь сльози лунає сміх, де є місце гумору, дотепності. І, звичайно, колоритній музиці, без якої також не обходиться життя… Фото та анотації надано театром.

5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 17
5.6
5.8
5.5
5.6

Трагедія «Коріолан» – це історія злету і падіння легендарного давньоримського полководця, сюжетну основу для якої В. Шекспір взяв з оповідання грецького письменника Плутарха. В цій п'єсі є і гостра політична драма, і драма сімейних відносин, і внутрішня трагедія однієї людини. Ії герой – Кай Марцій, уславився своїми подвигами у війні з ворогами римлян – вольсками. Після завоювання столиці вольсків міста Коріоли за бойові звитяги він отримав прізвисько Коріолан. Повернувшись з перемогою додому доблесний воїн йде у «велику» політику – у консули Римської республіки. Але у політичних баталіях незламний і непохитний герой, що звик перемагати ворогів у відкритому бою, виявився вразливим у своїй силі: відвертий, прямодушний і безкомпромісний Коріолан не здатний на обман і хитрощі. Внаслідок політичних маніпуляцій, замість шани і визнання мужній воїн проголошується ворогом народу і отримує від римлян вирок – довічне вигнання. Розлючений Коріолан залишає місто, в бажанні помстися він об'єднується зі своїми колишніми ворогами – вольськами й веде їх армію на Рим. Але напередодні вирішального штурму Коріолан, зворушений благаннями матері, відмовляється від остаточного знищення Риму та платить за цей свій вибір власним життям. Найцікавішим з дослідників творів Шекспіра і, зокрема, п'єси «Коріолан» був Іван Якович Франко. Пропонуємо декілька цікавих фрагментів з його передмови до видання: «Уільям Шекспір. Коріолан. Переклад П. О. Куліша. Львів, 1900 рік»: «Трагедія Коріолана» появилася, по-перше, в першім повнім виданні Шекспірівських творів in folio 1623 р. Шекспір взяв основу для своєї трагедії з оповідання грецького писателя Плутарха про життя римського героя з початків республіки Кнея (не Кая) Марція, прозваного Коріоланом… Той легендовий скелет, який Шекспір найшов у Плутарха, він дуже значно перемінив, для догоди своєму поглядові на героя і юрбу, який він хотів перевести в драму. Ся тенденція була – виявити своє презирство для юрби, для простого люду, а пошану, навіть закохане обожання, для визначних одиниць, для героїв. Та найбільшу потопу свого гніву і презирства вилляв Шекспір на простий народ, на «юрбу», оту темну, змінчиву, легковірну, і недовірливу, трусливу в небезпеці, до сеї юрби Шекспір почував інстинктове обридження. Що могло довести Шекспіра до такого погляду на героїв і юрбу? Що могло довести в його душі до такої нечуваної інтенсивності обожання для одних, а погорду і обридження – для другої?... Ми мусимо бачити в них особисті ремінісценції автора, виплоди його життя і тих відносин, серед яких розвивалася його творчість. Чуючи й себе одною з тих великих цифр, гірко відчуваючи своє упослідження, своє низьке становище в суспільності, Шекспір тим живіше відчував великі трагедії, великих героїв, що погибали в конфлікті з людською завистю, непостійністю та низьким честолюбством». «…Велику роль в трагедії грає мати – «найгордіша і найбільше викінчена постать матері, яку лише створив Шекспір». Сеї фігури Шекспір покористувався постаттю своєї власної матері. Ся постать могла в повній силі ожити в його пам'яті якраз тоді, коли ся мати вмерла, а се сталося 9 вересня 1608 року. Шекспір, без сумніву, був на її похороні і потім іще пробув пару неділь у Стратфорді. З сього виводять, що тоді ж під враженням материної смерті, був написаний «Коріолан»…» «Сучасні актори та режисери прагнуть побачити героїв Шекспіра, позбавлених зовнішньої романтичної привабливості, ідеалістичних ілюзій, упереджених моральних оцінок їх характерів та вчинків. Вони прагнуть неприкрашеної правди, і навіть подекуди неприємної. «Не омана, яка нас звеличує», а навпаки – відверта неприхована істина створює мету найбільш новаторських постановок Шекспіра. Подібній Шекспір стає по-справжньому сучасним…» О. Анікст, «Отелло» – Лоуренс Олівьє. – Советская культура, 1965, 17 вересня. Фото та анотації надано театром.

5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 24
5.4
5.2
5.5
5.8

Вистава "Три товариші" – це перше звернення театру до творчості Еріха Марія Ремарка (1898-1970). Основною темою його романів є історія «втраченого покоління», соціально-політичні проблеми, якими жила Європа між двома Світовими війнами, а прообразами героїв ставали друзі та рідні з близького оточення. Так, перша дружина письменника Юта, здоров’ям якої Ремарк опікувався ціле життя, стала прообразом героїні роману «Три товариша». Актуальність та гострота проблем, безкомпромісність у виборі тем та сила художнього слова письменника прирекли його на еміграцію. У 1932 році Ремарк покинув Німеччину та оселився у Швейцарії. У 1939 році переїхав до США, де у 1947 році отримав американське громадянство. Але найболючішим фактом його біографії і, в той же час, жорстким доказом глибини осягнення та передчуття катаклізмів політичного життя Європи ХХ століття стало спалення його творів на вогнищі нацистської «інквізиції». Сюжет роману «Три товариша» (1936), який продовжує тему«втраченого покоління», розгортається у Німеччині в 1928 році. Троє друзів, які пройшли Першу світову війну - Роберт Локамп, Отто Кестер і Ґотфрід Ленц - тримають невеличку, малоприбуткову автомайстерню. Перипетії їхнього життя, кохання Роберта до молодої Патриції Хольман, спогади, від яких не можуть отямитися головні герої, власне, всі події роману пов’язані та розгортаються на фоні економічної, політичної кризи в міжвоєнній Німеччині. Болем за покоління, яке, пройшовши жахи Першої Світової війни, переживши світову кризу, моральне зубожіння і політичний апокаліпсис, просякнуті всі романи Ремарка. На його творах виховувалися і наші шестидесятники. Він перетворився на володаря думок цілого покоління. Саме в період «відлиги» з’явилися перші переклади Ремарка в Радянському Союзі. Ним зачитувалися, його герої спонукали до дії, виховували внутрішню свободу і вселяли віру… Тоді ніхто навіть уявити не міг, що пройде час і ми знову віч-на-віч зустрінемося із ворогом – жорстким, нахабним й безпринципним. І знову будуть гинути кращі з кращих і постане проблема соціальної адаптації людей, що бачили смерть. Фото та анотації надано театром.