З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Олена Червоненко
Олена Червоненко
Олена Червоненко
Олена Червоненко
Олена Червоненко

Олена Червоненко

Актор.

Закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого у 2002 р.  У театрі ім. Лесі Українки з 22.06. 2002 р.

Біографічні дані:
Дата народження: 26.06.1980 (41 рік)
Місце народження: Україна, місто Сміла
На сцені з 2002 року (20 років)
Освіта: Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого
Актриса  є  резидентом театрів:
Михайло Резнікович
Михайло Резнікович
Художній керівник
5.4 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 148
5.3
5.3
5.6
5.3

У самому центрі історичної частини Києва, за два кроки від Хрещатика, неподалік від Золотих воріт, на розі двох старовинних вулиць – Пушкінської та Богдана Хмельницького – постає будівля, добре відома киянам та гостям столиці України як театр імені Лесі Українки. Офіційна біографія Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки починається в 1926 році, коли рішенням Київського окрвиконкому була організована в Києві Російська державна драма, і 15 жовтня того ж року театр відкрив свій перший сезон. У 1941 році йому було присвоєно ім'я Лесі Українки. Однак коріння театру походить до ХIХ століття: в ті далекі часи, коли по всій Російській імперії народжувалися і припиняли своє існування різні театральні антрепризи. У Києві постійний російський театр був створений в 1891 році, і ним стала антреприза видатного російського режисера і актора Миколи Соловцова. Акторський склад саме цієї трупи став згодом основою Київського державного російського драматичного театру. Минають роки, змінюються назви вистав, імена режисерів, акторів, художників. З 1994 року театр очолив народний артист України Михайло Резнікович. Михайло Резнікович як художній керівник прагне продовжити живі традиції засновників театру імені Лесі Українки.

Ми знайшли 12 вистав, в яких
бере участь Олена Червоненко
4.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
4.3
4.7
4.7
4.7

"Оголена зі скрипкою" – гостросатирична комедія популярного англійського актора, драматурга, комедіографа, композитора і дотепника сера Ноела Пірса Коуарда (1899-1973). ...Помер всесвітньо відомий художник-авангардист, картини якого виставляються в кращих музеях світу і продаються за шалені гроші. Після похорону його родичі несподівано дізнаються, що покійний за своє життя не написав жодної картини. Як таке трапилося і що відбулося згодом, ви дізнаєтесь, переглянувши виставу. «...П'єса Ноела Коуарда - про цінності в житті та мистецтві, справжні й уявні, про помутніння людей на уявних цінностях, про фантастичні спекуляції громадською думкою. І ще - про людський цинізм та жадібність, які запаковані в глянцеву обгортку уявного духовного стоїцизму та фальшивої порядності». (Михайло Резнікович)

Майже водевільні події, старі і вічно нові життєві історії в запитаннях та відповідях, взяті зі сторінок «Строкатих оповідань» Антоші Чехонте (він же – Людина без селезінки) 1880-х років. Це своєрідний колаж з міні-вистав, в основу якого лягли чеховські оповідання: «Дочка Альбіону», «Довгий язик», «Обиватель», «Гаманець», «Комік». Кожна займає хвилин п'ятнадцять-двадцять, але за цей час герої виявляють в собі такі емоції і почуття, про які вони самі вважали за краще б мовчати. На жаль, у цілком симпатичних людей оголюються далеко не найкращі якості, і для цього достатньо одного, нехай навіть незначного, випадку. Яка подія може пустити навскіс життя успішного громадського урядовця і його дружини? Яка ситуація перетворює нерозлучних друзів у тварин, готових перегризти один одному горло? Що ж сталося такого, що в невинних очах молоденької дружини чоловік раптом виразно побачив розпусту? Чому відставний військовий, мирно розмовляючи з гостем, так раптово вибухнув гнівом? «Дрібниці життя» – це концентрат. Емоцій, почуттів, подій. А концентрат, як відомо, треба споживати маленькими дозами. Щоб не стало погано. Від думки, що людська натура слабка перед спокусами до такої міри, що сама навіть не підозрює цього. Виставу створено на основі самостійних робіт, зроблених артистами театру. У виставі звучать старовинні російські романси: «Сховався місяць за хмаринку» (музика О. Дюбюка на слова В. Чуєвського), «Бубонці» (музика В. Бакалейникова на слова О. Кусікова), «Тебе віднімуть у мене!» (Музика і слова Саші Давидова, він же О.Карапетян).

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

Що може бути сильнішим від спопеляючої пристрасті? Нічого! - так колись думав Дон Жуан, повертаючись від однієї звабленої ним донни до іншої. Любов, потяг - ось що вело його цим шляхом, доки випадок не звів його з честолюбною донною Анною. Ця жінка докорінно змінила його уявлення про щастя, призначивши досить високу ціну за володіння собою. Але закохані не можуть бути дріб'язковими, тож Дон Жуан не зупиниться, навіть якщо доведеться дорого платити за любов. І ось вже статуя Командора прикрашає цвинтар. Честолюбна донна Анна приміряє на Дон Жуана Командорський плащ, а на себе - королівську корону. Але грянув грім, надвоє розкололося небо - і важкі кроки кам'яного велетня наповнили душі закоханих крижаною хвилею страху. Відплата... Так вже трапилося, що назавжди останньою коханою Дон Жуана залишилася донна Анна. Це, мабуть, єдине, що поєднує усі історії про Дон Жуана, розказані Мольєром і Фришем, Пушкіним та Цвєтаєвою. І, нарешті, історія пристрастей, де немає прірви між почуттями та розрахунком, де воля жінки - закон для чоловіка, історія кохання, придумана Лесею Українкою. Нинішня вистава - п'яте звернення театру до драми великої української поетеси після 1939, 1946, 1951, 1971 років.

О.Островського називаємо великим, бо він умів, як ніхто інший, поєднувати соціальне з особистим... Досі про сьогодення, можливо, і правильно, але ніхто не зміг сказати з такою, загалом, і нещадністю, і люттю, і пророчим даром, як це зробив Островський. Думаю, що маю право так говорити, тому що за останні роки я поставив багато його п'єс. Просто перелічу: "На всякого мудреця досить простоти", "Вовки та вівці", "Одруження Бальзамінова", "Без вини винні", і нарешті - "Тепленьке місце". Тому можете собі уявити, який я наповнений Островським. І, вочевидь, це не випадково. Можливо, Островський ніколи не був так затребуваний в Росії (та й в Україні), як сьогодні. Практично немає театру, який не ставив би його, та ще й по кілька разів. Річ у тім, що Островський, вслід за Мольєром, здається, не залишив жодного явища, жодної рисочки нашого з вами характеру, та й просто жодної заповіді, які ми постійно порушуємо і про які він говорить у своїх творах. Тому, коли йдеться про Островського, кожен режисер, який його ставить, повинен обов’язково відчути і поезію його творінь, я вже не кажу про заяложені істини - характери, зіткнення. Хрестоматійність Островського відома всім. Але завжди, як мені видається, у кращих його творах існує можливість знайти глибинні питання. І, очевидно, величезну роль у них грає присутність філософської притчі. Ось чому він і складний, і прекрасний, і глибокий, і цікавий для кожного, хто до нього торкається. Саме поняття-заголовок - "Тепленьке місце" - на титульному аркуші п'єси гіпнотизувало, і ніхто не хотів звернути увагу на першу фразу: "Я кохаю вас ..." А це ключ до розуміння усієї п'єси... " Тепленьке місце" - одна з найпрекрасніших п'єс, присвячених темі кохання. Хто ще вмів так писати про нього, як О. Островський?! І саме тому п'єса " Тепленьке місце" так соціально загострена. Любов - найвірніший уламок, на якому вивіряється поняття прибуткових місць... Всесилля грошей... А те, що сьогодні, через півтора століття, це прочитується ще гостріше, говорить про воістину пророчий дар Великого Російського Драматичного Поета... Однак... Однак... Однак… Я хочу вірити: є речі, яких і сьогодні купити не можна. І що слова - "Честь", "Гідність", "Любов" ми не залишили назавжди у «прекраснодушному» XIX столітті. Про це я і хотів поставити виставу...

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

Дивно, але п'єса присвячена якраз подоланню страху перед смертю. Незважаючи на серйозну тему, її називають перлиною у творчості Мольєра, «найсмішнішою» з його сценічних творів. Головному героєві п'єси, мсьє Аргану, неймовірно нудно жити. Тому він постійно вигадує собі різні хвороби. Кожна з них стає подією у його житті. Мсьє Арган навіть намагається видати дочку за лікаря, щоб було зручніше і дешевше лікуватися, а потім і сам вирішує проголосити себе лікарем. Не віриться, що ця комедія була написана у XVII столітті. Вона сучасніша за багато нинішніх п'єс. Нічого не змінилося: лікарі, поліцейські, шарлатани і пройдисвіти на будь-який лад - образи незмінні. «Уявно хворий» – це вічна історія про людей, про людські страхи, самотність і любов.

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
5.8
5.8
5.6
5.8

Мораль нашого часу досить гнучка і легко піддається корекції суспільства. Вже нікого не дивують любовні пригоди представників зіркової богеми. Пікантними подробицями з чужого, далекого життя вщерть заповнені сторінки яскравих журналів і газет... Зрештою, модне віяння торкнулося і середовища звичайного обивателя. Хто б міг подумати, що скромний таксист так блискуче впорається з роллю запеклого інтригана і авантюриста? Але недарма кажуть: у тихому болоті... Герой з репутацією тихоні-сім'янина до якогось часу ухитрявся провадити подвійне життя: два затишних сімейних кубельця, дві милі дружини, які не підозрюють одна про одну... Однак випадкова подія докорінно змінила спокійне існування велелюбного таксиста. Ризикуючи бути викритим, він так заплутується у нетрях власного вимислу, звідки повернутися уже ніяк неможливо.

5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
5.3
5.3
5.3
5.3

Ця постановка орієнтована на глядача, який надає перевагу традиційному прочитанню класичної п'єси А.П. Чехова. Вистава дарує можливість насолодитися чітко вибудуваною, глибоко проникливою драматургією, що простежується навіть у костюмах героїв, а головне - побачити, як вдало «окреслено» психологію образів. Раневська, втомлена від втрат, проте не бажає розлучатися із ілюзіями, Лопахін - переможець серед «нових господарів життя», але постійно боїться поразки, Гаєв - ледачий, розбещений тип, вічна дитина, нічим не цікавиться, окрім більярду. Героїв багато, і майже всі вони, як у Льва Толстого, «нещасні по-своєму», бо не знають, де їм знайти віру в майбутнє. Усі очікують дива, що ситуація вирішитися сама собою. Але дива не сталося. Вишневий сад помирає, а заодно закінчується сон про непорушне батьківське гніздо (яке й так давно вже розпалося). Залишається тільки глибока туга на обличчях героїв і сльози на очах у глядача. Хочеться вірити, що це будуть сльози очищення.

Щедра й невичерпно родюча українська земля подарувала загальнолюдській плеяді геніїв незгасимий Світоч – Тараса Шевченка, Тираноборця та Пророка, Спікера свободи, який поставив на сторожі біля своїх земляків, «рабів німих», огненне слово, а в «Заповіті» дав їм заклик: «Кайдани порвіте!». Небагато кому випало безсмертя, досягти його такою дорогою ціною, як Тарас Шевченко. Доля не шкодувала для нього найжорстокіших випробувань і страждань. Прожив Шевченко лише 47 років, з них двадцять п'ять – у кріпосному рабстві, десять – у солдатчині і засланні. А решту – воюючи з нестатками, хворобами, плекаючи нездійсненну мрію про створення сімейного вогнища, елементарного затишку у власному будинку – маленькій хатинці на батьківщині. У нинішньому театральному трактуванні, всупереч багаторічним хрестоматійним, заїждженим деклараціям і уявленням, гармонійно переплітаються багато мотивів з життя Поета і Художника: творчість, любов, розчарування, каяття, ненависть, здивування, популярність і забуття, прагнення все осягнути. «...Вистава про долю талановитої людини, яка потрапила під жорна системи. З одного боку, вона викувала його талант, з іншого – понівечила його життя. Це і Шевченко, і не Шевченко, і не лише Шевченко. В основі постановки – всі тексти, всі вірші Т.Г. Шевченка та спогади про нього. Але він був дуже різним. І слабким, і сильним, і добрим, і несправедливим. Ми торкнулися лише однієї складової його особистості, насамперед, обдарованості, тому не варто дошукуватися цілковито правдивої ідентичності його характеру. Це,швидше, легенда про Шевченка. Хоча і заснована на фактах його життя. Легенда про дуже талановиту людину, життя якої було зруйноване системою. Він багато знав, гостро відчував і заслуговував на краще людське щастя, але не судилося. ...У кожного свій Шевченко, як і у кожного – свій Пушкін. У нас – ТАКИЙ!..»

5.7 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
5.3
6.0
5.3
6.0

Чого тільки не трапляється з людиною, та ще й під Новий рік, або напередодні Різдва! Наш герой прямував до однієї квартири на побачення, а потрапив до зовсім іншої. Господині цієї квартири – стара діва та її хвора мати, змирилися вже з думкою, що стара доживає останні дні. Донька читає матері перед сном англійського класика Ч. Діккенса, та обидві мріють про щось таке примарне, красиво-романтичне, сентиментальне, яке можливе лише в романах з далекого XIX століття. Проте... Щастя може прийти у дім кожного, варто лише цього забажати, відчайдушно поборотися за нього, та не відступитися у критичний момент, пожертвувати правдою, і, як казав російський класик, над вигадкою облитися сльозами, але в реальному житті проявити твердість духу та рішучість характеру. До творчих здобутків сучасного драматурга Н.Птушкіної театр звертався неодноразово. Можна з упевненістю сказати, що її творчість – своєрідна енциклопедія звичаїв, що панували усюди-скрізь та легко упізнавалися повсюдно. Сподіваємося, що глядач відзначить у цій постановці яскраві, нестандартні, часом абсурдні перипетії та риси персонажів, властиві саме тій дійсності, в якій, вочевидь, краще віддати перевагу жорстоким реаліям, аніж зрідка навіяним ефемерним мріям. Хоча, хто зна, чи не навпаки?..

4.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
4.0
4.0
5.0
4.0

Сильні люди навіть у своєму горі воліють залишатися сильними, не згинатися під вагою нещасть, а головне – не перекладати страждання на плечі своїх близьких. Двадцять років Бабуся жила очікуванням дива – чекала єдиного онука, якому вона присвятила все своє життя. Але коли він, нарешті, приходить, вона виганяє його. Чому це сталось? Що штовхнуло її на цей вчинок? Може, короткочасне знайомство з Директором чарівного агентства «Добрих справ» і його уявною дружиною Мартою? А може, вона зрозуміла просту і водночас складну істину: близькі люди – це люди, які по-справжньому роблять твоє життя наповненим, а не ті вигадані створіння, які не варті твоєї любові. Виставу «Дерева помирають стоячи» за п'єсою Алехандро Касони, вперше на сцені Театру російської драми ім. Лесі Українки було поставлено в 1956 році на сьогодні вже легендарним режисером Леонідом Вікторовичем Варпаховським. У той час, Варпаховський, працюючи над виставою, присвятив її пам'яті свого вчителя Мейєрхольда. Невипадково основним матеріалом в оформленні вистави «Дерева помирають стоячи» став сухий бамбук. Це і паралель з виставою самого Мейєрхольда, «Вчитель Бубус», і характеристика головної героїні, бабусі Еухени. Адже бамбук – не можна зігнути, його можна лише зламати. Але й зламати його не так легко. Тоді, у далекому 1956-му, у цій виставі вийшли на сцену такі блискучі актори, як Є. Опалова, В. Халатов, І. Павлова, М. Рушковський. Але навіть найталановитіша вистава, все одно, в силу своєї специфіки, не може бути вічною. А ось теми, яких вона торкається, залишаються вічними. У наш час, коли розмиті межі між добром і злом, коли насильство прагнуть ввести як чесноту, поява на сцені таких мудрих, добрих людей, як Бабуся, Сеньйор Бальбоа, Марта, Директор – це закономірне прагнення театру донести глядачеві, як бути розбірливим, уважним та чуйним.

5.2 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 6
5.2
4.8
5.0
5.7

«Ромео і Джульєтта» – найкраща у світі п'єса про кохання. Про кохання та ненависть. Характери, ситуація і життєві мотиви, присутні в італійській основі сюжету, створюють разючу правдоподібність до сумної повісті про веронських закоханих. І ця п'єса не менш актуальна і сучасна, ніж у 1595 році.

5.2 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
5.0
5.0
5.6
5.2

У той тихий прекрасний вечір ніщо не віщувало бурі. Дружина збиралася їхати, щоб провідати улюблену матусю, чоловік тихенько радів у передчутті швидкої зустрічі з коханкою. Але лунає телефонний дзвінок і... Одне слово неправди – це маленька брехня, кілька фраз – великий обман, а підміна понять – це вже, вибачте, захоплююча гра. Як сказала одна з героїнь вистави: «Це гра під назвою «Дружна родина». В неї зазвичай грають після вечері. Всі ніби родичі одних, і в той же час заводять романи з іншими. І потрібно вгадати, хто чий родич, а хто – коханець. І чим більше в тебе коханців, тим більше в тебе очок». Люди, які грають в ігри, завжди спочатку думають, що контролюють ситуацію, але з часом гра починає слідувати своїм правилам. Особливо, якщо самим гравцям є що приховувати один від одного...