З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Богдан Покровецький

Богдан Покровецький

Художник-постановник, художник, асистент художника.
Біографічні дані:
Ми знайшли 5 вистав, в яких
бере участь Богдан Покровецький
5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
6.0
5.5
5.5
5.5

Весна завітає до Львів‘ян яскраво та емоційно - ми гарантуємо. Чому? - Ось п‘ять причин! По-перше: Ця унікальна п‘єса збирає аншлаги у всьому світі. Нещодавно прем‘єра відбулась у Берліні. По-друге: Лише подумайте: відомий американський журнал «BOSTON GLOBE» написав: «Весело, мило та рухливо».; світового рівня видання «WASHINGTON JOURNAL» у своїй статті зазначило: «Дуже зворушливо та гумористично. Ви матимете чудовий вечір, який з насолодою проведете у театрі». І це тільки маленька піщинка у морі відгуків про цю п’єсу. По-третє: Заньківчани придбали унікальне авторське право на постановку п‘єси українською мовою. Кількість вистав чітко визначено, тому будьте першими. По-четверте: Окремим героєм цієї вистави є тонкий гумор, який не залишить байдужим нікого. Історія трьох жінок, які відчайдушно намагаються влаштувати собі нове життя. Вистава буде цікаво для молоді, адже гламурні «бабусі», як зі сторінок журналу «VOGUE» змусять інакше поглянути на зрілість. Саме ж зріле ж покоління відчинить двері у світ «милих шаленств». По-п’яте: У виставі задіяні чудові актори, тому можна сказати, що ця вистава отримала золотий склад. Судіть самі: народні артисти України Лобов Боровська, Олександра Бонковська, Олександра Гуменецька, Дарія Зелізна, Наталія Лань, Ярослав Мука, заслужені артисти України, а саме: Роман Біль, Галина Давидова, Валентина Щербань, також Мар‘яна Фехтель.

4.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
3.0
3.0
6.0
5.0

На сцені Львівського театру імені Марії Заньковецької відбулася прем’єра нової комедії «Циліндр» за п’єсою італійського драматурга Едуардо де Філіппо у постановці народного артиста України Федора Стригуна. П’єса написана у 1965 році, але проблеми, висміяні у ній, донині актуальні в Україні. Глибока економічна криза змушує людей виявляти всю свою фантазію й акторські здібності, аби вижити. Дія вистави відбувається в 60-х роках минулого століття у бідному кварталі Неаполя де суцільна криза і безробіття. У центрі подій – квартира, у якій живуть дві пари, молоде подружжя Рита та Родольфо і старше покоління – Агостіно і Беттіна. І все у них було б добре, якби не великий борг за орендоване помешкання – 300 тисяч лір. Аби заробити ці неймовірно великі гроші за квартиру, вони вигадують стару як світ історію: Рита вдає із себе жінку легкої поведінки, заманює клієнтів у будинок, бере гроші, а потім спонукає їх до втечі, показавши на ліжку ще не захололе тіло начебто вночі померлого чоловіка. Зазвичай клієнти втікають, навіть не вимагаючи повернути вже сплачену винагороду. Але одного разу багатий вдівець дон Аттіліо, розкривши обман, відмовляється поступитися і піднімає ціну за послуги до захмарних висот… На окрему увагу заслуговує теорія про роль циліндра у життя порядного чоловіка, викладена доном Агостіно: у кожній сім’ї в шафі повинен бути цей предмет гардеробу, адже розмова з опонентом у циліндрі значно вагоміша й солідніша, ніж без циліндра. Особливо, якщо співрозмовник – «грамотний», бо для «неграмотного» – все одно, в циліндрі ти, чи без нього. Хоча, як випливає з вистави, циліндр дона Агостіно мало допоміг його родині в скрутній ситуації…

Ранок, ліс прокидається, всі танцюють щасливі… Це початок сонячної казкової історії. Так й мало би бути – люди радіють кожному дню життя, знаходять у дрібницях радість й привід для посмішки. Але ж існують й недобрі сили, вони засмучують, перетворюючи сміх у сльози… Диво-квітка, Веселочка, Княжич Левко і їхні друзі проти відьми Гарганелли й її гвардії. У такому казковому протистоянні – модель світу, яку ми, дорослі, бачимо щодня у подіях, що нас оточують. Як побороти зло, творячи саме лише добро – розкаже казка «Диво-квітка». Саме цього ми мусимо навчити наших дітей – недобре завжди нас оточуватиме й лізтиме у наше життя, проте знайдімо слова й дії, які його знешкодять й зроблять кожен день – святом. Нова казка Заньківчан – з вірою й надією на краще…

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

Дія п’єси відбувається у 70-80-х роках XVII століття. Цей період в історії недарма називається Руїною. «Від Богдана до Івана не було гетьмана…» Славні справи козаків лишилися в минулому. Прийшов час пристосуванства та прагнення збагачення за будь-яку ціну. Головний герой драми Хома Кичатий намагається віддати доньку заміж за багатого полковника. Цим він ламає давню клятву, дану Назарові Стодолі, що Галя – його. Як складеться їхня доля відомо с шкільних підручників. Питання в іншому – чи можлива у наш час перемога добра? У суспільстві, у власному домі, в самій людині? Чи віримо ми у покаяння грішної людини? Чи даємо ми собі право на помилку й її виправлення… У світі формалізму та конформізму немає місця почуттям та братерським клятвам. Чи можливо щось змінити? Піти наперекір подіям та перемогти? Про це у постановці останнього лицаря українського театру – Федора Стригуна.

«Хто у кого вкрав щастя?» – питання навчальної програми до найрепертуарнішого твору Івана Франка. Замислившись над цим, навіть непрофесійні критики знайдуть декілька відповідей – брати, які віддали Анну за нелюба, Микола Задорожній, що став перепоною на шляху у закоханих, Михайло Гурман, увірвавшись у розмірене життя подружжя, та і сама Анна, яка так і не вгамувала своє серце. Театр, як організм спресованої критичної думки, вбачає в «Украденому щасті» привід для серйознішої розмови. Заньківчани зверталися до драми Франка щонайменше 4 рази (за останніми дослідженнями 5) – у 1922, 1923, 1940, 1949, 1976 роках. З тих крихт газетних відгуків про перші постановки «Щастя» театром імені Марії Заньковецької є очевидною вага акторського ансамблю у його успіху (що є зрозумілим, адже цей театр є від зародків – від традиції театру корифеїв – акторським). Поставлена як психологічна драма, вистава була максимально наближеною до твору Франка навіть відтворенням авторських ремарок, говорила з тодішнім глядачем, який будував комуністичне суспільство, мовою «соціально-проблематичною», актори додавали барв злободенній проблематиці. Федір Стригун (Михайло Гурман у виставі 1976 року) повернувся до «Украденого щастя» у якості режисера – ставить про шалену пристрасть, яка ламає стіни. Тож невдовзі матимемо іншу відповідь Заньківчан на запитання: «Хто у кого вкрав щастя?»