Давид Бабаєв

Дивно, але п'єса присвячена якраз подоланню страху перед смертю. Незважаючи на серйозну тему, її називають перлиною у творчості Мольєра, «найсмішнішою» з його сценічних творів. Головному героєві п'єси, мсьє Аргану, неймовірно нудно жити. Тому він постійно вигадує собі різні хвороби. Кожна з них стає подією у його житті. Мсьє Арган навіть намагається видати дочку за лікаря, щоб було зручніше і дешевше лікуватися, а потім і сам вирішує проголосити себе лікарем. Не віриться, що ця комедія була написана у XVII столітті. Вона сучасніша за багато нинішніх п'єс. Нічого не змінилося: лікарі, поліцейські, шарлатани і пройдисвіти на будь-який лад - образи незмінні. «Уявно хворий» – це вічна історія про людей, про людські страхи, самотність і любов.

Про таку сімейну ідилію, як в сімействі Хельмер, можна тільки мріяти. Їхні стосунки сповнені щастя, любові і турботи. Але чи міцний будинок, якщо одна маленька таємниця здатна зруйнувати його основи? Незважаючи на солідний вік п'єси, вона блискуче розкриває багато сучасних проблем шлюбу. Потужна, новаторська драма Ібсена про шлюб, гроші і рівність залишається як і раніше переконливою і актуальною. Класична модель взаємин, коли чоловік вважається главою сім'ї і контролює бюджет, а жінка займається побутом і дітьми, залишається популярна і сьогодні, навіть у випадках, якщо жінка теж працює. Але Ібсен говорить не тільки про жіночу потребу в незалежності, його ідеї набагато ширші - він звертається до кожного, хто хоч раз карався в пошуках власного Я. І між глядачем і сценою відбувається відверта розмова про всіх нас, про те, що робить людину особистістю: про самовизначення, про сміливість бути собою, право на прийняття рішень і про відповідальність за їх наслідки. Про вибір і про свободу.

За 90-річну історію нашого театру своє друге втілення на його сцені отримала яскрава, бездоганна за жвавістю і дотепністю комедія "Пані міністерша" (1928), створена великим сербським драматургом Б. Нушичем (1864-1938). Герої цієї комедії мешкають у спокійному життєвому просторі, де немає ні бурі, ні негоди, ні землетрусів, ні інших незвичних катаклізмів. Це середовище середнього буржуа міцно відокремлене щільною стіною від усіх тих вітрів, що хитають суспільством. Усі живуть в своїх кімнатах, а вулиця стає для них справді окремим світом, буквально закордонням, де події, що глобально потрясають країни і континенти - це лише післяобідні напівдрімотні читання. Та раптом з цього середовища, наче у лотереї, було взято за руку і висмикнуто одну добропорядну, вірну дружину і хорошу господиню. Саме пані Живка Попович неждано-негадано піднялася над нормальною, як здавалося б, стабільністю життя. До цього часу її чоловік, добросовісний чиновник середнього рангу, отримував платню, якої ледь вистачало на життя. Тому сім’ї доводилося викручуватися, робити дрібні борги "до зарплатні", перешиваючи старий одяг ... Але що раптом сталося? А те, що чоловікові пані Живки зненацька запропонували портфель міністра. Справді, може і запаморочитися у голові бідної жінки, яка звикла до інших ритмів, норм, правил поведінки. Перед Живкою відкрилося великі можливості для діяльності, у ній раптово прокинулися марнославство, ексцентричність, користолюбство, заздрість, нетерпимість. Навколо цього раптового перетворення героїні комедії, пов'язаного з історією її піднесення і гіркого падіння, і тримається уся інтрига. Комедія характерів у найкращих своїх традиціях геніально поєднується з комедією моралі.

Часто іронія долі полягає в тому, що найбажаніше приходить до людини тоді, коли вона вже залишила всіляку надію і, як їй здається, дійшла до останньої межі. Чого ще чекати 82-літньому старому, який пережив трьох дружин і поховав дітей? Перебирати старі фото, жувати вівсянку та згадувати свої донжуанські грішки... Але, ні! На заході життя Господь посилає йому останнє кохання – найпрекрасніше і найсумніше з усіх попередніх. Герой в подиві від такого подарунка – Навіщо мені це ? Щоб раптово розбудити мене? Невже я недостатньо покараний за свої гріхи? – Ні-ні, це знак Його милості. Це прощення гріхів... Можливо, справжня любов приходить тільки тоді, коли людина може її оцінити по-справжньому ... Але нехай глядач робить висновки сам. Тим більше, що тем для роздумів у виставі достатньо. Достатньо в ній і гумору, і смутку спогадів, і гіркоти самотності. Втім, світла все одно більше: адже останні дні героя будуть зігріті крихкою надією втілити мрію коханої, дивлячись на вечірній Париж з Ейфелевої вежі...

Наполеон Бонапарт - фігура в історії людства доволі масштабна і знакова. Не дивно, що життя легендарного французького імператора, хвилюючи душі і серця представників багатьох поколінь, стало загальним надбанням. Відлуння слави великого полководця долітає і до наших днів, породжуючи нові численні міфи про його долю, розширюючи горизонти для творчих пошуків. Театр, для якого не існує ані часових, ані жанрових меж, також не втрачає можливості звернутися до особистості Наполеона. І цього разу, завдяки чеському драматургу Іржі Губачу, Бонапарт постане перед глядачем у досить незвичній іпостасі - одним із головних персонажів комедії. Саме так! Наївної, дуже душевної і доброї комедії. Дія відбувається у 1819 році на острові Святої Єлени. Це вигадана історія про те, як проста корсиканка з королівським ім'ям Жозефіна завоювала довіру відставного імператора, перед яким колись тремтіла вся Європа. Ставши справжнім другом і ад'ютантом його імператорської величності, ця дивна, смішна і хоробра жінка змусила Бонапарта забути про свою велич, повернула йому прості людські бажання - танцювати та співати, сваритися і сміятися по-корсиканськи...

Марк Твен поділив актрис на 5 типів: «погані актриси, безпристрасні актриси, хороші актриси, чудові актриси та... Сара Бернар». Вона воістину була особливою і незвичайною. Французька майстриня сцени, яку на початку XX століття називали «найзнаменитішою актрисою за всю історію». Наша вистава розповідає про її останнє літо, проведене на приморській віллі. Поруч з нею тільки її секретар, Жорж Піту, якому вона розповідає про своє життя, сім'ю, яскраві епізоди, незабутні зустрічі, чоловіків, ролі, подорожі... Вона насолоджується запахом моря і жадібно читає нові п'єси та історії про себе. Стверджуючи при цьому: «Треба жити, а не чекати смерті!»