Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Неоніла Білецька
Неоніла Білецька – актриса у третьому поколінні. Представниця великої акторської династії Білецьких-Носсер (бабуся, батьки, сестра, діти, онуки та чоловік, що з ним відсвяткувала золоте весілля).
Бабуся, Яніна Єнджієвська, була актрисою пересувного театру в Харкові, в театрі служила і мама, інші родичі працювали в антрепризах та театрах у Кіровограді, Ужгороді, Полтаві. Першу роль майбутня прима Театру на Лівому березі зіграла у 7 років. Текст цієї ролі вона пам'ятає й досі. Треба було вийти на сцену з лялькою та голосно вимовити: «У неї німець ручку відірвав...»
Бабуся мріяла бачити в Неонілі Надію Нежданову, модну тоді співачку, яка разом із Сергієм Лемешевим співала по радіо арії з опер, але з першого разу внучка до театрального інститут не вступила. Влаштувалася на «разові» у російський театр у Кіровограді і пройшла шлях від «разових» до народної артистки України. Закінчила Державний інститут театрального мистецтва у Москві, курс відомої актриси МХАТу Ольги Андровської.
У 1971 році стала Заслуженою артисткою УРСР.
У 1978 році присвоєно звання Народної артистки УРСР.
З 1979 року працює в Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра.
У 2003 році — лауреат професіональної театральної премії «Київська пектораль» у номінації «Найкраще виконання жіночої ролі» за роль Місс Клакетт у виставі «Глядачі на виставу не допускаються!».
Серед інших театрів України Київський державний академічний театр драми і комедії посідає особливе місце. Театр, що виник на хвилі демократичних змін у суспільстві наприкінці 70-х років XX століття, сьогодні є широко відомим і популярним у глядачів, авторитетним серед фахівців. Перший збір трупи театру відбувся 7 вересня 1978 року, а перша прем'єра – 21 квітня 1979 року у приміщенні Республіканського театру ляльок по вул. Ш. Руставелі, 13 («Высшая точка – любовь» Р. Фєдєньова). Багато років театр не мав власного приміщення. Вистави відбувалися у всіх театрах Києва і майже у всіх палацах культури міста, у тому числі у Палаці «Україна» та Жовтневому палаці. У травні 1982 р. міська влада передала молодому театрові будівлю кінотеатру «Космос» на Лівобережному масиві. В цій будівлі силами колективу був влаштований «Театр у фойє» – перша мала сцена у тогочасному Києві та, можливо, і в Україні. Перебудоване приміщення стало першим театром на київському лівобережжі, а також першим театром у Києві за повоєнні роки. Театр працює двома мовами. За час існування премії «Київська пектораль» театр отримав 15 нагород майже у всіх її номінаціях.
бере участь Неоніла Білецька
Уявіть: ваша дружина влітає до домівки, бере гроші, щоб розрахуватися з таксистом (хоча має власне авто), а потім розповідає, як подарувала геть усе ваше майно одному дуже милому молодику. Чи можливо таке? Подивившись «Альбатросів», ви зрозумієте, що можливо. Або ж одного разу ви повертаєтесь з шикарних і найнезвичніших похорон свого найкращого друга додому із дружиною, а потім виявляється, що померлий (нехай земля йому буде пухом) і не друг зовсім, та й дружина вже і не кохана… Чи все ж кохана? А потім… У цій виставі шість карколомних історій, що смішать, зводять з розуму і надихають жити. Жити щодня на повну. Причин тому багато. Одна з них біологічна: головним героям «Альбатросів» вже добряче за шістдесят, сімдесят чи вісімдесят. А вони кохають, ревнують, втрачають і знаходять, як першокурсники. Відсутній смак життя чи почуття гумору через вік? Це не про наших «Альбатросів» – виставу для усіх, хто цінує життя і вміє радіти. У головних ролях – золотий склад Театру на лівому березі.
Під час будь-якої вистави за лаштунками відбувається свій «спектакль», який завжди залишається невідомою таємницею, адже на цю виставу глядачі не допускаються... Театральне життя на сцені і реальне життя за кулісами - подібна «подвійна гра», цілком по-шекспірівськи, дозволяє поглянути на театр, як на життя, і на життя, як на театр.
...Без любові видана за людину багато старше її, Анна покохала іншого. Це не легковажна світська інтрижка, а любов глибока, серйозна... Коли зароджувалася любов, Анна проникливо говорила Вронскому: «Любов... Це слово для мене занадто багато значить, набагато більше, ніж ви можете зрозуміти...» Що ж таке для Анни Кареніної і Олексія Вронського їхнє кохання? Важливий дар життя, чи заборонена насолода?..
Підлітком Гітлера не прийняли до Віденської академії мистецтв. Розпорядившись по-своєму, доля позбавила світ від бездарного художника, підготувавши людству геніального вбивцю. Старий єврей Шломо Герцель, філософ і поет, що пише свою Книгу Життя, милосердно пошкодував цього нікчемного хлопчиська Гітлера. Якби Шломо тільки знав, що попереду, й яку страшну книгу - «Нове Євангеліє» - напише цей «пророк»! Ми з вами знаємо... Але як і раніше помиляємося, обираючи тих, за ким йдемо.
Розлучаючись з категоріями вічними, людина йде назустріч спокусам. Утриматися на хвилях життєвого моря – майже циркова еквілібристика. Ноаха Грінвальда «сп'янило» життя великого міста. Що робити, якщо навколо стільки спокус! Чи можна змінити минуле й пірнути з головою в це велике море життя?
Серед інших театрів України Київський державний академічний театр драми і комедії посідає особливе місце. Театр, що виник на хвилі демократичних змін у суспільстві наприкінці 70-х років XX століття, сьогодні є широко відомим і популярним у глядачів, авторитетним серед фахівців.
Перший збір трупи театру відбувся 7 вересня 1978 року, а перша прем'єра – 21 квітня 1979 року у приміщенні Республіканського театру ляльок по вул. Ш. Руставелі, 13 («Высшая точка – любовь» Р. Фєдєньова).
Багато років театр не мав власного приміщення. Вистави відбувалися у всіх театрах Києва і майже у всіх палацах культури міста, у тому числі у Палаці «Україна» та Жовтневому палаці. У травні 1982 р. міська влада передала молодому театрові будівлю кінотеатру «Космос» на Лівобережному масиві. В цій будівлі силами колективу був влаштований «Театр у фойє» – перша мала сцена у тогочасному Києві та, можливо, і в Україні. Перебудоване приміщення стало першим театром на київському лівобережжі, а також першим театром у Києві за повоєнні роки.
Театр працює двома мовами.
За час існування премії «Київська пектораль» театр отримав 15 нагород майже у всіх її номінаціях.
