Анна Саліванчук

У театральному буриме «Вернісаж на Андріївському» ми намагаємося досліджувати нову і не зовсім звичайну для «солідного» академічного театру форму і метод спілкування з глядачем – форму популярного зараз «флеш-моба». Тобто форму спілкування, що ще більш наближає глядача до актора, форму супер-камерного «інтимного» театру. Теми для вистави черпалися, в першу чергу, з енергетичної аури улюбленого нами усіма Андріївського узвозу. І хоча у виставі трохи історії (дуже небагато), в «екскурсійному» сенсі цього слова, сподіваємося, що факти розказані акторами, відкриють глядачам, щось нове у добре відомому. Ми відібрали для вистави персонажів, які не виблискують оригінальністю і новизною, але сподіваємося, що Ви впізнаєте їх, якщо хоча б раз пройшли від «низу» Андріївського до його «верху».

Вистава відбувається за підтримки Посольства республіки Італія в Україні та Iталійського інституту культури в Україні Усі ми пам'ятаємого славетного Дон Кіхота чи кумедного Голохвостого або ж нахабу-Хлестакова? Наші улюблені персонажі жувуть на сцені, екранах у книгах та у наших історіях. Одного дня на репетицію театру увірвалося шестеро безумців, ненаписаних героїв, котрі жадають жити на сцені. Відтак рішення лише за режисером: подарувати їм шанс увійти в історію чи залишити безмовними? Непроста історія пошуків реальних цінностей від Нобелівського лауреата Луїджі Піранделло.

Говорити для жінки так само важливо, як дихати. Бути почутою не менш цінно, ніж бачити. А потреба у суспільній роботі інколи навіть сильніша, ніж потреба у сім’ї. «Жінка – не ложка, поїв, помив і знов поїв. Жінка – це людина, частина суспільства». Але коли таких поборниць справедливості збирається ціле товариство, про яку роботу може йти мова? Якщо твоїй колезі зраджує чоловік, а у сусідки роман з секретарем її ж благовірного. Кому потрібні буденні турботи, якщо за них не поставлять пам’ятник? Інша справа допомогти нещасному племені Манджуко, що постраждало від жорстокості тирана Чунг-Чанг-Хуя. Ці та інші проблеми неймовірно турбують членкинь славного об’єднання “ОБЕЖ”. Вистава, поставлена за п’єсою сербського комедіографа Бранислава Нушича, стала однією із найуспішніших постановок Києва середини 80-х років минулого століття (режисером виступила Ірина Молостова). Та пройшла на аншлаг рекордну кількість разів. Сьогодні театр на Подолі пропонує власну версію!

Лірична притча про жіноче щастя. Це історія восьми молодих жінок, які проживають у провінційному пологовому будинку за два дні ціле життя. Одній з них не потрібна шоста дівчинка в родині, у іншої – «випадкова» дитина, а третій героїні взагалі не судилося стати матір’ю… Та всі ці жіночі проблеми стають несуттєвими, коли до їхнього товариства приєднується вагітна «за замовленням» Оксана. Вистава «Звідки беруться діти?» - це історія, написана сучасною мовою кохання. І якщо раптом вам захочеться знову побувати в місці, звідки всі ми родом, або торкнутися дива народження нової людини, не забудьте взяти друзів, щоб разом відвідати Театр на Подолі. Це вистава, що об'єднує людей навколо однієї загальної мрії, здійснити яку спроможен кожний, – жити, щоби творити добро.

Повість Олександра Купріна «Яма» користувалась шаленою популярністю. Зробити героїнями жінок найдревнішої професії, розповісти їх справжні і такі людяні історії було нечуваною вільністю, навіть нахабством. Купрін прагнув не проповідувати фемінізм, проституцію чи розпусту – він закликав до людяності. Кожна з героїнь потрапила до публічного дому з різних причин, але жодна не хотіла собі такої долі. І за великим рахунком дівчата опинилися у «Ямі» через людську жорстокість та байдужість. Як і у іншій виставі Театру на Подолі «На дні» за М. Горьким, звучить заклик до віри, надії і любові, що можуть змінити не тільки тебе, а і увесь світ. Віру у себе сповідує головна героїня Тамара (Даша Малахова). Її розум, нахабство і сила дозволяють їй ходити з високо піднятою головою навіть у будинку де, кохання стало професією. Женя, героїня Анни Саліванчук, має надію, що світ зміниться, а вона знайде у ньому своє місце. Любов відкрилася Любі (Анні Тамбовій) випадково, дівчина віддалася цьому пориву повністю і… розчарувалася, зіштовхнувшись з людською байдужістю. Андріївський узвіз у середині 19 століття славився зовсім не архітектурними пам'ятками, та не зважаючи на те, що та доба давно минула, ніколи не завадить навчитися співчуттю. Добро, що кожен зробить ближньому своєму, обов'язково повернеться.

Хто вона, успішна жінка? Та, хто має власну розкішну квартиру; Та, хто може утримувати коханого чоловіка; Та, кому під силу почати власний бізнес; Та, хто знає, як вирішити будь-яке питання. Але великі гроші не заробити чесною працею, а без них двері у Європу зачинені. Тому справжня комерсантка робить той бізнес, на який є попит – відкриває бордель – хіба не так стверджував Карл Маркс? Зоя Денисівна навчилася читати між рядків. Коли в країні вирує хаос – у її, зойчиній квартирі, процвітає капіталізм.

Коли згасає кохання, його, на жаль, шукають на стороні. Саме так і сталося у родині мсьє Бернара. І розвивалося б за знайомим сценарієм, якби не Анна... Завдяки витівкам та хитрощам, кмітливій служниці вдалося не лише зберегти сім'ю, але й запалити вогонь любові в серцях молодих людей, які випадково потрапили в цю історію. Легка, дотепна вистава у кращих традиціях французької комедії положень, де, як відомо, інтрига будується на випадковому і непередбаченому збігові обставин, подарує лише позитивні емоції та гарний настрій. Мова вистави - російська.

Це історія про розбагатілого, нерозумного пана, який всіма силами намагається увійти у вищий світ дворянства. Наймає вчителів співу, танцю, вчиться хорошим манерам, а головне – це видати дочку заміж за заморського принца, собі ж завести молоду коханку-дворянку.

Ранок Зілова, головного героя, зіпсовано перепоєм і тим, що його друг впевнений в тому, що Зілов мертвий! Зілов, дрібний чиновник провінційної контори, загубленої на задвірках радянської імперії, прокидається після п'янки, присвяченої початку довгоочікуваного качиного полювання! Він дізнається, що товариші вважають його мертвим. Тобто його, живого, збираються ховати як мертвого. А тут іще посильний приносить похоронний вінок «Від друзів і близьких»... Так починається одна з найвідоміших п'єс «застійного» періоду. Рятуючись від поганих новин і випивши порцію того, що «залишилося з учора», Зілов згадує події недалекого минулого, пов'язані з тими людьми, чиї підписи на вінку. А це: Саяпін - близький друг, який зрадив на першому ж слизькому повороті. Віра - багаторічна коханка, що раптом забажала змінити свій статус. Галина - дружина і вірний друг, яка виявилася не такою простою і поверхневою, як здавалося. Ірина - 16 річна дівчина, «свята і чиста істота», як здавалося Зілову. Кушак - зразковий сім'янин і безкомпромісний керівник, який потрапив у капкани законів Фрейда. Кузаков - бродяга і шахіст - романтик і наївний лицар, якого гріх не обдурити. І, нарешті, офіціант Діма - Санчо Панса, Сганарель і Фальстаф в одній особі, що пройшов геть усе, що точно оцінює оточуючих і безпристрасно «б'є вліт» тупих і слабких «сірих качок». П'єса «Качине полювання» вперше була опублікована в 1970 році і, що дивно, опублікована без цензури. Річард Ко, критик «Вашингтон пост» так описував п'єсу «Качине полювання» в своїй статті: «Вампілов пише в традиції Достоєвського про неспокійного героя, що шкодить сам собі, пригоди і характер якого представляються специфічно російськими» (1989). У 1979 році за мотивами п'єси було знято фільм «Відпустка у вересні» з Олегом Далем в головній ролі. Режисер Віталій Малахов поставив перед собою складне завдання - і блискуче впорався з ним: на сцені Freedom Hall досвідчені глядачі побачать сучасну постановку з чудовими акторами і театральними прийомами, що викликають WOW-ефект. Насолоджуйтеся! Пропонуємо вечерю за спеціальним театральним меню

Родина із чотирьох жінок - а це чотири покоління - живуть у будинку, який незабаром піде на злом. Він мусить зникнути з обличчя землі разом із двадцятим століттям. Сторінка історії перегортається, щоб дати дорогу новому вікові. Найстарша у цій родині Малу – прабабуся, ровесниця століття, її життя розпочалося при керосиновій лампі, зараз вона живе у світі відео та інтернету. Життя героїні промайнуло весело і яскраво, у неї були знамениті коханці. Дочка Марель – принесене в жертву покоління дітей війни. Її онука Ніна – представниця епохи хіппі та сексуальної революції. Праонука Фостін – юна генерація нового століття, втрачених орієнтирів, сумнівів, пошуків нових ідеалів.