У 1995 закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого (в той час — Київський інститут театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого), навчався на курсі народного артиста України Миколи Рушковського.
З 1997 працює у Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра.
У 2009 разом з актором та режисером Олександром Кобзарем написав інсценування та поставив спектакль «Граємо Чонкіна» (рос. Играем Чонкина) – за романом Володимира Войновича «Життя і незвичайні пригоди солдата Івана Чонкіна».
Регулярно бере участь у дублюванні іноземних фільмів для українського прокату. Голос Андрія можна почути в таких мультиплікаційних та художніх фільмах: «Шрек Третій», «Шрек назавжди», «Мадагаскар 2», «Мадагаскар 3», «Кіт у чоботях», «Гангстер», «Операція „Валькірія“», «Завжди кажи „Так“», «Грім у тропіках», «Безславні виродки», «Копи на підхваті», «Гаррі Поттер та смертельні реліквії», «Місія неможлива: протокол „Фантом“», «Вище неба», «Похмілля у Вегасі», «Джанґо вільний» та ін. В українських кінотеатрах голосом Андрія Самініна майже постійно говорить Джонні Депп («Вороги суспільства», «Турист», «Джек і Джилл», «Похмурі тіні», «Мачо і ботан»).
Одружений з Лесею Самаєвою – акторкою Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра.
- Вітри
- Повертається чоловік із відрядження
- Креденс
- Хайтарма
- Самотній за контрактом
- Жага екстриму
- Служниця трьох панів
- Чорта з два
- Платон Янгол
- Кульбабка
- ... та ще 52
- Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого
в яких задіяний Самінін Андрій
Серед інших театрів України Київський державний академічний театр драми і комедії посідає особливе місце. Театр, що виник на хвилі демократичних змін у суспільстві наприкінці 70-х років XX століття, сьогодні є широко відомим і популярним у глядачів, авторитетним серед фахівців.
Перший збір трупи театру відбувся 7 вересня 1978 року, а перша прем'єра – 21 квітня 1979 року у приміщенні Республіканського театру ляльок по вул. Ш. Руставелі, 13 («Высшая точка – любовь» Р. Фєдєньова).
Багато років театр не мав власного приміщення. Вистави відбувалися у всіх театрах Києва і майже у всіх палацах культури міста, у тому числі у Палаці «Україна» та Жовтневому палаці. У травні 1982 р. міська влада передала молодому театрові будівлю кінотеатру «Космос» на Лівобережному масиві. В цій будівлі силами колективу був влаштований «Театр у фойє» – перша мала сцена у тогочасному Києві та, можливо, і в Україні. Перебудоване приміщення стало першим театром на київському лівобережжі, а також першим театром у Києві за повоєнні роки. 21 грудня 1990 р. виставою «Я завжди твоя наречена» за О. Іоселіані відбулося офіційне відкриття приміщення театру на Лівому березі.
Театр працює двома мовами. Вистава «Брехня» за п'єсою В. Винниченка (1992 р., реж. О. Балабан) стала першою українською виставою у російськомовному театрі. Новаторський підхід до сценічної інтерпретації української класики сприяв руйнації стереотипів, що склалися у сприйнятті традиційної української драматургії. «Чарівниця» за «Безталанною» І. Карпенка-Карого, (реж. Д. Богомазов), «Олеся» за М. Кропивницьким (реж. Д. Лазорко), «Нехай одразу двох не любить…» за «Ой, не ходи, Грицю…» М. Старицького (реж. М. Яремків) – яскраві сучасні театральні версії найвідоміших українських класичних п'єс.
Театр гастролював у Росії, Грузії, Білорусі, Латвії, Литві, Німеччині. В Україні вистави грали у Дніпропетровську, Одесі, Севастополі, Чернігові, Львові, Івано-Франківську, Полтаві, Тернополі, Дрогобичі, Ужгороді… За період 2000-2004 рр. театр брав участь у різноманітних міжнародних театральних фестивалях: Міжнародному фестивалі країн СНД та Балтії «Балтійський дім» у Санкт-Петербурзі, «Біла Вежа» у Бресті, «Граємо Гоголя» у Полтаві, фестивалях російської класики у Гомелі, Тольятті, Брянську, Міжнародному фестивалі «Херсонеські ігри» у Севастополі, Міжнародному фестивалі «Золотий Лев» у Львові, фестивалі «Добрий театр» у Енергодарі, «Вересневі самоцвіти» у Кіровограді, «Прем'єри сезону» у Івано-Франківську та ін., а також Днях української культури за кордоном (виставу «Трохи вина… або 70 обертів» за Л. Піранделло грали у Парижі та Нансі, а виставою «Майн Кампф» за п'єсою Д. Таборі було представлено київську театральну культуру під час проведення днів культури Києва).
За час існування премії «Київська пектораль» театр отримав 15 нагород майже у всіх її номінаціях.
