З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Андрій Козак

Андрій Козак

Актор.
Заслужений артист України

Актор Львівського академічного театру імені Леся Курбаса. Закінчив акторське відділення Музичної академії імені Миколи Лисенка (1994).

У 1993-2001 – актор Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької, у 2002-2007 – актор Львівського духовного театру «Воскресіння».

З 2007 року працює у Львівському академічному театрі імені Леся Курбаса.

З 2019 року – також актор Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької.

Біографічні дані:
Дата народження: 31.07.1973 (48 років)
Місце народження: Україна, місто Львів
Актор  є  резидентом театрів:
Олег Цьона
Олег Цьона
Художній керівник
5.7 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 80
5.8
5.6
5.8
5.8

Львівський театр імені Леся Курбаса створений Володимиром Кучинським та групою молодих акторів у 1988. Театр завжди вирізнявся високоінтелектуальним і неповторним репертуаром. Театр імені Леся Курбаса — унікальний методологічний центр, який опанував і розробив цикл театральних методик та тренінгів акторської психофізики, пластики, голосу, провів серію спільних проектів з Workcenter Єжи Ґротовського (Італія), Школою драматичного мистецтва Анатолія Васільєва (Росія), Осередком театральних практик Gardzienice (Польща), Саратозьким міжнародним театральним центром (США). У 2006 році за творчі здобутки Театр імені Леся Курбаса було нагороджено найвищою українською нагородою в галузі культури — Національною премією імені Тараса Шевченка, а у 2007 році театру було присвоєно статус академічного. З 1994 року Театр імені Курбаса проводить свій власний міжнародний театральний фестиваль «Театр: Метод і Практика». Веде активну міжнародну діяльність, є членом міжнародної театральної мережі IETM. Окрім того, Театр імені. Курбаса є унікальним для України театром-школою, що виховала не одне покоління акторів та режисерів спершу в Студії театру, а з 2001 року на базі Львівського Національного університету імені Івана Франка.

Андрій Мацяк
Андрій Мацяк
Художній керівник
5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 51
5.4
5.4
5.6
5.7

Перший Національний театр України Один з найдавніших українських драматичних колективів Більше ніж 700 постановок за час існування. Створений в Києві як перший державний театр України – Український національний театр об'єднав акторів мандрівних труп І. Мар'яненка, Т. Колісниченка, І. Сагатовського. 16 вересня 1917 р. в приміщенні Троїцького народного дому розпочав життя п'єсою В. Винниченка «Пригвожджені». В 1918 р. реорганізований в Державний народний театр, згодом перейменований на Український народний театр, а пізніше просто в Народний театр. В склад трупи входять – Марія Заньковецька, талановита молодь В. Любарт, Б. Романицький, ін. під фаховим керівництвом Панаса Саксаганського. У 1922 театр отримує ім’я Марії Заньковецької (офіційно січень 1923 р.). 1923-1931 – мандрівний період театру. Скрутне економічне становище змусило колектив поїхати на довготривалі гастролі містами України. Місяцями митці працювали в Чернігові, Кременчуці, Харкові, Запоріжжі, Дніпропетровську, Полтаві, Луганську, Кривому Розі та інших населених пунктах. Серед лідерів театру в цей час – Б. Романицький, В. Яременко, В. Любарт, О. Корольчук, ін. 1931-1941 – стаціонарне перебування у Запоріжжі, Поступальний рух театру був пригальмований в 1941 році подіями Другої світової війни. Колектив був евакуйований спочатку на Кубань, а потім в Сибір, у м. Тобольську було поновлено професійну діяльність. З 1944 році театр «проживає» у Львові у старовинному приміщенні театру Графа Скарбека (побудований у 1842 р.). Серед провідних митців львівського періоду 1950-1970-х рр.: режисери Б. Тягно, В.Грипич, С.Сміян, М.Гіляровський, В.Опанасенко, О. Ріпко, актори В. Данченко, В.Полінська, Д. Козачковський, О.Гай, І.Рубчак, К. Хом’як, О. Гринько, Б. Мірус, а також Б. Ступка, Б. Козак, Ф. Стригун, Т. Литвиненко, Л. Кадирова, багато інших. Творчий злет театру 1970-х пов’язують з ім’ям режисера Сергія Данченка, якому вдалося яскраво втілити на сцені запропонований добою репертуар, його найвідоміші постановки: «Маклена Граса» М. Куліша (1967), «Камінний господар» Лесі Українки (1971), «Річард ІІІ» В. Шекспіра (1974), «Прапороносці» за О. Гончаром, Б. Антківа, С. Данченка (1975), «Украдене щастя» І. Франка (1976). Час 1991-2019 роки – вважають сучасним періодом творчості Театру ім.Марії Заньковецької. Протягом цих років незмінним керманичем заньківчан був Федір Стригун, який у спілці з режисерами Аллою Бабенко та Вадимом Сікорським визначали сучасне творче обличчя театру. Важливою подією цього періоду є повернення театрові статусу Національного (2002 р.), як результат – переведення його з муніципального у загальнодержавне підпорядкування. Акторський колектив відрізняється сталістю: у покоління акторів 1990-х в 2000-х роках органічно влилися нові сили – випускники акторського факультету, учні Б.Козака, Ф.Стригуна та Т.Литвиненко, які активно залучалися режисерами у виставах театру. Сьогодні в репертуарі театру йде близько 60 вистав на Великій та Камерній сценах, серед яких чимала частина – твори української класики («Наталка-Полтавка» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка, «Украдене щастя» І. Франка, «За двома зайцями» М.Старицького), музичного спрямування («Шаріка» Я. Барнича, «Сільва» І. Кальмана), світової драматургії («Труффальдіно з Бергамо» за К. Гольдоні, «Фредерік, або бульвар злочину» Е.-Е. Шмітта, «Циліндр» Е. де Філіппо), сучасні твори «Криза», «Соло для мідних труб» О. Огородника, «Картка любові» Р.Горака), «Небилиці про Івана, знайдені в мальованій скрині з написами» І. Миколайчука. Серед нашого творчого складу: 21 народний артист України, 15 заслужених артистів України, 4 заслужених діячів мистецтва України, 6 заслужених працівників культури України, а також оркестр під керівництвом народного артиста України Богдана Мочурада. Театр є лауреатом численних українських та закордонних фестивалів. Сьогодні Генеральним директором-художнім керівником театру є Андрій Мацяк. Історія наша давня та унікальна, але головне для нас, заньківчан, – бути близьким, потрібним глядачеві тут та сьогодні.

Ми знайшли 8 вистав, в яких
бере участь Андрій Козак

Найочікуваніша прем’єра кінця 2019 року – «Фредерік, або Бульвар Злочину» Е.-Е.Шмітта у Заньківчан Ерік-Емманюель Шмітт – всесвітньо відомий письменник, драматург, філософ і сценарист, творчість якого перекладена понад 40 мовами. Автор кіносценаріїв до фільмів «Небезпечні зв'язки» та «Підступний лис». У фільмах, знятих за його книжками та сценаріями, грають такі зірки, як Катрін Деньов, Жерар Депардьє, Венсан Перес, Жозіан Баласко, Фанні Ардан, Омар Шаріф… П'єси Шмітта йдуть на багатьох театральних сценах світу від Нью-Йорка до Шанхая, а ролі в них свого часу виконували найвідоміші кінопостаті: Ален Делон, Жан-Поль Бельмондо, Франсіс Юстер. Автор бестселерів: «Оскар і рожева пані», «Зрада Анштайна», «Дитя Ноя», «Готель між двох світів», «Мадам Пилінська і таємниця Шопена», які так полюбилися українському читачеві. «Фредерік, або Бульвар Злочину» – неймовірна історія любові та ворожнечі, відчаю й натхненної пристрасті, оповідь про життя легендарного французького актора XIX століття Фредеріка Леметра. Його талантом захоплювалися Гюго, Бальзак, Діккенс. Актор прожив бурхливе життя. Він був багатим і знаменитим, його любили жінки та публіка… Шмітт присвятив свою п’єсу відомому французькому акторові Жану-Полю Бельмондо. Театр ім. Марії Заньковецької запросив для театрального прочитання твору режисера, з. д. м. України, лауреата численних премій Олексія Кравчука. Унікальна нагода побачити цю прем’єру в останні дні 2019 року – лише 28 та 29 грудня.

Вперше в Україні заньківчани отримали офіційний дозвіл на постановку світового шлягеру. Найвідоміший твір німецького драматурга Бертольта Брехта з музикою Курта Вайля про любов, дружбу та зраду. Лондон готується до коронації королеви – ненадійні елементи, такі як злодії та повії вигнані з вулиць геть, щоб ніхто, не дай боже, не зіпсував свято. Містер і місіс Пічем, власники фірми «Друг жебрака», очікують, що бізнес ось-ось піде вгору, коли одного разу вночі їх донька не приходить додому. Це може означати тільки одне – кримінальний авторитет Меккі-Ніж знову у місті. І ще й на біду містера Пічема він одружується з його коханою дитиною Поллі. Ватажка жебраків таке «рідня» зовсім не тішить, і він просить начальника поліції Брауна зловити «немилого» зятя, або ж буде бунт. Чи може така витівка коштувати Меккі життя, чи врятує Браун бандита і давнього товариша від зашморгу? Сміливо, смішно, місцями зворушливо і спірно, але так цікаво! Як закінчиться ця історія ув'язнення та кохання і чи буде хепі-енд — краще подивитися особисто, сходивши на виставу «Тригрошова опера». Фото: Євген Кравс

5.7 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 6
5.8
5.7
5.7
5.7

«Велич людини в тому, що вона є мостом, а не ціллю; і любові в ній гідне лише те, що вона є переходом і знищенням. Я люблю того, хто не вміє жити інакше, окрім як в ім’я власної загибелі, тому що він іде через міст» Фрідріх Ніцше. Проект «Геть від Заратустри» – спроба драматурга Кліма та режисера Володимира Кучинського театральними засобами осмислити кризу українського суспільства, пропустивши свої думки крізь призму одного з найвідоміших європейських філософських творів «Так казав Заратустра» Фрідріха Ніцше.

5.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
6.0
6.0
6.0
5.8

«АМНЕЗІЯ, тому що я ділив з тобою свої дні та ночі, але розповідав собі іншу історію… АМНЕЗІЯ, тому що я відчував непереборне почуття до тебе, але більше говорив про свої маленькі імпульси… АМНЕЗІЯ, тому що в глибині душі я був вірний, але скоріше б порвав собі горлянку, аніж визнав би це… Чоловіків характеризує те, що вони відмовляються від власної долі. Вони віддають перевагу свободі. Але що таке свобода, якщо вона ні до чого не веде? Чоловіки більше вигадують свободу, ніж користаються з неї… Моя АМНЕЗІЯ – це брехня для того, щоб повернутися і віднайти тебе». (Е.-Е. Шмітт) «ТЕАТР – це кожного разу інша історія. Навіть, якщо історія та сама. Вона викликає імпровізацію, аби залишатися живою. ІМПРОВІЗАЦІЯ у цьому випадку – це і намагання максимально розімкнути структуру, рамки сюжету. Це жива історія не лише персонажів, але й її творців: акторів, режисера, автора. Це історія, розвиток якої передбачити не можливо…» (Н. Сняданко)

5.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 6
5.8
5.8
5.8
6.0

П’єса сучасного шотландського драматурга про молоду жінку-селянку, яка попри зовсім звичайний спосіб життя дивиться на світ дуже по особливому. Творці вистави «Ножі в курях, або Спадок мірошника» роздумують над зіткненням світоглядних моделей і систем мислення. Забобонному і апріорі упередженому способу дивитися на речі протиставляється відкритий і гуманний погляд нової людини, сповненої невситимою жагою до постійного пізнавання і відвагою бути самітним відлюдником.

4.4 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 6
3.8
3.5
4.8
5.5

Венеція – місто карнавалів та загадок. Тут живуть безтурботні, темпераментні та щедрі люди. Тому вони й висміюють іновірця-іудея Шейлока – жадібного і похмурого лихваря, який рахує кожну монету. Шейлок, в свою чергу, відповідає місцевим жителям взаємністю. Особливо він не любить Антоніо, який не бере відсотків за позики – занадто безкорисливо як для купця. Тому, заради «жарту», Шейлок пропонує теж безвідсоткову позику для юного Басаніо – друга нашого честолюбного купця. Умова одна: за невчасну сплату боргу, він виріже в Антоніо фунт м’яса. Що переможе – комерція чи людяність? Чи готовий закоханий герой сплатити борг і врятувати друга? Здається кровопролиття неминуче. Але в події несподівано втручається сила жіночої любові, яка може протистояти всім перешкодам і в підсумку – перемагати.

Бушон – маленьке містечко, якого ви певно не знайдете на жодній мапі, та й супутники навряд його зможуть розгледіти на европейських просторах. Очолює містечко дуже заповзятливий мер – Жак. З казни Евросоюзу він вміло «викачує» кошти на облаштування щасливого життя довіреної йому громади. За документами в містечку процвітає «бананова плантація», яку щодня на підвіконні поливає секретарка, активно розвивається школа, в якій навчаються чотири учні, один з яких – сорокасемирічний Ніколя (брат Жака), працює велике сільське господарство, в підтвердження наявності якого чути «бекання» секретарки Одетти... Але раптом – як грім серед ясного неба – до них в Бушон їде «ревізор» з Евросоюзу! Всі події та персонажі є вигаданими. Будь-які аналогії – випадкові. Легка та весела п’єса створить гарний настрій, але й змусить замислитися над актуальними питаннями нашого щоденного життя, адже сміятися, дивлячись виставу, ми будемо і з себе

5.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 11
6.0
5.9
5.8
6.0

Класичний текст Лесі Українки це драматична історія кохання лісової Мавки і людського хлопця Лукаша. В режисерській інтерпретації Андрія Приходька «Лісова пісня» стає історією на однієї жінки, а цілої нації. У трьох діях вистави постають різні періоди української історії: від початку ХХ століття (що став рубежем, останнім спалахом української національної традиції та ідентичності, яка виражалася в побуті, одязі, піснях, традиціях) до радянських часів і сучасності, яка несе гіркий спадок минулого. Від часу прем’єри у 2011 році «Лісову пісню» називають однією з найкращих український вистав останнього десятиліття. Драматична історія, що стосується і торкає кожного, незмінно зворушує і надихає глядачів, а віртуозне виконання автентичних українських пісень щоразу викликає захоплення.