Анатолій Мельник

Дебютна вистава театру – за короткий проміжок часу люди, які в житті займаються різними справами, зуміли оволодіти акторським мистецтвом і стати єдиним колективом.  Кожен епізод, кожна сцена вистави – це чиясь доля, історія, біль родини… Чорнобильська біда очима простих людей – чиїхось бабусь, матерів, дідусів, батьків, дітей, яким в одну мить довелось втратити все. Ніч 26 квітня 1986 року - переломна дата, яка назавжди розділила навпіл не тільки життя багатьох людей, а й буття та історію самої планети Земля... Тому що після вибуху на ЧАЕС життя вже не могло бути таким, як раніше. І не буде нічого – ні сміху дітей, ні людських голосів, і лелеки повернуться у гнізда над порожніми хатами, а тварини довго не розумітимуть, чому їх покинули. Пустка. Тільки десь, «у зоні відчуження в хаті бабця в полиняній хустці щовечора молить про спокій на кожній АЕС»…

Існують вистави, які приносять естетичне задоволення від перегляду цікавого і романтичного сюжету, інші від яскравих та неординарних декорацій, ще інші від вирішення ролі того чи іншого героя на сцені. Проте існує ще один різновид вистав – які змушують нас задуматися над собою, суспільством та життям в цілому. Саме над створенням такої психологічної вистави “Політ над гніздом зозулі” за романом Кена Кізі працюють актори театру під керівництвом львівського режисера Вадима Сікорського. На сцені — маленька модель зовнішнього світу, в якому усі пацієнти не живуть, а просто існують. Проте одного дня з’являється Макмерфі і налагоджене життя лікарняного колективу й пацієнтів йде шкереберть. Відтак глядачі спостерігатимуть два конфлікти: з одного боку одвічний, конфлікт людини і суспільства, з іншого – зображення хиткої та нестабільної сутності людського “я” і шляхи її подолання. Саме розвиток конфлікту у конфлікті впродовж усієї вистави змусить глядача ставити запитання й шукати на них відповіді: “Психлікарня – модель сучасного суспільства у мініатюрі, чи наше суспільство – велика психлікарня?” Ми переконані, що буде над чим замислитись. А глядач прийде, подивиться й зробить свої висновки…

«Легенда про Ковель» – наймасштабніша та на сьогоднішній день найбільш масова постановка театру, адже у ній бере участь більше ста осіб – крім 50 акторів – учасники запрошених вокальних (фольклорний гурт «Намисто», кер. Наталія Гончар) та танцювальних колективів міста (студія сучасної хореографії «Пірует», кер. Марина Приц, народний художній колектив - ансамбль танцю «Барвінок» кер. – Любов Ризванюк), а також учасники з клубу НПВ «Волинська Січ» та лицарського клубу «Айна Бера» (місто Луцьк), етномультиінструменталіст Андрій Ляшук (Рівне).  Історична вистава у середньовічному стилі створена за принципом вуличних театральних дійств в епоху, коли менестрелі, трубадури чи скоморохи розігрували на площах для людей різноманітні історії та казки. Тож, актори – просто ляльки, німі маріонетки, які діють лише за велінням Голосу – у нашому випадку – Леді-Менестрелії, яка веде виставу:  «…Cпиніться, подорожні, ходіть до цих воріт! – На вас чекає казка – і шлях їй в п’ять століть…» Створено театром спеціально для особливої дати – 500-річчя з дня надання Ковелю грамоти Магдебурзького права. В основі – «Балада про Ковель» місцевої поетеси Олени Мокроусової. Для натхнення при створенні авторського лібретто були взяті найвідоміші твори середньовічної класики. У виставі показано основні періоди заснування та становлення міста – від язичницьких часів, потім скромного повіту на околиці – до села, а й згодом – до знаного Ковеля, міста ковалів. Скорочена версія вистави була представлена на XXVII-му Всеукраїнському заочному фестивалі самодіяльної художньої творчості неповнолітніх засуджених "Червона калина» у ДУ Ковельська виховна колонія (липень 2018 рік), а також - під час урочистого закриття ІІІ фестивалю Українського Аматорського Театру – «День Театру», та церемонії нагородження учасників, яке у формі справжнього театрального балу пройшло у Колонній залі Київської міської державної адміністрації (травень 2019 рік).