Анастасія Зюркалова

Театральна майстерня Миколи Рушковського до 80-річчя від дня народження В. Висоцького представляє виставу «Нейтральна смуга». Прозвучать відомі і улюблені пісні, деякі в несподіваних обробках. Його вірші і пісні розривали буквально наше суспільство зсередини. Зараз, якщо подивитися на той час, коли створювалися вірші, і сьогодні, то великих відмінностей немає. А вірші його ми можемо знайти на різні теми нашого життя. Він робив пісні за основу яких брав казки, багато пісень про любов і дружбу, і відданість.

Вистава, для тих, хто починає дорослішати. Тобто – для кожного. Для дітей і батьків, школярів, студентів, хіпстерів, для всіх коротше. І не важливо 8 тобі років, чи 80. Справа тут у тому, що коли ти дорослішаєш (а це з тобою відбувається постійно), головне – це не загубити те найдорожче, чого тебе навчили батьки або добрі історії, або зрозумів ти сам. До Вашої уваги, пані та панове, герої казок Ганса Крістіана Андерсена! Не шукайте їх більше у книжках, бо вони усі тут: зухвала та смілива Дівчинка з сірниками, загадковий чарівник Оле Лукойє, стильний і граціозний Голий Король, кращий хлопець світу – Ганс Чурбан, зворушливий і добрий Солдат, а ще Королевна, Принцесса, Кресало з собаками, Червоні Черевички та ще багато іншого.

Невелике містечко Лінен, у якому живуть люди-пороки – Жадоба, Блуд, Гнів, Гординя, Зневіра та інші. Під час занурення у виставу виявляється, що реальність ближче, ніж здається. Коли найрідніші люди цінують більше нову газову пліту та статуетки-божки або зачіску, аніж один одного. Коли людське життя нічого не варте, головне, чи будуть пиріжки на поминках? То чи виліковні людські пороки? Чи є у людства шанс? Останній день людства не настане ніколи, поки є хоч одна людина, яка зійде на ешафот... За нас...

«Коли я працюю довго, невтомно, тоді думки трохи легші, і здається, ніби мені теж відомо, навіщо я існую.» (с) Єрмолай Лопахін У маєтку Гаєвих-Раневських прописані психічно неврівноважені, травмовані, безумні персонажі. Всі вони мародерствують в своє задоволення вже довгий час. Тим часом з Парижу змушена приїхати не менш порочна Любов Андріївна зі своєю свитою. Істинна ціль візита нікому невідома, але оточуючі в очікуванні порятунку садиби та їхнього комфортного життя. Місцевий бізнесмен – паталогічний та ексцентричний Лопахін, мріє про повернення Раневської та готовий піти на крайнощі заради неї. Чи справдяться чутки про бажання купця Деріганова придбати маєток? Що насправді приховують власники саду? Чи можуть по справжньому кохати герої? Яка реальна мотивація Єрмолая Олексійовича, наскільки чисті його наміри і чи щиро жадає Лопахін вдову Раневську? Та чи існує початок та кінець у цих еклектичних персонажів? Поступово глядач відкриває для себе темну та приховану сторону життя мешканців, на перший погляд, тихого та мирного вишневого саду.

Він – великий журналіст і йому необхідно опублікувати в газетах важливе повідомлення, навіть якщо це буде коштувати його кар'єри. І Він прийде до свого минулого – за допомогою, за порадою, і залишиться наодинці з сумнівами і невеселими думками. І ось тут з'являться «люди, що виникли в його пам'яті», завдяки яким Він вижив. І почнеться суд над совістю вижившого, який продав пам'ять про минуле і любов, подаровану йому долею. Хто він такий? Людина, розтоптавша ідеї, за які боровся в роки Другої світової війни? Людина, яка зрадила мертвих і живих, яка зробила зраду своїм головним життєвим призначенням? І все-таки яке рішення Він прийме?

Середина минулого століття. Життя в селі. Час тече неквапливо. Люди тієї епохи добре знайомі кожному з нас і, в той же час, зовсім на нас не схожі. Герої Шукшина – прості, добрі, відкриті, щирі. Для них важливі почуття і переживання, вони добре знають, що таке відповідальність і випробування, правда і честь. Вони, як і сам Василь Макарович Шукшин, свято вірять в те, що «все було не дарма: наші пісні, наші казки, наші неймовірної ваги перемоги, наше страждання». Вони готові відстоювати ці цінності до кінця ...

Трагедія– справа чиста, вірна, вона заспокоює… У драмі борються, тому що є надія виплутатися з біди – це нешляхетно, надто утилітарно. У трагедії боротьба ведеться безкорисливо – це для царів. Та чи є це правдою? Кого насправді слід пожаліти на тлі невблаганного закону та владної боротьби? Вперту у своїй правоті Антігону, що керується почуттями у вчинках, коли намагається поховати брата всупереч встановленому державному порядку? Чи володаря Фів Креона, що виконує свій царський обов’язок та карає близьких йому людей за вияв сваволі, бо порядок для нього – сутність влади та праведності керуючого? Відповідь криється у результаті вибору. Чи варто обирати закон, коли всі близькі тобі люди постануть проти тебе і стануть героями в очах народу? На це питання слід відповісти прямо: не завжди владний принцип має позитивні наслідки, і не завжди герої правильно стають героями. Протистояння Антігони і Креона – це стосунки, віддані на аналіз глядача, якому доведеться вірішувати на користь того чи іншого персонажа.