З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Анастасія Лісовська
Анастасія Лісовська
Анастасія Лісовська
Анастасія Лісовська
Анастасія Лісовська
Анастасія Лісовська
Анастасія Лісовська

Анастасія Лісовська

Актор.

Акторка Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки та Незалежного театру «Gershom».

Народилася 14 листопада 1991 року в Києві. У 2008 році закінчила Київську середню загальноосвітню школу № 218. Шість років займалася в дитячому театрі «Спалах», що мало вплив на остаточний вибір професії. Вступила до Київського торговельно-економічного університету, але не закінчила його, у зв’язку з вступом на акторське відділення.

Протягом 2012-2017 роках — студентка Львівського національного університету ім. І. Франка, спеціальність «Акторка театру та кіно» (курс Стефанова Олега Дмитровича).

По закінченню університету два місяці працювала в Львівському академічному духовному театрі «Воскресіння».

З листопада 2017 року працює у Львівському академічному драматичному театру імені Лесі Українки.

Біографічні дані:
Дата народження: 14.11.1991 (30 років)
Місце народження: Україна, місто Київ
Освіта: Львівський національний університет ім. Франка
Актриса  є  резидентом театрів:
Ольга Пужаковська
Ольга Пужаковська
Художній керівник
5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 85
5.6
5.4
5.6
5.6

Театр Лесі – це простір. Сцена, рубка, фойє, кабінети, коридори, гримерки, галереї, цехи, балкони і кімнати з мітлами. Театр Лесі – це люди, які наповнюють простір. Чоловіки і жінки.  Без огляду на вік, національність, релігію чи сексуальну  орієнтацію. Театр Лесі – це питання, відповіді на які шукають ці люди. Актуальні і вічні, загальнолюдські і вузькопрофільні, персональні і злободенні, закриті і відкриті. Найважливіше – бажання їх ставити. Цей театр пережив карколомні злети і падіння. Якщо лише перелічити всі його назви, то це займе цілий великий абзац. Ми не будемо цього робити зараз. Не тому, що хочемо їх забути. Для нас важливо їх пам’ятати. Для нас також очевидно, що ми – це тут і зараз. І саме ми зараз – Львівський академічний драматичний театр імені Лесі Українки. І кожне слово в цій довгій назві має значення для нас. Львів. Важко переоцінити значення міста, яке об’єднало нас всіх. Покоління митців та інтелектуалів, які працювали і працюють тут сьогодні, витворили благодатне середовище, яке надихає та спонукає творити – чесно і відповідально. Академія. Статус «академічного», який ми отримали у 2017 році, сприймаємо одночасно як відзнаку минулих здобутків, так і аванс майбутнім. Нам близьке визначення академії, як такого собі платонівського «оливкового гаю» – сприятливого, безпечного середовища для творчості; як  простір, де без ворожості та осуду сприймають експерименти і, навіть, помилки, вітають дебютантів та переосмислюють/критикують класиків. Драма. Серед усього різноманіття жанрів сучасного театру, наш акцент досі стоїть на драмі. Якщо точніше – на тексті. Для нас слова Шекспіра так само важливі і цікаві, як і твої міркування, чи думки, наприклад, шахтарів з Добропілля. Леся Українка для нас – не бронзовий монумент. Без перебільшень, це абсолютно актуальна рольова модель для сучасних українок та  українців. Її мистецька та інтелектуальна спадщина надихає нас “тримати спину рівно” та щоразу обирати позицію критичного погляду і дієвого потенціалу. Слова її сучасниці та товаришки Ольги Кобилянської – #бутисобіціллю – ми обираємо як довготермінове завдання, яке кожен і кожна з нас ставить перед собою. Як це – «бути собі ціллю»? Для нас це означає бути надійними партнер(к)ами, бути відповідальними і чесними – перед собою і своїми колегами та колежанками. . Бути собі ціллю – це означає прагнути більшого. Ми переконані –  якщо кожен і кожна із нас роззирнеться та пошукає в собі сили зробити трішки більше, ніж зазвичай – для своєї родини, справи, країни, – то світ зміниться. Щодня ми мотивуємо себе зробити трошки більше, для того, щоб театр Лесі, який сьогодні об’єднав тебе і мене, ставав кращим. Ставав цікавішим, розумнішим, зручнішим, красивішим – а разом з ним і ми. Театр – мистецтво колективне. В цьому його сила і слабкість  водночас. Аби бути сильнішими, для нас принципово є формувати таку атмосферу в команді, де кожен і кожна має право заявити про свої прагнення та отримати можливість їх реалізації – не тільки як актОр, але і як Актор. Бо ми переконані, що театр не повинен обслуговувати чиїсь інтереси чи втамовувати амбіції лише одного авторитарного лідера. Для нас театр – це вільне мистецтво, яке творять вільні люди. Нам хочеться говорити про сучасне і актуальне, про тут і зараз, про те, що буде викликати в тебе відчуття причетності. Бо в широкому розумінні, театр – це люди: ті, які промовляють і ті, які слухають, а між тим – те, як вони впливають одне на одного.

Ми знайшли 5 вистав, в яких
бере участь Анастасія Лісовська
5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 9
5.8
5.2
5.8
5.8

Дядько, який їздить на заробітки в Москву. Двоюрідний брат, який копає бурштин. Тітка, яка безкінечно надсилає передачки в тюрму синові-рецидивісту. Бабця, яка виховує дітей своєї непутящої дочки. Вуйко, який відводить каналізаційні відходи прямо в річку. Сестра, яка двадцять років живе в Чехії і передає звідти прострочені продукти. Її чоловік, який вважає, що вона там торгує тілом. Ні, ми не забираємо хліб в сценаристів шоу «Говорить Україна». Ми хочемо поговорити в театрі про долі наших родичів, близьких чи просто знайомих, яким трохи менше пощастило в житті. Бо в них була погана перша вчителька? Бо вони не отримали вищу освіту? Бо батько був слабким? Бо мама не казала, що вони найкращі? Бо ходили тусуватись за гаражі замість бібліотеки? Бо вони є в кожного. Бо вони – це спосіб не втрачати зв’язок з реальністю. Так, за них інколи соромно. Але цей сором відчуваємо ми. Значить, він про нас.

5.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
6.0
5.5
6.0
6.0

Замість вчепити квітку на груди, вона кидає її йому прямо в обличчя і тікає. Що він робить? Йде шукати цвіт папороті, аби владнати стосунки з норовливою дівчиною. Хто трапляється йому на шляху? Група безпритульних акторів, які вмовляють його подивитись їхню виставу. Вистава, звичайно, ж про любов. Що ж іще дивитись в час літнього сонцестояння! Мабуть, вистава була не така вже й цікава, бо він заснув прямо посеред дійства. Квітку тим часом здобуває вона. І він уже не наречений, а сам Купало. Вона – Марена. Вона вже не тікає. Цього разу вона – вмирає. Ніхто нікого не рятуватиме. Всі знають, що «завтра» і так настане. Варто лише прокинутись. Що об’єднує сновид і закоханих? Вони найбільш беззахисні. У виставі використовуються уривки п’єси «Сон літньої ночі» Вільяма Шекспіра (в перекладі Юрія Лісняка), поеми «Метаморфози» Овідія (в перекладі Андрія Содомори), 38-й сонет Вільяма Шекспіра (в перекладі Наталії Бутук). А також пісні гурту «YAGODY» та пісня Kings and beggars – A L'entrada del temps clar.

4.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 6
5.0
4.8
4.7
5.2

Що таке машина часу? DeLorean DMC-12? Чи, може, до прикладу, холодильник бути машиною часу, якщо він продовжує термін (час!) придатності речей? Або. Закрийте очі. Ви – в машині часу. Задайте часо-просторові координати. Рушайте. Не створюйте парадоксів. На Донбасі є великий пам’ятник Артему, якого насправді звали Федір. Це парадокс. Українські території захоплює країна, яка зобов’язалась захищати її суверенітет. Це парадокс. Їх не уникнути. Ви зрозумієте це, коли буде занадто пізно. Вишні і абрикоси все одно цвістимуть, а зірки світитимуть. Чоловік вб’є корову. Двоє пілігримів сидітимуть на траві. Поруч фатально змахне крильцями метелик.

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 16
5.9
5.8
5.7
5.9

Горизонт 200. Так шахтарі кажуть про глибину дві тисячі метрів під землею. Для нас це і про дві тисячі кілометрів України з півночі на південь, зі сходу на захід. Це про нашу можливість бачити і небажання дивитися. Це про тих, хто не повертається. Це про перспективи. Це про викривлені закони реальності. Це про турбулентні часи. Ця вистава не про шахтарів, попри те, що створена на основі документального матеріалу, зібраного під час експедицій по вугільних басейнах України. Ця вистава про нас у надзвичайних історичних обставинах. Наскільки широким чи вузьким може виявитися мій особистий горизонт сприйняття в ситуації, коли я вибираю ставити або не ставити питання? Дія відбувається на уявному горизонті подій: в місці без часу, де не спрацьовують відомі нам фізичні закони, де змінюються позиції і думки задля того, аби збагнути закони нової реальності та осмислити ту, яку ми називаємо минулим. Дійові особи застрягли під завалами після вибуху в шахті. Вони чекають на порятунок, чекають команду рятувальників. Можна подумати, що вони – людство, яке зупинилося і розглядає свої здобутки. А, може, й ні. Ця вистава – привід поставити питання: навіщо мені шахти і шахтарі? Навіщо мені театр та актори? Навіщо актору шахтар і навпаки? Навіщо ми один одному? Ця вистава – привід для нас, як для покоління, якому необхідно перевести подих, щоб продовжити рух і побачити свій наступний горизонт. Або ні.

5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
5.6
5.6
5.4
5.4

Уявіть Львів минулого, сьогодення і майбутнього на піщаній поверхні: як пропливає історія міста та його мешканців між берегами Полтви? Що історія невидимої ріки може розповісти про нас з вами; які міфи/історії ми пов'язуємо з нею та з тим, що приховано від очей?  І, врешті-решт, куди виведуть нас її підземні водні потоки? Уявні маршрути Львовом – це інтимний перформанс, який через гру у піску досліджує перетини львівських історій та урбаністичних асоціацій. Річковий пісок Полтви та óбрази на ньому стануть відправними точками у фантазійній подорожі учасників та учасниць, які зануряться в уявний світ Львова через водну стихію, точніше її відсутність.  Апелюючи до середньовічного жанру ітінерарій (докладних паломницьких текстів та ілюстрацій) і містеріального театру, «Уявні маршрути Львовом», підважують їх, концентруючись на сучасних темах міської екології, історії місцевих громад та дис/утопічного майбутнього. Крім того, на відміну від минулих епох, провідницями у цьому піщаному ритуалі стануть дві знатниці, які розкриють не тільки секрети міста і його підземної води, але й уяву та пам'ять присутніх на дійстві, що пливтимуть за напрямком ріки Полтви та її приток.