Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Олександр Ганноченко
1974 - 1988 - актор Кримського академічного драматичного театру ім. М.Горького
1988 - 1990 - актор Київського Молодіжного театру (нині Молодий театр).
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 1990 року.
З 2010 року обіймав посаду заступника директора, а з 2014 по 2016 - директора-розпорядника театру.
У 1998 році присвоєно почесне звання «Заслужений артист України».
Лауреат театральної премії «Київська Пектораль»
в номінації «Краща чоловіча роль другого плану» за роль Порфирія Петровича у виставі «Голубчики мої! ..» за творами Ф. Достоєвського і А. Володіна (2007).
в номінації «Краща чоловіча роль» за роль Учителя гнусу в спектаклі «Співай, Лоло, співай!» за романом Г. Манна «Учитель Гнус» (2015).
У 2018 році присвоєно почесне звання "Народний артист України".
Серед інших театрів України Київський державний академічний театр драми і комедії посідає особливе місце. Театр, що виник на хвилі демократичних змін у суспільстві наприкінці 70-х років XX століття, сьогодні є широко відомим і популярним у глядачів, авторитетним серед фахівців. Перший збір трупи театру відбувся 7 вересня 1978 року, а перша прем'єра – 21 квітня 1979 року у приміщенні Республіканського театру ляльок по вул. Ш. Руставелі, 13 («Высшая точка – любовь» Р. Фєдєньова). Багато років театр не мав власного приміщення. Вистави відбувалися у всіх театрах Києва і майже у всіх палацах культури міста, у тому числі у Палаці «Україна» та Жовтневому палаці. У травні 1982 р. міська влада передала молодому театрові будівлю кінотеатру «Космос» на Лівобережному масиві. В цій будівлі силами колективу був влаштований «Театр у фойє» – перша мала сцена у тогочасному Києві та, можливо, і в Україні. Перебудоване приміщення стало першим театром на київському лівобережжі, а також першим театром у Києві за повоєнні роки. Театр працює двома мовами. За час існування премії «Київська пектораль» театр отримав 15 нагород майже у всіх її номінаціях.
бере участь Олександр Ганноченко
Уявіть: ваша дружина влітає до домівки, бере гроші, щоб розрахуватися з таксистом (хоча має власне авто), а потім розповідає, як подарувала геть усе ваше майно одному дуже милому молодику. Чи можливо таке? Подивившись «Альбатросів», ви зрозумієте, що можливо. Або ж одного разу ви повертаєтесь з шикарних і найнезвичніших похорон свого найкращого друга додому із дружиною, а потім виявляється, що померлий (нехай земля йому буде пухом) і не друг зовсім, та й дружина вже і не кохана… Чи все ж кохана? А потім… У цій виставі шість карколомних історій, що смішать, зводять з розуму і надихають жити. Жити щодня на повну. Причин тому багато. Одна з них біологічна: головним героям «Альбатросів» вже добряче за шістдесят, сімдесят чи вісімдесят. А вони кохають, ревнують, втрачають і знаходять, як першокурсники. Відсутній смак життя чи почуття гумору через вік? Це не про наших «Альбатросів» – виставу для усіх, хто цінує життя і вміє радіти. У головних ролях – золотий склад Театру на лівому березі.
...Без любові видана за людину багато старше її, Анна покохала іншого. Це не легковажна світська інтрижка, а любов глибока, серйозна... Коли зароджувалася любов, Анна проникливо говорила Вронскому: «Любов... Це слово для мене занадто багато значить, набагато більше, ніж ви можете зрозуміти...» Що ж таке для Анни Кареніної і Олексія Вронського їхнє кохання? Важливий дар життя, чи заборонена насолода?..
Безприданниця – молода, вродлива, але бідна дівчина Лариса Огудалова. Її оточують четверо шанувальників, кожен з яких намагається домогтися її уваги. Це «господарі життя» – великий ділок Кнуров, судновласник Паратов, багатий торговець Вожеватов і «маленька людина» – дрібний чиновник Карандишев. У їхніх стосунках змішується справжня любов, ревнощі, цинічні задуми і гонорові претензії. Лариса ж закохана тільки в одного з них – Сергія Паратова. Він теж відповідав їй взаємністю, але раптово поїхав без пояснення причин. А через рік, коли з відчаю Лариса погодилася на шлюб з Карандишевим, в місто несподівано повертається Паратов. І Лариса безоглядно віддається колишньому пристрасному почуттю…
Колишня повія, стара польська єврейка мадам Роза, що пройшла гітлерівський концтабір, утримує в емігрантському кварталі Парижа дитячий притулок. Тут – діти, народжені шлюхами поза законом. Серед його вихованців – арабський підліток Момо. Від його імені й ведеться історія. Історія – захоплююча, відверта, шляхетна й божевільна. Історія – про велич і силу неймовірної любові на порозі життя та на межі смерті.
Христина, через рік після смерті чоловіка, збирається переїхати в інше місто. Старий товариш її родини, такий же вдівець, Герман намагається цьому перешкодити, атакуючи Христину чотирма «вагомими» причинами для заміжжя. Йому доведеться добре попрацювати, щоб зламати її стереотипи і упередження. А у робітників транспортної компанії «Ваш дім» виникають свої причини для подиву: чи виносити запаковані речі замовниці, чи розпаковувати?
Чарівна співачка Лола – зірка портового кабаре. Серед прихильників красуні є, також, юні учні місцевої гімназії, які усі вечори проводять на її виступах. Їх вчитель латини, який отримав за свою педантичність прізвисько Гнус, вирішує сам навідатися до співачки, щоб покласти край цій непристойності і розбещеності. Але, побачивши Лолу, її виступ на сцені, солідний професор забуває про все на світі і закохується як хлопчисько...
Щоб зрозуміти життя у всьому його розмаїтті, досить звернутися до драматургії Чехова. Загальнолюдські проблеми його п'єс об'єднують епохи. Як і раніше, проблема самотності залишається нерозв'язною, та й любов у всі часи залишається рідкісним даром, здатним зробити людину глибоко щасливим, але й глибоко нещасним. Любити треба вміти, а щоб вміти - треба вчитися. Які вони сьогоднішні три сестри? Чи здатні пройти через розчарування, крах усіх надій й не зламатися?
Підлітком Гітлера не прийняли до Віденської академії мистецтв. Розпорядившись по-своєму, доля позбавила світ від бездарного художника, підготувавши людству геніального вбивцю. Старий єврей Шломо Герцель, філософ і поет, що пише свою Книгу Життя, милосердно пошкодував цього нікчемного хлопчиська Гітлера. Якби Шломо тільки знав, що попереду, й яку страшну книгу - «Нове Євангеліє» - напише цей «пророк»! Ми з вами знаємо... Але як і раніше помиляємося, обираючи тих, за ким йдемо.
Серед інших театрів України Київський державний академічний театр драми і комедії посідає особливе місце. Театр, що виник на хвилі демократичних змін у суспільстві наприкінці 70-х років XX століття, сьогодні є широко відомим і популярним у глядачів, авторитетним серед фахівців.
Перший збір трупи театру відбувся 7 вересня 1978 року, а перша прем'єра – 21 квітня 1979 року у приміщенні Республіканського театру ляльок по вул. Ш. Руставелі, 13 («Высшая точка – любовь» Р. Фєдєньова).
Багато років театр не мав власного приміщення. Вистави відбувалися у всіх театрах Києва і майже у всіх палацах культури міста, у тому числі у Палаці «Україна» та Жовтневому палаці. У травні 1982 р. міська влада передала молодому театрові будівлю кінотеатру «Космос» на Лівобережному масиві. В цій будівлі силами колективу був влаштований «Театр у фойє» – перша мала сцена у тогочасному Києві та, можливо, і в Україні. Перебудоване приміщення стало першим театром на київському лівобережжі, а також першим театром у Києві за повоєнні роки.
Театр працює двома мовами.
За час існування премії «Київська пектораль» театр отримав 15 нагород майже у всіх її номінаціях.
Українська акторка театру та кіно, Заслужена артистка України.
В ранньому дитинстві мріяла стати професійною балериною, однак батько випадково записав її у драматичний кружок. За словами самої акторки, вона про це не шкодує.
З 1973-1975 працює у Миколаївському драматичному театрі ім. Чкалова, з 1975 по 1988 — у Кримському академічному російському драматичному театрі ім. М. Горького, з 1988 по 1992 — у київському Молодіжному (нині Молодому) театрі.
З 1992 — акторка Київського театру драми і комедії на лівому березі Дніпра.
Одружена з Олександром Ганноченком — актором Київського театру драми і комедії на лівому березі Дніпра. Має двох дітей від нинішнього шлюбу.
