« Звідки беруться діти? »

Віталій Малахов – відомий режисер, його ім'я знають не лише в Україні, а й у багатьох країнах світу. Театральні критики пов'язують становлення сучасного українського театрального процесу з іменем Віталія Малахова. Він режисер-легенда, вистави в його постановці викликають незмінний інтерес публіки. Режисерські роботи Малахова відзначаються оригінальним стилем, високим професіоналізмом, буянням артистизму, метафоричністю, прекрасною грою акторського ансамблю. Народився він у Львові 19 червня 1954 року. З 1972-го по 1977-й навчався у Київському державному театральному інституті ім. І. Карпенка-Карого на факультеті режисури драми (художній керівник курсу – професор Володимир Неллі, акторська майстерність – професор Леонід Олійник). Творчу діяльність розпочав 1977 року на українському телебаченні. З травня 1978-го до вересня 1979-го року – у Київському державному театрі російської драми ім. Лесі Українки працював над постановкою своєї знаменитої вистави «Казка про Моніку».
З 1979 року очолив Київський державний Театр естради, в якому поставив «Я – Київ», «Ніч чудес», «Зоря і смерть Пабло Неруди», «Шахрай мимоволі» та ін. З 1985-го до 1987-го працював зі своєю трупою на базі Київського молодіжного театру.

У серпні 1987 року В. Малахов створює власний театр – Київський драматичний театр на Подолі. З 1987 року – художній керівник-директор Київського академічного драматичного театру на Подолі. У його доробку понад 60 вистав. Це «Ніч чудес» В. Шекспіра, «Вертеп» В. Шевчука, «Опера мафіозо» В. Станілова, «В степах України» О. Корнійчука, «Квартал небожителів» О. Коротко, «Фантазія для рояля в чотири руки» А. Ольмерт, «Фараони» О. Коломійця, «Дядя Ваня» А. Чехова, «Дивакуватий Журден», «Склади слово ВІЧНІСТЬ», «Щоденник молодого лікаря» М. Булгакова, «Передчуття Мини Мазайла» М. Куліша, «Шестеро персонажів у пошуках автора» Л. Піранделло, «Сто тисяч» І. Карпенка-Карого, «Звідки беруться діти?» А. Крима, «Антракт» О. Марданя та ін. Трупа Малахова неодноразово презентувала театральне мистецтво України в Росії, США, Англії, Італії, Мексиці, Коста-Ріці, Фінляндії, Німеччині, Греції, Туреччині, Єгипті.

Віталій Малахов – лауреат «Київської пекторалі – 98», як кращий режисер року за виставу «В степах України» О. Корнійчука, лауреат «Київської пекторалі – 2003» за виставу «Дядя Ваня» А. Чехова. За виставу «Моє століття» М. Лоранс у 2005 році Віталій Малахов став лауреатом «Київської пекторалі» за кращу виставу року.

Малахов – організатор і засновник Міжнародного театрального фестивалю «Київ Травневий», що здобув широке визнання публіки.

У 2002 році очолив Міжнародний Булгаковський фестиваль мистецтв. Відкриття відбулось 7 вересня 2002 року виставою «Собаче серце» за п'єсою М. Булгакова у приміщенні Національного театру ім. Івана Франка.

У 2006 році започаткував фестиваль «Київ – територія миру» мистецькою акцією-колажем за участю театрів Києва.

У 2006 році театрові під керівництвом Малахова за видатні досягнення у розвитку українського драматичного мистецтва надано статус академічного.

2008 року В. Малахов став лауреатом Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка в галузі мистецтва.

До Дня незалежності України у серпні 2008 року Президент України нагородив Віталія Малахова званням «Народний артист України».

В сезоні 2011-2012 року театр на Подолі, а разом із ним і Віталій Малахов став тріумфатором найпрестижнішої театральної премії «Київська пектораль». Його вистави «Минулого літа в Чулимську» О. Вампілова та «На дні» М. Горького було визнано найкращими. Сам Віталій Юхимович став кращім режисером сезону.

З малих років мріяла бути артисткою, але не знала, ким конкретно: співачкою, танцівницею, акторкою. В 4 роки мама віддала маленьку Анну до музичної школи. На навчання брали з 6, але її все-таки взяли в нульовий клас. До першого класу дівчинка вже грала програму за третій і в підсумку закінчила музичну школу в 10 років з червоним дипломом по класу фортепіано. Паралельно навчалася танцювати. А в 14 років зрозуміла, що буде акторкою, тому що ця професія поєднує в собі і гру на фортепіано, і танці, і вокал, і кінний спорт, і фехтування, і багато іншого.
У 2001 роцi вступила до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого актриса театру, кіно та телебачення), який закінчила в 2006 роцi.
З 2006 року працює у Київському академічному драматичному театрі на Подолі.

Актриса театру, кіно і телебачення.
Закінчила у 2002 році Дніпропетровський театрально-художній коледж, у 2006-ому – Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого.
Працювала у Київському театрі українського фольклору “Берегиня”, у приватному дитячому театрі “Дієз”.
У театрі з 2009 року.

Провідна актриса Київського академічного драматичного театру на Подолі.

У 1982 році закінчила Азербайджанський державний інститут мистецтв імені М. А. Алієва.
Працювала у Брестському російському драматичному театрі ім. ВЛКСМ. Працювала на телерадіокомпанії «Київ» та телерадіокомпанії «Заграва».

У театрі з 2001 року.

З 2003 року викладає акторську майстерність у майстерні М. М. Рушковського в Київському національному університеті театру, кіно и ТБ ім. І. К. Карпенка-Карого.

Лауреат «Київської пекторалі-2010» за роль Коробочки у виставі «Мертві душі» М. Булгакова;
Лауреат театральної премії ім. Амвросія Бучми за роль Коробочки у виставі «Мертві душі» М. Булгакова (2010 р.).

Народилася 18 січня.

Провідна актриса Київського академічного драматичного театру на Подолі, майстер сцени.

У театрі з 1987 року.

Актриса Київського академічного драматичного театру на Подолі.

Закінчила Київський національний університет театру, кіно і ТБ ім. І. К. Карпенка-Карого у 2010 р. (художній керівник курсу – Б. С. Ступка).

У театрі з 2010 року.

А у 2010 році Наталія стала переможницею у конкурсі «Наречена року 2010 в Україні».

Актриса Київського академічного драматичного театру на Подолі.
У театрі з 2003 року.

Дипломантка “Київської пекторалі” 2003 року за кращий акторський дебют у виставі “Дядя Ваня” А. Чехова.
Телепроекти:
Програма “НЛО” Олексія Гончаренко (1999);
Науково-популярний фільм про Трипільську культуру для телеканалу DISCOVERY (2000);
Іміджеві заставки для телеканалу СТБ (2002, реж. І. Петрикей) ;
Соціальний рекламний ролик «АнтиСНІД» (2003, реж. В. Придувалов);
Реклами “П’ять крапель”, “Коломак”, “DAEWOO”, “Чумак”.

Ім`я Лариса походить від латинського «ларус» — чайка, і її ролі залишають враження легкості сценічного буття. А все почалося з гуртка художнього слова при Будинку піонерів Московського району Києва. Пізніше Лариса навчалася у театральному інституті ім. Карпенка-Карого (курс Ади Роговцевої і Леоніда Олійника). Працювала в «Укрконцерті», у Новгородському драмтеатрі, в столичній опереті. У 1988 році прийшла до Театру на Подолі, де знайшла свій справжній творчий дім.
Її ролі та вистави дуже різні — це і поетичний та музичний театр, театр-спогад, побутовий театр, театр-салон, і такий важкий жанр, як моновистава.
Однією зі своїх життєвих і творчих удач актриса вважає зустріч із драматургом Тетяною Іващенко. Їхня співпраця вилилася в довголітню дружбу і низку вдалих вистав. У п’єсі «Таїна буття» Т. Іващенко Трояновська зіграла дружину Івана Франка, Ольгу Хоружинську, трагічну постать розбитої любові. В одному з інтерв’ю Тетяна Іващенко так сказала про Ларису: «Вона однаково блискуче може зіграти і тьотю Мотю в комедії Миколи Куліша «Мина Мазайло», і Айседору Дункан у моїй п’єсі «Мне тесно в имени своем…»
У виставах Театру на Подолі Лариса грає немало різних і яскравих ролей. Це і Поліна — мати-героїня з вистави «Звідки беруться діти?», і бабуся Даша у постановці за оповіданням А. Крима «Льовушка», і Зінаїда — єдина жіноча роль у виставі «Лист Богу». І ролі в знаменитих постановках Віталія Малахова «В степах України», «Фараони», «Шість чорних свічок», «На дні».

Народилася у 1977 році у творчій родині (тато – режисер, мати – актриса). У театрі на Подолі з 2006 року.

Якою я була дитиною? Знаєте, зараз, маючи досвід створення Загальноосвітньої школи Claris Verbis, можу сказати, що була досить невибагливою у дитинстві, не просила багато уваги і мала можливість «варитись у власному соку». Бо зараз багато спостерігаю за людьми, на яких батьки мали значний вплив, і часто, на мій погляд, це виснажені люди, «викривлені» у дечому. Мені в цьому плані дуже пощастило, бо я перебувала у своєму дитячому «вакуумі». На мені, мабуть, можна ставити досліди: якою б виросла дитина, якби нею ніхто не займався. Мене ніхто ніколи не змушував відвідувати музичну школу чи якийсь інший гурток. Усе, що я обирала, було тільки моїм рішенням. Іноді батьки питали: «О, ти ходиш до спортивної школи? Класно!» Потім переставала: «О, чудово!» Вони не ходили на батьківські збори, не знали, які в мене оцінки. Я зростала в абсолютно природному середовищі, ніхто мене не чіпав, не допомагав і не заважав.

Свою першу роль Даша Малахова виконала в 11 років. Вона грала у виставі «Чудова чоботарка» (за п'єсою Федеріко Гарсія Лорки).

Моя перша роль – малюк у виставі «Чудова чоботарка». Це був, здається, 1990 рік. Я грала 11-річного хлопчика, якого для мене «переписали» на дівчинку. Це Гарсіа Лорка, важкий матеріал насправді. Згодом у 15 років я грала Дездемону з Анатолієм Хостікоєвим та Богданом Бенюком. Із цією виставою ми поїхали на Единбурзький фестиваль. А з Лоркою ми їздили в Маямі – моє перше театральне турне до Америки. Це все з трупою театру на Подолі. Та мої дитячі ролі пов’язані з тим, що тато розумів, що йому треба задіяти у виставі якусь дитину, за яку йому треба буде нести відповідальність. Звісно, найлегше взяти свою дитину. Так почалася моя театральна кар’єра – із досить практичних міркувань.

З 15 річного віку більшу частину життя Даша віддавала дітям і благодійності. У 2011 році стала директором благодійного фонду «Інтер-Дітям».

Освіту здобула в Королівському коледжі музики і драми в Великобританії (художній керівник курсу Ентоні Хопкінс).

Створила кулінарну студію «Картата потата», яка виробляє книги, відео, кулінарні програми, інтернет-проєкти.

Як ведуча працювала на Новому каналі (кулінарна програма), Інтері («Картата потата»), Меню ТВ («Школа смачного життя»).

З першим чоловіком-англійцем була співвласницею ресторану «Martin's Kitchen» в Кардіффі, Уельс.

Актриса Київського академічного драматичного театру на Подолі.
Закінчила Київський національний університет театру, кіно і ТБ ім. І. К. Карпенка-Карого, курс Висоцький Ю.Ф.
У театрі з 2016 року.

Михайло Кришталь народився в невеликому місті Гайворон, на Кіровоградщині. Закінчив Дніпропетровське державного художньо-театральне училище у 1989 році, майстерня Н. М. Пінської. Того ж року, разом з Андрієм Романієм поїхав до Донецька, де пройшов огляд художньої ради і отримав запрошення працювати в Донецькому музично-драматичному театрі.
Постановка «У джазі лише дівчата» за участю Михайла Кришталя отримала Ґран-прі фестивалю «Театральний Донбас-2006», стала найкращою виставою VIII Міжнародного фестивалю «Мельпомена Таврії».
Разом з Андрієм Романієм написав гімн Донецького національного університету.
З 2009 року актор Київського академічного драматичного театру на Подолі.
У 2014 році зіграв роль лікаря клініки в першому українському психологічному трилері «Смертельно живий».

Провідний актор Київського академічного драматичного театру.
Закінчив Київський національний університет театру, кіно і ТБ ім. І. К. Карпенка-Карого.
У театрі з 1987 року.

Провідна актриса Київського академічного драматичного театру на Подолі.
Закінчила Київський національний університет театру, кіно і ТБ ім. І. К. Карпенка-Карого.
У театрі з 1998 року.

Актриса Київського академічного драматичного театру на Подолі.

З 2001 по 2008 – викладач акторської майстерності факультету режисури Київського національного університету театру, кіно і ТБ ім. І. К. Карпенка-Карого.

У театрі з 2005 року.

Озвучив роль Доббі в українській версії “Гаррі Поттера”.
Талант співати В’ячеслава – спадковий. Любила співати бабуся, і приголомшливо під гітару співав батько, збираючи у дворі будинку в рідному Дніпропетровську натовп прихильниць. Але ставати актором хлопець з родини залізничника не збирався, а, як часто буває, в театральне училище прийшов за компанію і легко вступив. Лугова Лариса Іванівна викладала історію театру, підійшла до юнака і сказала: "Давай домовимося. Я тебе до третього курсу взагалі не чіпаю. Ставлю три. А ти сидиш тут на першій парті і мовчиш. "Я не знав, у чому підступ, але погодився. А закінчилося все тим, що я за власною ініціативою до третього курсу вже писав реферати. Я тоді якось включився в процес, зрозумів нарешті, що це моє середовище,” – говорить В’ячеслав.
Сьогодні, після головних ролей в серіалах і народної любові, яку приніс фільм «Киборги», актор зізнається, що поки не дуже готовий активно спілкуватися з шанувальниками і не прагне бути впізнаваним в звичайному житті. «Я закрита людина, наскільки я віддаю на сцені, настільки потім і замикаюся. У мене немає якихось особливих способів переключитися, мої діти - ось що швидко і ефективно перемикає. Це ж зростаючі організми, там кожен день купа проблем і питань виникає, і ти розумієш, що повинен дати відповідь, який, можливо, вплине на все їхнє подальше життя », - з любов'ю розповідає про своїх двох синів В'ячеслав.
За роль у виставі «Діалог самців» здобув призи міжнародних фестивалів «Добрий театр» (2004), «Підмосковні вечори» (2006) та у місті Враца (Болгарія, 2007).
За роль Серпня у кінофільмі “Кіборги” здобув премію “Золота дзиґа” у номінації “Найкращий актор у головній ролі” (2018).

Провідна актриса Київського академічного драматичного театру на Подолі.
Закінчила Київський національний університет театру, кіно и ТБ ім. І. К. Карпенка-Карого (курс М. Рушковського).
У театрі з 1987 року.
Багато і успішно знімається в рекламних роликах торгових марок «Наша ряба», «Велла», «Радіоактив», UMС та інших.
Тетяна Печенкіна нагороджена грамотою київського міського голови за вагомий особистий внесок у розвиток національної культури та високу професійну майстерність.
Нагороджена також грамотою “За багаторічну плідну діяльність, за вагомий внесок у розвиток театрального мистецтва України”.