Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Вибухнула революція. «Москвичів зіпсувало квартирне питання». Зоя Пельц, аби зберегти власну квартиру, відкриває у ній кравецьку майстерню. А ввечері Зойчина квартира перетворюється на місце для інтимних розваг, де вирують пристрасті. Вночі у вихорі танців під звуки фокстроту руйнуються долі, ллється шампанське і кров.
Чоловік застає на балконі коханця власної дружини, який, видаючи себе за коханця сусідки, і таким чином уникнувши відплати, сам стає рогоносцем...
Не відмовляйте собі в задоволенні. Або навпаки, відмовте якомога швидше, бо ніхто не гарантує безпечні наслідки цієї нестриманості. Чи може бути пробачений той, хто кинув сім'ю, захопившись незнайомкою з сумнівним минулим? Чи гідний співчуття чоловік, до дна вичерпаний власною хіттю? І навіть якщо великодушна дружина прийме блудного чоловіка назад, то вимолити прощення у того, хто вершить божественну справедливість, буде набагато складніше. Але хіба має значення майбутнє покарання, якщо ви одержимі небезпечною пристрасною жагою?
Де взяти гроші? Влаштуватися на додаткову роботу, продати майно, купити лотерейний квиток або…? Наша героїня знайшла своє рішення. Тепер її чоловік жадає з’ясувати яке. Хто обманює: ліпший друг чи кохана дружина? Але щось точно нечисто, коли твоє життя здається імітацією. Подолаємо лабіринти минулого, знайдемо докази і викриємо лицемірів у нетиповому детективі від Івана Франка. Ігор Матіїв: «Іван Франко особисто для мене є патроном і тому хотілося, щоб він був представлений на сцені театру на Подолі. По-перше, за цим романом в Києві немає вистави, а по-друге, мені подобається його тема. Не все, що є в творі, увійшло у виставу, тому що ми робимо постановку на Малій сцені, яка диктує певний формат і певну кількість персонажів, які можуть бути на цій сцені, тому ми взяли тільки головних персонажів, скоротили цю історію, щоб вона помістилася в півтори години. Звичайно, основу твору ми не змінювали, але якісь акценти звучатимуть по-новому. За жанром це драма і детектив, де головний герой разом з глядачами розплутує певну історію. Тем піднято багато, але тема подвійності моралі, коли робимо одне, а потім це публічно засуджуємо, вічна і актуальна як і тоді, так і тепер».
Немає ніяких ілюзій, ніяких прикрас! Ось вона — я, публічна жінка. Іди до мене будь-хто, хто хоче — ти не зустрінеш відмови, в цьому моя служба. Але за одну секунду цього солодкого бажання ти заплатиш не лише грошима… І повії, і діти брешуть тільки нам, чоловікам і дорослим. Тому що ми самі цього від них вимагаємо. Зворушлива історія про життя київських повій у виставі за скандальним твором світової літератури – повістю Олександра Купріна «Яма».
Герой-коханець, лицемір, або ж просто збоченець? Вже декілька століть великі письменники, поети та звичайні графомани не втомлюються переосмислювати загадковий образ легендарного розпусника на ймення Дон Жуан! Ми теж не втрималися і вирішили подивитися на знайомі сюжети з неочікуваних ракурсів. На вас чекають сміливі та курйозні пригоди Дон Жуана та його вірного слуги, походеньки яких, як заведено, закінчаться у пеклі. Але до того гіркого моменту все має бути надзвичайно весело!
Заслужений працівник культури України, начальник художньо-освітлювального цеху Харківського академічного театру імені Тараса Шевченка «Березіль». Викладав у Харківській державній академії культури.
Народився 25 жовтня в Харкові.
У 1996-1999 рр. навчався в Харківській академії культури на режисерському факультеті.
Закінчив театральне відділення Харківського інституту мистецтв (кафедра майстерності актора) в 2003 році.
У 2003-2005 рр. працював в Севастопольському академічному російському драматичному театрі, Білгородському академічному драмтеатрі, в 2005-2013 – актор Харківського ТЮГу.
Нині резидент Харківського театру імені Т. Г. Шевченка, театру «19» та театру «Може бути».
Харківський державний академічний український драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка – один з найстаріших театрів України. Його було засновано у Києві 31 березня 1922 р. реформатором українського театру, актором, режисером, народним артистом України Лесем Курбасом, який дав йому поетичну назву «Березіль». Назва театру підкреслювала його мету і завдання: стати буйною весною нового українського театру.
Добре обізнаний з практикою західноєвропейського мистецтва, Лесь Курбас переносив на національний грунт здобутки театру експресіонізму. Режисер був засновником спочатку політичного (1922—1926), а потім і філософського (1926—1933) театру в Україні. У театрі під керівництвом Л. Курбаса була створена режисерська лабораторія (режлаб), до якої входили молоді режисери й актори.
На початку 1926 року Народний комісаріат освіти України вирішив перевести «Березіль» як кращий театр республіки до тодішньої столиці Харкова.
У харківському «Березолі» засяяла яскрава тріада митців: режисера Леся Курбаса, художника Вадима Меллера і драматурга Миколи Куліша. Проти Л.Курбаса були висунуті звинувачення у «похмурості», викривленні оптимістичної радянської дійсності. Наприкінці 1933 року Л. Курбаса звільнили з посади художнього керівника театру, а згодом арештували. 9 квітня 1934 Л. Курбаса було вислано на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу на Медвежу Гору, а потім відправлено на Соловки. Не оминула тяжка доля і М. Куліша.
Після Л. Курбаса майже двадцять років театр очолював учень і послідовник великого режисера – Мар’ян Крушельницький, який створив героїко-романтичний театр. З 1935 року театр «Березіль» було перейменовано на театр ім. Т. Г. Шевченка. У 1947 році театр одержав звання академічного. Театр під художнім керівництвом М. Крушельницького входив до п’ятірки найкращих театральних колективів колишнього СРСР.
1951 року М. Крушельницький перейшов до Київського театру імені І. Франка. 1952 року на посаду художнього керівника театру був призначений Лесь Дубовик, але у серпні того ж року він несподівано помер. Посаду головного режисера одержав Бенедикт Норд і працював на ній до 1963 року включно, поки не перейшов на педагогічну роботу і не переїхав до Москви. З 1957 до 1963 року Лесь Сердюк виконував обов’язки директора і худрука театру.
Яскрава сторінка історії театру – режисерська творчість Володимира Крайніченка, він очолював колектив з 1963 до самої смерті, що спіткала його у травні 1964 року.
У 1965-1966 роках головним режисером театру був Віталій Смоляк. 1967 року до театру повернувся Володимир Оглоблін, який перебував на посаді головного режисера протягом трьох років.
З 1971 до 1974 року головним режисером театру був Броніслав Мешкіс, який привіз із собою випускників Київської театральної студії при академічному театрі ім. І. Франка.
Наступне десятиліття ознаменувалося працею головних режисерів театру Михайла Гіляровського (1979–1981) та Олександра Бєляцького (1983–1989). 1982 року режисер Володимир Петров здійснив доленосну для театру виставу – «Млин щастя» В. Мережка. У той же період в театрі працювали режисери О. Аркадін-Школьник, М. Нестантінер, В. Мажурін.
У 1990-ті роки шевченківці брали участь у міжнародних театральних фестивалях «Березіль-93» (Харків), «Золотий лев» (Львів), «Мистецьке березілля» (Київ). У 2002- 2005 рр. лідером театру був заслужений діяч мистецтв України Андрій Жолдак.
У 2004 р. на фестивалі «Балтійський дім» театр одержав Першу міжнародну премію ЮНЕСКО. Протягом наступних 2008-2013 р. театр брав участь у проведенні 19-ти міжнародних театральних фестивалів.
З 2006 по 2009 рр театр очолив актор і режисер театру, заслужений діяч мистецтв України Степан Пасічник. У 2011- 2013 рр художнім керівником театру став заслужений діяч мистецтв України Олександр Аркадін-Школьнік.
З квітня 2013 р. і по сьогодні художнім керівником театру є народний артист України – Володимир Маляр – видатний актор і театральний діяч, творчість якого поціновують не лише харківські театрали.
У лютому і березні 2017 р. театр урочисто святкував 130-річчя від дня народження засновника театру, видатного артиста і режисера Леся Курбаса і 95-річчя від дня заснування театру. Театр урочисто відкрив театральний фестиваль «Курбалесія», презентував театрально-художню виставку та представив глядачу прем’єру вистави «Житейське море» І. Карпенка-Карого у постановці режисера О. Стеценко, яку театр присвятив всім акторам-березільцям. Сьогоднішні плани театру націлені на залучення до театру талановитої молоді, на оновлення поточного репертуару сучасною і класичною українською і зарубіжною драматургією.
У 2013-18 рр. художнім керівником театру був народний артист України Володимир Маляр – видатний актор і театральний діяч, творчість якого поціновують не лише харківські театрали.
З кінця 2019 р. на посаду головного режисера повернувся заслужений діяч мистецтв України Степан Пасічник. Сьогоднішні плани театру націлені на залучення до театру талановитої молоді, на оновлення поточного репертуару сучасною і класичною українською і зарубіжною драматургією, активну участь в міжнародних театральних фестивалях.