Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Змій »
Це продовження історії родів Котигорошка, Вернидуба, Вернигори, Крутивуса та інших мешканців казкового села.
Ця казка сповнена українського гумору, гострої самоіронії, глибокої символіки та життєвої мудрості. Яскраві персонажі творять динамічне ярмаркове дійство, яке закручує у своєму вирі й дорослих, і дітей.
Варіації на теми давніх піснеспівів у живому виконанні заслуженої артистки України Алли Опейди та солістки дитячого фольклорного гурту «Вервечка» Ольги Ткаченко сакралізовують простір гри і вкорінююються у підсвідоме. Незвідано-містичне та глибокосакральне вступає в боротьбу з ницобуденним та профанованим. І тоді кожен, хто ладен думати, пробує зрозуміти — що ж то за лихий Змій? Звідкіля він взявся? І хто наважиться вступити із ним у боротьбу?
На сцені веселий ярмарок! Тут і дід з бабою, і пані з паном, і дівки з парубками, і тітка зі сметаною, а також веселощі, пісні, танці, кумедні ситуації та повчальні історії. Чарівний птах, якого піймав Птахолов, дасть героям вистави та глядачам три мудрі поради, які не лише будуть основою трьох історій, що розповідаються у виставі, але й обов'язково стануть у нагоді в повсякденному житті. Їх варто запам'ятати!!!
За час свого існування вистава «Український вертеп» у виконанні Володимира Завальнюка була зіграна більш ніж 2000 раз. Їй аплодували зокрема у таких містах: Цюріх, Берлін, Халлє, Мюнхєн, Дортмунд, Краків, Лозанна, Берн, Софія, Вроцлав, Будапешт, Бургас, Вільнюс, Клайпеда, Мінськ, Кишинів, Москва, Ботошани, Київ, Львів, Луцьк, Ужгород, Севастополь, Керч... Ця вистава є учасником і лауреатом багатьох міжнародних театральних фестивалів. Український вертеп – це не тільки золота сторінка в літописі історії української культури, а й один з могутніх каменів, закладених у фундамент українського національного театру. Це той рідкісний випадок, коли не лише високочоле журі міжнародних театральних фестивалів, але й звичайний глядач з різних країн, різного віку і культурного рівня, дихає в унісон з дивовижним витвором народного генія. Філігранна майстерність і натхненні перевтілення Вертепника дозволяють йому створювати цілу галерею яскравих, високохудожніх образів.
До безсмертних текстів Лопе де Вега не було додано жодного слова, але дещо змінена фабула, збагачено і виведено на перший план роль Арнарди, а деяких інших персонажів навпаки скорочено, як і п’єсу в цілому. Музичне рішення вистави складається із двох частин – з одного боку це фонограма, що скомпонована з шедеврів іспанської класичної гітари, ідея якої належить Катаріні, а з іншого – жива гітара і пісні, що спеціально для цієї вистави склав і виконує Віктор. Цікавою режисерською знахідкою було зробити листи кохання, з яких починається інтрига, червоного кольору і їх дуже багато, а наприкінці вони заповнюють собою майже всю сцену. Так само червоним стало все, до чого торкаються закохані. Інший режисерській хід, що так сподобався багатьом глядачам – три наречені в одному домі з одним коханням на трьох та одна жінка у трьох іпостасях, коли текст однієї героїні звучить відлунням з вуст двох інших. А райські пташки, що символізують надію кожного з героїв, у фіналі опиняються в одному гнізді у невеликій скрині, де б мали бути папери на графський спадок. Таким чином у фіналі вистави стверджується думка, що найцінніше – це коли «душа може здійснити свою надію», а справжнє кохання – здатність допомогти людині її здійснити.
До свого племінника Чічілло, невдахи-студента медуніверситету, який заради гри в карти покинув навчання, приїздить мільйонер Феліче Шашамока з Роккасєка. Племіш для того, щоб розрахуватися з боргами вдається до брехні: своєму заможному дядечку він видає бажане за дійсне, що мовляв, диплом лікаря - психіатра у нього в кишені, а в Неаполі він відкрив психіатричну лікарню і з успіхом лікує пацієнтів. Дядечко щедро фінансує свого родича. За лікарню Чічілло видає дешевий хостел в якому мешкають оригінальні персонажі: тричі контужений майор-пехотинець, невизнаний скрипаль, актор-аматор, мама-одиначка... І саме зараз настає час, коли небіж має продемонструвати свої успіхи та відзвітувати за надані дядьком дотації. І тут почалося..!
«Очі чорні» – це лірична і запальна програма-спектакль з романсів і пісень різних років у виконанні акторів театру КХАТ заслуженого артиста України Віктора Кошеля і Юрія Кожухарова, поезії Катаріни Синчилло в авторському виконанні, зачаровують танців Valeriya Moskovenko, віртуозної гри на гітарі спеціальних гостей Flame Flame.
грають декілька акторів
грають декілька акторів
«ГаРмИдЕр» – це живий театр, що розвивається, рефлексуючи на поточний стан речей та виходячи за межі драматургії, класичної вистави і театральної зали.
Створено театр 2003 року в Луцьку вихідцями театр-студії «Синій птах» (Руслана і Павло Порицькі та Алла Доманська).
5 років «ГаРмИдЕр» діяв при Волинському державному університеті імені Лесі Українки під керівництвом заслуженої артистки України Лариси Зеленової.
У 2008 році театр продовжив роботу при Луцькому районному будинку культури (нині – культурно-мистецький центр «Красне»). Із того часу художнім керівником та режисером стала Руслана Порицька.
2019 року «ГаРмИдЕр» у статусі громадської організації започаткував діяльність сценічного простору «Гармидер ангар-stage». У червні 2020-го розпочав свою діяльність на цьому майданчику у статусі незалежного театру.
Колектив представляв Україну на фестивалях та культурних подіях у Литві, Латвії, Чехії, Естонії, Грузії, Білорусі та багатьох польських містах. Має чимало нагород (серед яких – Гран-прі) та є лауреатом мистецьких премій.
Від часу створення й донині театр перебуває у пошуку різних форм живого театру й експериментує з поняттям «театр за межами театру». Зокрема, «ГаРмИдЕр», спільно з Луцькою міською радою, організував шість міжнародних фестивалів «Мандрівний вішак», вистави яких відбувалися у вуличних, промислових, сакральних, торгових, розважальних та інших просторах.
На суспільні події та явища театр реагує документальними виставами та перформансами. Також у різних формах колектив втілює свої відчуття та дослідження історії та сьогодення міста – театралізовані екскурсії, розкриття імен Луцька у театральних дійствах та серії відео, театралізація фестивалів історичного духу тощо.
Майже усі актори та інші творчі й технічні працівники театру не мають відповідної професійної освіти. Левову частку творчої та технічної роботи протягом попередніх років учасники колективу виконували волонтерських засадах.
Знання і досвід учасники здобувають під час занять та тренінгів (як внутрішніх, так і з запрошеними майстрами) та в процесі практичної роботи. Для частини учасників театральна діяльність у процесі багаторічної практики стала єдиною, основною чи вагомою діяльністю, яку вони розцінюють радше як покликання та професію, аніж як хобі.
« Змій »
