« Жінка минулих часів »

За повістями І. Буніна «Наталі» та «Мітіна любов». …вона кохала його, а він її, та іншу… Життя Івана Буніна та його героїв можна описати саме так. Кохання та Пристрасть, Доля та Смерть… Ці могутні сили володіють світом Буніна. Його цікавить природа статевого тяжіння, в якому сплелося все найчистіше і наймерзенніше, духовне й тілесне, що дає життя і губить водночас. Його герої проходять крізь дивацтва любові, крізь спокусу, внутрішню боротьбу, тривогу, лишають спокою життя і кидають їх у безодню кохання.

Поговоримо про Любов,  добре? Коктейль почуттів з неабиякою часткою гумору і ... ну як без цього – світлого смутку. В очікуванні гостя, покликаного на романтичну вечерю при свічках, Вона згадує і проживає найяскравіші моменти життя. Жінка згадує трьох своїх головних чоловіків: милого хлопчика Пола, з яким вона втратила невинність в шістнадцять, одруженого режисера Джека, якого чекала роками, і похилого Джорджа –ідеального до нудотності чоловіка. Вона все життя шукає любов, знаходить, втрачає і знову вирушає на пошуки. На території Любові немає тих, хто виграв і хто програв. Є тільки почуття – пристрасть і потяг серця. Вона і три головних чоловіки в її житті. Подружка, коханка, дружина? У всіх іпостасях вона залишається жінкою, намагаючись знайти того єдиного, справжнього, з яким хочеться блукати вулицями, тримаючись за руки ...

Ця історія трапилася у величезному Нью-Йорку. Але вона могла статися в будь-якому іншому великому місті. «Самотність не знає тиші», – говорив Жан Кокто. І герої вистави – танцівниця Гітель Моска і її випадковий знайомий адвокат Джеррі Райн несподівано і раптом стають близькими людьми. Вони тягнуться один до одного. Спочатку від самотності, тому що ні його, ні її ніхто не чекає вдома. Тому що ні він, ні вона не здригаються від довгоочікуваних телефонних дзвінків. Тому що ні він, ні вона не проводять довгі вечори з тим, хто їм любий. Їх кидає з однієї крайності в іншу, вони роблять один одному боляче, але продовжують триматися один за одного. Ця зустріч перевертає все їхнє життя! Випадкова пара – нестійкі, як на гойдалках стосунки. Вони допомогли один одному вижити, повірити в себе, знайти справжнє бажання жити. І все ж, чи не пройшли вони повз любові? Вирішувати глядачам ...

«Близькість» - це відверта п'єса про сучасні стосунки. "Сцени з подружнього життя" двох пар, перескакуючи з одного року в інший, з одного роману в інший, збираються в тонку, неординарну, повну несподіваних поворотів, історію. Молодий письменник Дан закоханий у стриптизерку Алісу, хоча не проти закрутити роман з модним фотографом Анною. У той же час похмурий мачо Ларрі стає бойфрендом Анни, проте зустрічається і з Алісою. І ніхто з них не здатний розібратися в своїх почуттях і остаточно визначитися, з ким же він бажає залишитися. Вони сходяться і розходяться, стаючи все ближче один одному... або все більше віддаляючись один від одного? Кожен страждає, коли не отримує того, чого хоче. Але ще більше страждає, коли не може зрозуміти, чого він хоче... У гонитві за гострими відчуттями герої п'єси постійно «перезавантажують» свої взаємини, маніпулюють почуттями один одного, а головне, так винахідливо брешуть, що вже самі не можуть відрізнити правду від брехні. Правда йде в недосяжні глибини, гине під нагромадженням брехні... і краще б її не знати. Відносини всередині любовного чотирикутника поступово розпалюються, невблаганно наближаючись до несподіваної і парадоксальною розв'язки ...

Після величезного успіху на Чеховському театральному фестивалі у Меліхово – садибі Антона Павловича – один з театральних критиків написав: «Вогні» – найбільше потрясіння за весь театральний сезон. Подивившись виставу, розумієш, чому. Філігранна й переконлива гра акторів, продумана і чітка режисерська лінія. У класичний сюжет із любовним «трикутником» вплітаються глибокі філософські роздуми про сенс і безглуздість життя, про совість і її відсутність, про кохання, вірність, зраду і байдужість. Після таких вистав, як «Вогні», повертаєшся у реальний світ із відчуттям, що тобі було дозволено торкнутися чогось чарівного і незбагненного, зазирнути за лаштунки людської душі і, роздумуючи над долею сценічних героїв, замислитися: а чи так я живу?.