Лілія росла допитливою і цілеспрямованою дитиною. У п'ятирічному віці дівчинка почала займатися художньою гімнастикою (згодом стала майстром спорту), вивчати іноземні мови (крім володіння рідними українською та російською мовами, актриса вільно говорить англійською, французькою, румунською і польською), закінчила музичну школу за класом «фортепіано».

Але своїм покликанням Ребрик вважала саме сценічне мистецтво, і, не піддавшись на вмовляння рідних, які пророкували Лілії медичну кар'єру, в 1996 році дівчина переїхала до столиці і вступила до Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого, де і до цього дня працює викладачем хореографії.

Після закінчення інституту Лілію прийняли в трупу Київського академічного Молодого театру.

У 2004 році Лілія стала поєднувати гру на театральних підмостках з роботою на українському телебаченні. У 2006 році вона почала вести «Прогноз погоди», а після виходу на екрани успішних, рейтингових серіалів за участю актриси Ребрик вибрали ведучою популярного телепроекту «Танцюють всі!», а в 2009 році – ведучою шоу «Неймовірні історії кохання».

У 2011 році Ребрик взяла участь в популярному шоу «Танці з зірками», де виступала в творчому тандемі з відомим українським хореографом Андрієм Диким. Робочі відносини незабаром перетворилися в романтичні, і в тому ж році Андрій і Лілія одружилися. У 2012 році у пари народилася дочка Діана, а у 2018 – друга донька.

Творчу діяльність розпочав на сцені Київського академічного російського драматичного театру ім. Лесі України (тепер – Національний) у 1975 році одразу після закінчення Київського державного театрального інституту ім. Карпенка-Карого (тепер – Національний Університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого).

З 1980 року - працює в Національному академічному театрі ім. Івана Франка. Понад тридцять років Задніпровський Олександр Михайлович віддав вірному служінню мистецтву театру, сьогодні він по праву займає чільне місце в сім’ї франківців!

Перші ж роботи актора на кону Національного театру ім. Івана Франка стали свідченням непересічності таланту, артистизму і глибокого розуміння природи театру. Мабуть, тут не останню роль зіграло генетичне коріння Олександра Михайловича – представника славнозвісної династії Задніпровських-Ткаченко, які протягом багатьох десятиліть творили мистецтво франківців.

Продовжуючи традиції своїх рідних, усвідомлюючи відповідальність, що йому надіслала доля, кожною своєю роботою актор відкриває нові, незнанні грані свого обдарування. Його мистецькій палітрі притаманні м’яка самоіронія і гострота зовнішнього малюнку, що з особливою силою виявлялося в роботах над виставами: «Конотопська відьма» І. Квітки-Основ’яненко (Судденко), «Енеїда» І. Котляревського (Турн), «Блез» К. Моньє (Блез), «Сто тисяч» І. Карпенка-Карого (Невідомий), «Різдвяна ніч» за М. Гоголем (Вакула) – що стали класикою національного мистецтва. Поруч були образи героїко-романтичного плану, такі, як Генрі у виставі «Я, Генрі II…» Д. Голдмена та Нельсон у виставі «Леді і Адмірал» Т. Реттігана, Фредерік Леметр у виставі «Фредерік, або Бульвар злочинів» Е.-Е. Шмітта.

Про різноплановість актора, легкість, з якою він однаково успішно працює в будь-якому жанрі драматургії, свідчать діаметрально протилежні ролі: Йосип в «Ревізорі» М. Гоголя, Ботвел у виставі «Віват, королево!» Р. Болта, Лепле «Едіт Піаф. Життя в кредит» Ю. Рибчинського, І. Афанасьєва, Майор у виставі «Дами і гусари» О. Фредро, Барон Альфонсо - «Моя професія – синьйор з вищого світу» Дж. Скарначчі, Р. Тарабузі, Лікар у спектаклі «Три товариші» зі Е. М. Ремарком, Вальтер, судовий радник - «Розбитий глек» Г. фон Кляйста.

Робота над образом Хоми Кичатого у виставі «Назар Стодоля» за Тарасом Шевченком стала етапною у творчості актора і дала змогу митцю висловити свою естетичну і громадянську позицію. Хома-Задніпровський уособлює в собі трагічну подвоєність, глибокий психологічний конфлікт між жадобою влади та моральними чеснотами. Фінальна сцена прозріння і покаяння Хоми народжує в глядній залі істинний катарсис.

Трагічно-іронічний Сорін у виставі «Чайка» А. Чехова, вишуканий сибарит князь Абрезков у «Живому трупі» О. Толстого, Кіса Вороб’янінов у виставі «Великі комбінатори» за романом Ільфа, Петрова одні з останніх робіт Актора. Кожна з ролей, що їх створив артист, відкриває нові, неповторні грані творчого діапазону митця, всю багатомірність особистості, яка є запорукою зустрічі зі справжнім мистецтвом.

Говорячи про Олександра Михайловича, не можна не сказати, що протягом багатьох років актор не просто активно суміщає роботу в театрі із численними виступами на радіо, телебаченні, а він є однією з найпопулярніших, знакових фігур української культури.

Народився в родині акторів, які грають у Театрі на Подолі.

В період з 1995 по 1999 рр. навчався в університеті театру, кіно і телебачення Карпенка-Карого, на акторському курсі Миколи Рушковського.

Почав виступати на сцені. Приєднався до Нового драматичного театру на Печерську. Родинні перекази свідчать про те, що бабуся Ігоря Рубашкіна була актрисою, а мамин брат реалізував себе, як оперний співак.

Перші свої образи в спектаклях юнак втілив на Печерську, ще в шкільні роки. На цій сцені під його керівництвом викладача літератури Наума Ароновича Резніченко поставили «Старшого сина» А. Вампілова, «Безіменну зірку» М. Себастьяна і «Звичайне диво» Е. Шварца. Анатолій Хостікоєв через свою театральну компанію запросив актора в мюзикл під назвою «Біла ворона».

Йому дістався образ Жульєна. Перш Анатолій Хостікоєв сам грав цю роль. Актор отримав премію «Київська пектораль» за роботу над постановкою «Закон танго». Цією ж нагородою було відзначено участь у виставах «Розпусник» і «Корабель не прийде».Особисте життя

Батьком актора є Олександр Михайлович Рубашкін, який грає в Театрі на Подолі. Тетяна Константинова Печенкіна – мати, виступає на тій же сцені. Перша дружина Ігоря - Олена Лазович. Вона є актрисою Театру на Печерську.

Другою дружиною його є Олеся Власова. Вона грає на тій же сцені. Має доньку на ім'я Апполинария. Анатолій Хостікоєв став її хрещеним. Дівчинку також називають Поліна. Другу дочку звати Варвара.Сцена

Першою студентською роботою актора став образ дон Кіхота в постановці «Людина з Ламанчі». Пізніше Ігор Рубашкін приєднався до театру на Печерську. Зіграв у виставі «Пригоди Казанови». Як Панталоне з'явився в постановці режисера Себастьяно Сальвато «Арлекіно. Слуга двох панів» за К. Гольдоні. Запам'ятався глядачам як Іонич з вистави «У кожного свої дивацтва».

З'явився в постановці режисера Юрія Одинокого «П'ять оповідань Пелевіна». Втілив образ хореографа у виставі «Закон танго». В його основу були покладені твори П. Неруди, Х. Борхеса, Х. Кортасара, Олена Лазович виступила режисером. Працював над постановкою «Майстер і Маргарита» за М. Булгакову. Режисером її став Олександр Крижановський.

У виставі «Розпусник» за Шміттом зіграв Дені Дідро. Брав участь у постановці «Корабель не прийде» за Штокманну. Незабаром почалося співробітництво Ігоря з театральною компанією під назвою «Бенюк і Хостікоєв». Він виконав роль Жульєна в постановці режисера Анатолія Хостікоєва «Біла ворона». Зіграв Рослого у виставі «Про мишей і людей» за Дж. Стейнбеку.

За мотивами опери С. Гулак-Артемовського була створена постановка «Задунаєць за порогом», в якій Ігор прийняв участь, як син султана на ім'я Селім. В образі Стенлі Паркера працював над виставою «Люкс для іноземців» за Фріману. У театрі «Сузір'я», в постановці «Візит пана В» зіграв Воланда.Музичне відео

Ігор Рубашкін знявся в кліпі «Де ти мій ангел?» Юлії Войс. Далі актор з'явився у Світлани Лободи в кліпі «За що». Співпрацював Ігор і з австралійською групою Tame Impala, знявшись у кліпі Solitude Is Bliss.

Народився 22 серпня.