« Зерносховище »

П’єса «Ми, Майдан» - переможець конкурсу мережі театрального перекладу «Євродрама» (Париж, Франція) і входить до антології п'єс "Майдан. До і після". В своєму творі Надія Симчич описує події листопаду 2013 - лютого 2014 років. Автор твору ретельно відбирала свідчення активістів у Facebook, згодом створивши свою п'єсу "Ми, Майдан". У кожного героя п'єси є реальний прототип, з якими драматург підтримує зв'язок й досі.

Події вистави відбуваються під час Другої Світової Війни. Рік 1943-й. Місце подій – південне містечко Білоксі на Місісіпі. Шість новобранців потрапляють в учбовий табір, де їх готують до смерті. Це історія про мрії, прагнення та бажання юної душі. Вистава розповідає про необхідність любити, створювати, бути потрібним. Але усе це перекреслено розумінням того, що молодих хлопців везуть на війну. Чи втратить людська душа свою індивідуальність, коли з людини почнуть ліпити машину для вбивств?

Моноісторія зі стереоефектом починається інтригуюче, майже як у детективі, і розгортається у вогняній спіралі чужого минулого, яке стає твоїм майбутнім: таємничий спадок, загадкові умови, розмова з власним тілом, подорож до Парижу, нічний цирк, віртуальна вечірка, зрада батька, фатальне кохання, розстріл і раптом.... мільйон парашутиків... У кожного в житті є моменти, коли треба зупинитися, вийти на незнайомій зупинці та поринути в спогади, які ще не твої, але стануть твоїм життям, твоїм минулим і майбутнім. Блукаючи стежинами старих історій, раптом знаходиш себе, своє коріння, свою долю, яка прилетить з одним з мільйона парашутиків і зробить світ добріше. Сюжет заснований на щоденнику молодої дівчини, яка стала жертвою Холокосту у жовтні 1941р. У виставі піднімаються загальнолюдські цінності, а також питання самоідентифікації людини, яка в силу трагічних обставин починає розмірковувати про своє коріння, про нещасливу долю – і несподівано приходить до світла. Як в будь-якій єврейській історії смішне переплітається з печальним, але головна ідея – це те, що життя продовжується.

Білогвардійський офіцер, отаман, комісар – під “одним дахом”.«Що» чи «хто» їх поєднує?Автор п’єси належить до покоління драматургів, які в пострадянські часи створювали новий театральний простір, наповнюючи його новими темами, формами та змістом. Вистава була представлена на міжнародних фестивалях “Драма-Форум”(Польща) та “Перперикон-2002”(Болгарія).

Духу Майдану присвячується... «Думаешь, что трагедию можно пережить?.. Это то, что будет с тобой всегда. В тебе. Разделительной линией через всего тебя... Закрой рот и кричи. Ты – «умный Арлекин». Не больше. Не меньше.» П‘єса написана двома мовами: російською і українською, відображаючи реальний стан актуальної мовної ситуації у нашому соціумі. Вистава про важкий шлях України до себе, до свого відродження через подолання імперської спадщини. Є в нашій роботі рідкісні моменти, коли, стикаючись з новим для тебе матеріалом, ти отримуєш неочікувано гострого інфор(Е)моційного удару. Провокативного. Збуджуючого. Не люблю ярликів, будь-які наукові визначення лякають неминучою тенденцією до консервування і закостенілості, смерті самого явища, тому охарактеризую жанр твору Оксани Танюк для себе як «танок(юк) реальності» (друге мені здається точнішим). А як ще назвати опус, в якому діалоги, наповнені живою плоттю і кров'ю, перетікають у монологи біблійної сили, а потім все кришиться, атомізується, розбивається на квантово-абсурдний полілог? У постановці я йду за автором, обмежую себе у засобах виразності до максимально допустимого мінімалізму. Єдине, що я собі дозволив, – загнати всі ці сутності під єдиний скафандр.